Дитячий садочок, як осередок безпеки: приклад відновлення роботи київського закладу

У цьому київському дошкільному закладі дітям дозволяють бешкетувати та грати у війну, а під час повітряної тривоги в укритті збираються родинами. Вихователі розуміють, що таке стрес і можуть допомогти дитині подолати емоційне напруження, агресію і стабілізувати настрій.

Інна Горбенко, практична психологиня, експертка програми “Демократична школа”, тренерка й консультантка проєктів Всеукраїнського фонду “Крок за кроком” і дитячого фонду UNICEF, співзасновниця дошкільного закладу “Сад можливостей ЩастяKids” поділилася з “Новою українською школою” секретами, яких, до речі, не так уже й багато – уважне ставлення, докладне планування і бажання бути корисними. А ще – трохи нескладних практичних вправ на відновлення емоційного стану дітей та дорослих.

Далі – пряма мова.

УКРИТТЯ В САДОЧКУ ПРИХИСТИЛО 40 РОДИН В ПЕРШІ ДНІ ВІЙНИ

У нашому дошкільному закладі було облаштоване бомбосховище ще до початку повномасштабного російського вторгнення. Ніхто не вірив у те, що війна можлива, але ж і розмови про це були, і попередження. Ми серйозно поставилися до них, облаштували приміщення (раніше використовували його під спортивну зону, тому там уже були й туалети, і душові), підготували невеликий запас сухпайків та воду, бо ми ж відповідаємо за дітей.

У перші ж години війни запропонували батькам використовувати наше бомбосховище для всіх родин. І в перший же день понад 40 сімей зібралися в нашому садочку.

З цього почався наш досвід психологічної допомоги – потрібно було стабілізувати стан і свій, і тих людей, які поруч. Перші дні було складно – усі сиділи в телефонах і новинах, поруч діти, які не розуміли, що відбувається, але чудово відчували страх і напруження. Треба було комусь брати на себе відповідальність, щоб організувати весь цей “гуртожиток”. Так, до речі, люди віднаходили свій ресурс: коли розуміли, що є господарські питання, які потрібно вирішувати, то включалися, поступово зменшувалася тривога, а життя здавалося більш керованим.

“Це фото історичне: перші два тижні війни, ми в нашому бомбосховищі. Спустили вниз інструмент і співали українських пісень, так підтримували одне одного”.

Так ми прожили в садочку два тижні. Поступово кількість людей збільшувалася – батьки наших діток запрошували друзів, знайомих, приходили люди, які живуть у мікрорайоні поруч. Нікому не відмовляли. Коли почалися бої на околицях Києва, ми отримали інформацію, що є загроза, що столицю беруть у кільце й неможливо буде виїхати. Тоді ухвалили рішення спробувати виїхати на захід України.

Мабуть, саме тоді я й отримала власний травматичний досвід: частина моєї родини (мама й сестра з дітьми) залишилася на окупованій території, а я відчувала величезну провину за те, що поїхала. Я абсолютно нічим не могла зарадити. Згодом жінки й діти моєї родини змогли таки перебратися в безпечніше місце, а я повернулася до Києва.

ЯК ДОЛАЛИ НАСЛІДКИ СТРЕСУ

Уже 16 травня ми відновили роботу садочка.

Почали з того, що провели навчання з психосоціальної підтримки для педагогів – тих, хто залишився в місті та був готовий відновлювати роботу. Приблизно третина наших працівників перебуває нині за кордоном. Але й частина тих, хто залишився, не були морально готові відновлювати свою діяльність, адже для того, щоби працювати з дітьми й надавати психологічну допомогу малечі та їхнім батькам, потрібно самому бути в ресурсі.

Тому спочатку ми зібрали інформацію про місцеперебування, готовність наших педагогів до роботи та провели з ними онлайн-курс навчання. Перший етап навчання полягав у тому, що ми визначали ті симптоми, що нині спостерігаються в усіх без винятку, та причини їхнього виникнення. Ми говорили про те, що таке стрес і як він пов’язаний із нашою психікою, як на нього реагує тіло, як ми можемо самостійно нормалізувати цей стан. Наприклад, когнітивний регрес, коли ми стаємо менш концентрованими, більш забудькуватими, нам важко планувати будь-що тощо. Коли людина розуміє, що це нормальна реакція на ненормальні події, що така реакція характерна багатьом із нас, тоді й наступає момент полегшення. Важливо зараз робити наш стрес “експертним”. Це означає, що, по-перше, ми розуміємо, що з нами відбувається і чому, а по-друге – знаємо, як можна допомогти собі або ж до кого можна звернутися за допомогою.

На другому етапі ми розповідали педагогам, які симптоми можуть спостерігатися в дітей і чому – на поведінковому, емоційному, фізичному рівнях, як допомогти малюкові прожити емоції та стабілізувати його стан.

Наступним кроком стали зустрічі для батьків, бо нам потрібно було розуміти, де наразі перебувають діти; який, можливо, травматичний досвід вони отримали, аби бути більш ефективними в наданні їм підтримки. З батьками ми також проводили онлайн-зустрічі насамперед, щоб розповісти про відновлення роботи садочка; про те, які безпекові заходи ми проводимо; показали фотографії укриття та запросили на екскурсію. Кожна сім’я перед тим, як привести дитину, пересвідчилася, що в укритті є туалети, душові, забезпечується харчування для дітей. У результаті 27 родин були готові повертатися до занять у садочку.

Тоді ми повністю переорієнтували роботу закладу, створили нові й зрозумілі дітям і батькам правила. Насамперед ми провели роботу з батьками. Адже є такі, хто, наприклад, нехтує сигналами тривоги, бо вже до них звикли. Натомість ми наполягаємо на тому, що маємо обов’язково спускатися в укриття. Має бути єдність батьків та педагогів у обов’язковості дотримання правил, якщо ми хочемо сформувати в дітей таку життєво необхідну навичку.

З травня в садочку постійно працювали два психологи. Вони спостерігали за кожною групою дітей, відстежували їхні стани, надавали підтримку педагогам, пояснювали, як діяти в тій чи іншій ситуації, наприклад, коли дитина перебуває в емоційному ступорі, або відмовляється грати, чи то в неї починається істерика, або ж не хоче йти в укриття тощо.

У ранкові зустрічі в колі ми додали обов’язкові дихальні та тілесні вправи, вправи на заземлення, що стабілізують стан дітей. Ці вправи виконуються і впродовж дня в разі необхідності.

ЯК ПЕРЕТВОРИТИ УКРИТТЯ НА ДРУЖНЄ ДЛЯ ДИТИНИ СЕРЕДОВИЩЕ

Значну частину часу доводиться проводити в укритті, адже бувало й таке, що тривога тривала 4–5 годин поспіль. Не завжди в дошкільних закладах є можливість, щоби іграшки та меблі були одночасно у двох локаціях (і в садочку, і в укритті), аби діти могли там гратися, проводити заняття, спати, харчуватися.

Друга складність – це варіативність планування. Адже вихователь чітко планує всі заняття та різні види діяльності, режимні моменти впродовж дня і не може наперед знати й передбачити, яким цей день буде. Наприклад, вихователь запланував, що під час прогулянки із дітьми вони будуть спостерігати за птахами, чи то природним явищем тощо. А тут – сигнал повітряної тривоги, і всі змушені спускатися в укриття. Вихователю важко стихійно перемикатися, це потребує суттєвих витрат сил і ресурсів, стійкості й педагогічної майстерності.

Тому ми домовилися про варіативність у плануванні: що ми робимо, коли діти у звичайних умовах за розпорядком дня, а що – у випадку повітряної тривоги. Таке планування суттєво полегшує роботу з дітьми, особливо коли вони перебувають у стані стресу та тривоги.

В укритті ми зазвичай пропонуємо малечі різноманітні ігри. Найскладніше було, коли почали вимикати світло. У нас на той момент ще не було генератора. Підбирали різні ігри в темряві, наприклад, театр тіней. Для старших дітей пропонуємо різноманітні дидактичні забавки. Наприклад, розкидаємо видрукувані літери, щоби вони з ліхтариком їх відшукали, а потім називали слово, що починається із цієї літери. Маленьким дітям подобається гра “Голоси тварин”. Ведучий видає звук – діти вгадують, що це за тварина. Хто вгадав перший, стає ведучим. Ігри мають бути динамічними, бо діти не можуть сидіти на місці такий тривалий час.

Дуже часто заклади освіти зустрічаються з проблемою, коли батьки приходять забирати дітей під час повітряної тривоги. У нас є облаштована для батьків кімната, де вони можуть випити чаю, перекусити й почекати до відбою тривоги.

Це питання не лише безпеки, але й дотримання правил усіма учасниками освітнього процесу. Тоді в дитини не виникатиме когнітивний дисонанс – і вихователі, і батьки слідують одним зрозумілим правилам.

КОЛИ ДИТИНА ГРАЄ У ВІЙНУ, ВОНА ПЕРЕБОРЮЄ ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД

Коли в травні ми поверталися до роботи садочка, пояснювали й батькам, що таке стрес, як він може проявлятися і як допомогти дитині з цим впоратися. Були батьки дітей (3–4 роки), які зізнавалися, що уникають розмов із дитиною про війну, не пояснюючи їм нічого. Маленькі діти не живуть у вакуумі, вони чують і бачать усе, що відбувається довкола, “зчитують” емоції, міміку дорослих. І коли дорослий, сам перебуваючи в стресі, каже дитині, що все гаразд, її тривога тільки зростатиме, і вона втрачатиме довіру до такого дорослого. Дитина вчиться маскувати свої емоції.

Натомість варто емоцію назвати (мені страшно, сумно), запевнити дитину, що ми із цим впораємося (мені потрібно трішки часу і все буде гаразд, ми будемо грати разом).

Діти почали поводитися більш агресивно, часто грають у війну. Але не варто цього лякатися: їхній спосіб пережити – це пограти. Важливо розмежовувати емоцію від поведінки: злитися – це нормально, але не можна завдавати шкоди собі чи іншій дитині. Потрібно домовлятися, пояснювати, але аж ніяк не присоромлювати (“поглянь, на тебе всі дивляться!”). Адже через сором ми пригнічуємо емоції дитини, викликаємо в неї додаткове напруження, яке в перспективі може призвести до якогось соматичного захворювання. Або спрямувати її агресію на себе самого (аутоагресія), коли дитина може кусати себе, виривати волосся, обгризати нігті тощо.

Ми, наприклад, запровадили в садочку веселе бешкетування, коли діти можуть побитися подушками (під наглядом і за певними правилами – штовхатися, бити по голові подушкою не можна); можна погратися в собачок – погарчати, посваритися, а потім помиритися. Для дитини це зрозуміла мова – мова гри, мова казки. Таких вправ є чимало, і вони можуть використовуватися педагогами як у приміщенні, так і в укритті, чи на прогулянці.

“ДОРОСЛИМ ПРО ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ. ПІДКАЗКИ ПСИХОЛОГА”

Програма “Демократична школа” спільно з Інною Горбенко розробили серію відео про психосоціальну підтримку дітей. Вони стануть в пригоді для батьків, опікунів, вихователів та інших дорослих, що взаємодіють з дітьми.

• Відео 1. Як пояснити дитині що відбувається в час війни?
• Відео 2. Як підтримати дитину, сім’я якої змушена була залишити домівку?
• Відео 3. Як допомогти дитині заснути? Що робити, коли дитині наснився кошмар?
• Відео 4. Що робити, коли ігри дитини стали більш агресивними?
• Відео 5. Техніки зцілення для дітей.

Усі відео можна знайти в бібліотеці за посиланням.

УЛЮБЛЕНІ ВПРАВИ МАЛЮКІВ ДЛЯ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ

Вправи для відреагування злості:

1. гнів можна “викричати” в чарівний мішечок, коробочку, паперовий стаканчик. Корисно це робити разом із дитиною.
2. рвати папір, а потім – використати паперові клаптики для створення колажу разом із дитиною;
3. веселе бешкетування (наприклад, бій на подушках);
4. “сварливий жук“: якщо дитина маленька, варто допомогти їй, переключивши її емоцію на пошук сварливого жука (в кишеньках, за спинкою малюка, на сорочці тощо). Вправу варто закінчити пошуком веселого жука – можливо, він сидить на квітці чи на м’яких рушниках, а, можливо, ви знайдете кількох веселих жуків і кожному з вас дістанеться по одному. Попросіть дитину посадити уявного жука собі на ручку, у кишеню, на ніжку. Наступного разу, коли в малюка буде поганий настрій, йому можна буде сказати: “А пошукаймо веселого жука”;
5. “пил“: вибити пил із подушки, можна кричати й сварити;
6. “каляки-маляки”: стиснувши в кулаку олівець дитина малює “каляки-маляки”, краще це робити восковими олівцями;
7. “сніжки”: зім’яти аркуш паперу й покидатися ним;
8. “собачки“: ми можемо “перетворитися” на добрих собачок, що виляють хвостиками, потім – на злих і погарчати, далі – знову перетворитися на добрих собак, що принюхуються та знайомляться;
9. дика кішка або тигреня: запропонуйте дитині випустити пазурі – показати, як тигреня шипить, коли хоче захиститися;
10. “м’ячику, котися!”: беремо тенісний м’ячик і кладемо на рівну поверхню, пропонуємо дитині подмухати на нього так, щоби він покотився заданою траєкторією (це до того ж ще й чудова дихальна вправа);
11. “жаба“: запропонувати дитині подмухати на поверхню води, щоби утворилися хвилі;
12. “ураган“: сядьте навпроти малюка й запропонуйте йому вас здмухати. Нехай він набере в легені більше повітря і дмухає на вас. Підіграйте дитині, удаючи, що вам доводиться докладати зусиль, щоб витримати ці потоки повітря;
13. “упертий баранець“: дитина лягає на підлогу й із силою випрямляє ноги або б’є ними об підлогу. На кожен такий удар дитина може говорити: “Ні!”. Це дуже подобається маленьким діткам.

Вправи на заземлення:

1. запропонуйте торкнутися будь-якої поверхні й відчути, яка вона: гладка, холодна, м’яка тощо;
2. відшукайте разом із дитиною в кімнаті будь-який предмет, візьміть його в руки й роздивіться, відчуйте на дотик. Знайдіть інший предмет, робіть те саме та дослухайтеся до своїх відчуттів;
3. “доторкнися до…“: дорослий, який грає разом із дітьми, говорить дітям: “доторкнися до синього (діти швидко розбігаються, шукаючи й торкаючись предметів синього кольору), до дерев’яного, до рожевого” тощо;
4. “квітка і свічка“: уявіть, що в одній руці ви тримаєте квітку, а в іншій – свічку. Вдихаємо аромат квітки, трішки затримуємо дихання і задуваємо уявну свічку. Видих має бути довшим, ніж вдих. Повторити вправу варто 4–5 разів;
5. кулька: тримаємо в руках уявну кульку, яку будемо надувати. Надуваючи кульку, діти розводять руки в сторони. Потім можуть поміряти кульки, у кого більша;
6. дихання животом: діти лежать на спині, а на живіт можна покласти невелику іграшку. На вдих повітря опускається в живіт, при цьому підіймається іграшка. А на видих – навпаки;
7. “король вітрів”: “зібралися якось вітри з усього світу й засперечалися, хто з них найдужчий”… Далі треба запропонувати дітям позмагатися: побути вітром та намагатися здмухати дорослого з місця. Підіграйте їм;
8. “совонька-сова”: діти сидять півколом, за словом “день!” повільно повертають голову праворуч-ліворуч. Коли звучить слово “ніч” – дивляться вперед і змахують руками-“крилами”, опускаючи їх донизу, протяжно, без напруги, промовляють “у-у-ф-ф”. Повторюється 2–4 рази;
9. видихнути хмару: уявити, що діти вдихнули хмару й мають її видихнути зі звуком “ву”. Або ж додати до видиху тупотіння ніг.

Вправи на відчуття тіла та стабілізацію:

1. килимок: простукати себе, усе тіло, мов килимок. Дорослий показує рухи, діти повторюють. Важливо простукати всі частини тіла;
2. собака після купання: пропонуємо розслабити м’язи й струсити уявні крапельки всім тілом;
3. орангутанг: постукати себе по грудній клітці, мов мавпочка, із криком “яяяя”;
4. спагеті: напружити всі м’язи. Потім “спагеті” м’якшають, опускаючись у каструлю – розслаблення.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Інна Горбенко

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти й науки України в партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії