Дистанційна освіта: чому важлива системна робота замість чатів у месенджерах

Якість дистанційної освіти залежить від того, наскільки свідомо, а не формалізовано вчитель та школа загалом підходять до її організації. Зуму і вайберу вже недостатньо, дистанційка потребує системності

З Оксаною Пасічник, авторкою курсу “Шкільне життя онлайн” на платформі Prometheus, вчителькою інформатики ліцею “Сихівський” (м. Львів), консультанткою з онлайн-навчання Програми “Демократична школа”, учасницею робочих груп із розроблення Державних стандартів освіти, промоутеркою проєкту освіти з цифрового громадянства Ради Європи, “Нова українська школа” поговорила про:

• переваги та недоліки основних моделей дистанційного та змішаного навчання;
• чинники, що впливають на обрання такої моделі;
• формування єдиного цифрового середовища закладу освіти та проблеми, які воно розв’язує;
• практичну допомогу вчителю в організації дієвого та якісного онлайн-навчання.

Далі – пряма мова.

ЩО ВПЛИВАЄ НА ВИБІР МОДЕЛІ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

У ситуації, що склалася в освітній системі країни, ми будемо, найвірогідніше, цього навчального року говорити про змішане або дистанційне навчання. На жаль, повернутися до звичного повністю очного режиму наразі неможливо.

Після всіх карантинів та освітнього процесу в умовах війни чомусь вважається, що вчитель уже добре знає, як уповні використовувати дистанційне навчання. Але це не зовсім так, тому що таке навчання може бути різним. І це залежить від того, яка причина спонукає нас до його запровадження.

З одного боку, онлайн-освіта може бути свідомим вибором. Адже знаємо чимало випадків, коли батьки задовго до карантину обирали для дитини дистанційну форму навчання. І це рішення не було продиктоване зовнішніми обмежувальними чинниками. Швидше навпаки, таке рішення відкривало додаткові можливості для певних учнів.

Другий момент, який треба враховувати, – ресурси, за яких ми організовуємо дистанційне або змішане навчання: навченість учителів, учнів, батьків, їхня готовність разом працювати й ухвалювати рішення. Це також впливає на те, у якому форматі можна пропонувати навчання в тій чи іншій ситуації.

І третє – розуміння та врахування обмежувальних чинників. Чи нам потрібно скоротити кількість учнів, які перебувають безпосередньо в школі, удвічі чи втричі? Чи потрібно запровадити позмінне навчання? Чи, може, варто організувати дистанційне навчання окремих предметів? Чи це буде дистанційне навчання окремих класів або окремих курсів шкільних предметів? У кожному випадку будуть окремі методика та підхід до організації освітнього процесу.

МОЖЛИВІ ФОРМАТИ НАВЧАННЯ

Наразі кожна школа має право самостійно вирішувати, як вибудувати освітній процес. Наприклад, у моїй школі вирішено поділити всі класи на три групи, кожна з яких вчиться очно протягом тижня, а наступні два тижні – онлайн. За такої моделі всі вчителі-предметники мають очні зустрічі з дітьми. З іншого боку, це дає змогу учням, чиї батьки мають побоювання щодо очного навчання, залишатися в тому ж класі та принаймні два тижні з трьох вчитися разом зі своїм класом онлайн.

Водночас сусідня школа ухвалила рішення викладати окремі предмети онлайн. Їм достатньо було поділити учнів на дві зміни: перша вчиться офлайн до обіду, друга – після. Але для того, щоб усі предмети вмістилися в час, відведений під навчання зміни, частину уроків довелося скоротити. Адже за такої схеми кожна зміна може мати не більше п’яти уроків на день. Й уроки, які “не вмістилися” в розклад, вивчаються дистанційно.

Якщо школа обирає такий формат навчання, треба уважно обирати предмети для вивчення онлайн. Можна, наприклад, відштовхуватися від того, що деякі вчителі перебувають за кордоном, але готові працювати з дітьми дистанційно. Або є педагоги, які філігранно володіють цифровим інструментарієм і можуть уповні використовувати арсенал дистанційного навчання. А з іншого боку, є вчителі, які почуваються не дуже впевнено онлайн і яких краще залучати до очного навчання.

Або в закладі освіти не вистачає місця для традиційних уроків. Наприклад, учитель мистецтва ходить кабінетами, не маючи свого, проте може проводити заняття дистанційно, і діти із задоволенням будуть виконувати завдання.

Ще одним форматом є трансляція уроків у режимі реального часу. Це, на перший погляд, здається чудовим рішенням. Проте цей формат потребує суттєвої технічної підтримки та якісного недешевого обладнання. Адже камера повинна мати автоматичне фокусування на певних об’єктах та рухатися за особою, яка говорить, інтернет-з’єднання має бути стійким, а комунікація двосторонньою, щоб учень міг не тільки дивитися, а і взаємодіяти з класом у режимі реального часу.

