Агенти змін в освіті. Директорка Гімназії східних мов Оксана Проскура

“Українська правда. Життя” спільно з ГО “Смарт Освіта” робить серію публікацій про агентів змін у освіті.

У цьому циклі текстів – розповіді про директорів звичайних комунальних шкіл (їх прийнято називати “державними”, хоча всі вони у власності місцевих громад), котрі в нинішніх умовах знаходять ефективні способи співпраці з чиновниками, батьками, учнями та вчителями.

При вході до столичної Гімназії східних мов видніється великий напис: “Віват, Фізмат!” Фізика і математика в ці дні в гімназії повсюди: на стінах розвішані задачі та ребуси, на дверях та окремих дошках – приклади та цікаві факти з цих точних наук.

Так школа готувалась до святкування Дня Індії, яке тут об’єднали з днем математики, фізики та інформатики.

“Минулого року ми з послом Індії з’ясували, що він – інженер фізико-математичного профілю, а я – математик. Тож завтра у нас незвичне святкування дня Індії – усі приходять в одязі з геометричними фігурами, а уроки починаються з математики.

Посол буде розповідати про математику в Древній Індії та показуватиме навички усного обчислення 10-цифрових чисел. Усе це – англійською мовою”, – розповідає директор Гімназії східних мов Оксана Проскура.

Вона очолює цей заклад лише другий рік – після перемоги в конкурсі директорів у 2015-му.

Зізнається, що зовсім не очікувала потрапити в лінгвістичну школу, яка звикла до уроків з нейтів-волонтерами (іноземцями – носіями мови) і частих візитів іноземних офіційних делегацій. Адже усе професійне життя пані Оксани тісно пов’язане з викладанням математики.

Тому вона цілком уявляла себе керівником спецшколи з математичним нахилом – але аж ніяк не навчального закладу, де вчать 7 східних мов.

Проте у фіналі конкурсу отримала пропозицію розглянути й цю – особливу – школу.

“Я тоді не відповіла ні “так”, ні “ні”. Вдягнула джинси, шапку та окуляри і прийшла сюди в суботу, аби детально подивитись, що це за заклад. Адже мені було 45 років, і рішення треба приймати зважено, а не на кшталт “ну, спробую тут, а потім – деінде”.

Я довго думала, однак вже як вирішила, то ні кроку назад”, – розповідає Проскура.

Ми сидимо в її кабінеті, де поміж прапорців, українських оберегів, різних дзвіночків (директорка їх давно колекціонує), видніються елементи культури східних країн – індійський слон, японські картини, китайська ваза. Так гості з посольств цих країн можуть побачити в кабінеті директора нагадування про рідні краї.

Поміж усім цим помічаємо дитячі іграшки й невеликий акваріум.

“У ньому живуть креветки. Цей акваріум мені подарувала п’ятикласниця Катя, яка раз на місяць приходить до кабінету їх провідати”, – коментує Проскура.

“Діти вас зовсім не бояться”, – зауважуємо.

“Мої вчителі жартують, що раніше вони водили дітей до директора, а тепер діти водять викладачів до директора”, – каже Оксана Іллівна, яка багато комунікує зі школярами через електронний щоденник, Viber, Facebook та ВКонтакте.

Ще донедавна центральні шкільні сходи були закритими для школярів – покриття щаблів швидко стиралось під дитячими ногами і виглядало не дуже пристойно в очах представників офіційних делегацій.

Одним із перших рішень Проскури було відкрити ці сходи для дітей – адже все тут робиться саме для них.

Згодом в одному з кутків поверху з’явились зручні дивани і столи для старшокласників, шафки для їхніх речей та надихаючі написи на стінах кількома мовами.

Перші чотири дивани придбали на зібрані від здачі макулатури кошти, на інші – гроші дали батьки. Вони ж купили шафки для дітей.

Діти самі обирають колір шкільних стін, а в кабінеті японської мови поселились намальовані покемони та мультяшний Тоторо.

На підлозі перед диванами видніється смуга з написом “Приватна лаунж-зона 10В” та наліпка “Не сиди просто так, думай про щось”.

Замість звичного шкільного дзвінка тут грає музика.

“Мелодії змінюються. Нещодавно після останнього уроку звучало “Я свободен!”, – каже Оксана Проскура.

Взагалі учні тут почувають себе вільно, хоч і мають вдягатися в діловий стиль.

За ці два роки в школі директорці вдалось не лише зайнятися ремонтами і знайти для своєї школи благодійні кошти, але й запровадити премії учням, електронний журнал та щоденники.

І надихнути вчителів експериментувати. Навіть педагогічні ради тут нестандартні.

Перша така була минулого року в Чернівцях. Тоді педагоги гімназії проводили її в готельному комплексі зі зручною конференц-залою.

Цього разу вчителі вже нікуди не їздили, але все пройшло не менш захопливо.

“Педраду готували заступник з виховної роботи разом з психологом, тримали все в секреті.

Найкращим показником успішності було те, що за дві години заходу жоден вчитель не відволікався і не заповнював журнали”, – розповідає Оксана Проскура і показує на телефоні зняте під час педради відео.

На ньому вчителі, плескаючи в долоні та злегка постукуючи руками, показували “австралійський дощ”. Тема цієї педагогічної ради – профорієнтація. На ній кожен вчитель говорив про те, що вплинуло на його вибір професії, зізнавався, чи жалкує про свій вибір та показував іншу професію, яку колеги мали відгадати.

“Моє найбільше досягнення – згуртованість колективу, який до цього був різний. Вони в мене повірили і побігли за мною. Бо я біжу”, – сміється директорка і пригадує, що колеги жартома кажуть їй: “Оксано Іллівно, на цей місяць – дві ідеї, не більше!”.

Зараз у директорки є сильна команда заступників, які разом рухаються в одному напрямку. Це – 80% успіху, пояснює Проскура. При цьому йдеться не про нових людей – усі працювали тут і раніше.

“Лише минулого року я запропонувала посаду заступника вчительці історії і не помилилась”, – зауважує пані Оксана.

Вона також не просіювала педагогів через власне сито критеріїв – виявилось, що їй дістався потужний вчительський колектив. Тут працюють 4 заслужені вчителі України, в Адміністрації президента на розгляді ще чотири кандидатури вчителів на присвоєння звань.

“Це люди, в яких єдиний запис у трудовій книжці – “Гімназія східних мов”, – зауважує Проскура.

На запитання, чи всі вчителі її школи відповідають новим вимогам і зможуть викладати свої предмети на компетентнісній основі, директор зауважує, що до цього готовий не кожен вчитель.

Але всі вони мають змінюватись – і таки змінюються.

“Тут кожен новий директор приводив із собою нових вчителів. Я прийшла сюди сама і залишила наявний педагогічний колектив.

“Перший рік вони придивлялись до мене, а я – до них. Кожен зміг побачити мої цінності і оцінити загальний настрій колективу. Тому той, хто не хоче змінюватися, автоматично почне вибиватися з колективу. Це всі розуміють, і всі починають змінюватись”, – каже Оксана Проскура.

Адже для того, аби бути успішним у вчителюванні, треба любити дітей. Якщо ти їх любиш – шукатимеш можливості викладати цікавіше, робити щось ще краще.

“Зараз для вчителів гімназії є меседж директора: ви самі обираєте шлях для досягнення бажаного результату.

Особисто я кажу, що в теплі дні можна, наприклад, провести урок на вулиці – ніде не написано, що ми мусимо сидіти в кабінеті.

Урок фізики можна провести в Інституті фізики, для всіх предметів можна придумати наскрізні теми”, – ділиться інформацією активна директорка.

Крім роботи на керівній посаді та викладання математики в старшокласників, вона ще й член робочої групи МОН з розробки навчальних планів-трансформерів, які зроблять плавним перехід до профільної школи.

Але Оксана Проскура встигає всюди. І при цьому не виглядає втомленою і засмиканою, радше навпаки – щасливою від зробленого і задоволеною усім.

НЕ ЗАЛИШАТИ З ПРОБЛЕМОЮ САМ НА САМ

При гімназії роками діє виборний орган – Рада гімназії. До неї у рівній кількості входять 8 вчителів, 8 батьків і 8 учнів.

“Це батьки, які приймають рішення разом з нами у багатьох питаннях. Рада приймає рішення про заохочення вчителів, учнів, контролює процеси харчування, санітарно-гігієнічного стану гімназії. Цей орган фактично має ті самі повноваження, що й члени адміністрації”, – розповідає Оксана Проскура про налагоджену співпрацю з батьками 1200 учнів, які навчаються в Гімназії східних мов.

Члени ради обираються шляхом відкритого голосування на розширеному засіданні Ради гімназії.

Рада гімназії має право звертатися до фондів, депутатів, організацій і представляти батьків гімназії. Вона може вирішувати питання поліпшення матеріально-технічної бази, брати участь у педрадах, інших заходах з правом дорадчого голосу.

Крім того, у 2011 році батьки створили благодійний фонд, який надає допомогу саме гімназії.

“Ніколи не треба залишатися з проблемою наодинці. Я ніколи не вирішую питання одноосібно. Щоб проблема була вирішена, я її озвучую”, – зізнається Оксана Проскура.

Відтак Проскура приходить на Раду гімназії з розповіддю про перемоги і переліком проблем. Коли проблему озвучено, усі намагаються знайти шляхи для її вирішення. Якщо це питання фінансів – то далі вже Рада ухвалює рішення звернутися до фонду, який і шукає на це кошти. Знаходяться необхідні контакти.

Якщо йдеться про фінансування великої кількості дрібниць (від мила до паперу), то в минулому році кожна київська школа отримала на ці потреби по 140 тисяч гривень. Тому цю фінансову дірку вже не треба латати.

Та в гімназії є й інші специфічні витрати.

Наприклад, на процедури прийому делегацій або премії учням. Уперше це зробили минулого року в рамках проекту “Галактика талантів” – учні, які перемогли на олімпіадах і конкурсах, отримали невеликі грошові винагороди.

Якось на одній з Рад гімназії пані Оксана поділилася, що дуже хоче відремонтувати шкільні туалети.

“Але кажу: хочу такі, як у готелях. Не хочу ті страшні кабінки”, – згадує директорка.

Втілити її бажання взялась одна будівельна компанія, яка зробила справді хороші туалети для дітей, потім для вчителів, і ще окрему кімнату для педагогів. Це невелике приміщення з холодильником, великими вікнами та столом, де можна спокійно посидіти за чашкою кави чи пообідати.

Увесь інтер’єр облаштували за бажанням вчителів на кошти благодійників.

Ще однією мрією Оксани Проскури, яка стала реальністю, є електронний журнал. Він дисциплінує, бо не дозволяє ставити чи виправляти оцінки заднім числом. Крім того, директор через нього може оперативно зробити розсилку учням, батькам чи вчителям.

Але наразі в обов’язки вчителя не вписано ведення електронного журналу, тому директор не може довантажити педагога роботою.

“Ми пішли комерційним шляхом – оплачуємо роботу оператора, який замість вчителів щодня вносить в електронний журнал оцінки, домашні завдання тощо. Це коштує 15 гривень з учня на місяць, але знімає для всіх багато проблем.

Не кажучи вже, що заступники і директори не мають тепер сідати наприкінці місяця за перевірки журналів – у нас все видно онлайн. Це і необхідний контроль, і економія часу”, – каже Оксана Проскура.

Про свої мрії і проблеми вона розповідає не лише батькам, але й посольствам. Саме тому гімназії вдалось отримати китайську цільову допомогу, яку чекали 10 років.

Угода про неї була підписана на рівні урядів. Китай мав адресно передати Гімназії східних мов три лінгафонні кабінети і багато супутньої техніки – проектори, телевізор, сканери, принтери. Йдеться про оснащення на суму майже 7 мільйонів гривень.

“Я не знаю, як так склалися зірки, але минулого року завершувалася каденція посла Китаю. 3 серпня мене призначили на посаду, у вересні був останній прийом, який проводив попередній посол. Коли мене йому представили, я випадково згадала про цю обіцяну техніку. Він пообіцяв, що перед від’їздом зробить усе, щоб знов підняти це питання”, – пригадує директорка.

Однак для всього цього потрібні були ще й певні кроки з боку нашого МОН. Оксана Проскура розповіла про це міністрові – і проблему нарешті вирішили: наступного літа до київської гімназії прийшов вантаж з технікою.

“Ми з батьками та учнями знімали пломби з цього вантажу – все було цілісіньке. Китайські спеціалісти все встановили – тепер у нас є три лінгафонні кабінети”, – тішиться Проскура.

Минулого року гімназія відкрила клас Конфуція. По всьому світові таких класів менше сотні. Їх відкривають лише в разі, якщо у навчальному закладі понад 600 учнів вивчають китайську мову.

“Ми підписали договір, який не могли підписати років 5. Клас Конфуція – це підтримка уряду Китаю. Якби в нас був валютний рахунок, ми б отримали 10 тисяч доларів на розвиток навчального закладу від китайського уряду. Але я не можу відкрити валютний рахунок, бо це не передбачено чинним законодавством України”, – розповідає директорка.

Відкриття класу Конфуція для гімназії означає ще й те, що тут з дітьми займаються носії мови, оплату праці та проживання яких оплачує Китай.

“На базі нашого закладу проводиться відбірковий тур міжнародного конкурсу “Китайський міст”. Минулого та позаминулого року четверо наших учнів літали в Китай на фінал. Ми вчимо китайську з першого класу – хто може бути нам конкурентом?”, – риторично запитує Проскура.

ОСОБЛИВИЙ ЗАКЛАД І ОСОБЛИВА ФІЛОСОФІЯ

Гімназія східних мов – єдиний лінгвістичний заклад, де поглиблено вивчаються східні мови. Тут їх сім: китайська, турецька, японська, корейська, фарсі, гінді та арабська.

Діти з першого класу вивчають одну з цих мов на поглибленому рівні (2 години на тиждень), у другому класі вже 3 години, у третьому – 4, у п’ятому – 5, і з 6-го класу – по 6 годин.

Крім того, з першого класу учні мають 2 години англійської мови. Тому конкурс сюди чималий: минулоріч він становив майже 6 дітей на 1 місце в першому класі. У цьому році гімназія припинила прийом заявок на відмітці “3 дитини на 1 місце”.

З одного боку, директора це тішить, а з іншого – засмучує. Адже задовольнити потреби всіх вона не може.

Крім того, вивчення східних мов для дитини важке, і рішення про вступ саме сюди треба приймати зважено.

“Я батькам завжди кажу: друзі, не обирайте наш навчальний заклад за місцем проживання чи тому, що це престижно. Спробуйте передбачити східну філософію вашого життя і вашої родини упродовж тих років, що ви будете в нас вчитися. Тому що просто приходити і вчити східну мову, вивчення однієї з яких прирівнюється до трьох європейських, – це знущання над дитиною”, – каже пані Оксана.

Втім, і в самій гімназії виникають проблеми з кількістю учнів – щоправда вже ближче до початку старшої школи.

Адже маючи хорошу базу знань східних мов, школярі можуть продовжувати її вдосконалювати на курсах, натомість зосереджуючись на математичному профілі старшої школи. Тому Проскура вирішила десяті класи підсилити або математикою, або історією.

Здавши ЗНО з української мови і математики чи історії України, випускники гімназії можуть вступити відповідно на “міжнародну економіку” чи “міжнародне право”.

“Я ніколи не приховую свого ставлення до математики і вважаю, що китаїст, який має хороші знання з математики, має більший простір для працевлаштування і кар’єрного зростання”, – коментує пані Оксана.

Наразі Гімназія східних мов бере участь у всеукраїнському експерименті щодо виховання компетентностей, цінностей, патріотичного виховання через вивчення мов.

У рамках цього експерименту заклад має привілеї щодо індивідуального штатного розпису та індивідуального навчального плану, який затверджується на рівні району Києва та МОН. Тут вивчають предмети “Мій Київ”, “Історія України”, “Зарубіжна література” англійською мовою, є предмет “Етика”.

На питання “навіщо вам етика?” – Оксана Проскура пояснює: “Цей предмет зберіг назву, але змінив зміст. Ми – мультинаціональний навчальний заклад, тут навчаються діти зі змішаних сімей, іноземці. Тому мета цього предмету – формування толерантного ставлення, діалогу, патріотизму”.

Особливість закладу “вплинула” і на творчі дисципліни та спорт.

У перших класах тут об’єднали малювання і музику в урок “мистецтво”. А фізичну культуру розділили – на дві години спорту та годину хореографії.

“Справа в тому, що вивчення східної мови передбачає наявність певних здібностей: діти мають чути тони, а культура східних мов передбачає рухи танців і співи”, – каже Оксана Проскура.

Вона веде нас територією школи, заглядаючи в майже кожен клас. Зрештою ми потрапляємо у велику актову залу і бачимо невелику постановку на сцені – так старшокласники вивчали “Незнакомку” Олександра Блока.

Звідти пані Оксана заводить нас до невеликих кімнат, в яких облаштовано музей з етнічним українським вбранням, піччю, посудом та інструментами.

“…Знаєте, пройшло дуже мало часу, але в мене є внутрішнє відчуття, що я тут працюю багато років. Хоча я підтримую те, що тут було створено за 80 років існування гімназії, і вношу родзинки, враховуючи сучасні зміни”, – каже директорка.

Галина Титиш, Вікторія Топол, спеціально для УП.Життя

Всі фото Дмитра Ларіна

Джерело: life.pravda.com.ua