“Хімія – не тільки про таблиці й формули, а і про зручний одяг і навіть зубну пасту”: Наталія Зима про те, як повернути учням інтерес до предмета

Хімія – один із предметів, який українські вступники дуже рідко обирають на Національному мультипредметному тесті (НМТ). Та водночас це дисципліна, знання якої дуже потрібне для відновлення і відбудови України.

Як зацікавити учнівство предметом та наповнити уроки практичним змістом, розповіла Наталія Зима, вчителька хімії хмельницького ліцею № 3 імені Артема Мазура та фіналістка Global Teacher Prize Ukraine-2020.

Пані Наталія стала гостею пʼятого епізоду четвертого сезону подкасту “Дофамін для освіти” від ГО “Смарт освіта” й медіа “Нова українська школа”.

Послухати розмову з вчителькою можна на сторінці подкасту (там є посилання на інші подкастинг-платформи й на попередні записи) або нижче.

Читайте текстову версію подкасту, якщо вам зручніше працювати з текстом. Тут ви дізнаєтеся:

• чому все менше вступників обирають хімію на НМТ;
• яких змін потребує викладання цього предмета в школах;
• як зацікавити учнівство хімією та пояснити, навіщо вона потрібна;
• чому вчителям важливо час від часу виходити за межі програми й підручника;
• як викладати хімію і проводити експерименти, якщо матеріально-технічне забезпечення обмежене.

ЩО НЕ ТАК ІЗ ВИКЛАДАННЯМ ХІМІЇ В ШКОЛАХ

• За підсумками Українського центру оцінювання якості освіти, з понад 287 тисяч вступників, які зареєструвалися на НМТ у 2024 році, складати хімію виявили бажання лише 3 399 осіб (1,1 %). Для порівняння – фізику вирішили складати 7 877 абітурієнтів, а біологію ще більше – понад 56 тисяч.

На вашу думку, чому так мало вступників обирає хімію на НМТ? Що не так із викладанням цього предмета в школах?

Тут питання не так у викладанні, як у тому, чи є запит у держави на хімію. Насправді кількість вступників, які складають тестування з хімії, зменшилася після того, як ухвалили рішення, що під час вступу до медичного університету можна складати або хімію, або біологію. Учням біологія видається простішою (хоча насправді це не так), тому вони роблять вибір на користь цього предмета.

Крім того, наше учнівство, на жаль, не дуже знайоме зі світом “хімічних” професій. Вони не бачать там перспективи, а хімія – той предмет, який потребує певних зусиль. Тож [не бачачи перспектив – ред.] учні думають: “А навіщо?”.

• А як ви відповідаєте своїм учням на питання, навіщо їм вивчати хімію?

Я їх провокую [сміється – ред.]. На першому уроці хімії пропоную дітям угоду: або вони доводять мені, що хімія не потрібна, і тоді ми її не вчимо, або, якщо не доводять, то проводимо уроки далі. Зауважу, що ще жодному класу не вдалося це довести.

Тут головне – вчасно поставити запитання. Наприклад, коли хтось з учнів починає говорити, що буде юристом, а, мовляв, там не потрібно знати хімію, я одразу нагадую: “А як же хімія вдома, у повсякденному житті?”.

Коли діти розуміють, що чиста вода з крана – хімія, посмажена на сніданок яєчня – хімія, зубна паста – хімія, зручний одяг із комфортних тканин – хімія, тоді вони починають по-іншому дивитися на цей предмет.

• Я приблизно так само намагаюся своїм дітям пояснювати, навіщо їм вчити хімію, але вони однаково ставлять мені багато запитань. Наприклад, я знаю, що смажити не дуже бажано, бо так утворюються трансжири, але навіщо мені знати про валентність і так далі?

У таких випадках я чесно кажу учням, що 90 % того матеріалу, який вони вивчають у школі, справді може не знадобитися в реальному житті. Але тоді ми маємо подумати, як розвивається наш мозок. Якщо він не буде тренуватися на вправах про ту ж саму валентність, то в майбутньому не зможе вирішувати більш складні завдання.

Ще одна проблема в тому, що ми сприймаємо більшість предметів у школі просто як предмети. Натомість дуже мало говоримо про те, що це частина світу, який нас оточує.

• Ви згадали про те, що 90 % того матеріалу, який зараз вивчається в школі, може не знадобитися дітям у повсякденному житті. Чи бачите ви якісь проблеми в теперішніх шкільних програмах із хімії? Чи можуть вони бути причиною того, що діти не дуже люблять цей предмет?

Насправді програми з хімії – лише частина наших освітніх проблем. І це не лише українська проблема. Освітяни з усіх країн зараз шукають підходи до сучасних підлітків, адже світ дуже сильно змінився.

Якщо, скажімо, ще 150 років тому для того, щоб дізнатися про валентність, потрібно було обов’язково прийти до школи, то зараз ми маємо дуже багато знань, які набагато легше і швидше отримати. Тому ми маємо змінювати підходи до викладання, щоб сучасні діти, які звикли до швидкої зміни інформації та картинок, усе-таки сфокусувалися і зупинилися.

У цьому може допомогти дослідницька робота, яку й передбачає реформа НУШ. Діти не просто мають виконувати якісь формальні практичні роботи в зошитах, а проводити цілі дослідження як індивідуальні, так і групові, аналізувати їх, порівнювати, ставити запитання. Це викликає в учнів пізнавальний інтерес до предмета.

• Перед розмовою з вами я читала Національний звіт PISA-2022 і помітила, що там досить цікаво вибудовують запитання з природничої галузі.

Одне із завдань там звучало так: використайте інформацію на діаграмі вище й наведіть приклад того, як каталітичний конвертер [пристрій для очищення вихлопних газів у транспорті – ред.] робить вихлопні гази менш шкідливими. І я подумала, що було б круто, якби діти дійсно могли пояснювати такі речі.

Ми якраз і говоримо про зміну підходів до викладання. Звісно, зручно викладати хімію так, як ти викладав 20 років тому. Адже в тебе вже є готові конспекти, а всі уроки структуровані.

Але для мене хімія – це той предмет, де можна бути різним на кожному уроці й говорити про те, що відбувається сьогодні за вікном. Вчителі часто нехтують цим інтеграційним потенціалом хімії. Та для цього не потрібен якийсь окремий інтегрований курс.

На уроці хімії ми можемо говорити практично про все. Тут важливо не просто вичитати програму і працювати за підручником. Адже передусім ми працюємо не з ними, а з дітьми, які мають свої потреби та думки. І це важливо враховувати. Інколи навіть якась маленька дрібниця може перевернути уявлення про предмет.

Ще одна проблема в тому, що досі на уроках хімії ми розповідаємо учням лише про тих учених, які жили декілька століть тому. Тож може скластися враження, що хімія так і залишилася в тому столітті, як і фізика чи біологія.

Тоді в дітей виникає питання, як я можу досягти успіху та вивчати хімію, знаючи лише про вчених із минулих століть? Тож маємо говорити й про сучасні досягнення. Наприклад, мало хто знає, що в Нобелівську премію 2021 року в галузі хімії великий внесок зробили українські вчені. Вони були в складі команди, що здобула цю нагороду. Так само ми багато знаємо про Марію Склодовську-Кюрі, але так мало про наших сучасних науковиць.

Тому й у медійному просторі, і на уроках нам потрібно транслювати історії успіху сучасних учених, у тому числі й українських. Тоді ми формуватимемо поведінкові моделі в дітей.

• Ви згадували, що хімія насправді повсюди, лише треба вміти її побачити. Але, здається, так пояснювати хімію можуть тільки ті вчителі, які впевнено почуваються в предметі. В іншому випадку вони просто рухаються за підручником та своїми конспектами, боячись, що не знатимуть відповідей на питання учнів поза темою.

І таке буває. Тут у вчителів має бути певне розуміння, яке не приходить із першого дня викладання. Коли я прийшла до школи, мені спочатку було дуже страшно, здавалося, що я не знаю хімії, шкільної так точно [нагадаємо, що пані Наталія закінчила хімічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка – ред.].

Я не розуміла, що важливе в предметі, на чому треба сконцентруватися, а що можна просто згадати. І поки я зі своїми учнями не пройшла весь шлях із 8 до 11 класу (в той час хімія вивчалася з 8 класу), лише тоді змогла розставити ці акценти.

Тому молодим вчителям дуже важливо мати наставників та підтримку на початку шляху й навчитися виділяти з усього потоку інформації найважливіше й найнеобхідніше.

А ще змиритися з тим, що ваш предмет може не бути найголовнішим для всіх учнів. Це, звісно, складно. Пам’ятаю, як тільки прийшла працювати в школу, у мене було бажання навчити всіх хімії на 12 балів. Потім зрозуміла, що, можливо, не всім і потрібно знати хімію на 12. Тому почала змінювати підходи й поставила перед собою завдання, щоб учні, для яких хімія не є найголовнішим предметом, знали її хоча б на достатньому рівні.

Зараз у мене є прекрасні випускники та випускниці, які працюють в абсолютно різних галузях, але мають достатньо ґрунтовні знання з хімії, бо на тому етапі їм просто було це цікаво. Але щоб зацікавити, треба докласти зусиль.

Ми можемо, наприклад, скористатися штучним інтелектом і дати таке завдання, яке зачепить. Але навіть написати хороший хімічний промт [promt – запитання чи завдання, яке користувач ставить під час спілкування з мовною моделлю штучного інтелекту – ред.] досить непросто, аби отримати дійсно гарний результат.

Цьогоріч мої учні вирішили, що можуть зробити за допомогою штучного інтелекту презентацію і я цього не помічу. Вийшла незручна ситуація. Адже після отримання відповіді від ШІ з нею потрібно ще добре попрацювати. Але я веду до того, що коли ви разом з учнями щось створюєте, то і простір на уроці створюється інший.

Також для мене зараз великим викликом є те, що ми в процесі зміни мережі шкіл стаємо академічним ліцеєм і в мене вже не буде можливості взяти учнів у 7 класі й довести їх до 11-го. Я маю навчитися працювати з учнями, які прийшли до мене в десятий клас. І минулий рік показав, що це складно.

• Чому?

По-перше, вони вчилися в різних школах на різних напрямах.

По-друге, багато часу йде на налагодження контакту між новими учителями й учнями. Минулого року в нас пішло пів року на те, щоб ми почали розуміти одне одного.

ПІДРУЧНИКИ, МОЛОДІ ВЧИТЕЛІ ТА ПРОФОРІЄНТАЦІЯ

• Скажіть, а як вчителям, які лише починають свій педагогічний шлях, не розгубитися, знайти своє місце в класі та ще й пояснювати предмет цікаво і з прикладами з реального життя?

Не варто забувати, що, завдяки автономії закладів освіти, ми можемо самостійно формувати свій урок так, як ми це бачимо. Немає якогось чіткого поділу, що на початку уроку обов’язково має бути дві хвилини актуалізації матеріалу, хвилина на повідомлення теми й так далі. Ми можемо працювати по-іншому й не варто цього боятися.

А ще молодим вчителям варто усвідомити, що робити помилки й чогось не знати – нормально. Адже діти часом можуть поставити якесь провокативне запитання, на яке не підбереш відповідь одразу. Тож можна відверто говорити учням, що, наприклад, я зараз не готовий/а відповісти на ваше запитання, але наступного уроку ми його обов’язково обговоримо.

Інша проблема – в актуальних підручниках. Хоч мене дуже добре навчали на хімічному факультеті, та

коли я розгорнула шкільний підручник із хімії, мені стало страшно.

• А що там?

Було відчуття, що підручники, які видавали на той час, просто переписали з підручників минулого століття. Там наводили приклади, яких уже немає в сучасному житті, а ілюстрації були не характерні для сучасного стилю. Наприклад, тема про проявлення фотоплівки. Перші питання від учнів – що таке фотоплівка й навіщо її проявляти?

Тому в мене є великі сподівання на підручники нової генерації. Із сучасними учнями потрібно говорити про сучасні, зрозумілі їм речі. Наприклад, розповідаючи про літієвий акумулятор, наголосити, що він є в смартфонах. Але проблема в тому, що запаси літію вичерпні, тож треба думати про його правильне використання. Тут уже порушується й екологічна тематика. З такою подачею і сам урок сприйматиметься інакше.

• Скажіть, чи розповідаєте ви, як хімія може стати в пригоді армії, допомагати під час війни?

У планах є дослідження, яке ми хочемо провести в межах Малої академії наук, і пов’язане воно буде з військовою тематикою.

Ми маємо говорити дітям про те, де і як хімія рятує життя, як вона допомагає обстоювати свою країну та загалом робити світ чистішим. І тут також важливо згадати про якісну профорієнтацію.

Років 10 тому мені вдалося привезти учнів на підприємство з виробництва безалкогольних напоїв. Тоді вони вперше зрозуміли, що таке сучасне виробництво. У той же рік половина класу вступила на хімічні факультети.

Це якраз приклад того, наскільки важливо розповідати учням про різні можливості та перспективи тої чи тої професії.

А ще в нас був досвід проведення великого профорієнтаційного дня в межах усього закладу. 10–11 класи готували квести для 5–6-х та профорієнтаційні уроки для 7–8-х класів. До старшокласників ми запрошували представників різних професій, які розповідали про свій досвід, про переваги та недоліки різних спеціальностей… Дітям було дуже цікаво.

• А як батьки можуть допомогти дітям розвинути цікавість до хімії?

Вони можуть разом із дітьми дивитися різні відео з хімічними дослідами та іншими цікавинками на YouTube, обговорювати їх, читати науково-популярні видання. Щоправда, потрібно підібрати справді якісний контент.

[Незабаром пані Наталія поділиться з читачами “НУШ” добіркою цікавого та якісного контенту для перегляду разом із дітьми. Слідкуйте за новинами на сайті].

Якщо є можливість, можна знайти дитині якийсь природничий гурток.

Але насамперед важлива співпраця в межах трикутника – батьки-вчителі-учні. Усі його учасники мають довіряти та прислухатися одне до одного. Так, вчителі постійно навчаються і діляться своїм досвідом із батьками. Наприклад, у перші дні повномасштабного вторгнення ми всі активно вчилися надавати першу психологічну допомогу дітям, дихати по квадрату, заземлятися, а потім передавали ці знання батькам.

Це, знову ж таки, про гуртування і довіру. Я переконана, що там, де є довіра, там буде й хімія, і фізика, й українська мова.

ПРО ПРОГРАМИ ТА ОБМЕЖЕНУ КІЛЬКІСТЬ РЕАГЕНТІВ

• Повернемося до програми та змісту шкільного курсу хімії. Чи вистачає часу, який зараз відведений на вивчення цього предмета, аби діти все опанували?

Можливо, це буде егоїстично, але мені здається, для будь-якого предмета одна година на тиждень – це не про предмет, а більше про те, щоб ви познайомилися з дітьми. Для того, щоб це була справді співпраця, нам потрібно хоча б півтори чи дві години на тиждень.

Тут, можливо, варто подумати про зміну компонування курсів. Наприклад, у першому семестрі вичитати хімію, а в другому – фізику, як це практикують у приватних школах. Але в державних із цим складніше з погляду адміністрування. І виходить так, що ми розтягуємо це в часі. А потім, коли зустрічаєшся з учнями раз на тиждень, на наступний вони вже й можуть забути, як тебе звати.

• Зі шкільного курсу хімії мені найбільше запам’яталися саме експерименти. І мені здається, що хімія цікавіша тоді, коли дітям показують різні досліди, дають можливість працювати з реагентами.

Звісно, це цікавіше. Але тут питання в тому, що кількість дозволених реагентів у шкільній лабораторії катастрофічно зменшилася.

Ми маємо дуже обмежену кількість речовин, які дозволено використовувати в шкільній лабораторії. Але ж не можна зацікавити учнів лише взаємодією соди й оцту.

Це аргументують питаннями безпеки, обігу речовин тощо. Однак тоді ми позбавляємо учнів цієї візуальної частини. А потім, дивлячись у соцмережах, як у закордонних школах вчителі проводять якісь ефектні досліди з хімії, діти очікують таке ж побачити й у себе на уроках. А натомість – пишуть формули.

Ми навіть не можемо нашим вчителям рекомендувати повторювати якісь закордонні експерименти, які знімають колеги, бо це порушує норми техніки безпеки й завтра я можу залишитися без роботи. У цьому і проблема.

Але, звісно, маємо зважати й на те, що ми не повинні йти лише в бік візуалізації. Подивитися чи провести дослід недостатньо. Учні мають вміти його аналізувати, створювати графіки, діаграми, висновки на їхній основі тощо. Це якраз ті завдання, які часто трапляються в дослідженні PISA. І саме на них наші учні зупиняються.

Інше питання в тому, що зараз усе менше дітей хочуть займатися дослідженнями з огляду на різні обставини: відсутність підтримки батьків, часу, мотивації, належних умов тощо. Але діти, які хочуть це робити, є. Головне помітити їх і дати можливість розвиватися. Якщо ми будемо бачити перед собою лише клас, а не дітей у ньому, то ми цих зірочок ніколи не знайдемо й не підтримаємо.

• Як викладати хімію в умовах недостатнього матеріально-технічного забезпечення?

1. Тут питання в тому, чи має школа підтримку від громади? Чи готовий місцевий бюджет витрачати на це кошти, зокрема на закупівлю реагентів?
2. Крім цього, є дуже багато онлайн-ресурсів із професійними відеодослідами, знятими з дотриманням усіх норм та правил, які теж можна використовувати під час навчання. Трапляються і досліди не дуже хорошої якості та з певними порушеннями. У таких випадках можна попросити учнів проаналізувати відео та знайти помилку. Потім разом обговорити, чому так не можна робити, і як виправити ситуацію.
3. А ще дуже добре працюють віртуальні хімічні лабораторії. Але, на жаль, зараз практично немає таких лабораторій українською мовою. Та вони доступні англійською. І тут можна поєднати вивчення англійської з хімією. Наприклад, у нас 10 клас має профіль “Іноземна філологія”, тому я часто ставлю їм завдання створити українські субтитри до певно досліду, який проводять англійською. З такими вправами вони справляються ідеально.
4. Можна використовувати й моделювання. Є багато застосунків, де ми можемо змоделювати те, чого не можна доторкнутися, наприклад, будову атома. У цьому випадку мені подобається платформа PHET, де зібрані інтерактивні симуляції для природничих наук і математики.

Акцентую, що НУШ – якраз про діяльнісний підхід. Тож зараз недостатньо просто прочитати параграф і дати відповіді на запитання після нього. Інколи вчителю варто перемкнутися і виділити час на уроці для обговорень та дискусій.

Тож я, наприклад, дуже радію, що до наших класичних олімпіад, Малої академії наук, турніру юних хіміків, цьогоріч додається новий формат – дебати. Це добра можливість для тих дітей, які, можливо, не занурюються глибоко в хімію, але їм цікаво говорити про реальні проблеми. Через такий формат ми також можемо заохотити їх до вивчення предмета.

А ще, щоб спонукати дітей до вивчення хімії, потрібно реально показувати, скільки заробляють хіміки у світі. Бо зараз учні добре знають, скільки заробляють у сфері IT чи скільки заробляють моделі й відомі блогери, але так мало інформації про перспективи у сфері природничих наук.

• А що б ви, як вчителька з великим досвідом викладання хімії, могли би порадити нашому Міністерству освіти й науки, щоби покращити викладання хімії в українських школах?

Насправді усе не так сумно, як може нам здатися. По-перше, те, що вже зараз частково робиться (і хотілося б, щоб цього було більше), – це залучення вчителів-практиків до розроблення стандартів та програм. До речі, з останнього, що було зроблено, Інструктивно-методичні рекомендації щодо використання штучного інтелекту в школах. Дуже класні рекомендації. А чому? Тому що їх складали практики, які працюють у закладах освіти, а не ті, хто бачив школу з вікна й пам’ятає лише свій шкільний досвід.

Також ми можемо говорити й про зміцнення матеріально-технічної бази, і привернення уваги до вчительства, як до тих, хто формує майбутнє. Хотілося б, щоб це було більш системно.

Коли я була фіналісткою Global Teacher Prize Ukraine, усі хотіли написати про мій досвід. І коли я запитувала, чому не пишуть про інших вчителів, які роблять неймовірні речі, мені казали – немає інформаційного приводу.

Часом здається, що ми знаходимо значно більше інформаційних приводів про якісь негаразди в школах, ніж про те, як насправді працює українське вчительство. А ми в умовах пандемії, війни, відключень світла, повітряних тривог продовжуємо працювати й попри все йдемо до дітей. Можливо, у нас не завжди все виходить, але нам важливо відчувати підтримку.

Тому я активно працюю в різних освітянських спільнотах, зокрема і для того, щоб не давати собі можливості опустити руки. Тому що такі спільноти дають такий собі ковток свіжого повітря та мотивації.

• Чи можна в теперішніх умовах покращити ситуацію із вивченням хімії та стимулювати дітей складати її на НМТ, навіть якщо вона не обов’язкова для медичних спеціальностей?

Ми можемо покращити стан викладання хімії. На жаль, збільшити кількість вступників, які обиратимуть на НМТ хімію, складно. Адже значно простіше піти шляхом, де з певним набором предметів ти можеш вступити в будь-який ЗВО.

Тож тут ми маємо повернутися до реального моніторингу рівня освіти в Україні. Інакше як ми можемо покращувати щось, якщо ми не знаємо, від чого відштовхуватися? Вивчення природничих дисциплін – це взагалі інший світ. І нам важливо розуміти, що без базового розуміння природничих дисциплін ми не розумітимемо себе в цьому світі.

• Як мотивувати молодь в умовах низьких зарплат та інших викликів обирати вчителювання і викладати природничі дисципліни, зокрема, хімію?

Можливо, не всі погодяться із цією реплікою, але мені здається, що наявність педагогічної освіти ще не означає, що ти будеш хорошим вчителем. Для того, щоб залюбити когось у предмет, треба самому його любити.

Тому варто створювати можливості для викладання в школах і для тих випускників, які мають лише академічну освіту, але хочуть спробувати себе у викладанні.

В 17 років я була впевнена, що ніколи не буду працювати в школі й повернуся туди лише на батьківські збори. Бо в школі я мріяла про наукову кар’єру. Але я завжди кажу, що наші стежки виводять нас туди, куди ми маємо прийти. У 2000–х в Україні перестали фінансувати науку, а оскільки в мене в дипломі написано “хімік-викладач”, тож я вирішила спробувати попрацювати з дітьми. Я не була впевнена, що взагалі зможу працювати в школі. Але вже через два місяці зрозуміла, що мені тут подобається.

Дуже важливо оточити молодих вчителів достатньою підтримкою та супроводом. Дати час зрозуміти, чи підходить їм ця професія, чи ні. Адже є люди, які закохуються в школу, а є і такі, які спробували й зрозуміли, що це не їхнє. Їх потрібно відпускати.

У цьому контексті цікавою є ініціатива від ГО “Навчай для України” – “Студментор“. У межах проєкту студенти, які не мають педагогічної освіти, допомагають учням долати освітні втрати з різних предметів. Так, вони можуть не знати методики, але цього можна навчити. Головне те, що їх об’єднує спільна мета – допомогти дітям.

• Отже, навіть якщо ви не маєте педагогічної освіти, але хочете попрацювати в школі, у будь-якому випадку спробувати варто. Раптом вам, як пані Наталії, так сподобається, що ви залишитеся в школі на цілих 20 і більше років і будете мати цілу колекцію зіркових історій своїх учнів, які змогли знайти свій шлях у хімії. Чи є такі приклади у вашій колекції?

Так, у мене є учні, які знайшли шлях у хімії й стали успішними у своїй сфері. Є ті, які стали хорошими медиками. Я інколи жартую, що коли піду на пенсію, у мене, напевно, усі фахівці в галузі медицини будуть “свої”.

Але є і колишні учні, які не поєднали своє життя з хімією, але досі пам’ятають наші уроки, радіють нашим зустрічам та ведуть своїх дітей до закладу, де вчилися самі.

У цьому плані вчительська професія дуже енергетична. Коли я спілкуюся зі своїми старшими колегами, які вже вийшли на пенсію, вони завжди кажуть, що сумують за школою. Бо вона для них була джерелом натхнення. Адже діти всі різні, вони змінюються, а з ними змінюємося і ми.

Текстову версію підготувала Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульна анімація: автор – Sail Ho Studio, dribbble.com

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Докладніше за посиланням.