Адаптація до школи: як допомогти першачкам, пятикласникам (і не тільки) впевнено почати навчання

Перший та п’ятий класи часто вважаються найбільш стресовими для школярів. Адже в першому дитина потрапляє в нове середовище – знайомиться з новими дітьми та новими дорослими, вчителями. У п’ятому класі учні починають навчання в середній школі з більшою кількістю предметів, кожен із яких викладає інший вчитель чи вчителька. Іноді учні йдуть у п’ятий клас до іншої школи, тож доводиться знайомитися з новими однокласниками та шкільним простором.

Зараз, коли українські родини через війну переїжджають із регіону в регіон або повертаються з-за кордону, адаптація до школи теж стає своєрідним викликом. Бо треба звикати й до іншої школи, і до нового місця проживання. На це може знадобитися більше часу та емоційних ресурсів, які через війну витрачаються швидше, ніж відновлюються.

На що мають звернути увагу батьки та освітяни перед 1 вересня, аби “повернення за парти” не стало для дітей додатковим стресом, “Нова українська школа” розпитала Інну Большакову, методистку, авторку підручників НУШ та методичних посібників для вчителів та Світлану Ройз, дитячу й сімейну психологиню.

У новому матеріалі читайте:

• як пом’якшити звикання дітей до школи;
• чим відрізняється адаптація першачків та п’ятикласників;
• як підготуватися до навчання онлайн;
• чому академічні знання зараз не на першому місці;
• які зміни в дитячій поведінці є нормальними.

ПЕРШИЙ РАЗ У ПЕРШИЙ КЛАС: ЯК ПІДГОТУВАТИ МАЙБУТНЬОГО ШКОЛЯРИКА ЧИ ШКОЛЯРКУ

Чимало батьків дуже хвилюється, коли діти вперше йдуть до школи – іноді навіть більше за майбутніх учнів, каже Інна Большакова. Ці хвилювання можуть бути реакцією на новий і малознайомий етап життя, який починається в родині.

“Коли дитина йде в перший клас, вона опиняється в новому місці, новому контексті та у великому світі, яким стає для неї школа, – пояснює Інна. – Раніше вся увага дитини та її діяльність фокусувалися на родині. Навіть якщо вона відвідувала дитячий садочок, однаково всі основні події в її житті та свідомості відбувалися в сім’ї.

Коли ж дитина йде до школи, відбувається певний розрив, під час якого родина залишається для дитини своєрідним тилом, у який вона повертається після уроків. І цей тил має бути надійним, стабільним і готовим підтримати дитину”.

Щоби пом’якшити адаптацію до першого класу, Інна Большакова радить батькам:

• познайомити дитину з незнайомим простором;
• подбати про її соціальні зв’язки та самостійність;
• пояснити, як можна реагувати на різні шкільні ситуації;
• зробити вчителя партнером у звиканні дитини до школи;
• підтримувати найменші успіхи дитини.

Зупинимося докладніше на кожному із цих пунктів.

Знайомство зі шкільним простором

Передусім варто показати дитині школу, до якої вона прийде 1 вересня. Прогулянки шкільним подвір’ям (за можливості й шкільним приміщенням) підуть на користь. У такий спосіб невідомий світ стане трішки зрозумілішим.

За можливості можна зайти до школи. Дітям важливо “тілом відчути” місце, де вони будуть знаходитися, пояснює Світлана Ройз (можна доторкнутися до парти, піти до туалету, побачити їдальню). Також, на думку психологині, було б добре влаштувати екскурсію школою або поставити в школі вказівники.

Якщо навчання буде відбуватися онлайн, батьки можуть заздалегідь показати дитині, як буде проходити дистанційний урок. Можна ввімкнути Zoom чи інші онлайн-платформи для навчання, дати змогу дитині понатискати на різні “кнопки” та провести з нею власний мініурок.

Соціалізація

Інна Большакова застерігає, що цього року адаптація першачків буде складною, адже до школи підуть діти, які через пандемію майже два роки не відвідували дитячі садки. До цього додалися півтора роки війни, що теж ізолювали дітей одне від одного (не всі садочки змогли відновити роботу за браком укриттів). У дітей, крім цього, з’явилося відчуття небезпеки.

Може статися так, що дитина звикає до школи й водночас переживає кризу семирічного віку (криза пов’язана з переходом від структури меншого світу, у якому вона була, до структури великого світу). Усе це в комплексі (відсутність соціальних контактів + тривожність через війну + криза семи років) може впливати на поведінку дитини, яка отримує ще один виклик – йде до першого класу.

Саме тому батьки мають стати опорою для дитини.

“Найкраща адаптація – це турбота, піклування та хороший емоційний зв’язок із дитиною”, – зазначає Інна Большакова.

• Зважаючи на це, батьки мають запевнити дітей, що будуть поряд із ними за будь-яких обставин (пов’язаних зі шкільним життям);
• на будь-які виклики будуть реагувати разом;
• з розумінням ставитимуться до їхніх переживань.

Чого не варто робити, допомагаючи дитині із соціалізацією:

• перекладати на неї дорослі обов’язки, бо начебто діти зараз швидше дорослішають (такий наратив шириться в соцмережах). Дитина залишається дитиною і їй потрібен час для дитячих справ;
• говорити дітям, що вони неправильно думають чи щось не вірно розуміють. Навпаки – треба вислухати, а замість повчань – запитати, як, на думку сина чи доньки, варто вчинити в певній ситуації, про яку він чи вона розповідає.

Чим відкритіші батьки з дітьми й чим м’якше вони реагують на проблеми, тим відвертішою буде дитина.

“На це потрібно більше часу, ніж просто повчати дитину й нав’язувати свої думки, – веде далі Інна Большакова. – Дорослі, на жаль, зараз не в ресурсі. Їхні емоційні проблеми також будуть впливати на адаптацію дітей. Та якщо ми не будемо слухати дітей, вони перестануть нам розповідати про пережиті події в школі, про свої емоції та думки, а ми не дізнаємося про проблеми, які їх турбують”.

Реакція на різні шкільні ситуації

Крім знайомства із невідомим місцем (школою) батьки мають підготувати дитину до невідомих їй ситуацій. Наприклад, розказати, що в класі діти можуть штовхатися, битися чи не слухати вчителя. Діти, які відвідували дитсадок, уже мають досвід проживання таких випадків та швидше за все знають, як на це реагувати.

Якщо ж у дітей ще не напрацьовані реакції на різні побутові та навчальні ситуації, батьки мають обговорити, що саме може робити дитина, якщо в неї, наприклад, відбиратимуть ручку або її штовхне однокласник, та до кого вона може звернутися по допомогу.

Як каже Інна Большакова, варто скласти дорожню карту, що робити в різних випадках шкільного життя.

Партнерство з учителями

Якщо дитині складно адаптуватися в школі, експертка радить звернутися за порадою до вчителя та зробити його партнером. Можна розповісти чи написати листа вчителю, у якому описати особливості дитини, якщо такі є.

• Приміром, улюблена іграшка має бути постійно з дитиною, бо це нагадує про дім у Маріуполі й без неї вона нікуди не ходить.
• Або ж те, що в присутності дитини не можна згадувати певні слова, речі чи назви, бо вони можуть стати тригерами.
• Чи бути готовим до того, що дитина відмовиться від харчування в шкільній їдальні.

Нічого страшного в цьому немає. Як пояснює Інна Большакова, під час адаптації можуть змінюватися харчові уподобання та поведінка загалом (про проблеми зі звиканням до шкільного середовища може свідчити небажання дитини розповідати про школу чи йти на уроки).

Успішність

Як тільки дитина пішла до школи, батьки очікують від неї перших результатів та цікавляться лише навчальними досягненнями. Та може виявитися, що діти ще не готові до навчання (докладніше про готовність дитини до 1 класу можна почитати тут) і не можуть успішно опанувати абсолютно всі предмети. Відповідно – великих успіхів у навчанні не матимуть.

