Напишіть нам

Всі теми

Чому співчуття має значення, і як “прокачати” свій “м’яз емпатії” – поради Деніела Ґоулмана

У часи глобальної кризи, спричиненої зростанням ідеологічних та соціально-економічних розбіжностей, пандемією та системною несправедливістю, співчуття – це не розкіш, а необхідність.

З наміром розвивати всесвітню культуру співчуття в Університеті Еморі (Атланта, США) розроблено програму Соціально-емоційного та етичного навчання (СЕЕН). Програма наразі охоплює навчання від ранньої початкової до старшої школи, а для її підтримки та ефективного впровадження розроблено базовий онлайн-курс для освітян (є україномовна версія) і програму підготовки фасилітаційного кола.

СЕЕН безкоштовна, наразі ця програма впроваджується в 145 країнах, у тому числі, завдяки діяльності ГО “ЕдКемп Україна”, системно в Україні (докладніше див. https://www.edcamp.ua/seelukraine/).

Одним із наукових консультантів програми СЕЕН є Деніел Ґоулман (Daniel Goleman) – відомий американський письменник, психолог і науковий журналіст, доктор філософії Гарвардського університету. Світове визнання він отримав після виходу книги “Емоційний інтелект”, яка вже понад чверть століття є класикою досліджень відповідного напряму (у світі продано 5 млн примірників цієї книги).

Автор отримав безліч нагород за свої дослідження і є співзасновником організації CASEL (Collaborative for Academic, Social and Emotional Learning), місія якої – поширення програм емоційної грамотності в школах усього світу.

У межах першого симпозіуму зі співпереживання Джульєтти І. Шилд (Juliet E. Shield), що проводився Університетом Еморі, Деніел Ґоулман розповів про те, чому емоційний інтелект важливо розвивати дітям.

“ДЗЕРКАЛЬНІ НЕЙРОНИ”

У Принстонській духовній семінарії провели експеримент, коли студентам і студенткам дали тему для практичної проповіді.

Половина студентства отримали притчу про доброго самарянина – чоловіка, який зупинився, щоби допомогти нужденному незнайомцю на узбіччі дороги. Другій половині дали випадкові біблійні теми. Після кількох хвилин підготовки всі одне за одним переходили в іншу будівлю, щоби виголосити там свою проповідь.

Проходячи через подвір’я, вони бачили зігнутого чоловіка, який стогнав від болю. Виявилося, що не було жодної різниці в поведінці між тими, хто читали про доброго самарянина, й іншими. Єдине, що впливало на їхнє рішення зупинитися чи ні, – час. Якщо студент чи студентка відчував/-ла, що запізнюється, то навіть не зупиняв/-лася, щоби звернути увагу на людину, яка страждає.

За словами доктора Ґоулмана, є цілий спектр чинників, які заглиблюють нас у самих себе (що я маю зараз сказати, зробити, мої нагальні проблеми тощо) і заважають помітити іншу людину, налаштуватися на неї, співпереживати й допомагати. Тобто, заважають співчуттю в дії, так званому “соціальному мозку”.

“За останні 10 років соціальна нейронаука виявила, що мозок здатний утворювати миттєвий несвідомий емоційний зв’язок, – говорить доктор Ґоулман – Відкриття випадково зробили в італійській лабораторії. Науковці вивчали клітину в мозку мавпи, яка активувалася виключно тоді, коли мавпа піднімала лапу”

Одного дня ця клітина спрацювала, коли мавпа не рухалася, і ніхто не розумів, як це сталося. Та виявилося, що мавпа спостерігала за працівником, який їв морозиво. Щораз, коли він підіймав руку, аби лизнути морозиво, спрацьовував нейрон мавпи.

Так було відкрито “дзеркальні нейрони”, які відображають те, що робить або відчуває інша особа. Це стало першою описаною схемою співчуття в дії (“соціального мозку”).

ЯК СТАТИ БІЛЬШ СПІВЧУТЛИВИМИ

Його Святість Далай-Лама XIV називає співчуття “мудрим егоїзмом”, зазначаючи, що першою людиною, яка отримує користь від співчуття, є та, хто співчуває. Наука, до речі, встановила, що дофамін виробляється, навіть коли ми тільки збираємося проявити співчуття або думаємо про це.

Доктор Ґоулман переконаний, і це довели дослідження, що практикування співчуття робить нас більш милосердними, тобто люди насправді стають добрішими та щедрішими, якщо проявляють співчуття регулярно.

“Кілька тижнів тренування співчуття лише по кілька хвилин на день багатократно збільшують шанси людини допомогти незнайомцю” – резюмує дослідник.

Мозок дорослого насправді зберігає нейропластичність і змінюється завдяки систематичній практиці. Головна перешкода цьому – байдужість і лінощі людини. Аби розвинути емпатію й отримати всі її переваги, людині потрібно зробити лише чотири кроки:

  • відслідкувати й усвідомити свою звичну реакцію в ситуації, де можна проявити співчуття;
  • докласти зусилля, щоби змінити цю реакцію (проявити турботу замість того, щоби відвернутися);
  • за допомогою самоконтролю практикувати два попередні кроки, поки емпатія не стане звичкою;
  • відмічати для себе приємні відчуття, які ви в результаті отримуєте.

На думку доктора Ґоулмана, важливо розрізняти три різновиди емпатії, що ґрунтуються на різних схемах роботи мозку.

Перший – когнітивна емпатія, коли ви розумієте (але не відчуваєте) погляд іншої людини, її світогляд та мову, якою вона спілкується.

Другий різновид емпатії – емоційна. Це “соціальна емпатія мозку”, коли ви знаєте, що відчуває співрозмовник/-ця, адже самі це відчуваєте. Ваші “дзеркальні нейрони” миттєво повідомляють, що відбувається з іншою людиною, тому ви можете вловити навіть невисловлені почуття.

Третій – емпатична турбота, заснована на схемі догляду, коли ми готові спонтанно вжити заходів, щоби допомогти людині так само, як би ми вчинили, наприклад, щодо своєї дитини.

Ґоулман упевнений, що саме наша здатність співпрацювати, налаштовуватися одне на одного дала колись поштовх еволюції. Якщо подивитися на маленьких дітей, то можна побачити, як просто вони дають їжу іншим, це спонтанна дія, природна здатність. Але щоби не втратити її у дорослому віці, треба навчитися розширювати “коло турботи” – від тих, кого ми любимо найбільше (коханих, дітей, батьків), до зовсім незнайомих людей.

Говорячи, про третій різновид співчуття, що проявляється в готовності допомогти, Деніел Ґоулман також має на увазі й контекст виправлення суспільства.

“Адже коли ви боретеся із соціальною несправедливістю та корупцією, яку вона породжує, – говорить він, – то вам доведеться притягувати людей до відповідальності. І це теж стосується співчуття, але я думаю, що багато людей у ​​нашій культурі цього ще не розуміють”.

СОЦІАЛЬНО-ЕМОЦІЙНІ НАВИЧКИ ВАЖЛИВО РОЗВИВАТИ З ДИТИНСТВА

Частини мозку, які відповідають за соціальний та емоційний зв’язки, стають анатомічно зрілими приблизно у 25 років. Але навіть після цього віку, каже Ґоулман, люди все ще здатні змінюватись і розвиватися, просто це відбувається важче. Тому так важливо використати “вікно можливостей”, коли маленькі діти йдуть до школи, коли батьківство виховує їх удома, щоби допомогти їм максимально розвинути ту ж здатність до співчуття.

Батьківству важливо звертати увагу на запитання, які вони ставлять дітям, коли ті повертаються зі школи. Ви запитуєте: “Які уроки були сьогодні і які оцінки ти отримав/-ла?” чи, може, “До кого ти був/-ла добрим/-ою сьогодні?”? Це різні кути, з яких ви оцінюєте шкільний день дитини. Те, що ви, як батьки, зацікавлені в доброті своєї дитини, стане дуже важливим сигналом для неї”.

Вкрай необхідний і розвиток когнітивного контролю. Доктор Ґоулман пригадав експеримент у Стенфордському університеті за участю чотирирічних дітей, яких заводили до кімнати і всаджували за столиком, на який клали зефірку. Їм говорили: “Ти можеш з’їсти цей зефір зараз, якщо хочеш. Але якщо дочекаєшся, поки я повернусь, то отримаєш ще один як винагороду”.

Після цього експериментатор/-ка виходив/-ла з кімнати. Приблизно дві третини дітей з’їдали смаколик одразу. І лише третина чекали ці 7–8 хвилин, щоб отримати ще один.

14 років по тому обидві групи дослідили якраз у той час, коли вони вступали до університетів. Виявилося, що група дітей, які були здатні контролювати себе й чекали на другу зефірку, стали випускниками/-цями, які набрали більше балів за тих, хто в дитинстві з’їдали смаколик одразу. Ця різниця виявилася більшою, ніж та, яку відмічали між дітьми, чиї батьки не мали вищої освіти, й тими, у кого хоча б один із батьків мав/-ла ступінь магістра.

Подібне дослідження в Новій Зеландії продемонструвало, що когнітивний контроль, що розвивається з дитинства, передвіщає кращі фінансовий успіх і здоров’я через десятиліття.

“Це серйозний аргумент для соціально-емоційного навчання, – вважає Деніел Ґоулман, – що, крім набуття академічних знань, важливо розвивати й емоційні та соціальні навички. Адже саме це є ключовим компонентом для створення суспільства, якого ми прагнемо”.

Саме тому дослідник активно заохочує поширювати в школах програми соціально-емоційного навчання (однією з таких є якраз СЕЕН), адже вони допомагають розвинути самосвідомість, самодисципліну, стресостійкість, емпатію та співпрацю, увагу, когнітивний контроль, здатність ухвалювати власні зважені рішення. Упровадження таких програм гарантує, що кожна дитина, незалежно від соціального статусу родини, отримає доступ до тих інструментів, які дадуть їй можливість жити повним життям.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Усі фото: автор – pressmasterDepositphotos

У статті використані фрагменти стенограми вебінару Деніела Ґоулмана у рамках першого симпозіуму зі співпереживання Джульєтти І. Шилд (Juliet E. Shield ), що проводився Університетом Еморі в жовтні 2020 року.

Програма СЕЕН базується на філософії й методиці, яка протягом 20 років створювалася, апробовулася і вдосконалювалася міжнародною командою науковців і науковиць Університету Еморі (Атланта, США). Підґрунтям для них стали праці з емоційного інтелекту Деніела Ґоулмена та кращі світові освітні програми соціально-емоційного навчання (СЕН), а натхненням — заклики Далай-лами до миру, порозуміння, співпереживання та усвідомлення того, що для всіх людських істот спільним домом є планета Земля.

Пілотування програми СЕЕН в Україні відбувається на базі 26 шкіл в рамках загальнонаціонального шкільного експерименту за участі Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук (наказ МОН від 18.11.2019 р. № 1431).

Програма СЕЕН в Україні та адаптація усіх матеріалів українською мовою відбувається за підтримки Громадської служба миру – GIZ Україна.

Матеріали за темою

Обговорення