“І те, і те – фрукт. Але то яблуко, а то – груша”: про різницю навчання в школах Норвегії та України

У норвезькій школі немає оцінок і домашніх завдань, а учні користуються максимальною свободою і мають змогу брати участь навіть у тематичному плануванні свого навчання. Проте кожен у цій країні розуміє, що свобода = відповідальність, а головне завдання школи – не дати на зазубрювання набір фактів і цифр, а навчити дитину вчитися, аналізувати та мислити критично.

Співрозмовники “Нової української школи” – українські учні та їхні батьки, яких війна змусила тимчасово переїхати до Норвегії, де діти почали навчання в місцевих школах, а також вчителька, яка має досвід роботи в обох країнах. Ми поговорили з ними про переваги та недоліки освітніх систем в Україні та Норвегії.

У новій статті читайте:

• як звертання до вчителя на “ти” формує дружні стосунки на основі взаємної поваги;
• у яких випадках батьків у Норвегії викликають до школи;
• чому в норвезькій школі немає ні “домашки”, ні балів;
• у чому особливість норвезької молодшої, середньої та старшої школи;
• що українські діти взяли би у свою ідеальну школу з освітніх систем України та Норвегії.

ВІДСУТНІСТЬ КОНТРОЛЮ ВИХОВУЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

“На мою думку, головний показник якості освіти, це коли діти зранку хочуть йти до школи. І тут, у Норвегії, це саме так“, – каже Наталя Луцик із Тернопільщини, вчителька англійської мови та математики в норвезькій школі, голова місцевої української громади, яка вже майже 13 років вчителює в Норвегії, здобувши освіту та перший досвід в Україні.

Не останню роль у цьому відіграє спілкування учня з вчителем – воно побудоване на взаємній повазі. Учні не бояться своїх вчителів і визнають їхній авторитет, а педагог розуміє, що його головне завдання – підтримувати й скеровувати, мотивувати учнів, а не критикувати та контролювати.

У норвезькій мові практично не використовується займенник “ви” вже багато років, принаймні 60-річні колеги Наталі кажуть, що навіть вони, навчаючись у школі, уже зверталися до вчителя на “ти” й на перше ім’я. Це, здавалося б, незначний момент, який теж впливає на побудову більш демократичних стосунків і формує команду, яка працює над досягненням спільного результату.

Проте це не сприяє вседозволеності. До думки дітей прислухаються, учні можуть вільно спілкуватися з вчителями та ставити питання навіть поза уроками. “Коли директор іде коридором, учні не втискаються в стіни, як це буває, наприклад, у деяких українських школах“, – каже Ірина Моїсеєва, мама восьмикласника Максима. Однак така комунікація не переростає в панібратство – педагоги вміють тримати дистанцію і баланс дружнього спілкування з учнями та формування взаємної поваги.

Контролю над вчителями (наприклад, з боку адміністрації школи чи інших керівних інстанцій) так само практично немає – їхня робота також базується на довірі та відповідальності. Тут відсутня бюрократія, немає великої кількості необхідних до заповнення папірців. “А колеги радо допоможуть із самоконтролем: можна запросити іншого педагога до себе в клас, щоби він проаналізував твою роботу та дав поради. Це доволі розповсюджена практика“, – розповідає вчителька Наталя.

Дітей практично не обмежують у пересуванні: на перерві учні середньої школи можуть виходити за територію закладу освіти. Але водночас саме вони несуть відповідальність за своє навчання – на урок зобов’язані повернутися. Відвідування школи є обов’язковим, і відповідальність за це покладається на батьків і саму дитину. А при вступі в заклади вищої освіти на шкільну відвідуваність звертають особливу увагу: якщо пропускав багато уроків без поважної причини, то і працівник із тебе буде безвідповідальний. Тобто в конкурсі на вступ відвідуваність відіграє роль не меншу за оцінки.

Батьків іноді можуть викликати в школу, якщо стан чи поведінка дитини спричиняє занепокоєння. Наприклад, є ознаки того, що дитина заподіює собі шкоду або швидко й занадто схудла, демонструє агресивну поведінку та ініціює серйозні конфлікти. Але такий виклик не означає, що дитину чи батьків будуть сварити. Завдання педагогів – звернути увагу на те, що відбувається і запропонувати допомогу у розвʼязанні проблеми, якщо така є.

Школа Екнес у місті Сульбергельва

ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ НЕ ПЕРЕВІРЯЮТЬ, А ОЦІНОК (БАЛІВ) ВЗАГАЛІ НЕМАЄ АЖ ДО СТАРШОЇ ШКОЛИ

У норвезьких школах аж до старших класів не задають домашніх завдань. “Тут взагалі дуже чітко контролюють допустимі вікові навантаження на дітей і не те, щоби не перевищують їх, як в Україні, а й намагаються трохи занижувати. Здоров’я дітей завжди в пріоритеті“, – розповідає Наталя Луцик. Іноді вчитель може давати щось на самоопрацювання – потреба та обсяг виноситься на розсуд педагога.

Основне завдання норвезької школи – виховати самостійність та відповідальність. Навіть за наявності домашнього завдання, перевіряти його виконання вчитель навряд чи буде, а от засвоєння теми є обов’язковим. І діти можуть робити це в такий спосіб, який для них буде оптимальний. Педагог порекомендує додаткову літературу, спеціалізовані сайти, вправи або проєкт, який підведе дитину до розуміння, а відтак – засвоєння теми.

У Норвегії кажуть: ми вчимо учнів вчитися. “Років за десять сучасні учні стануть дорослими й розпочнуть свою професійну кар’єру. Згадаймо, якими 10 років тому були найпрестижніші професії, технологічні можливості, комунікації… І як це все змінилося тепер. Тож коли сьогоднішні учні почнуть працювати, напевно, так само зміни будуть вражаючими. Тому в норвезькій школі вважають, що не треба, наприклад, вчити напам’ять перелік причин тієї чи іншої історичної події, натомість варто було б розуміти обставини, загальну картину, проаналізувати, зробити висновки. Знати, де і як не зазубрювати, а шукати потрібну інформацію, критично мислити, аби відрізнити фейк, вміти думати й аналізувати. Тобто мати навички й уміння, а факти завжди можна буде знайти та відтворити“, – розповідає Наталя.

З 1 до 7 класу в норвезькій школі оцінок немає, але є оцінювання, переважно, вербальне. Вчитель дає учню/учениці зрозуміти, на якому він чи вона рівні й куди рухатися далі. Персональні досягнення дитини вчитель проговорює з батьками та учнем. Це відбувається за певним розкладом або запитом від батьків. Зазвичай, принаймні раз на місяць педагог має таку індивідуальну розмову.

У Норвегії вважають, що бальна оцінка ні про що не говорить і ніяк не мотивує учнів до навчання. Бо вона є лише орієнтиром, тоді як вербальне оцінювання дає змогу звернути увагу на сильні та слабкі сторони й вказати дитині напрям подальшого розвитку. Тому іноді їх навіть розводять по часу: сьогодні – характеристика, завтра (у випадку старшої школи) – оцінка, щоби певна цифра не демотивувала дитину поліпшувати результат. У старшій школі оцінки з’являються, але у виші знову зникають, лишаються тільки семестрові. Поточні бали там не ставляться.

“Але відсутність оцінок має і зворотний бік медалі, – каже вчителька. – У школах Норвегії відсутня ота здорова конкуренція, до якої звикли та яка мотивує українських дітей. Тут усіх виховують бути такими, як інші. Й особливі досягнення вітаються лише в спорті або мистецтві, тоді як навчальні показники вищі за середні лишаються фактично непомітними оточуючим. Вважаю, що це не дуже добре для прогресування учнів“.

НА ПЕРШИЙ ПОГЛЯД, ДІТИ БІЛЬШЕ ГРАЮТЬСЯ, НІЖ ВЧАТЬСЯ, АЛЕ…

Як і в українських школах, навчання в Норвегії розпочинається о 8–9 ранку і триває до 14.00–14.30, залежно від віку учнів. Починаючи із середньої школи, викладання предметів відбувається здебільшого “парами”, тобто в один день діти мають декілька годин одного й того самого предмету поспіль. З одного боку, це дуже зручно – менше зошитів і матеріалів доводиться носити із собою. Але з іншого, українські учні кажуть, що призвичаїтися до кількагодинного вивчення одного предмету їм складнувато.

Затверджених міністерством освіти підручників, обов’язкових до використання в певному класі, у Норвегії немає: тут не просто кожна школа, але й кожен вчитель має автономію та можливість обирати навчальні матеріали. Бо вважається, що ніхто краще за педагогів не може знати, що саме потрібно їхнім учням для засвоєння програми.

Учні школи Екнес у місті Сульбергельва йдуть у похід

Тематичне планування зазвичай здійснюється на початку навчального року та презентується батькам на загальних батьківських зборах. Воно містить, фактично, лише орієнтовні теми й активності, заплановані вчителем для класу. Жодного календарного планування немає, адже вчитель (і адміністрація, і батьки – усі!) чудово розуміють, що, наприклад, у якийсь конкретний день, коли вчитель запланував собі вивчення теми, обставини можуть скластися так, що діти будуть не готові сприймати якісь складні речі. Або навпаки, під час вивчення якогось питання з’явиться потреба розкрити іншу тему.

“Буває і так, що ми радимося з учнями, у якому порядку і в якому форматі будемо вивчати теми. Наприклад, ми запитуємо дітей – ви хочете сьогодні лекцію, чи попрацювати над проєктом, чи зробити презентацію і виступити з нею. Коли ми даємо учням вибір, ефективність зростає в рази“, – каже Наталя Луцик.

Молодші класи дійсно багато часу проводять на вулиці й, на перший погляд, може здатися, що діти більше граються, ніж навчаються. Але кожна така прогулянка насправді має навчальну мету – за стінами школи можна знайти чимало матеріалу для активного навчання. Це не тільки листочки на деревах чи білочки з горішками. Це ще і правила дорожнього руху, безліч математичних прикладів, розмови й дискусії тощо.

“У старшій школі Норвегії предмети майже ідентичні українським, – розповідає сімнадцятирічний Антон, який нині навчається в норвезькому підготовчому (до вступу у виш) класі. – Але є одна суттєва відмінність – навчання фокусується на формуванні власної думки до почутого, побаченого і вивченого. Тут дуже популярні соціальні науки. Це починається ще в молодшій школі: дітей вчать обізнаності в різних соціальних сферах, висловлювати свою думку, поважливо дискутувати“.

Середня школа, як і в Україні, насичена різноманітними науками й предметами. Але вже в старшій, учень може обирати не лише напрям свого подальшого навчання, але й рівень складності дисципліни, що вивчається (наприклад, можна вивчати математику на легшому рівні, а можна за університетською програмою).

“МОЯ ІДЕАЛЬНА ШКОЛА”: РОЗДУМИ УКРАЇНСЬКИХ УЧНІВ

Ми не могли не запитати в українських учнів та їхніх батьків, що би вони взяли для себе з української й норвезької освітніх систем, якби могли побудувати власну ідеальну школу. Відповіді виявилися неочікуваними.

Один із суттєвих позитивних моментів у Норвегії – матеріальне забезпечення школи. Тут є все необхідне для організації навчання. Вчитель не носить із дому ні паперу, ні олівців – усе завжди є в спеціальних приміщеннях чи учительських, від кольорового паперу та циркулів до професійних МФО.

Школа Екнес у місті Сульбергельва

Школа Вайаванген у місті Мйондален

Діти кажуть, що у свою “ідеальну школу” взяли би з норвезької:

• забезпечення комп’ютерною технікою та можливість працювати з технікою в школі під час уроків та на перервах (та це має і негативний вплив, як зазначають батьки. Діти в Норвегії надзвичайно багато часу проводять за екранами: замість шкільної дошки – екран, замість друкованого підручника – екран, майже всі заняття відбуваються за допомогою комп’ютерної техніки, різноманітних ґаджетів. Діти, навіть у молодшій школі дуже рідко роблять щось руками, і це не надто добре),
• повагу до учнів, можливість вільно висловлюватися та відстоювати свою думку,
• мати більшу свободу дій і вибору.

А от з української школи учні хотіли би взяти оцінки й… домашні завдання. Виявляється, що останні для них є додатковим інструментом для кращого та глибшого засвоєння теми. А відсутність оцінок у Норвегії лишає певний вакуум у розумінні освітнього прогресу – що йде добре, а над чим варто було би ще попрацювати.

У підготовці матеріалу “Новій українській школі” також допомагали:

• Роман Дейнека (11 років) та його мама Галина, які змушені були переїхати зі Львова до Осло;
• Наталя Павлюк зі Львова , яка разом із двома дітьми, одна з яких цього року пішла в перший клас, зараз мешкають в селищі Фліса, Оснес комуни;
• Максим Моїсеєв з Херсону, учень 8 класу норвезької школи.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: особистий архів Наталії Луцик

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти й науки України в партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії.