Аби батьки подивилися на школу очима вчителів і дітей: про розвиток партнерства від учасників “Освітнього хакатону”

Батьки – це не матеріальні ресурси, а насамперед партнери й однодумці. Ті, хто справді можуть підставити школі плече, але не фінансами, а, наприклад, ідеями, де їх узяти.

Як це втілити на практиці – сьомий рік поспіль демонструють учасники й учасниці фестивалю партнерства “Освітній хакатон”. Школи, що долучаються до заходу, упродовж тижня організовують різні активності, наприклад, міняються ролями – коли вчительки й вчителі сідають за парти, а батьки пишуть конспекти уроків. Або ж у школі втілюють проєкти, про які давно просили адміністрацію батьки й діти. У такий спосіб батьки по-іншому сприймають школу й замість критики пропонують підтримку.

“Нова українська школа” побувала на одному з п’яти днів “Освітнього хакатону-2023” та зібрала декілька порад від його учасниць та учасників – із чого починати взаємодію з батьками та як зробити їх надійними партнерами.

У новому матеріалі читайте:

• навіщо батьків садити за учнівські парти;
• а вчителькам і вчителям – давати домашні завдання;
• як фестиваль допомагає в соціалізації дітей;
• а також надихає на партнерство з іншими школами;
• кілька порад, як зробити батьків союзниками.

ЯК ІДЕЯ П’ЯТИ КИЇВСЬКИХ ШКІЛ ОБ’ЄДНАЛА НАВКОЛО СЕБЕ ДЕСЯТКИ ОДНОДУМЦІВ

“Як тільки наближається грудень, колеги з інших шкіл у нас запитують – чи буде освітній хакатон”, – розповідає Катерина Спітковська, директорка київської гімназії № 107 “Введенська” та одна з п’яти засновників фестивалю партнерства. За сім років життя фестивалю школи-учасниці звикли, що в перший місяць зими впродовж тижня відбуваються активності для учнів/-иць, вчителів/-ьок та батьків.

Авторами фестивалю є Олександр Пошелюжний, директор школи № 45, Катерина Спітковська, директорка гімназії № 107 “Введенська”, Алевтина Багінська, директорка гімназії № 34 “Либідь” ім. Віктора Максименка, Олена Преподобна, директорка школи № 252 ім. Василя Симоненка, та Оксана Проскура, директорка Київської гімназії східних мов № 1 (долучалася до заходу онлайн)

Уперше фестиваль партнерства провели у 2017 році, коли директори п’яти київських шкіл вирішили об’єднатися і спільно пошукати нові форми співпраці з батьками. Тоді їхній задум підтримали 13 шкіл столиці, а через два роки, попри пандемію, до хакатону приєдналися школи й з інших регіонів України.

За сім років фестиваль суттєво наростив масштаби. Цього року до активностей долучилося понад 80 шкіл із 9 областей України, а за роки хакатону його учасниками були заклади освіти з 13 областей.

Кожен день хакатону має певну ідею, наприклад, провести день учнівського самоврядування або організувати благодійний ярмарок. Школи отримують тему дня, а як її втілити – ніхто нікого не обмежує в креативності.

Перед фестивалем авторський цех (так називають себе засновники) обговорює ідеї щодо назви, гасел та заходів. Орієнтуючись на це, пропонують провести 5 тематичних днів.

Наприклад, цього року хакатон мав назву “Разом до перемоги”, де кожен із п’яти днів був пов’язаний із цією темою:

1. формула перемоги: заклади презентували відео про свій шлях до перемоги та розповідали про зміни, спричинені повномасштабною війною;
2. істина перемоги: батьки ставали учнями, а директори зустрічалися з лідерами учнівського самоврядування та головами батьківських рад;
3. сила перемоги: школи проводили благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ та облаштовували різдвяні ялинки;
4. гармонія перемоги: учні й учениці проводили уроки замість учителів;
5. мелодія перемоги: у школах організовували благодійні концерти та аукціони для збору коштів на дрон для ЗСУ.

Благодійний аукціон “Гармонія перемоги” провели в останній день хакатону, зібравши шкільні команди в Київському палаці дітей та юнацтва

У фінальний день для директорів та заступників організували командний воркшоп, аби обговорити плани на наступний рік, а також поділитися думками, як впливає на школи участь у подібних заходах.

“Нова українська школа” теж там була, тож ділимося напрацюваннями декількох учасників фестивалю.

“ДЛЯ НАШИХ УЧНІВ ЦЕ СТАЛО ЩЕ ОДНІЄЮ МОЖЛИВІСТЮ ПОБАЧИТИСЯ НАЖИВО”

“Коли я прийшла працювати в ліцей, директорка відразу попередила – готуйся до грудня, бо ми хакатонимо”, – розповідає про свій досвід Аліна Дядечкина, заступниця директорки з виховної роботи Криворізького ліцею № 119.

Як проводити хакатон, Аліна знає з досвіду роботи в іншій школі, яка теж долучалася до фестивалю партнерства. Єдине, що відрізняло хакатон у школі та ліцеї – це учнівська аудиторія. Якщо учнів початкової школи цікавить абсолютно все, то старші школярі й школярки більш вибагливі до шкільних заходів. Аби догодити ліцеїстам/-кам, у закладі запитали – а чого б їм хотілося.

Зараз запит номер один від учнівства – це живе спілкування. Цього року ліцей працює у форматі “онлайн з очними консультаціями”, а торік навіть і консультацій не було – лише дистанційка. За цей час діти відвикли від живого спілкування.

За спостереженнями Аліни, коли разом збираються старшокласники й старшокласниці, іноді не знають, про що говорити. Через це в ліцеї намагаються використовувати будь-яку можливість, яка дасть змогу дітям зустрітися наживо, звісно, з дотриманням безпекових умов.

“Ми можемо запрошувати дітей на додаткові консультації чи уроки, але це нагадуватиме їм навчання, а хакатон об’єднує їх якраз у спільних творчих діях, – розповідає Аліна. – Вони нарешті бачать одне одного наживо, бо їм уже набридли чорні екранчики в зумі. Одним із завдань цьогорічного хакатону було зняти відеоролик про свій заклад, і для учнів це був квест, бо вони забули, як говорити правильно, дивитися в камеру і про що взагалі комунікувати одне з одним.

А під час хакатону діти збиралися на годинку-дві, навіть між тривогами, спілкувалися і спільно щось створювали. Тобто для наших учнів і учениць хакатон став додатковою можливістю для спілкування, якого, на жаль, їм бракує через війну”.

У центрі – Аліна Дядечкина, яка разом із декількома вчителями ліцею приїхала до Києва на фінал хакатону

Через дистанційне навчання не вдалося реалізувати все задумане, наприклад, залучити батьків, аби вони провели уроки замість вчителів. Але ліцей нарешті зміг запартнеритися з іншим закладом освіти Кривого Рогу – гімназією № 68, яка теж проводить хакатон. В один із днів фестивалю директорка ліцею та директор гімназії зустрічалися з лідерами учнівського самоврядування, аби обговорити можливості співпраці. Згодом заклади планують підписати офіційний договір про партнерство.

ЯК ВЧИТЕЛІ РОБЛЯТЬ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ, А БАТЬКИ ПРОВОДЯТЬ УРОКИ

Медична гімназія № 33 Києва долучається до хакатону з першого року його заснування. Директорка гімназії Лариса Переймибіда ділиться, попри те, що підготовка до нього і проведення – це величезний шмат роботи, однаково не відмовляються, бо це подобається і вчителям, і дітям.

У гімназії не бояться дати вчителям і вчителькам можливість побути в ролі учнів. Знаємо, що часто батьки й діти жаліються, мовляв, у школі задають багато домашніх завдань.

На одному з хакатонів у закладі рандомно роздали своїм вчителям/-кам домашні завдання. Виявилося, що о шостій вечора вчителька математики ще не виконала всі завдання з української мови. Це допомогло іншим вчителькам/-ям гімназії зрозуміти, що іноді домашніх завдань справді забагато.

Лариса Переймибіда (справа) із коліжанками діляться ідеями для “Освітнього хакатону-2024”

Цього року гімназія працює в змішаному форматі, тож частину заходів провели очно, а частину – дистанційно.

“У такому ж форматі долучалися і батьки. І їхня безпосередня участь у заходах дійсно допомагає їм по-іншому подивитися на школу та вчительок/-ів зсередини, а також на своїх дітей, – зазначає Лариса. – Бо мама чи тато знають свою дитину з одного боку – як вона поводиться вдома, а коли приходять у клас, то бачать свою дитину та її однокласників по-іншому, у них уже виникають думки, що, можливо, вчителі мали рацію, коли щось говорили щодо поведінки чи ставлення до навчання”.

У гімназії пропонували батькам не просто побути на уроці, як учні й учениці, а і провести його самостійно. Цього року мами й тата проводили уроки профорієнтації з медицини, ІТ-сфери та блогерства.

А ще для батьків провели психологічні тренінги. За словами Лариси Переймибіди, у дорослих виникає багато питань, які не завжди наважуються озвучити психологу наодинці. А коли збирається група батьків, виникає більш дружня атмосфера.

Так, на психологічний тренінг про підлітковий вік прийшли мами учнів/-иць та вчительки, у яких теж є діти цього віку. Разом вони ділилися своїми проблемами з психологом, запитували поради, як поводити себе в тій чи тій ситуації. Це дало змогу мамам подивитися на вчительок як на таких самих матусь, які переймаються психологічним добробутом власних дітей.

ЩО ДАЄ ШКОЛАМ ПАРТНЕРСТВО З БАТЬКАМИ

Завдяки хакатону батьки змогли подивитися на заклади освіти з позиції учнів/-иць та вчительок/-ів.

Як уже згадувалося, хакатон починався саме з пошуку нових форматів, як залучати батьків до співпраці зі школою. Автори фестивалю довго обговорювали важливість так званого освітнього трикутника “батьки-учні-вчителі”, а згодом вирішили замінити його на фігуру без кутів – коло. У його центрі – дитина, а батьки та вчителі розташовані навколо.

Авторський цех пригадує, як починався фестиваль партнерства

За словами Олександра Пошелюжного, директора школи № 45 та співзасновника фестивалю, з огляду на цю концепцію починали з найпростішого – пропонували батькам провести уроки. Їхні враження були різними. Хтось зітхав із полегшенням, що все вдалося, а комусь так сподобалося, що просилися повчителювати в наступні хакатони.

“Але найцінніше для мене було те, що коли батьки виходили з класу, до них підходили їхні діти й обіймали, додаючи, що “ти в мене найкращий чи найкраща”. У цьому якраз і є партнерство. А батьки ще й побачили, що таке вчительство, наскільки ми відкриті до діалогу, а наша робота – це нелегкий хліб”, – додає Олександр.

Крім цього, батьки відчули себе й у ролі учнів. Цю ідею підтримали всі заклади освіти, які долучилися до хакатону. Наприклад, у гімназії № 107 “Введенська” батьків, які хотіли на день стати учнями, об’єднали в реальний клас, у якого був класний керівник. Вчительки спеціально розробляли для них окремі конспекти уроків, а батьки відповідали на питання.

Катерина Спітковська вважає, що такий обмін ролями дає змогу зламати стереотипи про роль вчителів та батьків – що в кожного й кожної є чітко визначені обов’язки. Та насправді чітких меж немає і всі мають працювати заради якісного навчання дітей.

На фіналі хакатону батьки обговорювали альтернативні варіанти залучення коштів, наприклад, участь школи в проєкті “Громадський бюджет”

А вчительки вивчали техніки самозаспокоєння та першої психологічної допомоги дітям

А дехто навіть може змінити професію, завдяки участі в хакатоні. Школи-учасниці фестивалю мають реальні кейси, коли батьки, спробувавши себе в ролі вчителів, пішли здобувати другу вищу освіту в педуніверситети, аби викладати в школі, де вчаться їхні діти.

Ще один результат хакатонів – випускники шкіл, які проводили уроки замість вчителів, хочуть пов’язати своє життя з вчителюванням. Правда, за словами Катерини Спітковської, розглядають репетиторство чи роботу в приватних школах, але загалом такі заходи дають можливість підготувати нових вчителів і вчительок.

І найголовніше – заклади освіти вчаться сприймати батьків як партнерів і не боятися комунікації з ними. Наприклад, кабінет Олександра Пошелюжного завжди відчинений для учнів та батьків, вони можуть прийти до нього з будь-якими ідеями чи наріканнями. Для школи це цінно, адже мами й тата можуть підсвітити якусь проблему з іншого ракурсу, на який шкільна адміністрація могла б не звернути увагу.

“До батьків потрібно прислухатися і не дивитися на них, як на гаманець, – каже директор. – Тільки коли ми чуємо одне одного, коли за допомогою спільних проєктів змінюємо стереотипи про роль вчителів чи батьків, тоді буде результат. На прикладі своєї школи я бачу, як змінилися стосунки між батьками, вчителями та учнями – вони стали значно ближчі одне одному”.

3 КРОКИ, ЯК ЗРОБИТИ БАТЬКІВ ПАРТНЕРАМИ

Якщо школа не долучається до хакатону чи іншого подібного проєкту, але хоче будувати партнерські стосунки з батьками та дітьми,

• перше, що радить зробити Лариса Переймибіда, – це зібрати активних батьків і запитати в них, який “продукт” на виході вони хочуть отримати.
• Їх можна об’єднати в невеликі робочі групи, які будуть працювати за певним напрямом.

Наприклад, якщо хочуть, аби діти більше дізналися про різні професії, тоді можна організувати уроки профорієнтації.

• Другий крок – запитати дітей про їхні бажання, бо в них ідей буває значно більше ніж у дорослих.

Можливо, хтось хоче відчути себе в ролі вчителя, то нехай спробує провести урок.

• Найважливіше – почати комунікувати.

“Починати краще із простих інструментів, відкинути всі страхи й не боятися почути правду, – додає Катерина Спітковська. – Дуже часто нам страшно почути про свої слабкі сторони й ми боїмося йти на діалог. Через це наші недоліки наростають, а гарні якості так і не розкриваються”.

• І наостанок – обов’язково створювати щось нове, не боятися фантазувати й експериментувати.

“Суть хакатону не в тому, аби щось відсвяткувати, а в тому, щоби провести певний марафон спільних дій, під час якого народжуються освітні продукти або ухвалюються важливі рішення, – каже Катерина Спітковська. – Це формування свідомої спільноти однодумців, спільноти батьків, дітей і, звісно, вчителів. Якщо хтось не знає, як налагодити комунікацію між усіма учасниками освітнього процесу, хакатон – дуже крутий інструмент”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”