До того ж під час адаптації всі сили дитини спрямовані на пристосування до нового середовища, а не на академічні успіхи.

Та як би не вчилася дитина, треба хвалити її навіть за маленькі досягнення. І розуміти, що в кожного вчителя свої вимоги та очікування від учнів. Для когось із класоводів одна й та ж дитина може бути готовою до 1 класу, а для когось – ні.

“Коли дитина йде до школи, дуже важливо, щоб її мозок дозрів, а вона могла контролювати свою поведінку. Саморегуляція допоможе їй виконувати шкільні правила та витрачати менше енергії на контроль власної поведінки, – додає Інна Большакова.

Звісно, коли дитина вміє читати, знайома із цифрами та числами, спілкується українською (це важливо для навчання в україномовній школі), то їй легше буде звикнути до нового етапу життя. Але якщо зосередитися лише на академічній підготовці, а випустити з поля зору підтримку дитини, її соціалізацію, то це матиме негативні наслідки й в адаптації, і в шкільному житті вцілому”.

ЧИМ ОСОБЛИВИЙ 5 КЛАС

Як підтримати дитину, яка переходить до п’ятого класу? Якщо школа і клас залишаються ті ж самі, то додаються нові вчителі, зростає навантаження та змінюється графік дня, адже уроків стає більше. Так чи так, навчання в середній школі відрізняється від початкової.

• Саме в цей період у дітей починається статеве дозрівання, через що вони можуть бути сором’язливими, закриватися в собі або навпаки – бути в центрі уваги.
• У дітей цього віку зростає цікавість до спілкування з однолітками, а авторитет вчителя та батьків посувається на другий план.

За словами Інни Большакової, як і для першачків, для п’ятикласників під час адаптації важливий родинний тил (дім має бути місцем опори та спокою). А також готовність батьків вислухати, уникати повчань та разом шукати виходи зі складних ситуацій.

Через пандемію та повномасштабне вторгнення, у дітей могла з’явитися тривожність та травматичний досвід. “Діти, які переходять зараз у п’ятий клас, мали три роки навчання в початковій школі в дещо ненормальних умовах. Ми маємо бути свідомі, що очікування батьків і вчителів до цих дітей дещо завищені. Адже ми не відреагували на нові виклики ні зміною програм, ні зміною навчальних посібників, ні зміною ставлення до учнів. Діти вчаться за тими ж правилами, які створювалися для іншого часу та інших можливостей”, – пояснює Інна Большакова.

• Передусім батьки мають запевнити дитину, що в неї є досвід, здобутий у початковій школі, отже, багато чого вона вже знає та вміє.
• Якщо дитина однаково тривожиться, можна перерахувати, скільки плюсів вона має перед стартом у 5 клас (навчальний досвід, шкільні друзі тощо).
• Вранці перед школою доречно бажати їй успіхів чи сказати кілька лагідних слів, але не сварити за найменші помилки.
• Варто заохочувати самостійність дитини та її дисциплінованість.
• Попри власне виснаження та емоційні коливання, батьки мають знаходити час на спілкування з дітьми.

ЧОМУ РУХАНКИ, “ПЕРЕМОГИ ДНЯ” ТА КОМАНДНА РОБОТА МАЮТЬ СТАТИ ЧАСТИНОЮ НАВЧАННЯ

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз підготувала перелік рекомендацій для батьків/опікунів та освітян, які допоможуть з адаптацією до школи (стосуються дітей різного віку). Такі поради психологиня готує щороку перед 1 вересня, а наразі додала до них два нові пункти – про самооцінку та техніку безпеки. У них врахувала той новий досвід, який здобули діти, батьки й вчителі за півтора року повномасштабної війни.

Налаштування на шкільну рутину

До 1 вересня лишається зовсім мало часу, тож можна поступово налаштовуватися на шкільний графік.

• Для початку – прокидатися трішки раніше всією сімʼєю.
• Щоб налаштувати дітей емоційно, можна перебирати шкільний одяг, розкладати його на полиці тощо.
• Також важливо підготувати робоче місце. Якщо дитина навчатиметься онлайн, варто розділити простори на “домашній” та “робочий” (із зонуванням може допомогти стіл, лампа, прапорець, що позначає “робочий простір”, постер на стіні).
• З дитиною, що ходить у молодшу школу, можна підготувати рюкзак. Подумати разом, що із собою потрібно мати в школі, окрім канцелярії (торік у рюкзак клали маленький ліхтарик, іграшку-дармовис (брелок), необхідні ліки, виписували телефони близьких на папері, робили бейдж з ім’ям дитини).
• Важливо готувати руку до письма. Для цього можна грати в ігри, де потрібно писати слова, ліпити з тіста чи пластиліну.

Дорога й безпека

Якщо дитина навчається офлайн і буде ходити до школи сама, можна пройтися з нею кілька разів дорогою до закладу освіти.

Зафіксувати, де є укриття, та домовитися, що дитина має робити під час сигналу повітряної тривоги, якщо йде пішки або їде в транспорті. Погодити, як і коли має виходити на зв’язок із батьками.

Якщо дитина навчатиметься онлайн, варто домовитися, що вона робитиме вдома під час повітряної тривоги.

Самооцінка та емоції

Світлана Ройз пояснює, що наслідками травматизації та хронічного стресу можуть бути сором, провина, тривожність, самотність, відчуття неадекватності та неспроможності. А початок шкільного життя може посилити ці стани.

Тож дітям знадобиться підтримка, простір безпеки та відчуття близькості поруч із дорослими:

• треба дати дітям відчуття, що вони здібні вчитися і хоч щось контролювати та створювати;
• дати дітям право на помилку;
• дітям потрібен досвід перемог і підтримка. Як варіант – можна святкувати “перемоги дня”. Психологиня зазначає, що розчарування на початку навчального року може призвести до того, що в дитини не вистачить сил іти далі;
• діти мають чути від дорослих, що ті розуміють, як зараз складно навчатися. Світлана пояснює, коли ми переживаємо стрес, робота гіпокампа, що відповідає за довгострокову пам’ять, пригнічується, тому краще починати з маленьких обсягів інформації, закріплюючи все в діях та рухах;
• не стимулювати дітей до навчання чи інших справ через відчуття сорому і провини – це позбавляє їх сил і стає ще одним чинником, що травмує.

Довготривале переживання стресу може призводити до двох протилежних реакцій: гіперактивності та загальмованості. Коли дитина відчує безпеку поруч із дорослими, вийде зі стану ступору, то може демонструвати роздратування, агресію та надмірну активність. Це нормальний процес, запевняє Світлана.

За її словами, дорослі мають пояснити дітям:

• це нормально, якщо ви забули те, що вчили минулого року, а все важливе зможете повторити в школі;
• це нормально (особливо після навчання онлайн) не пам’ятати, що й де розташовано в школі;
• швидко втомлюватися – теж нормально. Аби допомогти дітям, можна частіше робити паузи, пропонувати різні формати завдань. Діти мають відчути, що в них є свій темп опанування матеріалу, а дорослі із цим допоможуть.

Стосунки

Діти, як і батьки, так само тривожаться перед початком навчального року. Їх турбує, чи приймуть їх однокласники, чи збереглися ті стосунки, які були минулого року, чи знайдуть вони своє місце в класі. За словами Світлани Ройз, війна та стрес загострюють відчуття самотності. Діти, які виходять на очне навчання після дистанційки, можуть відчувати водночас і радість, і тривогу.

Щоби пом’якшити повернення до школи:

• за можливості добре було б зустрітися з класом чи кількома однокласниками онлайн;
• якщо в середній школі система навчання не схожа на попередню (наприклад, різні предмети ведуть різні вчителі), важливо попередити про це дитину. Можна подивитися фото нових учителів або провести збори, щоб діти могли познайомитися;
• якщо у вчителів будуть сили та можливість, можна надіслати листа учням, які навчаються за кордоном. У такий спосіб діти відчують, що про них пам’ятають, що вони важливі, а в школі чекають від них звісток;
• також можна написати листа чи повідомлення в групу для всіх дітей класу – з привітанням та неформальним тоном спілкування. Це важливо для “старих” і новеньких учнів;
• якщо відомо, що в класі є дитина, яка втратила близьких, треба бути готовим висловити підтримку (докладніше про це психологиня розповідала тут);
• під час уроків пропонувати більше завдань, у яких діти могли б працювати в групах. Зараз дуже важливі спільні дії, можливо, варто започаткувати в класі спільні волонтерські проєкти.

Техніка безпеки

Ці поради Світлана Ройз адресує здебільшого освітянам. Рекомендації мають полегшити процес навчання та зробити його більш чуйним до потреб дітей:

• бути уважними з текстами про смерть, війну, батьків, про дім. Варто стежити за реакцією дітей, можливо, замінювати тексти на інші;
• перш ніж показувати дітям відео, передивитися їх самостійно, щоб точно знати, чи немає там кадрів із мертвими тілами, кров’ю, звуками сирени та вибухів тощо;
• не давати практик із заплющеними очима. Це може означати для дитини втрату контролю, а якщо заплющення очей збігатиметься з тривогою, це може спровокувати сильну емоційну реакцію;
• не торкатися дитини без дозволу, бути уважними до дистанції в контакті;
• зважати на те, що діти та дорослі, особливо зараз, дуже чутливі до насмішок та оцінки, а підлітки сприймають не те, що їм кажуть, а як саме їм це кажуть;
• врахувати, що під час стресу ми більш “правопівкульні”, а діти більш уважні до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів;
• діти можуть перевтомлюватися від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки. Втомлена дитина може бути дратівливою, розгубленою, плакати, проявляти агресію;
• не просити дихати глибоко, бо таке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви. Краще дихати так, як дихається, акцентуючи на видиху;
• нагадувати дітям, особливо молодшим школярам, що треба пити, їсти, йти до туалету, рухатися. Адже проживаючи стрес чи травматичний досвід, діти й дорослі перестають відчувати свої потреби;
• важливо заздалегідь продумати свою реакцію на ненормативну лексику дітей і домовитися, що у вашій спільноті прийнятно, а що – ні.

Як може змінитися навчання

Якщо шкільний день почався з тривоги або тривога була вночі, важливо зустріти дітей словами емоційної підтримки, пояснює Світлана Ройз. І не варто починати навчання після важкої ночі з контрольної роботи чи тесту.

Також вона радить освітянам починати кожен урок протягом першої чверті із нагадування, що мають робити діти під час тривоги.

Психологиня описує, які зміни можуть відбутися в поведінці та навчальних досягненнях дітей:

• діти, що пережили досвід травматизації, часто “забувають” правила орфографії. На наслідки ковіду в багатьох наклався стрес. Допомогти із цим можуть ігри зі словами, кросворди чи картки;
• у дітей можуть погіршитися навички читання, бо в кожного своя адаптація до стресу: хтось почав вчитися і більше читати, а хтось не може сконцентруватися;
• можуть виникати труднощі з предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією (геометрія, тригонометрія і все, що суміжне з прийменниками “над”, “за”, “під”, “через”). Помічними стануть будь-які активності, де дитина могла би створювати 3D-моделі (LEGO, пластилін, орігамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах);
• травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять, тому потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії;
• травматизація впливає на здатність зв’язно висловлювати думки. Якщо дитина почне писати, говорити, рефлексувати – це може бути для неї терапією. З іншого боку – треба бути готовими, що дітям буде складно впоратися із цим завданням;
• діти під час навчання можуть крутити щось у руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, а їхній спосіб “відгальмувати” зайві сигнали. Багато дітей так концентрується. Можливо, варто зробити руханки частиною навчання;
• чимало дітей звикли тримати телефон у руках – він став для них символом керованості й контрольованості. Як варіант, можна використовувати застосунки в телефонах під час навчання.

Попри те, що викликів справді багато, бажаємо дітям, батькам та освітянам знайти в собі сили здолати їх легко та впевнено.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: www.pbs.org