“Буде бажання – з’являться і навички” – керівниця директорату МОН з інклюзії та позашкілля Валентина Хіврич (Частина 2)

Публікуємо другу частину інтерв’ю з генеральним директором директорату інклюзивної та позашкільної освіти МОН Валентиною Хіврич.

Напередодні зустрічі з пані Валентиною редакція “Нової української школи” звернулася в одній із освітянських спільнот у Facebook із закликом – що б ви в неї запитали? Щоб відповісти на всі запитання, одного інтерв’ю замало, але намагалися розпитувати по максимуму.

Першу частину читайте за цим посиланням.

– Який стан розбудови ІРЦ? Які проблеми, а що, навпаки, вдалося?

Зараз в Україні є 550 ІРЦ. Це ІРЦ, які вже фізично працюють. Ще майже 30 установ у стадії створення (реєстрація, облаштування, набір за конкурсом працівників тощо).

“Крім того, ми зараз працюємо над не декларативним, а справжнім переходом на забезпечення рівного доступу до освіти – коли спираються не на діагноз дитини, а на особливості її функціонування”.

Не вистачає дефектологів, логопедів, психологів. Не тільки для здійснення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку, консультування батьків, а ще й для допомоги педпрацівникам закладів освіти. Ми працюємо над тим, щоб і психологічну службу оновити. Якщо ми говоримо про систему запобігання конфліктів, протидії булінгу, то йдеться про те, щоб не покарати, не знайти винних, а зробити так, щоб конфлікт не виникав.

Також треба вводити раннє втручання, і це можуть робити й на базі ІРЦ. Вважаю, що ми свого часу помилилися, обмеживши для ІРЦ можливість робити глибинну оцінку потреб дитини від 2-х років. Адже раннє виявлення потреб та вчасна корекція дають кращі результати. Медики першими бачать, що є якесь відхилення. Тоді вони можуть направити батьків до фахівців, які обстежать малюка, вивчать усі особливості та за потреби навчать батьків, що і як потрібно робити, щоб дитина не відставала в розвитку від ровесників.

Інколи самих молодих мам треба вчити правильному догляду за дитиною, супроводжувати сім’ю. У розвинених країнах в окремих випадках уже до року можуть виявляти аутизм, з 3-6-ти місяців визначати, що в дитини немає слуху чи є порушення зору. Це можна коригувати відразу. Іноді в дитини виникають проблеми тільки тому, що мама неправильно доглядає за нею.

Є випадки, коли мама вчасно не привчає дитину до звичайної їжі, а перетирає все блендером. У результаті – не розвиваються м’язи, які відповідають за роботу мовного апарату. Часто в дитини є логопедичні проблеми через відсутність спілкування з батьками, які весь час заглиблені в гаджети.

– Корекційних педагогів, дефектологів, реабілітологів не вистачає. Чи планує держава збільшувати держзамовлення на підготовку таких фахівців у вишах?

На спеціальності дефектологів і реабілітологів є держзамовлення. Ми розглядаємо можливість донавчання вчителів (друга професія). Часто самі викладачі у вишах потребують перепідготовки. А нам фахівець у закладі освіти потрібен сьогодні, бо дитина навчається вже. Тому ми рекомендуємо на місцях використовувати потенціал спеціальних шкіл, де є педагоги не просто навчені теоретично, а які практично цим займаються і мають величезний досвід.

“Якщо ми говоримо про систему запобігання конфліктів, протидії булінгу, то йдеться про те, щоб не покарати, не знайти винних, а зробити так, щоб конфлікт не виникав”.

Ми використовували це в Запорізькій області. Спеціальні інтернатні заклади – на обласному бюджеті. А область може дотувати місцеві бюджети – або прямо гроші давати, або надавати послуги. Отже, не буде навіть порушення. Ми в області організовували тренінги для вчителів інклюзивних класів і, окрім науковців, брали фахівців зі спеціальних інтернатів. Можна обмінюватися контактами і у складній ситуації звернутися за допомогою до досвідченого фахівця.

Наша країна за неповних 3 роки зробила значний крок у розвитку інклюзії в освіті. Підготовлена законодавча та нормативна бази, забезпечена суттєва підтримка осіб з ООП в освітньому процесі, ведеться постійна робота щодо підготовки та перепідготовки педпрацівників. Багато чого зроблено, але на місцях є також багато можливостей для креативу.

– Які загалом плани МОН стосовно інклюзії на найближчий час?

Держава почала опікуватися дітьми з ООП. Вперше з Державного бюджету 2017 року було виділено 209,5 млн грн – цільові видатки на інклюзивну освіту в середній школі, у 2018 субвенцію збільшено у 2,4 рази (504,5 млн грн), у 2019 – 504,5 млн грн. За рахунок цієї субвенції оплачують психолого-педагогічні і корекційно-розвиткові заняття; закуповують спеціальні засоби корекції психофізичного розвитку, що дають змогу опанувати навчальну програму дітям з ООП.

З цього року до Бюджетного кодексу внесено зміну, за якою ця субвенція в разі неосвоєння у повному обсязі не буде повертатися в Держбюджет, а залишатиметься в місцевому та може використовуватися наступного року або на облаштування ресурсних кімнат. Таким чином будуть усунуті проблеми фінансування послуг на початку бюджетного року. Два роки поспіль виділено кошти на облаштування ІРЦ, а в цьому році ще й на придбання транспорту.

Днями Кабмін затвердив порядок організації інклюзивного навчання в закладах дошкільної освіти. На розгляді в Міністерстві юстиції перебуває наказ МОН з переліком обладнання та спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку для дошкільників. Також погоджуються для подання до Кабміну порядки організації інклюзивного навчання в закладах загальної середньої, професійної, вищої та позашкільної освіти.

Запроваджується та вдосконалюється електронна система, яка спростить роботу фахівців ІРЦ у підготовці висновку та працівників закладу освіти у складанні ІПР. Також батьки на обстеження в ІРЦ уже можуть записатися через власний електронний кабінет (на веб-сторінках кожної окремої установи), а пізніше бачити у ньому висновок та ІПР, моніторити її виконання.

“Ми впевнені, що інклюзія в освіті сприятиме розвитку місцевих громад, які підтримуватимуть, цінуватимуть і сприятимуть розвитку кожного члена громади”.

Крім того, ми зараз працюємо над не декларативним, а справжнім переходом на забезпечення рівного доступу до освіти – коли спираються не на діагноз дитини, а на особливості її функціонування. Концептуальна модель застосування Міжнародної класифікації функціонування (МКФ), обмеження життєдіяльності та здоров’я дитини призначена для обліку характеристики розвитку дитини та впливу на неї навколишнього середовища.

Розвиток – це динамічний процес, в якому дитина взаємодіє з сім’єю і соціумом. Тож ми повинні брати до уваги всі чинники, які впливають на дитину в різних ситуаціях. Але й тут часто ще працюють стереотипи. Сподіваємося, що ми спільними зусиллями педагогів, батьків, громадянського суспільства здолаємо і цей бар’єр.

Плануємо підготувати нормативну базу для організації динамічних короткотривалих маленьких класів-груп, які могли би створюватися на час адаптації дітей з ООП у школі; плавно вводити їх у шкільне життя, поки вона не призвичаїться до умов школи, а потім переводити до інклюзивного класу. Такі групи для складних випадків працюють у багатьох країнах.

У робочих групах спільно з фахівцями МОЗ і Мінсоцполітики працюємо над розробленням нових послуг, посад. Міністерство соціальної політики вже розробило послугу супроводу дитини в інклюзії, але поки немає механізму – чи це буде замовляти школа, чи батьки, хто і як її буде оплачувати. Вивчаємо необхідність та можливість введення посади тьютора. В окремих країнах така посада є, ця людина соціалізує дитину з ООП. Вона, наприклад, не просто водить дитину в туалет, а вчить, як робити це самостійно.

Також у нас поки немає дієвої допомоги як вчителю, так і дитині у разі виявлення поведінкових проблем, коли потрібна допомога вже не психолога, а психотерапевта. Це нас не лякає, а навпаки, стимулює до подальшої напруженої роботи, пошуку нових шляхів. На цій дорозі ми не одинокі. Багато країн, які не три роки, як ми, а вже десятки років упроваджують інклюзивне навчання, – теж постійно аналізують досягнення та виклики і шукають шляхи найкращого подолання проблем.

– Стратегія інклюзивної освіти в Україні – чи є вона і що передбачає?

Ми зараз допрацьовуємо разом з міжнародними організаціями стратегію розвитку інклюзивної освіти. Тоді винисемо на громадське обговорення. Паралельно спільно із соціальними партнерами працюємо над стратегією інклюзивного суспільства – безпечного і зручного для всіх. У нас навіть державні службовці не всі розуміють, про що йдеться.

Треба, щоб це було наскрізною лінією, щоб суспільство було готове, архітектори і будівельники враховували особливості всіх людей; бізнесмени в роботі враховували потреби всіх споживачів послуг, роботодавці створювали робочі місця так само для всіх.

“Розвиток – це динамічний процес, в якому дитина взаємодіє з сім’єю і соціумом. Тож ми повинні брати до уваги всі чинники”

В одній поїздці за кордоном у нас у команді були людина на візку і незрячий. Я пережила шок, адже в мене не було досвіду спілкування з тотально сліпою людиною – на яку відстань до неї підходити, коли пропонувати допомогу? Також цей досвід мені допоміг у тому, що тепер, де б я не йшла, на автоматі дивлюся – як туди заїде людина на візку, що зроблено не так, і радію, коли бачу, що все зроблено дбайливо.

Ми впевнені, що інклюзія в освіті сприятиме розвитку місцевих громад, які підтримуватимуть, цінуватимуть і сприятимуть розвитку кожного члена громади.

Першу частину інтерв’ю читайте за цим посиланням.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Усі фото: Дмитро Ларін

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.