Дати можливість зайти у великий спорт. Як у Білій Церкві організували заняття для дітей з ООП

Любов Курінна – мама дитини з особливими освітніми потребами, членкиня правління ГО “Ми – особливі” з Білої Церкви Київської області.

Коли дитина отримує статус “з особливими освітніми потребами”, окрім розгубленості, батьки зазвичай відчувають потребу негайно діяти. Проте минає чимало часу, поки ці дії стають структурованими та поступальними – не вистачає інформації, грамотних рекомендацій, твердості духу.

Але коли опускаються руки, варто пам’ятати, що хтось уже проходив це до вас і готовий підтримати й поділитися досвідом. І тоді стане зрозуміло, скільки насправді можливостей для розвитку та виховання дітей з особливими освітніми потребами. Саме так вважає співзасновниця ГО “Ми – особливі”.

Історію про неї, її дитину і ГО читайте в статті “Нової української школи”.

“У ранньому віці аутизм не діагностують, і якщо не брати ситуацію в свої руки, дорогоцінний час швидко спливає”

“У мене була важка вагітність, і дитина народилася з неврологічними порушеннями. Але це ще не був аутизм. Звичайно, довелося перебувати під контролем неврологів, але до півтора року син розвивався абсолютно нормально“, – розпочинає свою історію Любов Курінна, мама семирічного Антона.

Любов Курінна

Що сталося далі, достеменно невідомо, але після важкого респіраторного захворювання з дитиною почало щось відбуватися. Уже за кілька місяців мама помітила регрес у поведінці та можливостях малюка: він перестав усміхатися, говорити, комунікувати з іншими. До того ж дитина стала постійно кричати.

У віці трохи більше двох років Любов віддала сина в садочок. І вже тут стало повністю зрозуміло, що з ним щось не так, попри запевнення лікарів.

“У цьому віці дітки починають цікавитися малюванням, книжками, іграшками тощо, а мій син від цього відмовлявся, й далі кричав, не сприймав ні вихователів, ні інших діток у групі“, – каже Любов.

У результаті все-таки діагностували ранній дитячий аутизм. У вітчизняній практиці здебільшого лікарі не сприймають його в дітей до семи років, а час спливає. Тож Любов знайшла корекційних спеціалістів – психолога, дефектолога, логопеда, які зголосилися працювати з дитиною. Почалася важка робота – і для дитини, і для мами.

Син Любові Курінної

У садочку він також не міг бути у звичайній групі, і на рік його перевели в спеціальну корекційну.

“Насправді я була проти цього, – зазначає Любов. – У мого сина повністю збережений інтелект, проблеми були поведінкового характеру. І коли в корекційній групі збирається кілька таких дітей, їхні можливості до розвитку не реалізуються повною мірою. Адже їм потрібна соціалізація, комунікація із нормотиповими дітьми також“.

Любов прийшла до висновку, що потрібно створювати не корекційні, а інклюзивні групи. Оскільки питання інклюзії на той момент почало набувати популярності, адміністрація садочку пішла назустріч активній мамі. Садок і до того часу мав статус комбінованого: тут працювали дві корекційні групи для дітей різного віку (аж до 9 років, адже для дітей з ООП законодавчо закріплена можливість іти до школи в більш старшому віці). Але для дітей зі збереженим інтелектом такий формат дошкільного навчання може бути недостатнім.

“До мене долучилися ще кілька сімей, з чиїми дітьми мій син навчався в корекційній групі. Ми написали заяву на створення інклюзивної групи, – ділиться досвідом мама, – і на наступний навчальний рік у садочку відкрили вакансію асистента вихователя, вирішили всі організаційні питання, і група почала працювати“.

Уже за три місяці й педагоги, і батьки побачили неочікувано високий результат у всіх цих дітей з ООП.

Проте проблеми зі здоров’ям сина нашої героїні на тому не закінчилися. Щось знову було не так, але місцеві лікарі й у цьому випадку розводили руками. Аж поки Любові з сином пощастило потрапити в програму наукового дослідження лікарів Охматдиту. Воно виявило, що дитина має ще й несприйняття глютену, молока й низку інших проблем зі здоров’ям. Деякі з них потребували оперативного втручання.

“Але зараз я можу сказати, що дуже вдячна тому, що ми все це виявили й виправили, за можливості, іще тоді, як він був відносно маленький. Принаймні я отримала підтримку дійсно професійних лікарів, які не лише допомогли нам вийти з усіх тих ситуацій, але й навчили з тим букетом діагнозів жити“.