У такому випадку складно буде організувати і групову роботу. Але головне – це темп. Адже темп роботи в класі та онлайн суттєво відрізняється, тому дитина, яка долучатиметься до уроку через трансляцію, однозначно не встигатиме за темпом роботи однокласників, які будуть у школі.

Дослідження показують, що в більш виграшній позиції перебуває змішане навчання, якщо порівняти зі суто дистанційним. Якщо ми зможемо організувати очні зустрічі з якоюсь періодичністю, це буде краще за суто дистанційне навчання.

Чергування очного й онлайн-навчання

У цьому випадку найголовніше – врахувати той факт, що потрібно змінити календарне планування. Якщо вже є розклад занять, педагогу потрібно переглянути свій календарний та план активностей на уроках, аби вони збігалися з можливостями дистанційки. Наприклад, учні, напевно, не зможуть вдома виконати лабораторну роботу. Натомість у цей день можна працювати над проєктною роботою.

Адже дуже часто у форматі традиційного класу, коли діти мають шість окремих уроків, провести повноцінну проєктну роботу складно – не вистачає часу, увага учнів переключається на інші предмети чи питання. Натомість у режимі онлайн можна використати додатковий час, продумати день для виконання інтегрованого проєкту.

Дистанційне вивчення окремих предметів

Тут найважливіше вибрати критерії того, які предмети будуть вивчатися дистанційно. І не допустити водночас формулювання, за якого ці предмети стають менш важливими. А з іншого боку, важливо передбачити активності для зацікавлення, щоб учні виконували всі завдання, які пропонуються дистанційно, застосувати ігрофікацію. Цьому однозначно сприяють проєктна діяльність та інтегроване викладання предметів.

Важливо також продумати й розклад для вчителів. Якщо в них уроки в першу зміну, після яких – уроки для другої зміни в школі, то буде доволі складно навантажувати їх ще й дистанційними заняттями ввечері для тих учнів, які вчаться в протилежну зміну онлайн.

ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ЄДИНОГО ЦИФРОВОГО СЕРЕДОВИЩА ШКОЛИ

Ще три роки тому багатьох освітян доводилося б переконувати, що єдине цифрове середовище в закладі освіти потрібне й важливе. Тоді панувало переконання, що можна обійтися чатами у вайбері та переліком домашнього завдання, сфотографованого з аркуша, підписаного від руки.

Нині чимало педагогів та керівників навчальних закладів переконалися, що єдине цифрове середовище значно спрощує і впорядковує хаос, який супроводжує дистанційне навчання. Насамперед тому, що впорядковується доступ до платформ, які використовують різні учасники.

З іншого боку, не можна не говорити і про складність організації такого єдиного середовища. Безумовно, перші кроки будуть складними. І вони зазвичай лягають на адміністрацію й учителя інформатики, які мають побудувати та налагодити роботу цієї системи. А вже на подальшу підтримку її роботи потрібно набагато менше зусиль.

Тому, з одного боку, ті заклади освіти, які цю систему запроваджували два роки тому під час першого карантину, уже почуваються впевненіше – усе налагоджене і працює. Проте з іншого, технології не стоять на місці, постійно з’являються нові та удосконалюються наявні інструменти. І їх можна і треба інтегровувати в систему, якщо ви створюєте її зараз. Ба більше, що тепер увесь процес загалом став простішим та зрозумілішим.

Але ухвалюючи рішення про формування єдиної цифрової системи, не можна керуватися лише технічними аспектами. Треба розуміти: яку б систему ви не розгорнули, як би не налаштували все з технічного боку, школа – це завжди люди: вчителі, учні та батьки. І всі вони мають разом погодитися на те, що використовуватимуться такі система та спосіб комунікації. Тобто це має бути спільне розуміння, що заклад освіти рухається в бік системності, зручності і якості.

І почати треба з поширення культури системної комунікації. Наприклад, чимало вчителів інформатики й самі побоюються брати на себе таку відповідальність, ба більше, що вони чудово розуміють, скільки їхнього ресурсу забиратиме етап створення на налагодження системи. Але з іншого боку, згодом це дасть змогу впорядкувати і їхній хаос в освітньому процесі. Саме таку думку варто було би доносити до педагогів, якщо є супротив змінам.

Ба більше, ініціатива має іти зсередини, бо якщо ми отримаємо рішення “зверху”, то побудуємо систему, яка не працює або працює формально, створюючи додаткове навантаження на учасників освітнього процесу замість того, аби спрощувати їхню роботу.

Тому важливо, з одного боку, підтримувати технічних працівників, які будуть створювати систему безпосередньо. Але з іншого – формувати запит інших учителів, які, можливо, не є такими “просунутими”, але їм теж набридли сотні чатів у вайбері.

НАВІЩО ШКОЛІ ЄДИНЕ ЦИФРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Єдине цифрове середовище в школі – це насамперед безпека. Згадайте, як до зуму доєднується якась “невідома лисичка” й починає писати непристойності в чаті. Чи номери телефонів, які мандрують чатами та невідомо якими групами. Тут ідеться про персональні дані, зокрема й наших дітей, які в нинішніх умовах можуть бути використані в дуже нехороших історіях.

Другий чинник – комунікаційний. Це зниження невизначеності щодо того, де є інформація. Тобто учень може зайти в класрум зі своїми персональними логіном та паролем і отримати вичерпну інформацію для опанування матеріалу. Не треба вишукувати завдання з кожного предмета в чатах, боячись щось загубити. Це дуже зручно і для батьків, яким не потрібно відстежувати одночасно кілька чатів, якщо в сім’ї більше, ніж одна дитина.

Крім того, є й адміністративні зручності, коли керівництво закладу може бачити і збирати статистику, аналізувати дані. Ба більше, що сьогодні є крайня потреба ухвалювати управлінські рішення не навмання, а спираючись на статистичні дані. Наразі система збору й аналізу даних в освітньому процесі в нас у зародковому стані. Але вона розвиватиметься й дасть змогу дивитися на освітній процес через призму фактів, а не припущень. А наявність єдиної системи в школі суттєво полегшить цей процес.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЛЯ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Є цілий спектр безплатних інструментів, більшість із яких перекладені українською. Як мінімум, інструменти та сервіси Google, які надаються закладам освіти. Вони мають ширші можливості, ніж приватні облікові записи, і легко інтегруються з особистим інструментарієм, даючи змогу вчителям, батькам і дітям працювати в єдиному цифровому середовищі, маючи його приватну (пошта, диск тощо) та спільну частини.

Можна додати до цього сервіси, які допомагають організувати інтерактивне навчання – Kahoot, Mentimeter тощо. Наприклад, там можна проводити опитування в режимі реального часу для отримання зворотного зв’язку та урізноманітнення навчання.

Ще одна група інструментів дає учням змогу самостійно опановувати інформацію та отримувати моментальний зворотний зв’язок (LearningApps, Worldwall та аналогічні). Це не тестування у звичному форматі, а інтерактивне навчання, коли система одразу коментує правильність виконання завдання, але не дає оцінку – допомагає розібратися з темою краще. І найголовніше, що дитина може працювати в зручний для себе час.

У нинішніх умовах це надзвичайно важливо, наприклад, для дітей, які перебувають за кордоном і змушені навчатися там у місцевих школах. Тобто не мають змоги долучатися до занять онлайн у синхронному режимі.

ЯК УЧИТЕЛЮ СТРУКТУРУВАТИ ОРГАНІЗАЦІЮ ДИСТАНЦІЙКИ

Коли вляглися емоції перших днів вересня, настає момент говорити про наповнення дистанційного та змішаного навчання. Не про те, як спланувати загальну діяльність школи, а що робити вчителю на кожному уроці, як йому підготувати теми, які вивчатимуться дистанційно, як спланувати заняття в онлайн-форматі, синхронно й асинхронно, як оцінювати роботу учнів під час дистанційного навчання.

Ми розуміємо, що рівень цифрових навичок у вчителів дуже різний, тому всіх цих речей важливо навчати, показуючи, які є варіанти, детально демонструючи, які є інструменти.

Для того, щоби допомогти зробити освітній процес в умовах війни простішим і цікавішим як для учнівства, так і педагогів, Програма підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа” запрошує слухачів та слухачок на навчання на новому фасилітованому курсі “Шкільне життя онлайн: як вчити і вчитися із задоволенням“.

Під час занять учителі матимуть змогу спробувати свої сили на практиці, а, працюючи в групах, отримують не лише підтримку, супровід та аналіз роботи від тренерів, але й ту синергію, яка дає поштовх до віднайдення нових спільних рішень. Це унікальний формат підвищення кваліфікації педагогічних працівників в українських умовах.

Доступ до курсу вільний, тобто зацікавлений учитель має лише заповнити заявку до 15 вересня. Плануємо, що навчання, яке триватиме впродовж двох місяців, розпочнеться вже 19 вересня.

По завершенні курсу, слухачі отримають сертифікат, але головне – впевненість у своїх можливостях та вміннях запропонувати своїм учням якісну та дієву систему дистанційної освіти.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото надані Оксаною Пасічник і Програмою “Демократична школа”

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти і науки України у партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії.