Без друкованих підручників, з учителями моралі, малюнками на партах та курсом із ПДР: досвід українки, яка працює в школі Бельгії

У бельгійській системі освіти немає поняття “дитячий садок”, натомість діти з двох років відвідують так званні дошкільні класи. Досить часто вони розташовані в одній будівлі зі школою, однак граються дошкільнята та школярі на окремих подвір’ях.

У школу діти йдуть із шестирічного віку й навчаються там 12 років. Однак після закінчення початкових класів учні також можуть обирати школи з професійним спрямуванням та вже опановувати якусь із професій.

“Нова українська школа” продовжує серію публікацій про досвід українських учителів у закордонних закладах освіти та збирає їхні думки про підходи до навчання, які могли би перейняти українські школи.

Цього разу розповідаємо про дошкільні класи та початкову школу одного з освітніх закладів Бельгії. Своїми враженнями з “Новою українською школою” поділилася Лариса Левченко, яка три роки працювала в одній із київських гімназій, однак через повномасштабну війну змушена була тимчасово переїхати до Бельгії.

У новому матеріалі читайте:

• як Лариса знайшла роботу в бельгійській школі і які обов’язки має;
• як готують дітей у дошкільних класах до навчання в школі;
• цікаві факти про одну з початкових шкіл Бельгії;
• чому в середу в школах скорочений день;
• як дітей привчають до куховарства та догляду за рослинами;
• яка роль у вчителів моралі.

Далі – пряма мова.

ПРО ДОШКІЛЬНІ КЛАСИ З 2 РОКІВ, МАЛЮНКИ НА ПАРТАХ, СКОРОЧЕНИЙ ДЕНЬ У СЕРЕДУ ТА ВІДСУТНІСТЬ ОЦІНОК

Зараз я мешкаю в одній із земель Бельгії, що має назву Валлонія. Тут усі розмовляють французькою і навчання теж відбувається цією мовою. А загалом у Бельгії три офіційні мови: нідерландська, французька та німецька.

Звісно, не всі українці, які приїхали до Бельгії після початку повномасштабної війни, знали французьку. Тож, аби допомогти родинам адаптуватися та облаштувати своє життя в чужій країні, місцева влада час від часу організовує зустрічі українців, де нам допомагають розв’язувати різні питання.

Під час однієї з таких зустрічей родина, яка прийняла мене в себе, розповіла голові муніципалітету про те, що я маю педагогічну освіту і в Україні працювала вчителькою-вихователькою в початкових класах.

І хоча я не мала із собою оригіналу диплома (він залишився в Україні), місцева влада посприяла тому, аби я знайшла роботу за фахом. Зі мною сконтактував мій соціальний працівник та попросив надати резюме.

На той час я вже трохи знала французьку й хоча б на базовому рівні могла контактувати з дітьми та вчителями. Тому через деякий час мені запропонували посаду асистентки в початковій школі мого містечка. Я погодилася. Тепер працюю з українськими дітьми, які відвідують як школу, так і дитячий садок, який тут називають дошкільними класами.

Цікаво, що обидва заклади розташовані в одній будівлі, тож у мої обов’язки також входить і допомога вихователям садочка в розвитку дітей (дозвілля, навчально-розвивальні заняття та прогулянки).

Подвір’я бельгійської школи, де працює Лариса.

Загалом дошкільні класи поділені на чотири групи, їх відвідують діти з двох до шести років. З трирічного віку їх починають готувати до школи: діти вчать перші літери своїх імен, якусь кількість цифр тощо.

Під час таких занять їх часто ділять на маленькі групи й дають різні завдання. Я ж маю слідкувати за процесом, допомагати конкретній групі дітей, підказувати щось.

Також у дошкільних класах часто відбуваються спеціальні уроки-майстерні, де дітей вчать готувати прості страви або ж саджати щось на маленькому городі. Так у них виховують самостійність та відповідальність.

З 6 до 12 років учні відвідують початкову школу (з 1 до 6 класу). Загалом діти закінчують заклад освіти після 12 класу. У 12 років вони можуть обрати іншу школу, з професійним спрямуванням. Це щось схоже до наших закладів профтехосвіти.

Тобто в початкових класах діти вивчають письмо, читання, математику, історію, біологію (будову тіла людини), географію тощо. А вже в середній школі (після 6 класу) можуть обирати вужчу спеціалізацію, як-от мистецький напрям, технічний та інші.

У початковій школі, де я працюю, навчається сім українських дітей і я допомагаю їм:

• адаптуватися до нової системи освіти;
• розуміти мову;
• комунікувати з вчителями та однокласниками;
• виконувати вправи й завдання в класі;
• намагаюся бути моральною підтримкою та надійним плечем.

У нас немає окремих українських класів, які є в більших містах, адже наших учнів тут лише сім. Тому вони навчаються разом із місцевими за спільною освітньою програмою. Тому я слідкую за розкладом, ходжу в різні класи й так працюю з нашими учнями.

Зазначу, що наші діти дуже швидко адаптувалися, адже розподілу між українськими й бельгійськими дітьми не було. Вони вчать мову та досягають певних успіхів у навчанні. Особливо їх тішить те, що в школі немає домашнього завдання.

Навчальні програми тут не завжди збігаються з українськими. Адже в Бельгії наших учнів зарахували до школи на рік пізніше. Тобто, наприклад, в Україні вони були б зараз у четвертому класі, а в Бельгії ходять лише в третій. Тож деякі теми вони вже вивчали ще в українській школі й в цьому випадку їм легше.

Однак певні предмети в школі є інтегрованими. Наприклад, у початковій школі математику поєднують із геометрією. В українських школах у третьому класі ще не вчать рівнобедрені трикутники та інші їхні види, але цю тему вже розглядають у бельгійській школі, тому вона є новою для наших учнів і вони також вчать це з нуля.

Упродовж занять вчителі постійно змінюють вид діяльності учнів. Це дуже схоже на нашу реформу НУШ. Діти не сидять за партами весь урок, а можуть ходити по класу, пересувати парти тощо.

У школі, як і в дошкільних класах, вчителі часто ділять учнів на групи. Наприклад, вчителька прочитала текст і кожна група має виконати до нього різні завдання: зробити тести, прочитати вголос слова, вирізати фігурки тощо.

Велику увагу тут приділяють практичному навчанню. На початку уроку вчителі не одразу читають якесь теоретичне правило, а організовують роботу так, щоб упродовж уроку учні самі його помітили та засвоїли. Наприклад, коли діти вивчали різні фігури, то спочатку вчителі роздавали їм дидактичні матеріали, з яких учні вирізали фігури, потім складали їх у кошики за різними критеріями (наприклад, ті, що котяться і ні). А ще діти можуть малювати маркерами одразу на партах (звісно, усе це потім можна стерти спеціальною губкою).

Школярі навчаються з 8:30 до 15:30, стільки ж часу перебувають у садочку й дошкільнята. Уроки тут тривають як пари – приблизно по півтори години. Упродовж цього часу діти мають дві короткі перерви на перекус і одну велику перерву (півтори години) на обід та прогулянку.

Середа в Бельгії – скорочений день, тож учні вчаться лише до 12:30. Таке правило встановлено на загальнодержавному рівні. Оскільки середа є серединою тижня, то тут вважають, що учням тоді потрібно трохи відпочити, щоби набратися сил на ще два дні в школі. З моїх спостережень діти тут до кінця тижня майже не втомлюються і навчаються із задоволенням.

Домашнього завдання та оцінок у школі немає. Два рази на рік вчителі віддають учням табелі, де зазначений рівень успішності (достатній, середній та високий). Цими рівнями оцінюють кожну з компетентностей та якостей дитини. Наприклад, там вказано з якими завданнями вона справлялася найшвидше, що давалося важче тощо.

Також до кожного табеля додають коротку характеристику, у якій підкреслені всі гарні навички дитини для подальшого заохочення в навчанні. Акцент – на сильних якостях учнів.

Тут досить суворо ставлять до пропусків без поважних причин. Навіть якщо дитина пропустила один день, то обов’язково має принести записку з поясненням батьків. Якщо ж безповажних пропусків назбирається багато, то дитину навіть можуть не перевести до наступного класу.

БЕЗ ДРУКОВАНИХ ПІДРУЧНИКІВ ТА VIBER-ГРУП – З УРОКАМИ МОРАЛІ ТА КУРСОМ ІЗ ПДР: ЯКІ ЩЕ ОСОБЛИВОСТІ МАЄ ПОЧАТКОВА ОСВІТА БЕЛЬГІЇ

• У школі немає друкованих підручників.

Натомість вчителі до кожного уроку роблять окремі роздруківки із вправами, розмальовками, тестами, схемами тощо. Також у кожному класі є багато роздаткових матеріалів на різні теми, деякі з них навіть відповідають сезону. Наприклад, нещодавно учні вчили склад числа і складали його з іграшкових полуниць.

Деякі вправи діти виконують на планшетах, які надає школа (по 3–4 планшети на клас). Це звучить трохи парадоксально, адже, з одного боку, дітям забороняють користуватися телефонами в школі. З іншого – багато вправ під час навчання вони виконують на планшетах, а також використовують інтерактивні дошки та навушники.

• Під час перерв учням заборонено залишатися в приміщенні школи.

Усі мають виходити на прогулянку. Байдуже, яка погода на вулиці, діти мають проводити час на свіжому повітрі. Для цього на шкільному подвір’ї обладнано багато місць для активностей: тенісні корти, футбольне поле, боксерська груша, тренажери та велосипеди (майже кожен учень має свій велосипед). Коли ж погода погана, то на вулиці є спеціальне накриття, яке захищає від дощу.

Накриття, під яким учні можуть гратися під час перерв навіть у дощ.

Цікаво, що під час таких перерв вчителі не стежать за учнями, адже це час і для відпочинку педагогів також. Натомість обов’язки нагляду за дітьми під час перерв, дозвілля, відвідин груп подовженого дня виконують окремі вихователі, яких скеровує до шкіл спеціальна державна служба, яка надає послуги по догляду за дітьми (ISBW). Вони є таким собі підсиленням для педагогічних команд. Таких вихователів у нашій школі приблизно вісім.

Також ці працівники наглядають за дітьми під час канікул – якщо батьки через роботу не можуть проводити з дітьми якийсь час, тоді в школі організовують окремі групи учнів, які можуть відвідувати заклад освіти під час канікул.

• Учні вчать правила дорожнього руху з початкової школи.

Оскільки в Бельгії розвинена велосипедна індустрія, то діти з початкової школи проходять курс, де знайомляться з базовими правилами дорожнього руху. Також у них є практичні заняття з їзди на велосипеді. Їх викладає вчитель фізкультури.

Під час одного з таких занять учні в супроводі кількох вчителів можуть виїжджати на дорогу і, наприклад, тренувати правила проїзду перехресть.

Тоді учні вдягають захисні шоломи та світловідбивні жилети. Водії під час таких занять їздять досить обережно та повільно.

Частина велосипедів учнів за парканом.

• Дітей вчать готувати та доглядати за рослинами.

Щотижня дітей із дошкільних класів та учнів школи вчать готувати страви. У школі для цього є спеціально обладнана кухня. Також із дитячого садка дітей привчають до сільськогосподарських робіт. Вони вчаться висаджувати рослини, доглядати за ними та збирати врожай.

• Кожного місяця в школі змінюють меню.

Великої кухні для приготування їжі в школі немає, страви привозить кейтеринг. Щомісяця змінюється меню, у якому батьки можуть обирати комплексний набір (перша страва, основна страва, десерт) чи окремо кожну страву. Також батьки можуть обрати самостійне харчування, коли діти приносять ланч-бокси з дому. Цікаво, що кожен четвер у школі є фруктовим днем, тоді ж заборонені будь-які солодощі.

• У школі є уроки моралі.

А викладають їх вчителі моралі. Ці заняття чимось схожі на наші уроки “Етики”. Тут виховують у дітях чуйність, співчуття та толерантність.

За моїми спостереженнями, місцеві школярі мають високий рівень емпатії: вони завжди допоможуть, коли хтось потрапив у неприємну ситуацію. Коли хтось впав чи спіткнувся, вони допоможуть встати й ще кілька разів перепитають, чи все гаразд, чи потрібна якась підтримка тощо.

Учні початкової школи на уроці виконують завдання в групах.

• Без груп у Viber та постійної звітності вчителів: як комунікують батьки й педагоги.

Великою різницею з українськими школами є те, що тут вчителі всі питання щодо дітей та навчання вирішують лише в робочий час. І це норма, адже всі з повагою ставляться до чужої праці.

Батьки не втручаються в режим та розпорядок школи й дають змогу вчителям виконувати свої обов’язки, не відволікаючись на зайві речі. Тут немає груп у Viber, де вчителі на зв’язку 24/7. Натомість є чат, де лише вчитель може писати важливі повідомлення (екскурсії, батьківські збори) або ж надсилати фото дітей із якихось подій у школі.

Батьки ж можуть поспілкуватися з вчителями, коли ті наприкінці дня віддають їм дітей біля порогу школи, але це буває дуже рідко. Загалом усі запитання щодо школи й навчання дітей з’ясовують на батьківських зборах, які проводять перед кожними канікулами, чотири рази на рік. Тоді впродовж тижня вчитель розписує графік на кожен день і кожному з батьків призначає індивідуальну зустріч по десять хвилин.

Загалом, на мою думку, у школі, де я працюю, створили цікаву і просту програму для навчання. Освітній процес відбувається в ігровій формі з мінімальним навантаженням, тому діти із задоволенням відвідують школу. Тут усе грунтується на взаємній повазі, а вчителі та батьки розділяють робочий та особистий час.

Читайте також:

• “Школа орієнтується не на сильних учнів, а на середніх, водночас виховує впевнених у собі людей” – досвід вчительки з Тернополя, яка через війну працює в Уельсі;
• “Сувора дисципліна – візитівка німецької освіти”: досвід української освітянки в інтеграційному класі школи в Німеччині;
• “Заборона телефонів, вивчення жестової мови та загартовування прогулянками – досвід вчительки із Черкас, яка працює в школі Норвегії”.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото в тексті: Лариса Левченко