“Відбудовувати Україну руками українців”: як і для чого освіта, бізнес та влада мають взаємодіяти

В Україні лише 20 % випускників вступають до закладів професійної освіти. Тоді як у багатьох країнах ЄС цей показник становить 60–70 %. Наприклад, у 2023 році на бакалаврат в українські заклади вищої освіти вступили 267 тисяч осіб, а до закладів професійної освіти – усього 99,8 тисячі.

“До повномасштабного вторгнення більш як 50 % офіційно зареєстрованих безробітних мали вищу освіту. Натомість 55 % компаній уже зараз відчувають брак робітничих кадрів. Найбільший запит – на працівників у сфері будівництва, транспорту, металургії, машинобудування, промисловості. Цих фахівців якраз готує система професійної освіти. Тому дуже важливо демонструвати молоді переваги професійної освіти та відкривати світ різних професій. Профтехи мають стати місцями, де здобувати високооплачувані професії стане престижно”, – вважає Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту “DECIDE”, який, серед іншого, займається популяризацією профтехосвіти.

Зокрема, і про популяризацію профтехосвіти говорили під час форуму “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”, який відбувся у Львові.

Фото з форуму “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”

Ми підготували конспект із заходу – зібрали найцікавіше. Тож у цьому матеріалі читайте:

• чому абітурієнти рідше обирають профтехосвіту та що має змінитися;
• приклад Швейцарії: як відбувається профорієнтація та чому профтехосвіта важлива;
• досвід Львова і Дніпра – як профтех і бізнес співпрацюють зі школами.

Далі – пряма мова спікерів форуму.

ЧОМУ АБІТУРІЄНТИ РІДШЕ ОБИРАЮТЬ ПРОФТЕХОСВІТУ ТА ЩО МАЄ ЗМІНИТИСЯ

• Дмитро Завгородній, заступник Міністра освіти й науки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації:

Є декілька чинників, які зокрема, впливають на вибір дитини НЕ на користь профтехосвіти. І ми з ними працюємо. Наприклад:

• У Німеччині, Австрії, Швейцарії заклади освіти мають значно сучасніші інфраструктуру та обладнання. В Україні ми не можемо зробити популярним заклад, обладнанню якого 50 років.

Дмитро Завгородній на форумі “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”

Тому зараз ми вкладаємо в осучаснення закладів профтехосвіти – цьогоріч держава виділяє 549 мільйонів гривень на оновлення майстерень. Ми віримо, що майстерні та обладнання – це найважливіша інвестиція, яку ми можемо зробити.

Також є проєкти, які ми втілюємо разом із міжнародними партнерами, – проводимо термомодернізацію, встановлюємо сонячні панелі, або закуповуємо сільськогосподарське обладнання. Це довгий шлях, але я сподіваюся, що ми продовжуватимемо робити це щороку, для того, аби інфраструктура стала відповідною, обладнання – сучасним, а заклади освіти виглядали якісно і ставали популярними.

• Популяризація профтехосвіти лежить у полі шкільної освіти. В Україні слабка профорієнтаційна робота, порівнюючи з європейськими країнами. Це також те, що ми нині пропрацьовуємо з міжнародними партнерами, – як це має відбуватися в школі для того, щоб не лише популяризувати ті чи ті спеціальності, а знайомити дітей із вибором, з тим, які є професії, які підприємства, як виглядає робота на цих підприємствах тощо.
• На жаль, ми знаємо, що директори закладів освіти (не лише профтехосвіти, а й університетів та шкіл) – це люди, які часто відірвані від досвіду сучасного бізнесу. Однак це дуже важливо – спілкуватися, щоб орієнтуватися в очікуваннях одне від одного. Зокрема, на це спрямовані подібні події [Дмитро має на увазі форум “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?” – ред.]. І я закликаю директорів та бізнеси брати в них участь.
• У нас не розвинена культура стажувань, на відміну від Європи. Там, коли люди завершують навчання в закладі освіти, університеті, коледжі, то вже мають певний досвід роботи, тому що влітку проводили час на стажуванні.

У нас стажування, навіть в університеті, сприймається як рудимент, як якась радянщина, мовляв, щось треба відпрацювати. Але стажування мають стати загальною практикою. Дуже важливо зрозуміти, як виглядає робоче місце, де ви плануєте працювати, чим воно відрізняється від навчального кабінету й таке інше.

• Дуальна форма освіти в Україні недостатньо розповсюджена. Йдеться про те, що до створення навчальних програм мають долучатися, зокрема, і бізнеси. І понад половину часу дитина має навчатися не в закладі, а на підприємстві. Це має підвищити якість освіти та мотивацію вчитися.

Лабораторія відновлювальної енергетики, Червоноградський професійний гірничо-будівельний ліцей

ПРИКЛАД ШВЕЙЦАРІЇ: ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЯ ТА ЧОМУ ПРОФТЕХОСВІТА ВАЖЛИВА

• Наталія Піпа, народна депутатка України, секретарка Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій:

Середня школа вже зараз може надавати можливості для профорієнтації – змінювати закони не потрібно. Як-от у Швейцарії раз на тиждень є урок із профорієнтації – там вчать, як написати вдале резюме, пояснюють, що і як варто вказувати. Цікаво, що, наприклад, у Швейцарії не варто писати, що пунктуальність – це сильна риса, бо насправді вона мусить бути у всіх. Натомість ідейність може бути сильною стороною.

Наталія Піпа на форумі “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”

Ми маємо результати великого дослідження PISA. Зокрема, з них можемо зробити висновки й про втрати в освіті. Так, більшість дітей може порахувати площу кола, але не може порахувати площу піци для того, щоби підібрати коробку, хоча знання для цих двох завдань потрібні ті самі. Тобто академічну задачу вони розв’яжуть, а використати ці самі знання на практиці не зможуть.

І це також про зміни, які варто провести в частині профорієнтації. Коли діти відвідуватимуть підприємства й розроблятимуть практичні проєкти, то й самі будуть прагнути до знань, шукатимуть інформацію і заглядатимуть у підручник. Одна справа – вивчити, що таке площа та об’єм, інша – скільки потрібно фарби для ремонту в класі. Практичні знання наближають до профорієнтації.

Взаємодіяти з підприємствами в різних галузях варто ще зі школи. Щоби в період, коли дитині треба буде обирати, вона вже приблизно знала про галузь, яка її цікавить. Наприклад, у школі, де навчається мій молодший син, кожному й кожній із батьків запропонували скласти графік і раз на тиждень розповідати й показувати, що та як вони роблять на роботі. Це простий мінімум знайомства дітей із професіями, на який не треба коштів і який є дуже щирим.

• Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту “DECIDE”:

В Україні багато різних ініціатив упродовж багатьох років працюють над розбудовою партнерства. Але охоплені далеко не всі інституції, які мають бути залучені до процесу.

Наприклад, коли ми вивчали український досвід, то зʼясували, що здебільшого профтех співпрацює з бізнесом, наприклад, бізнес закуповує нове обладнання. А громада співпрацює з підприємством. Тобто зазвичай є співпраця двох інституцій, але разом усі інституції не співпрацюють. Та річ у тому, що в усіх розвинених країнах, де профтех у пріоритеті, система працює саме так – усі працюють у звʼязці.

Валентина Полторак на форумі “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”

Загалом ідея розвивати партнерство зʼявилася, коли ми були з офіційною делегацією у Швейцарії. Саме там ми зрозуміли, що професійна освіта – це не справа рук лише освітян. У Швейцарії до цього залучене все суспільство – щоби діти визначалися з майбутнього професією ще в школі.

Це так званий суспільний договір. Адже підприємства надають можливості для стажування, для відвідування екскурсій, їхні представники приходять у заклади освіти, пояснюють особливості кожної професії. Також працює інститут кар’єрного радника. Вони допомагають дітям визначитися, ким би вони хотіли бути, як обрати професію, де знайти можливості, як правильно дослідити саме ту професію, у якій вони хочуть розвиватися.

Я бачила, як 13-річні діти пишуть по 700 заявок, щоб їх узяли на стажування на одне з підприємств, наприклад, фармацевтичної галузі. Мабуть, у будь-якій іншій країні це складно собі уявити.

Усьому процесу сприяє влада на різних рівнях. Це і влада в територіальних громадах, говорячи мовою української системи. Це і влада на рівні кантонів, тобто областей в Україні.

Часто на передовицях у пресі Швейцарії можна зустріти огляд можливостей стажувань. Навіть по телебаченню говорять про те, які компанії запрошують на стажування дітей, де відбуваються дні відкритих дверей тощо.

Чому розвивати профтех хочуть усі – від молодшої школи до бізнесу? Тому що переконані, що економіка має працювати. Це основне, чим займається Уряд, навіть політика не є такою важливою. Усі зацікавлені, щоб діти працювали на підприємствах, не виїжджали за межі Швейцарії.

Власне, Швейцарія робить усе для того, щоб їхні діти ставали самостійними рано. І ця система працює в них десятками років. Це не з’явилося вчора. Я не думаю, що цю систему можна просто взяти й впровадити в чистому вигляді в Україні. Мабуть, це й не треба робити, тому що в нас є свої традиції, свій досвід у сфері освіти.

Але є корисні елементи, які ми можемо взяти собі на озброєння, розвивати, культивувати. Це співпраця, партнерство, які можна розбудувати. Ми в DECIDE вважаємо, що без професійної освіти, без цілеспрямованої комплексної роботи всього суспільства над тим, щоб у нас були професіонали, буде вкрай складно відбудувати Україну руками українців.

ЯК ПРОФТЕХ МОЖЕ СПІВПРАЦЮВАТИ ЗІ ШКОЛОЮ: ДОСВІД ЛЬВОВА

• Назар Закаль, директор Професійно-технічного закладу освіти “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва”:

Перше, що потрібно зробити для популяризації профтехосвіти – зруйнувати стереотип. Класична профорієнтація – прийти в школу і спробувати щось розповісти. Але чи це працює? Особливо коли в школі тобі говорять: “Якщо не будеш вчитися – підеш у ПТУ”. А тут до тебе приходить ПТУ й каже: “Ходи до нас!”. Звісно, учням стає страшно. Тому треба визнати, що це малоефективно.

Ще більш неефективно – розповідати дітям у випускних класах, що профтех хороший. У 9 й 11 класах діти здебільшого вже визначилися, хто залишається в 10 класі, а хто йде десь-інде. Тому ми ставимо перед собою мету – дати молоді вибір. Й ось як ми це робимо.

Назар Закаль в одній із навчальних лабораторій закладу

• Трудове навчання для учнів шкіл, які розташовані неподалік, відбувається в нашому закладі освіти.
• Також ми проводимо дні професійного самовизначення. Найбільш ефективна профорієнтація – це живий контакт зі здобувачами освіти, коли до нас приходить один клас, і ми маємо можливість поспілкуватися з кожним і кожною, коли даємо дітям спробувати себе в кожній професії. Ми працюємо з різними групами – від п’ятого до одинадцятого класу. Направду, одинадцятикласників у нас найменше. А от маленьких школярів – багато.

Фото: Назар Закаль

І це не про показовий майстер-клас – ми даємо учнівству можливість побути в профтесі скільки потрібно і спробувати кожну професію, яка їм буде цікава. Наприклад, дівчата тестують професію зварника. Хлопці часто пробують професію автомеханіка чи будівельну сферу, їм цікаво посидіти в автомобільному крані. І ми даємо таку можливість.

Фото: Назар Закаль

Фото: Назар Закаль

Ми не робимо це лише для того, щоб ці здобувачі освіти прийшли до нас. Ми працюємо на систему – щоби вони обрали профтехосвіту.

Пояснюємо, що профтехосвіта – це не крайня межа, це – старт. Закінчивши заклад профтехосвіти, у тебе є можливість здобувати вищу освіту. Водночас зʼявляється розуміння цінності освіти, розуміння, що тобі потрібно в майбутньому.

• Ще один напрям співпраці – це повноцінне навчання в закладі, коли школярі приходять до нас на день і загальноосвітні предмети їм викладають викладачі профтеху. Робимо це для того, щоби вони відчули цю атмосферу, поспілкувалися з нашими здобувачами освіти та зрозуміли, що це не страшно. Тут не б’ють і не сварять, а розвивають.
• На кожен захід, який відбувається в нашому закладі, ми стараємося запрошувати школярів, аби вони познайомилися з нашими учнями, подивилися, що вони роблять. Школярі й школярки можуть провести тут час і зрозуміти, що профтех – це класно. Наприклад, у нас відбувається “SkillFest” – щорічні змагання з професійної майстерності.

Фото: Назар Закаль

Наше основне завдання – виховати та розвинути молоде покоління. Якщо вони оберуть профтехосвіту – добре. Якщо здобуватимуть вищу – це теж супер. Але ми вкладаємося в їхній розвиток та даємо їм вибір.

СИНЕРГІЯ БІЗНЕСУ, ВЛАДИ ТА ШКОЛИ: ПРИКЛАД ДНІПРА

• Дмитро Кисилевський, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, народний депутат України:

Аби промисловість отримала ті кадри, які насправді потрібні для відбудови України, – інженерів, технарів, операторів верстатів – ми маємо відновити розірвані зв’язки між елементами, які приводять людей у ці професії. І ланцюг починається зі школи, а не з профтеху.

Форум “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”

Наприклад, ми переконані, що шлях оператора верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК) починається зі школи – з дитини, яка любить фізику, інформатику. А шлях кваліфікованих робітників починається з кабінетів праці. А це чи не найбільш закинута частина шкільної освіти.

На сьогодні ми облаштували п’ять сучасних кабінетів праці в п’яти школах і плануємо продовжувати. Ми обирали ті школи, які стануть гімназіями, та ті, де є фаховий вчитель трудового навчання.

Кабінет праці на етапі ремонту, фото зі Facebook-сторінки Дмитра Кисилевського

І далі вибудовували партнерство:

• бізнес купує обладнання в різних пропорціях, наприклад, сучасні верстати,
• а міська рада робить ремонти.
• Наступним етапом цього ланцюга є змагання. Ми проводили їх у форматі WorldSkills – це ніби Олімпійські ігри з робітничих професій. Наприклад, у Дніпрі відбуваються регіональні змагання з мехатроніки серед талановитих дітей зі шкіл – вони між собою конкурують, знайомляться, навчаються.

Змагання школярів із мехатроніки на базі університету Дніпровська політехніка, фото зі Facebook-сторінки Дмитра Кисилевського

Важливо, що під час усього навчання і змагань за кожною школою закріплений викладач кафедри електроприводу, який розповідає дітям про навчання в Дніпровській політехніці – це наш партнер. Нині на кафедрі електроприводу конкурс вищий, ніж на міжнародних відносинах. І це результат наполегливої праці. Бо коли викладачі політехніки закінчують читати лекції, перевдягаються у футболки і йдуть у школи.

Змагання школярів із мехатроніки на базі університету Дніпровська політехніка, фото зі Facebook-сторінки Дмитра Кисилевського

• Далі – великий бізнес “INTERPIPE” (виробник залізничних коліс і сталевих труб), який співпрацює з Дніпровською політехнікою. Спочатку “INTERPIPE” допоміг відкрити дві лабораторії. А зараз у політехніці цілий поверх забудований лабораторіями, зокрема, від “Siemens” і “Schneider Electric”, ДТЕК.
• Також ми відкрили декілька технічних гуртків. Діти свідомо туди ходять і найімовірніше далі підуть у профтех.

Сенс у тому, що якщо ми на рівні школи формуємо в дитини відразу до робітничих професій, то профтех стане вибором із безнадії. І якщо туди приходять люди з безнадії, то й на виході ми отримаємо людей із безнадією.

Але правда в тому, що коли в мене в Дніпрі зламалася система опалення, то майстер приїхав за два тижні – у той час, коли йому було зручно. І люди цього фаху заробляють добре. Тому нам треба сформувати правильний освітній маршрут – від сучасного кабінету праці через профтех із сучасними лабораторіями – до роботодавця, який отримує навчену людину, яка свідомо обрала професію.

• Людмила Новак, директорка з комунікації ТОВ “ІНТЕРПАЙП-Україна”:

Ми вважаємо, що інвестиції в шкільну освіту – це соціальна відповідальність бізнесу. Уся наша продукція, яку ми експортуємо в понад 80 країн світу, виробляється в Дніпропетровській області. 9 тисяч наших співробітників працюють у трьох містах. І нам постійно потрібні люди.

Ще 7 років тому ми розуміли, що увага до інженерних та робітничих професій спадає. Є популярні класні айтівці, баристи, працівники ресторанів, але наші спеціальності не дуже популярні. Тому ми разом із міською радою почали системний проєкт перебудови шкільної освіти, щоб залучати більше дітей у технічні професії.

Після вкладу в кабінети праці ми почали вкладати в профтехи. Бо школи-тисячники в Дніпрі дуже красиві, а коли випускники переходять у занедбані профтехи – це точно не додає їм бажання вчитися. Тому ми почали з технічного закладу ПТУ № 2, який, зокрема, готує токарів.

Майстерня верстатників у ПТУ № 2 на етапі ремонту, фото зі Facebook-сторінки Дмитра Кисилевського

Важливо, що в нас надсучасний завод, обладнання постійно модернізується. І коли дитина приходила до нас після механічного станка, її повністю перенавчали. Тому брати випускника профтеху особливо не було сенсу.

Ми закупили для них обладнання, схоже на те, що є в нас на заводі, написали освітню програму спільно з майстрами й викладачами профтеху, коштом міського бюджету зробили ремонт. Ми сподіваємося вже у вересні запустити майстерню верстатників і отримати принаймні 30 учнів після 9 класу на навчання.

Майстерня в ПТУ № 2, фото зі Facebook-сторінки Дмитра Кисилевського

А ще разом із міськрадою ми започаткували програму екскурсій у наш цех, де є сучасні станки. Ми показували дітям, мовляв, якщо хочете отримати сучасну класну професію, ось подивіться, як це виглядає, як це класно, приходьте в профтех. Під час екскурсій ми показували виробництво зсередини й це був виклик для всіх. Бо виробництво працює, а нам потрібно провести 3–4 екскурсії по 30 людей на тиждень.

Я знаю, що станом на зараз профтех набрав 26 із 30 заявок на навчання на токаря. Нині ми плануємо велику програму на наступні три роки, аби залучати дітей на виробництво – семінари з гнучких навичок, відвідування виробництва, долучення до корпоративних заходів. Це лише початок шляху, але вже великий крок до того, щоби цей ланцюжок добудувати.

Марія Булейко (Марковська), спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото надав Назар Закаль, це один із профорієнтаційних заходів у Професійно-технічному закладі освіти “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва”