Дисципліна без крику й самооцінювання своєї роботи. Вчителі англійської мови про досвід викладання в НУШ

Підготовка вчителів англійської мови для викладання в початковій школі розпочалася 2017 року, до запуску реформи НУШ у всіх перших класах країни. На сьогодні вона перетворилася на дієву систему підвищення кваліфікації і професійного розвитку педагогів, яка дає яскраві зміни.

Які саме – читайте в статті “Нової української школи”. Про свій досвід роботи розповідають учительки англійської мови зі шкіл із різних куточків України: Лілія Шинкарук, Вікторія Кравцова, Уляна Косован і Юлія Крилач.

НАЙБІЛЬШІ ПЛЮС І МІНУС

Усі вчителі, з якими поспілкувалася “Нова українська школа”, акцентували увагу на тому, що сучасне викладання англійської в НУШ сильно відрізняється від підходів, що застосовували раніше.

По-перше – це відхід від авторитарного стилю роботи, коли вчитель є основним джерелом інформації.

По-друге, мета навчання – не оцінка за вивчену тему, а активні, “живі” знання та їх практичне застосування.

Й останнє, але не менш важливе – ігрові практики, динамічна зміна уваги, адже для найменших дітей навчання має бути цікавим, легким, і тільки може бути ефективним.

“У цьому основний плюс підходу, але ж і основна складність для педагогів”, – вважає вчителька англійської із села Самари-Оріхові Волинської області Лілія Шинкарук.

“Раніше я не давала дітям права на помилку, мене також дуже сердило, що хтось з учнів міг прийти не готовим до заняття… Але ще тоді я почала задумуватися про те, що в нашій освіті щось не так. А коли мені запропонували пройти підготовку з викладання в 1–4-х класах НУШ, я погодилась і скажу: реформа хороша й дієва. Ті, хто пройшли перепідготовку, знають, що вчитель має стати помічником і другом для дитини, лише показуючи стежинку, якою треба рухатись і на якій діти самі по краплинці збиратимуть свої знання”.

Подібної думки й Вікторія Кравцова з Луганської області, якій часто доводиться заміняти колег у початкових класах Біловодського ліцею №1.

“Коли мене вперше “закинули” в початкову школу із середньої і старшої, то я побачила, наскільки суттєві зміни сталися завдяки НУШ. Для вчителя це серйозна підготовка, тому що весь урок має відбуватися англійською мовою, але спланувати його потрібно так, щоби маленькі дітки все-таки зрозуміли тебе. Тут у хід іде все: мова жестів, міміка, емоції…

Треба враховувати також, що молодші діти непосидючі – їм не цікаво просто писати чи дивитися в підручник, тому урок треба організувати так, аби швидко переключати увагу, час від часу рухатися. І рухатися з користю.

Але так, основне – це готовність стати ментором для учнів, лише допомагати й коригувати перебіг роботи, що однозначно нелегке завдання для багатьох учителів “старої закалки””.

ЧАРІВНА ПАЛИЧКА МОТИВАЦІЇ

Уляна Косован навчає першачків у селі Черешенька Чернівецької області:

“Діти в моєму нинішньому 1 класі зовсім не такі, як колись були першокласники. Ці діти більш відкриті, не бояться висловити свою думку, помилитися – й цим показують нам, дорослим, які зміни нині стали вимогою часу. Учителю лише треба не боятися спробувати нове”.

Секрет її успішних уроків такий:

“Головне – ретельно підготуватися, а наприкінці уроку якісно відрефлексувати. Тобто подумати, що саме вдалося й завдяки чому, аби використовувати успішний підхід у майбутньому. Те, що не вдалося, теж треба відмітити, аби зрозуміти, де були прогалини. Тоді наступного разу обов’язково буде краще”.

Рефлексію Уляна вважає одним із найефективніших методів і для мотивування учнівства:

“Коли я залучаю дітей до рефлексії їхнього навчання, коли ми разом аналізуємо, які з кроків були успішними, а які – ні, то учні стають більш активними, зацікавленими, відповідальними за своє навчання”.

Таку активність Уляна Косован часто використовує на уроках для відпрацювання лексики у першому класі: на дошці пишемо слова, які вивчаємо. Один учень виконує роль учителя - називає слово, та перевіряє правильність, а двоє інших мають знайти слово і плеснути мухобійкою по ньому.

Своїми секретами для мотивації також ділиться Лілія Шинкарук:

“По-перше, я завжди намагаюся вислухати дитину, коли вона хоче розказати щось, навіть не за темою уроку, навіть на перерві. Так дитина розуміє, що вона важлива, її чують. По-друге, обов’язково дати свободу, де це можливо, – тоді діти відчувають себе в одній команді з учителем, самі йдуть назустріч, і наші уроки виходять результативними. А по-третє, хвалити, і жодних порівнянь з успіхами інших учнів! Лише зі своїми попередніми досягненнями.

Ми лише вербально порівнюємо сьогоднішні успіхи дитини з учорашніми. Наприклад, дитина сьогодні вивчила лише одне нове слово – похвали її, і на завтра вона вивчить більше. Присором або насвари – і матимеш супротив, на завтра вона нічого не вивчить”.

– А якщо дитина довго нічого не вчитиме?

“Тоді я просто не приділятиму увагу, – відповідає Лілія. – Скажімо, учень кілька разів поспіль приходить із невиконаним домашнім завданням – я ніколи не сваритиму. Але коли ця дитина хоч раз прийде підготовлена (хай і не на всі 100%) – обов’язково знайду, за що похвалити. У цей момент у нас з’являється точка дотику. Повірте, діти дивовижно реагують на похвалу”.

Сміливо експериментує в роботі з молодшими школярами і Вікторія Кравцова:

“Аби діти не соромилися застосовувати елементарні фрази як-от “Hello, how are you?”, я можу принести на урок м’яку іграшку. Адже запитувати “як справи?” у ведмедика чи черепашки – куди цікавіше! Це створює комфортну атмосферу. Ви, мабуть, помічали, що навіть коли доросла людина тривожиться чи нервує – вона змінюється на обличчі, у такій ситуації важко досягти успіху, а отже, учитель не має допускати, щоби діти боялися на уроці”.

ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ РОБОТИ

“Чим іще змінився формат? Ми більше застосовуємо відеоматеріали, мінісюжети з фільмів, переглядаємо короткі діалоги, – продовжує Вікторія Кравцова. – Тобто якщо раніше діти слухали лише вчителя і відповідали на його ж запитання – то зараз після перегляду відео діти самостійно працюють, відповідаючи на запитання в робочому зошиті або виконуючи інші завдання, у яких роль учителя – скерувати в правильному напрямку”.

Також до уроків англійської в початковій школі Вікторія радить додавати роботу руками.

“Дітям подобається склеювати, дописувати, розмальовувати, а якщо розподілити їх на групки по три-чотири особи, то вони ще й самі домовлятимуться, хто чим займатиметься, – виходить чудова командна робота.

І важливо пам’ятати про зацікавлення учнів. Наприклад, якщо їм подобається Хелловін – ті ж кажанчики, то їм можна вигадати імена й використати в темі “сім’я”. Це дуже оживляє навчання”.

Лілія Шинкарук теж активно застосовує командну роботу. У цьому підході вона вбачає можливість кожній дитині показати, що вона зростає у своїх уміннях:

“До прикладу, як ми розвиваємо навички слухання на уроці англійської мови. Мені дуже подобається після перегляду відео об’єднати дітей у невеличкі групи (зовсім не обов’язково оголошувати, що ви – сильніші, ви – середні, а ви – слабші), і дати їм різнорівневі завдання.

Дітям, які потребують допомоги, дається, наприклад, завдання почути в тому відео й занотувати окремі слова чи фрази. Середню ланку можна попросити дати відповідь за сюжетом або визначити хронологію подій. Сильнішим пропонується передбачити події, які могли б статися в тому відео в майбутньому, що одночасно розвиватиме їхні критичне мислення і креативність”.

Таку диференціацію вчителька вважає критично важливою для підтримання й розвитку дітей:

“На уроці я намагаюсь задіяти кожну дитину. Чому? Тому що діти різні: хтось може бути закомплексованим, а хтось мати слабкі знання. Але кожному важливо відчути, що він чи вона чогось вартий, що може досягти успіху. Тому моє найперше завдання під час підготовки до уроку – подумати про кожне дитя, щоби воно показало свій розвиток, а інші цей розвиток засвідчили та підтримали”.

Загалом усі вчительки сходяться в одному: дітей треба відчувати, аби дібрати найефективніші підходи для кожного класу, й абсолютно нормально, що для різних класів одні й ті самі методи можуть не підійти

СЕКРЕТ ДИСЦИПЛІНИ

One, two three –

Look at me!

(Раз, два, три – подивися на мене!)

“У цей момент діти на секунду дивляться на вчителя – достатньо, аби моментально переключити увагу, – ділиться напрацюваннями Вікторія Кравцова. – Далі я продовжую цей віршик, де діти гуртом повторюють слова. Тобто я не намагаюся їх заспокоїти, а відволікаю іншою, не менш веселою діяльністю. Сюди можна підключити коротку руханку: підняти руки, опустити руки, пострибати, наприкінці поставити руки на талію і вже тихенько сісти”.

Вікторія Кравцова зі своїм “помічником”: запитати “як справи?” у ведмедика дітям і легше, і цікавіше.

“Якщо я хочу привернути увагу, можливо, зупинити якийсь процес, – розповідає Уляна Косован, – то я запитую “Class-class?” і діти хором відповідають “Yes-yes?”. Потім я вдруге, але вже голосніше й іншим тоном говорю “Class-class”, і вони теж голосніше, копіюючи мій тон, відповідають “Yes-yes”. На третій раз я удавано-строгим тоном кажу “Class-class!” і діти так само відгукуються “Yes-yes!”.

– Так просто?

“Так просто, – відповідає вчителька. – Не потрібно кричати: “Все! Тепер тиша! Усі замовкли!”. Справа в тому, що в молодших школярів короткий час сприйняття інформації, тому швидка зміна активностей допомагає тримати їх у тонусі. Я намагаюсь, щоб активності на уроці були максимально короткими: тут ми щось подивилися, потім пописали, діти втомилися – отже, встаємо й англійською ж мовою виконуємо руханку, бо маленька дитина не може сидіти всі 40, чи хай навіть 35 хвилин. Для неї це не природно”.

“Цей метод привертання уваги на уроці називається SALAME (салямі), – пояснює вчительки початкової та середньої школи з міста Ірпінь Юлія Крилач. – За першими літерами він розшифровується як “Stop And Look At Me”, тобто “зупинись і поглянь на мене”.

Також є метод “Magic Touch”, коли вчитель підходить до учнів і торкається їх долонею. Або можна раптово ввімкнути на телефоні мелодію, що одразу привертає увагу. У мене, наприклад, це мелодія “Lollipop””.

Але все це застосовується тоді, коли увага вже розгублена. А от щоби цьому запобігти, варто жваво змінювати різновиди роботи. Іноді вчитель може використати понад 20 різновидів діяльності на одному уроці (фізкультхвилинка, пісня, гра з картками, виконання вправ тощо).

“Коли я тільки прийшла з інституту, – згадує Лілія Шинкарук, – то хотіла, щоб у мене все було чітко по поличкам розкладене, а на уроці – тиша. Але з маленькими дітьми цей підхід не ефективний. Тому вчителі не мають емоційно реагувати на так зване “порушення дисципліни”, адже навіть за стандартом базової середньої освіти ми маємо навчити дітей конструктивно керувати емоціями, а для цього ми й самі маємо цього навчитися. Якщо ми будемо реагувати криком – це аж ніяк не дорога до успіху”.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Elnur_, Depositphotos

Інші фото надані вчительками

Публікація підготовлена за підтримки Британської Ради в Україні.