Дзвоник для вчителя, бо діти надто захоплені. Як у київській школі проводять уроки доброчесності

Початкова школа №334 Дарницького району Києва – єдина в столиці та одна з дев’яти з усієї України, де пілотують уроки доброчесності від ГО “Смарт освіта”.

Діти кажуть, що ці уроки допомагають їм розуміти “справжнє життя”, а вчителі наголошують на тому, що діти поступово стають більш відповідальними та уважними до потреб свого оточення.

“Нова українська школа” на власні очі пересвідчилась, як навчають доброчесності в київській школі.

ЧИ МАВ РАЦІЮ ТОМ СОЄР?

Курс із доброчесності розрахований на учнів 3-4 класів, однак ознайомлення із засадами доброчесності в київській школі відбувається з першого року навчання. Причому ініціаторами такої ранньої “посвяти в доброчесність” є самі учні.

Наприклад, четвертий клас підготував лялькову мінівиставу для першачків, головним героєм якої став Інт’ОК – персонаж, який уособлює поняття доброчесності (Int – частина англійського integrity, доброчесність та Ok – добре, гаразд) та супроводжує школярів під час їхніх уроків на кожній сторінці робочого зошита (Путівника для учня).

Спеціально для нас учні показали цю виставу на початку уроку. Інт’ОК розказав, хто він і чому доброчесність така важлива для кожної людини. Йому допомагали ще кілька персонажів-ляльок. Учні, які не були задіяні у виставі, відповідали за запитання героя про те, що таке доброчесність, та наводили приклади правильної поведінки в суспільстві.

До речі, це не єдина лялькова вистава, яку поставили четверокласники в межах уроків доброчесності. Тема заняття, яке ми відвідали, була “Я обираю чесність”. У робочому зошиті до цієї теми автори посібника пропонують коротеньку історію про хлопчика, який не зробив домашнє завдання і попросив в однокласниці його списати. Але списуючи, помітив помилку в задачі, тож виправив її, нічого не сказавши дівчинці. У результаті хлопчик отримав вищу оцінку, ніж вона.

Цю історію нам теж показали маленькі актори класного лялькового театру.

Та до початку виступу вчителька Ірина Мариненко, запропонувала дітям поміркувати, що означає бути чесним та вчиняти чесно. Говорили про різне – що треба казати правду, діяти за правилами, навіть коли ніхто цього не бачить, виконувати свої обов’язки й багато іншого. Що треба переходити вулицю тільки на зелений, навіть якщо поряд немає машин; сплачувати за проїзд, у тому числі дитини, навіть якщо стороннім здається, що їй ще немає 6 років; сумлінно працювати в офісі, щоб іншим не довелося виконувати твою роботу; паркуватися в призначеному місці тощо.

Ірина Мариненко

Чи правильно вчинив хлопчик? Як він мав зробити? – такі запитання запропонувала вчителька для обговорення після мінівистави. А ще розповіла славнозвісну історію про те, як Том Сойер (найвідоміший персонаж книжок Марка Твена) фарбував паркан і що з того вийшло.

Учні зійшлися в думці, що ані хлопчик із вистави, ані Том Соєр не були чесними, адже скористалися працею інших.

У випадку зі списуванням діти були одностайні – хлопчик мав зробити завдання самостійно, списувати не можна. Але як він уже це зробив, то мусив вказати однокласниці на її помилку, щоб і вона отримала добру оцінку.

З Томом Соєром вийшло не так однозначно: адже він доповів своїй тітці, що роботу зроблено, але не казав, що робив її власноруч, тобто наче й не збрехав. Проте скористався винагородою за цю роботу без докорів сумління, тож таки не мав рації.

“Що б ви робили, якби не могли впоратися з домашнім завданням?”, – запитала вчителька учнів.

Запитати вчителя, батьків чи однокласників, уважно прочитати підручник, подивитися, як розв’язували задачі в класі, пошукати додаткову інформацію – перелічували діти. Врешті, зазирнути в посібник із доброчесності та спробувати знайти відповідь із допомогою Інт’ОКа.

Наприкінці уроку вчителька запропонувала дітям оцінити свою роботу та поведінку в житті за допомогою таблички в робочому зошиті. Кожен на бажанням міг оголосити свій результат, проте вчителька підкреслила, що публічна відповідь у цьому випадку має бути виключно добровільною.

МІНІПРОЄКТ ЛИШЕ ЗА 7 ХВИЛИН – МОЖЛИВО, ЯКЩО ДІТИ ПІДГОТОВЛЕНІ

Наступний урок доброчесності, в іншому четвертому класі, був присвячений темі “Я маю гідність”.

Спочатку говорили про правила комфортного співіснування людей, зокрема в школі й у класі. Але вчителька Ірина Трубчаніна звернула увагу дітей й на те, що, окрім правил, вони мають і права – на освіту, на поважливе ставлення, на відпочинок, на захист життя та здоров’я.

Ірина Трубчаніна

Вчителька підготувала дітям сюрприз – роздала перев’язані стрічкою мішечки, в яких ті знайшли аркушики блакитного паперу, оформлені у вигляді крапельок.

“Як ви думаєте, чому крапельки?”, – запитала вона.

Відповідь не забарилася: “Коли крапелька одна, то вона маленька, а якщо скласти кожну нашу крапельку до купи, то буде вже море, сила втілювати зміни”.

Разом прийшли до висновку, що баланс прав та правил створює для кожного комфортне життя та розкриває можливості для зростання.

Діти обговорювали, що кожен може зробити для себе, своєї родини та країни. Говорили про те, що треба дотримуватися прийнятих правил (наприклад, не бігати коридором, якщо це закріплено у правилах класу, які діти самі ж і складали, або дотримуватися правил дорожнього руху), не смітити, економити воду та електрику тощо. Саме тоді кожен буде пишатися собою та тим, який світ нас оточує.

Свої висновки та визначення поняття гідності діти записали на аркушах-крапельках. Відповіді були сформульовані по-різному, але всі говорили про одне: гідність – це усвідомлення власної цінності та цінності людей довкола нас.

Тоді вчителька запропонувала інтерактивну командну гру, в якій діти мали створити й захистити проєкти всього лише за 7 хвилин. Аби об’єднатися в команди, учні витягали з мішечка різнокольорові смайлики і створювали групи за кольором.

Ситуації, які треба було вирішити, діти знайшли в розданих конвертах. Пізніше вчителька пояснила, що вони є в посібнику “Уроки доброчесності” і що в ньому також є детальна інструкція для проведення такої командної активності. Тож підготовка до інтерактивних занять не забирає багато часу.

Розв’язували ситуації на кшталт того, як мають поводитися діти, коли однокласник приходить у школу з новою зачіскою. Або що робити, коли не хочеться стояти в довгій черзі за смаколиками в шкільній їдальні. Чи як відповісти однокласнику, який просить зробити за нього домашнє завдання, натомість пропонує пограти в нову гру на його смартфоні.

Кидалося в очі, що це не перша командна активність у класі – хоч і трошки голосно, та діти розмовляли поважливо, вислуховували думку інших, намагалися не перебивати й домовлятися. А ще – самостійно розподілили ролі; один описує ситуацію, другий – варіанти рішень, третій – готує малюнки, четвертий – презентує роботу.

Вчителька спостерігала, допомагала, але не втручалася. Нагадувала дітям про час. На превеликий подив, усі команди вклалися у виділені 7 хвилин. Кожна команда виступила з презентацією своєї роботи за запропонованим алгоритмом.

ПЕРШІ ЗДОБУТКИ

Обидва заняття з доброчесності, які нам довелося відвідати, тривали трошки довше 45 хвилин. Проте діти навіть не звертали увагу на те, що пролунав дзвоник на перерву. Вони були захоплені тим, що відбувалося.

“Як це кінець уроку?, – обурювалися декотрі. – Ми ж ще не договорили”.

Вчительки всміхаються: “Але ж ви пам’ятаєте, що одну тему ми можемо розглядати кілька уроків, тож продовжимо на наступному”.

“Та коли ж він ще буде! А давайте завтра? А ще краще сьогодні після фізкультури…”.

Діти кажуть, що уроки доброчесності подобаються тим, що тут вони розглядають ситуації зі “справжнього життя”, отримують інструкції та настанови, як правильно діяти в певних ситуаціях. А ще – можуть проговорити випадки, свідками яких стали, але не знали, як правильно реагувати.

За словами вчительок, батьки позитивно поставилися до запровадження уроків доброчесності для їхніх дітей. Вважають цю ініціативу корисною і для дітей, і для них самих. Єдиною складністю в роботі з батьками було донести нюанси ідеї, адже саме розпочався весняний локдаун, і зустрічатися з батьками можна було лише онлайн.

Проте в результаті жоден із батьків не відмовився підтримати проєкт, а також пообіцяли звертати увагу на доброчесну поведінку в родині за межами школи.

Цієї обіцянки вони за можливості дотримуються, кажуть учителі. Ба більше, що й поведінка дітей поступово змінюється.

“Діти стали більш уважними до потреб одне одного, співпереживають, допомагають, – каже Ірина Мариненко. – У нас було кілька промовистих випадків, коли, наприклад, хлопець розлив воду на свій рюкзак із зошитами та підручниками. Й хоча це сталося через те, що він у той момент трошки балувався, жоден з однокласників не почав сміятися чи казати, що він сам винен.

Навпаки – усі кинулися допомагати. Хтось швиденько дістав підручники та зошити й поклав на підвіконня сушитися. Хтось приніс серветки й витер підлогу. Хтось допоміг привести до ладу одяг. І цей випадок непоодинокий, тепер вони так діють завжди, коли комусь потрібна допомога”.

Уроки доброчесності ідеально інтегруються в навчальну програму, кажуть педагоги. На їхню думку, зазвичай найбільше вони відповідають курсу “Я досліджую світ”, проте окремі елементи можна виконувати й у інших дисциплінах. Наприклад, поробки можна робити на уроках мистецтва чи трудового навчання, а чи не на кожен твір із мовно-літературного блоку можна поглянути з боку доброчесності.

Вчительки переконують, що підготовка до занять із доброчесності не займає багато додаткового часу. Наприклад, Ірина Мариненко розповідає, що застосовувала елементи навчання доброчесності зі своїм класом ще з їхнього першого року навчання. Але оскільки тоді не було методичних рекомендацій та підручників, доводилося шукати приклади і вправи в інтернеті, це забирало додатковий час.

Тепер, погоджується з колегою Ірина Трубчаніна, коли вчителі мають методичні посібники, розроблені вправи та готові додаткові матеріали, що їх можна використовувати без жодної адаптації, підготовка до уроків доброчесності суттєво полегшилася.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Усі фото: Олександр Коваленко

Stream Content Agency

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.