“Коли педагоги й адміністрація школи зацікавлені в результатах кожної дитини, прогрес помітний одразу ж”

Школу для сина Любов також обирала дуже ретельно, і цьогоріч відвела його в 1 клас, також інклюзивний. Школа №15 у Білій Церкві понад 20 років спеціалізується на навчанні дітей з ООП. Тут директор, Слободенюк Наталія Григорівна, яка зацікавлена в розвитку інклюзії та створює умови для навчання учнів. Також зібрана команда сильних корекційних спеціалістів.

За словами Любові, педагоги тут постійно вчаться та підвищують свою кваліфікацію: їх цікавлять нові методики викладання, особливості роботи з дітьми з ООП, вони не бояться експериментувати.

“Ми прийшли в школу підготовлені, бо працювали над цим. Я активно долучалася до процесу, тож мій син умів читати, писати, але головне, на що були спрямовані наші активності напередодні першого класу, – навчитися працювати в колективі, у команді, за правилами“.

У класі, де вчиться хлопчик, 26 дітей, двоє з яких – з ООП. Їм допомагає асистент вчителя: додатково пояснює, що і як робити, надає додаткові перерви, супроводжує в ресурсну чи сенсорну кімнату.

“А вже незабаром відкриється й кімната соціально-побутового орієнтування. Тут буде куратор, яка навчатиме дітей обслуговувати себе. Я вважаю, це надзвичайно важливо для гармонійного розвитку дитини, а для дітей з ООП – взагалі неоціненно“.

Так само уважно в школі ставляться й до дієтичного харчування, якщо в цьому є потреба. Любов обговорила обмеження своєї дитини, рекомендоване лікарями. Разом із дієтсестрою склали меню, якого дотримуються кухарі. Дитина й сама також знає, що можна, а чого варто уникати. А вчитель, і асистент пильнують за дотриманням правил та допомагають робити правильний вибір.

“Інклюзивний простір – результат спільної роботи активістів та місцевої влади”

“Батькам дітей з особливими освітніми потребами треба розуміти, що навчання та соціалізація їхніх дітей – це комплексна та спільна робота не тільки педагогів, але так само і батьків. Адже, як мінімум, потрібно закріплювати вдома навички, які діти отримують в інклюзивних групах чи класах“, – каже Любов Курінна.

Коли син ще був дошкільнятком, Любов почала цікавитися програмами розвитку дітей з ООП, тренінгами для вихователів та батьків. Вона їздила регіонами, переймала знання та досвід. Докладно вивчала програми та методики, за якими працювали з її дитиною, а за деякий час – уже допомагала вихователям розробляти нові підходи.

Любов багато років бере участь у роботі різних громадських об’єднань в усій Україні, які опікуються дітьми з різними порушеннями. Вона вивчає законодавство та права, які мають батьки цих дітей, та умови, на які вони можуть розраховувати. А в 2017 році разом з іншими такими ж активними мамами заснувала ГО “Ми особливі” в рідному місті.

Організація об’єднує сім’ї, які виховують дітей із розладами аутичного спектру, синдромом Дауна та іншими порушеннями, створюючи для них сприятливі умови для навчання та відпочинку.

Зараз в інклюзивному просторі, створеному організацією, постійно відбуваються заняття для дітей у двох напрямах – адаптивна фізкультура та музична терапія. Ці заняття дають їм змогу отримувати не тільки корисне фізичне та розумове навантаження, але й відпочивати, навчаючись.

“Фізичні вправи допомагають діткам краще відчувати власне тіло та розвивати координацію, вправність та комунікацію. На музичній терапії, окрім сприйняття музичних творів, що, як уже давно доведено психологами і психотерапевтами, позитивно впливає на нервову систему, діти вивчають ноти, кольори, музичні інструменти, вчаться елементарного музикування.

Звичайно, ми очікували позитивний ефект від цих занять, але результати перевершили наші сподівання: музичні заняття дали поштовх мовленєвому та комунікативному розвитку дітей, розкрили їхній потенціал до музики, гри, танців, дружби та взаємодії“.

Заняття відбуваються в приміщеннях місцевого Клубу – комунальної установи, яка фінансується з місцевого бюджету. Тому вони є безоплатними для дітей. Так спільними зусиллями ГО “Ми – особливі” та місцевих органів влади в Білій Церкві вдалося започаткувати інклюзивний простір в позашкіллі для дітей з різними порушеннями, але Любов вважає, що це – лише початок.

“Насправді в Клубі є чимало інших гуртків та напрямів, і нам би хотілося, щоб і ці заняття мали змогу відвідувати наші діти. Проте, щоби створити інклюзивні групи позашкільних занять, насамперед, потрібно провести серйозну роботу з навчання та підвищення кваліфікації педагогів цих гуртків та підготувати дітей до занять у спільних группах. Я думаю, це лише питання часу“.

Так, наприклад, нещодавно розпочалися спортивні заняття для дітей з аутизмом та синдромом Дауна. Це тренування загального фізичного розвитку дітей із подальшим переведенням їх у загальні групи карате.

“До нас приходять багато дітей зі збереженим інтелектом, вони можуть і хочуть мати спортивні досягнення. З іншого боку, ми маємо чудові приклади паралімпійців, які завойовують світові нагороди, маючи серйозніші проблеми. Тож ми вирішили дати можливість нашим вихованyям зайти у великий спорт. Звичайно, це питання не близького майбутнього, але чому би ні? Маємо чудового тренера“.

Засновники ГО мріють і про подальший розвиток позашкільної інклюзивної платформи. Насамперед, це розширення можливостей фізичного виховання дітей з ООП, а через нього – стабілізація їхнього психічного та психологічного стану.

“Вражені результатами іпотерапії (навчання верхової їзди зі спеціально навченим конем, – ред.), проте є чимало організаційних моментів, які поки що вирішити складно. Тому батьки зі своми дітками мусять їздити на такі заняття до Києва.

Я та мої колеги відвідуємо дуже багато тренінгів, курсів, вивчаємо ефективні методики роботи з дітьми з аутизмом та іншими порушеннями. Тож розуміємо переваги арт-, пісочної терапії тощо. Хотілося би започаткувати такі заняття й у нашому просторі. Наші починання підтримують Агенція стратегічного розвитку Білої Церкви, управління молоді та спорту, управління освіти, місцеві меценати та благодійники. Тож, думаю, ці проєкти з часом реалізує“.

“Хочемо, аби батьки з інших регіонів переймали наш досвід, поширюючи цей рух всією країною”

На початку року ГО “Ми – особливі” на міському рівні захистило проєкт табору літнього дозвілля для дітей з різними порушеннями. Проєкт передбачав екскурсії, майстер-класи й активне спілкування для цих дітей та їхніх сімей. На жаль, через карантин реалізувати цей задум не вдалося. Але Любов каже, що як тільки заборони знімуть, новий проєкт з організації дозвілля та розвивальних заходів “Веселка добра” буде реалізовано.

Організація постійно проводить заходи для дітей із різними порушеннями та їхніх батьків – благодійні ярмарки, майстер-класи, фотосесії та фотовиставки, святкування – життя спільноти дуже різноманітне. Зараз організація опікується сімдесятьма сім’ями, які виховують дітей із розладами аутичного спектра, синдромом Дауна та іншими порушеннями. Проте тих, хто потребують допомоги, вважає Любов, значно більше навіть у Білій Церкві.

“Ми не проводимо рекламних кампаній, інформацію про нас передають сарафанним радіо, – сміється Любов Курінна. – Але ми чудово розуміємо, з якими проблемами лишаються сам на сам батьки, чиїм дітям ставлять подібні діагнози. І насамперед це інформаційний вакуум або, навпаки, перевантаження масивом інформації, з якої складно вибрати дійсно корисну“.

Тому ГО “Ми – особливі” веде і просвітницьку роботу. Причому не лише з батьками дітей із порушеннями, й а нормотипових.

“Не так давно ми проводили кампанію, спрямовану на поширення інформації про дітей із порушеннями. Розробили інформаційні плакати, буклети, іншу поліграфію. Розміщували їх у дитячих поліклініках та лікарнях, говорили з педіатрами – вони часто не знають, як працювати з такими пацієнтами“.

“За ці кілька років роботи, – додає Любов, – ми зрозуміли, наскільки насправді мало ми знаємо про свої можливості і права, якщо в нашій сім’ї росте дитина з порушеннями. Ми вивчаємо ці питання й готові ділитися досвідом. Наша мрія – щоби батьки з інших регіонів переймали наш досвід та створювали такі ж острівці радості, комунікації та релаксу для дітей у своїх містах.

Насправді кожен із нас може зробити чималий внесок у розвиток дитячої інклюзії, а якщо нас буде багато, то й діти з ООП отримають зовсім інші можливості для навчання та розвитку“.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Анастасія Некипіла