Напишіть нам

Всі теми

Боротьба за зарубіжну літературу: як змінили програму й чи можна ще

Через напад російських військ на Україну програма зі зарубіжної літератури зазнала змін, і цього разу доволі кардинальних: “за кораблем” пішли понад 40 російських, білоруських та радянських прозаїків, поетів та митців.

Та деяких людей не влаштовує компромісність змін, адже вивчення деяких російських письменників залишили, хоч і в необов’язковому форматі.

Читайте в тексті про:

  • непростий шлях до виключення з програми творів російських письменників;
  • справжні причини засилля російської літератури в шкільній програмі;
  • тривалі дискусії щодо окремих авторів і остаточне рішення МОН;
  • твори росліту, які, попри все, залишилися в шкільній програмі;
  • зарубіжні твори, якими можна замінити російські.

НЕПРОСТЕ РІШЕННЯ

Війна збурила українське суспільство до стану, коли будь-який наратив, пов’язаний із рф, спричиняє неприязнь та агресію. Майже одразу після повномасштабного вторгнення питання про доцільність присутності творів російських авторів у шкільній програмі перейшло в політичну площину.

Однак Міністерство освіти й науки в особі Сергія Шкарлета лише понад через півтора місяці після початку війни заявило, що в Інституті модернізації змісту освіти почали переглядати необхідність вивчення творів російських письменників на уроках зарубіжної літератури, аби “не дратувати суспільство”.

Втім, не дратувати не вийшло: попри те, що спеціально створена в червні робоча група з оновлення змісту навчальних програм із зарубіжної літератури одностайно ухвалила замінити твори російських та білоруських письменників творами інших іноземних письменників, МОН зволікало з остаточним рішенням.

Аби громадською думкою вплинути на міністерство, 12 липня на сайті Кабміну було зареєстровано петицію з відповідною вимогою.

За словами секретарки Комітету освіти, науки та інновацій Верховної Ради Наталії Піпи, тривали дискусії щодо Миколи Гоголя, Володимира Короленка, Михайла Булгакова, Анатолія Кузнєцова, а також Іллі Ільфа і Євгенія Петрова.

Моя думка – треба дивитися ширше й розуміти, яке місце цих письменників у світовій літературі, чи десь їх ще вивчають, крім України й росії, – говорить депутатка. – Зважаючи на те, що до 1 вересня надрукувати нові підручники із зарубіжної літератури ми точно не встигали, усі заміни до програми обиралися такі, щоби їх легко можна було знайти в інтернеті в українському перекладі”.

Нову хвилю обурення спричинила заява керівника управління загальної середньої та дошкільної освіти МОН Юрія Кононенка:

Концептуально ухвалено рішення, що письменники, які писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною, тобто або вони народилися в Україні, або тривалий час жили в Україні, або відображали у своїх творах українську тематику – їхня творчість залишиться в навчальних програмах”, – сказав посадовець в ефірі національного телемарафону 4 серпня.

Наступного ж дня з’явився відкритий лист до Сергія Шкарлета від членів предметної (галузевої) експертної комісії з української та зарубіжної літератур при МОН та Української асоціації викладачів зарубіжної літератури. 36 підписантів заявили, що половинчастих рішень у цьому питанні бути не може:

Перемоги ЗСУ на фронті будуть неповними без рішучого подолання впливу російських імперських наративів, що їх поширюють російська література та культура, які є потужним пропагандистським інструментом, спрямованим на знецінення української культури та нації загалом”.

16 серпня на сайті МОН опублікували остаточне рішення щодо оновлення змісту навчальних програм.

У шкільному курсі “Зарубіжна література” за вибором учителя залишили М.Гоголя, В.Короленка, твір М.Булгакова “Собаче серце” вивчатиметься за вибором учнів і вчителя. У списку творів для додаткового читання залишено для вибору вчителем твори Ільфа й Петрова “12 стільців” та А.Кузнєцова “Бабин Яр”. Також визнано доцільним залишити вивчення творів кримськотатарського письменника Т.Халілова. Отже, відтепер – жодного обов’язкового російського твору.

“ЯКБИ ВИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА…”

Думку Наталії Піпи про те, що російські письменники були переоцінені за інерцією й наразі не мають вивчатися навіть за вибором у шкільній програмі, поділяє колишній учитель зарубіжної літератури, а нині ведучий популярного youtube-каналу “Твоя підпільна гуманітарка” Остап Українець:

“До будь-якої розмови про те, кого з авторів, а головне – чому ми мали би повернути в програму, можна буде переходити не раніше, ніж після закінчення війни, – переконаний співрозмовник. – Я вважаю, що обґрунтування доцільності присутності в шкільній програмі має тільки Гоголь, і тільки в курсі української літератури. “Ніч перед Різдвом” саме в постколоніальному прочитанні як історії про зруйнування Січі має сенс. На цьому крапка. Ні для кого іншого обґрунтувань доцільності просто немає й ні звідки взятися, тому що ці твори потрапили до програми не в меритократичний спосіб”.

За словами Українця, якщо розглядати Гоголя в курсі зарубіжної літератури, де він цікавий через історизм і містицизм, то він поступається Едґару По.

Це автори одного періоду, одного щабля, але Едґар По в курсі зарубіжної літератури матиме більше сенсу. У нього є величезний доробок текстів, зрозумілих шкільному читачеві, і пояснювати їх не складно.

Що стосується авторів, котрі пишуть про 20 століття, – то будь-який погляд для нас буде кращим за російський, бо у випадку з росією ми маємо погляд колонізатора. І не якогось колонізатора, а колонізатора України. Ми не можемо прибрати цю “деталь” із російської літератури”.

Одна з поширених думок – що програма із зарубіжної літератури побудована так, аби забезпечити роботою випускників російської філології. На це Остап Українець відповідає так:

Кілька років тому програму перекроїли. Тьму тьмущу текстів повикидали, купу пододавали. І всім було байдуже. Я бачив обурення щодо цього не в контексті політики чи росії, а в контексті якраз тих учителів, які закінчували русистику й нарікали, що їм складно перекваліфікуватися. Часто вчителі, котрі повинні викладати зарубіжну літературу, не можуть навіть викладати англійський модерн. Звідси береться стільки російської літератури.

Ти шукаєш репрезентативні тексти для певного періоду, для певної естетики, для певної проблематики, і за браком ширшого літературного горизонту вимушено зупиняєшся на російських авторах. Мало де є достатньо кваліфіковані кадри, аби перемкнутися з тексту на текст із розумінням, що в тебе залишається незмінною фундаментальна проблематика. Бо коли ти опираєшся на проблему, на ширше питання, замінити один текст іншим – не біда”.

Боротьба за зарубіжну літературу: як змінили програму й чи можна ще

“Мало де є достатньо кваліфіковані кадри, аби перемкнутися з тексту на текст із розумінням, що в тебе залишається незмінною фундаментальна проблематика”. Фото: автор HayDmitriy, Depositphotos

Ким же тоді можна замінити російських авторів, які, хоч і в необов’язковому вигляді, але лишилися в програмі?

Що я можу сказати стосовно Короленка, окрім того, що я, навчаючись у школі, його не вивчав? – відповідає Остап. – Так само, як Ільф і Петров, Короленко був у списках на додаткове читання. Цей автор настільки зникомо присутній у програмі, що його відсутності не помітить ніхто, крім людей, яким не байдуже виключно на один рядочок у постанові.

Коли ми переходимо до письменників 20 століття, котрі начебто причетні до України, то знову стикаємося з питанням: а навіщо там Ільф і Петров? Це текст, у якому не іронічно вживається слово “хохли”. Авантюрний роман в українській літературі 20 століття є, він має вивчатися в курсі української літератури. “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію” Майка Йогансена має бути текстом, котрий діти вивчають. Бо він читомий для школярів, цікавий, український і дуже добре репрезентує добу. Якщо ж ми хочемо використовувати Ільфа й Петрова для постколоніальної критики, то є безліч кращих авторів”.

За словами Українця, те саме стосується Булгакова. Насамперед треба зрозуміти, що саме нас цікавить у “Собачому серці”?

Соціальний коментар? Але соціально-алегоричних романів на той час теж вистачає! І проблеми, які він порушує в “Собачому серці”, не є ексклюзивними. Чому не говорити про антиінтелектуалізм Радянського Союзу на прикладі текстів, які є набагато менш проблемними?”

На запитання про те, ким можна замінити Булгакова, Остап відповідає, що це залежить від того, що саме ми хочемо показати на прикладі його текстів.

Якщо ми говоримо про фантастичний експеримент у модерні, то я обрав би Густава Майрінка. Його твори мають більшу вагу у світовому літературному каноні. З іншого боку, Майрінка буде складніше пояснити дітям, бо вчителі не мають кваліфікації, щоби говорити про нього. Це академічна проблема підготовки фахівців із зарубіжної літератури на кафедрах російської, якої ми будемо позбуватися ще не одне десятиліття.

Але навіть Даніель Дефо в сучасних реаліях може сказати більше, ніж Булгаков. Тому що Дефо пише про більш універсальне чуття ізоляції й більш універсальну потребу конструювати власний світ із нуля”.

Якщо ж мета – знайти тексти, пов’язані з Україною і які відображають колоніальний погляд, то Остап Українець пропонує твір Байрона “Мазепа”. Адже в цьому творі колоніальний погляд поданий із більшою повагою, ніж у творах Булгакова.

Наталія Піпа теж не погоджується з рішенням залишити Булгакова в програмі:

Булгаков – відвертий українофоб, який висміював Україну і весь наш народ, – говорить депутатка. – “12 стільців” Ільфа й Петрова я не лишала б навіть для позакласного читання через рівень та недалекість твору. А от трагедія Бабиного Яру непогано передана Кузнєцовим, з твору є що почерпнути. Ба більше, що в оригіналі автор написав його українською мовою, але опублікувати в той час зміг лише російською”.

ДИВИТИСЯ В КОРІНЬ

Остап Українець наголошує, що основне питання має бути в тому, наскільки конкретний літературний текст із низки подібних репрезентативно пояснює якусь проблему.

Другий момент, за словами літературознавця, – що саме програма намагається проілюструвати творами авторів?

Йдеться радше про те, що література як шкільний предмет повинна мати певну мету. Зовнішнього тестування із зарубіжної літератури немає. Виходить – це не надто академічний предмет і строга програма для нього не є обов’язковою, оскільки немає визначеного академічного мінімуму, яким учні мають володіти на момент, коли вони стають абітурієнтами”.

Остап Українець пояснює, що література, так само як будь-які предмети з історії й теорії мистецтв, має за завдання пояснити учням дискурс у загальних рисах. Тобто, щоби випускники шкіл мали поняття про те, що таке світова література, якою вона буває, які процеси в ній відбувалися, знали знакових авторів тощо.

Курс із зарубіжної літератури міг би показати дітям, як літературні тексти відповідають на важливі питання, котрі постають перед нами в межах інших курсів. Так, вивчення наукової фантастики в школі добре могло б допомагати розуміти курси біології і фізики. Адже наукова фантастика – це спроба вийти за межі, побачити щось нове. Багато старіших текстів мали би бути комплементарними до курсів історії, тому що вони допомагають зрозуміти певні історичні процеси, побачити їх очима самовидця”.

Проте він уточнює, що тексти про історичні події не мають дублювати інформацію з підручника історії.

Коли ми вивчаємо Другу Світову війну і проблематику, яка в ній постала, важливими для нас є тексти, які, не говорячи про неї прямо, усе ж розповідають щось цікаве і важливе. Тому “Володар мух” мені здається набагато важливішою книжкою для шкільної програми, ніж будь-який історичний роман, який діти читатимуть скорочено. Ґолдінґ, лауреат Нобелівської премії, писав трішки пізніше за Булгакова, говорить значно ближчою і зрозумілішою для підлітків мовою. Я маю досвід викладання “Володаря мух” у 7–8 класах – дітям було зрозуміло, цей текст їм подобався й вони радо його обговорювали”.

Співрозмовник говорить, що вважає зарубіжну літературу самодостатнім предметом, однак волів би бачити його в межах інтегрованого курсу.

На жаль, реальність українського викладання уроків літератури часто зводиться до вивчення біографій включно з датами, контрольних за дрібними й маловажливими деталями текстів. З огляду на те, що курс зарубіжної літератури відійшов від хронологічного погляду на речі, а курс української досі не відійшов, то я волів би бачити інтегрований курс літератури й мистецтва, у якому учням пояснюють, як розвивалися література й мистецтво в Україні та за кордоном на різних прикладах, із залученням живопису, скульптури, кінематографу й хоча б у цитаційному форматі викладами теоретиків того часу. Такий курс, де пояснюють проблеми й питання, а не хронологічні віхи”.

Також він говорить про важливість дати учням вибір із кількох текстів і потім на уроках обговорювати спільну для цих текстів проблему, аніж дати один текст і запитувати їх про маловажливі деталі в стилі “якого кольору нігті були в Мавки”.

Підводячи підсумки, обидва співрозмовники сходяться на тому, що зміни невідворотні. Проте наразі головні рішення щодо вибору російських творів – за вчителем.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – ZaraMuzafarova, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення