Діти переживають стресові події легко, якщо отримують правильну підтримку. Поради для батьків і вчителів

Діти переживають травму очима близького дорослого. Тому, коли він стабільний та емоційно врівноважений, стресові події зазвичай не лишають по собі психологічних проблем у дітей.

Як підтримувати себе та допомагати дітям максимально швидко та безболісно пережити стрес, розповідала EMDR-терапевтка та супервізорка Тетяна Тимошенко в межах вебінару “Плекаємо майбутнє України. Турбота про дітей” від ГО “Смарт освіта” за підтримки Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

“Нова українська школа” пропонує короткий конспект події. Далі – пряма мова.

Війна може мати руйнівний вплив на розумовий та фізичний розвиток дітей, але також і негативно позначатися на їхньому моральному розвитку. Адже в умовах війни діти здатні зробити висновок, що насильницькі дії – прийнятні. І таке ставлення закріпиться на кілька наступних поколінь. Як це відбувається?

У корі головного мозку опрацьовується інформація, вона має когнітивну функцію. Стовбур мозку відповідає за здатність до виживання. Гіпокамп (частина лімбічної системи головного мозку) зберігає інформацію про всі небезпеки, з якими ми стикаємося протягом життя. І це не обов’язково пережиті нами події, це все, що ми чули, бачили, читали тощо. Коли нам щось нагадує про ці знання, збережена інформація передається до мигдалевидного тіла, що спричиняє миттєві реакції організму, які нам допомагають врятувати своє життя.

Мигдалевидне тіло іноді ще називають “мозком рептилії”, бо він є в бідь-якої живої істоти. І, власне, реакції також будуть однакові як у людини, так і у тварин – втікати, нападати чи завмирати.

Нервова система, а саме – її симпатичний відділ – спричинює фізіологічні реакції організму (розширення зіниць, бронхів, підвищення частоти скорочень серця, виділення адреналіну, розслаблення сечового міхура, скорочення прямої кишки, уповільнення травленням тощо). Що це означає? Наприклад, коли в нас розширюються зіниці, ми починаємо краще бачити в темряві. Бігти або нападати краще, коли нас нічого не обтяжує, а це означає, що треба викинути все зайве із себе. Тому організм відмовляється від перетравлювання їжі, можна відчувати, наприклад, нудоту.

Дихання стає інтенсивнішим для того, щоби ми могли підтримувати тиск. Коли ми швидко дихаємо, отримуємо більше кисню, який потрібен організму, аби наситити м’язи. Також у посиленому режимі працює імунна система: коли ми в небезпеці, ми не хворіємо, і це дає змогу зберегти життя і здоров’я.

У стані стресу організм мобілізується, але наш мозок не розрахований на те, щоби підтримувати такий стан довго, тому за підйомом захисних механізмів обов’язково йде спад. Тоді “управління” організмом бере на себе парасимпатична нервова система, що забезпечує звичайний режим функціонування.

Нині цей баланс порушено, ми змушені жити в стані постійного стресу й майже не маємо періодів розслаблення. Тому обов’язково потрібно тренуватися та виконувати вправи, які допомагають повернутися в стан спокою та сигналізують про те, що небезпека минає й можна стабілізуватися.

ВПРАВИ

“Корені дерева”

Цю вправу ми виконували на попередніх заняттях, але так само й говорили про те, що нам потрібні постійні тренування й повторення, аби автоматично використати ці вправи в ситуації напруження. Тож уявімо, що наші стопи, які зараз міцно стоять на підлозі, – це корені могутнього дерева, глибокі й міцні. Такі, що жодна стихія не зможе зрушити нас із місця.

Вправи на дихання

Починаємо з видиху, тому що коли організм мобілізований і напружений, насамперед він потребує, щоби ми випустили назовні те, що він наразі утримує в собі. І лише після того ми зможемо робити повноцінний вдих.

Вдихаємо, наче нюхаємо квітку. Також важливо уявити, що всередині нас – уявна повітряна кулька, яку мусимо наповнити повітрям. Щоби зрозуміти, як ви вдихаєте, можна покласти на живіт руку та відчути, що він піднімається, коли ми робимо вдих.

На пару секунд затримуємо дихання, а потім повільно видихаємо, наче задуваємо свічку. Й уявляємо, як кулька в животі здувається. Ця вправа заспокоює та нормалізує тиск. Її можна виконувати наодинці чи разом із рідними й дітьми.

Ще одна вправа – дихання через соломинку. Можна взяти звичайну соломинку для коктейлів або розкрутити кулькову ручку й робити вдих через неї, а видих через рот. Це також допомагає повернутися до контролю над тілом і думками.

Можна пускати мильні бульбашки. У такий спосіб ми також повільно видихаємо через рот, бо інакше в нас не вийде їх надути.

Або зігніть руку в лікті так, щоби ваша долоня була перед вами. Пальцем іншої руки повільно проводьте по контуру цієї долоні, по кожному пальцю та між ними. Коли ведемо пальцем доверху – вдихаємо, донизу – видихаємо. Можна повторити, помінявши руки місцями.

Видихи зі звуками. Видихаючи, можна вимовляти будь-який звук. Це весело й дуже допомагає переключитися, особливо якщо робити вправу разом із дітьми. Або можна видихати з викидами рук: зігнути руки в ліктях так, щоби долоні були на рівні плечей. І на видиху різко відводити їх уперед, наче ви когось відштовхуєте.

Бажано виконувати вправи багато разів протягом дня, поки ця звичка не буде доведена вами до автоматизму, як вмивання або чистка зубів.

Вправи для тіла

“Мокрий песик”. Ця вправа може бути корисною навіть у безпечний час. Наприклад, коли надвечір вам треба буде скинути стрес, що накопичився. Треба згадати, як струшує із себе воду мокрий собака, та спробувати повторити його рухи.

Або можемо уявити, що струшуємо із себе пилюку – від маківки голови до кінчиків пальців ніг. Робіть обережні доторки руками – і відчуєте, наскільки це приємно. Можете “струшуватися” більш активно, поплескуючи долонями по тілу.

Вправа з м’ячиками. Візьміть по невеликому м’якому м’ячику в кожну руку і стискайте їх за порядком. Це стимулює обидві півкулі головного мозку. Можна додати й почергові рухи стопами.

Спагеті й роботи. Коли ми напружені, слова “розслабся” недостатньо. Щоби організм розслабився, його потрібно ще більше напружити. Можна запропонувати дітям уявити, що коли ми напружені – то ми тверді неварені спагеті, а коли розслабляємося – то як спагеті в смачній страві. Або, наприклад, коли ми напружені, то ми – сталеві й негнучкі роботи, а коли розслабляємося – стаємо м’якими і приємними спагеті.

Щоби зробити цю вправу, уявіть ще (або запропонуйте дитині уявити), що у вас у кожній руці затиснуто по лимону (мандарину чи будь-якому іншому соковитому фрукту) і треба вичавити з них сік руками – стиснути з усієї сили, потримати в такому стані до 30 секунд, а потім розслабити руки та струсити їх.

Варто долучити до вправи й ноги. Якщо ми сидимо, то достатньо буде відірвати їх від підлоги. Ще краще – потягнути при цьому носочки на себе так, щоби п’ятки теж потягнулися вперед. Ви відчуєте, як напружилися ваші ноги.

Далі продовжуємо працювати з рештою тіла – можемо напружити стегна, втягнути живіт. Потім розслабити. Далі пропрацювати плечі та шию: підняти плечі якомога вище догори, а голову, навпаки, втягнути в плечі. Потому – напрягти голову й обличчя. Це найсмішніша частина, бо зробити це найпростіше, корчачи смішні рожиці.

І заключний етап вправи – зробити це все разом – напружити одразу всі частини тіла, а потому розслабити. Напружуємося – роботи, розслабляємося – спагеті.

Кружляння. Будь-які кружляння будуть корисними. Усі ми пам’ятаємо, як робили це в дитинстві: опускали руки вздовж тіла і крутили плечами, а руки вільно бовталися. Або можна розслабленими руками хлопати себе навхрест по плечам. Це дає організму сигнал, що ми в безпеці.

Вправи на заспокоєння та швидке відновлення ресурсу

Окрім тих вправ, про які говорилося минулого разу (пригадати перед сном кілька приємностей, що трапилися протягом дня; відповісти собі на запитання, за які три речі можна бути вдячним дню, що минає; що приємного я відчував кожним з органів чуття сьогодні тощо), можна запропонувати дитині назвати:

• 5 речей заданої форми в полі зору;
• 4 речі, які чує;
• 3 речі, яких торкається;
• 2 речі, що відчуває на запах;
• 1 річ, яку відчуває на смак.

Це дає нам змогу повернутися в момент, бути тут і тепер, що надзвичайно важливо в нинішніх обставинах. Тому й дорослим корисно ставити собі такі запитання.

Ще одна дуже корисна вправа – “Метелик“, про яку докладно говорилося на попередній зустрічі. Вона допомагає не лише повернутися в момент, але й дати потрібні тактильні відчуття і стабілізувати емоційний фон. Роблячи цю вправу, подумайте про щось, що приносить вам задоволення та приємні відчуття.

Правила допомоги для дітей:

• Дотик. Якщо дитина не хоче, аби її просто обіймали чи торкалися, можна спробувати її, наприклад, розчісувати, масажувати або допомогти зробити манікюр. Доторки для дитини – це сигнал безпечності та спокою.
• Рух. Запропонуйте уявити себе щеням, яке виходить із води (ми вже робили цю вправу) або котиком, яке із задоволенням потягується.
• Вправи на дихання.
• Передаємо позитивні переконання. Слід сказати дитині: “Ти впорав(-ла)ся”, “Ти це зробив/-ла”.

Ми маємо пам’ятати й говорити дітям, що будь-які реакції організму в стресовій ситуації – це нормально. І коли ми почнемо це дійсно розуміти, то почуватимемося більш безпечно. Нормально боятися, труситися, плакати. Це говорить про те, що ваш мозок працює й допомагає вам себе врятувати.

А далі ми допомагаємо тілу все пережити. Коли ми працюємо з дітьми, то можемо запропонувати їм самим подумати над тим, як вони можуть стабілізувати ситуацію для себе: що би ти зараз зробив? Як гадаєш, що би тобі зараз допомогло? А якби тут зараз був супергерой, що би він зробив? Що б ми з тобою зараз могли зробити?

Можемо давати дитині завдання (принеси води, порахуй цукерки в коробці), щоби вона відчувала себе захищеною та впевненою в дорослих поруч. А ще це допомагає їй відчувати себе корисним.

Дуже добре дати дитині можливість зробити щось для інших – збирати посилку для волонтерів, малювати малюнок для воїнів тощо. Це розширює її можливості та дає відчуття залученості до спільної справи. Також важливо залишити ритуали, прийняті в сім’ї, а також активне спілкування.

Обов’язково плануйте майбутнє разом із дитиною.

ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ВІКУ

Нам потрібно розуміти, що діти мислять не так, як дорослі. Це обумовлено розвитком мозку, який змінюється аж до 26 років.

Дітей лякають реакції близьких дорослих більше, ніж те, що відбувається. Не всі діти потребують спеціальної психологічної допомоги. Усі ми переживаємо події по-різному, і далеко не кожен матиме негативні психологічні наслідки навіть за умови, що опинилися в епіцентрі.

Натомість сумні думки й переживання є в усіх дітей, незалежно від віку. Власне, як і в дорослих. Тому варто стежити за запитаннями дітей, аби вчасно вловити зміну настрою та реакції, поведінки.

0–3 роки

Найчастішою реакцією на травматичні події та стрес бувають плач, проблеми зі сном та втрата апетиту. Вони також можуть демонструвати сильну залежність від мами, страх перед незнайомими або проявляти агресію, особливо, якщо лишаються на самоті.

Дошкільний вік

Може з’явитися страх темряви чи уявних істот, які в ній “живуть”. Діти постійно ставлять запитання чи розповідають перебільшені історії про війну, погано пристосовуються до нових умов проживання. Фізіологічні реакції насамперед виражатимуться у втраті контролю над вивідною системою, больових відчуттях без видимих причин, гіперчутливості до звуків, зменшенні або збільшенні рухливості.

У дітей цього віку також може спостерігатися агресивна поведінка або вони можуть перестати спілкуватися, грати чи комунікувати з людьми, втратити апетит, концентрацію уваги під час занять. Можливі також проблеми зі сном, головні та шлункові болі як психосоматичні реакції.

Шкільний вік

Згадаймо, що клітині гіпокампу, які відповідають за когнітивні здібності, у стані стресу залишаються “без роботи”. І якщо стрес триває довго, вони поступово починають відмирати, бо організм сприймає їх як баласт у системі свого захисту. Відповідно, може спостерігатися погіршення пам’яті та сприйняття інформації.

Залежно від залученості до травматичних подій, діти можуть регресувати у своїх поведінкових реакціях до попередньої стадії вікового розвитку (наприклад, появи енурезу чи боязні спати в темній кімнаті чи на самоті). Можуть починатися нічні кошмари та проблеми з концентрацією уваги, що знижує успішність у навчанні. А це зумовлює відмову вчитися, комунікувати з однолітками чи вчителями, агресію.

Тому нині найбільш актуальними заняттями є праця, де є чіткий порядок дій і можна робити руками, фізична культура, пов’язана з рухом, мистецтво. А от загальні вимоги варто знизити.

Титульне фото: автор – DmitryPoch, Depositphotos

АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТРАВМИ

Психологічні реакції на травматичні події не лише впливають на подальше життя, але й можуть передаватися наступним поколінням. Тому допомагати подолати травму потрібно починати вже – усі психологічні проблеми дорослих виростають із дитячих травм.

З іншого боку, повторимо, що діти переживають стресові обставини очима близьких дорослих. Те, як ті реагують на обставини, яких зусиль докладають, щоби нормалізувати повсякденне життя, якими словами пояснюють дітям, що відбувається, – усе це закладає основу нинішньої та майбутньої реакції особистості на стресові чинники в подальшому житті.

Мозок дітей молодшого віку сприймає травму всіма п’ятьма органами чуття. Саме тому й робота з переживання досвіду також має пускати в дію їх усі.

ЯК РОЗПОВІСТИ ДІТЯМ ПРО ВІЙНУ

Насамперед варто з’ясувати, що дитина знає, думає та відчуває щодо подій, що відбуваються. Часто трапляється, що дитина з якихось причин не наважується ділитися своїми страхами чи ставити запитання, що її турбують. Тому важливо створити довірливу атмосферу, у якій вона зможе відкритися та почуватися вільно.

Почуватися стурбованим чи наляканим – нормально в стресовій ситуації. Вона справді незрозуміла і складна. Це варто донести до дитини, аби вона не почувалася наодинці зі своїми страхами. Батьки можуть поділитися з дітьми і своїми переживаннями та почуттями (з огляду на вік дитини), зізнатися, що відчувають схожі моменти. Але в цьому випадку треба бути обережними, аби, розказуючи про свої страхи, не поглибити дитячі та не спровокувати додаткове емоційне навантаження та появу нових запитань.

ЩО МОЖУТЬ РОБИТИ БАТЬКИ, АБИ ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ

Найголовніше завдання батьків – захистити дітей після травматичної події. Не дозволяти дивитися новини про цю подію, не брати на мітинги та акції протесту. Не вся інформація має бути донесена до дитини, тому що слова батьків можуть посилити жагу дитини до помсти.

Натомість батьки мають проговорювати питання війни та смерті, якщо дітей вони турбують. Не можна приховувати, що хтось помер, замінюючи поняття на “він від нас пішов далеко”, “надовго в лікарні” тощо. Треба говорити чесно, дозовано і відповідно до віку.

Дитина може легко пережити травму, якщо:

• вона в безпеці;
• якщо батьки підтримують розпорядок дня;
• якщо батьки можуть залишатися емоційно близькими та підтримувати дитину.

Резилієнс (пружність, стійкість) – це фізична здатність певного матеріалу повертатися у вихідний стан. У психології він означає здатність до збереження нормального функціонування людини чи соціальної системи (наприклад, родини чи громади) під час та після впливу екстремальних чи стресових обставин. Тобто (за визначенням ВООЗ), це можливість відносно швидко та легко справлятися зі складними ситуаціями й відновлюватися завдяки внутрішньому ресурсу задля збереження свого благополуччя.

Стан самовідновлення та стійкості можна формувати через створення чи забезпечення:

• атмосфери безпеки, спокою та приналежності до родини, нації, соціуму тощо;
• умов для відновлення стійкості, віри у власні сили та впевненості в собі;
• надії, мотивації та пошуку нових можливостей.

Ми можемо навчатися, відчувати силу у своєму тілі, робити щось для інших. Нам треба повернути контроль над своїми емоціями, згадати інші події, які ми пережили і впоралися.

Для дитини також важливо відчувати підтримку турботливого дорослого, перебувати в атмосфері довіри, брати участь у приємних активностях (наприклад, іграх), зокрема і спілкуватися з однолітками, контролювати своє тіло та емоції, виконувати завдання дорослих відповідно до свого віку. І, безумовно, позитивно мислити (я можу, я впораюсь). Завдання дорослого – забезпечити дитині атмосферу, яка дасть їй змогу діяти саме так.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.