Історія оживає в музеї, або Чи знаєте ви про обʼєктоорієнтоване навчання?

Здавалося б, що може бути спільного між китайським сувоєм 15 століття, совєцьким морозивом “Пломбір” і “незламним півником” із Бородянки? Усе це – предмети обʼєктоорієнтованого навчання з історії.

І знаєте в чому парадокс? Чим більше віртуальний світ проникає в наше життя, затягуючи в соціальні медіа, безкінечне скролення новин, тим цікавість до матеріальних об’єктів зростає. Це помітно в роботі з учнівством та студентством “ковідного періоду”, для яких онлайн або змішане навчання стало нормою. Переосмислення світу речей набуло актуальності під час повномасштабної війни та, як наслідок, переміщення дітей, які часто мусять залишати цінні для них речі вдома.

Методистка ГО “Смарт освіта”, вчителька, історикиня Юлія Топольницька поспілкувалася з істориком, співавтором підручників та вчителем Олександром Охріменко, який у власній практиці використовує найсучасніші методи викладання історії.

У новому матеріалі пропонуємо розібратися:

• що таке обʼєктоорієнтоване навчання з історії;
• які дієві методи обʼєктоорієнтованого навчання можна використовувати;
• які є проблеми та переваги впровадження такого навчання;
• які ресурси й джерела використовувати вчителям, аби опанувати та впровадити обʼєктоорієнтоване навчання на уроках історії й громадянської освіти.

МЕТОДИЧНЕ РІШЕННЯ. ДУМАЙ ЯК ІСТОРИК

Уроки історії традиційно характеризуються вивченням першоджерел. Перевага, звісно, надається текстам та зображенням, адже саме вони доступні в друкованій формі підручника.

А ось підступитися до фізичних об’єктів, як першоджерел, учительству та учнівству складніше. Методичне рішення пропонує платформа “Digital Inquiry Group”. Навчальна програма “Reading Like a Historian” [“Читай як історик” – ред.] пропонує учнівству стати дослідниками завдяки зібраним першоджерелам. Наприклад, із сайту можна безплатно завантажити аркуші розборів різних типів джерел.

1. Урок можна почати з контекстуалізації вчителем об’єкта, який вивчатиметься.
2. Потім учнівство в групах чи індивідуально досліджує джерело за алгоритмом (від фізичних вимірів чи зовнішньої характеристики – до прочитання згадок у додаткових джерелах, які додають контексту) та ставить питання.
3. Зрештою відбувається спільне обговорення і пошук відповідей, добір аргументів.

МЕТОДИЧНЕ РІШЕННЯ. МУЗЕЙНИЙ ОБ’ЄКТ НА УРОЦІ

Дещо інший підхід пропонує Смітсонівський інститут у своїх розробках для вчительства. Зазначимо, що ця інституція має декілька десятків музеїв зі своїми колекціями. Маючи таку базу, інститут створив відповідні педагогічні розробки з використанням об’єктів музеїв та проведенням екскурсій для учнівства. Так, можна знайти розробки уроків від Стародавнього Китаю до сучасного американського мистецтва.

Смітсонівський національний музей природної історії. Джерело: trolleytours.com

Методика ж спільна:

• “загадковий” об’єкт (учнівство має запропонувати що це та як використовувалося),
• постановка питань,
• дослідження деталей із коментарем вчителя/вчительки,
• розповідь про контекст епохи, регіону та культури.

Зазначимо, що коментар вчителя/вчительки теж має особливості – він повинен бути релевантний віку та досвіду учнівства. Наприклад, при розповіді про китайський сувій династії Мінь та його автора Тань Їна (1470–1526), спершу можна згадати про підліткові пошуки себе китайським митцем та його рішення, що оцінюються учнівством, пропонуються альтернативи. А потім уже із цього можна “вийти” на контексти розвитку Китаю XV–XVI ст.

Скриншот зі збірки для викладачів “Як “читати” китайський сувій”

У розробці заняття наприкінці подані ключові компетентності та виконання освітніх стандартів США. Такий приклад міг би удосконалити українські практики розробки уроків НУШ.

ПЕРЕВАГИ Й ПРОБЛЕМИ

Описані вище приклади об’єктоорієнтованого навчання на уроках історії мають декілька переваг та застережень.

• Звісно, такий підхід стимулює пошукові здібності учнівства, їхню допитливість, історія набуває сенсу, бо відкривається в предметах довкола.
• Однак для таких уроків потрібні власне фізичні об’єкти.
• А ще, вчительство має підвищувати кваліфікацію, аби перейняти методи роботи й отримати докладну інформацію про об’єкти.

Пропонуємо декілька практичних рішень, які допоможуть подолати перепони, якщо ви зацікавилися таким підходом.

Практичне рішення 1. Переїзні обʼєкти та локальні музеї.

Об’єктоорієнтоване навчання, власне, потребує предметів, які вивчатимуться учнівством. Якщо їх немає в школі, можна використати “переїзні” об’єкти з іншого осередка, музею чи іншої колекції.

Імпульс до впровадження таких уроків історії допоможе налагодити співпрацю між школами та локальними музеями, спонукати до створення чи розвитку шкільних музеїв і бібліотек.

Звичне відвідування музею на уроці чи виконання завдання за об’єктами музею розвиває мистецьку компетентність. До того ж це мотивуватиме музеї різних рівнів до розробки “дитячих програм” та освітніх програм для вчительства.

Практичне рішення 2. Електронні та друковані об’єкти

Музеї, бібліотеки й галереї різного рівня мають великі оцифровані колекції, які варто інтегрувати в заняття. Їх можна використовувати, наприклад, у презентаціях до уроків, завданнях для домашнього опрацювання. Навіть добір відповідних об’єктів до теми може бути уроком-узагальненням чи тестовою перевіркою.

Навіть якщо говорити про китайський сувій – цей об’єкт доступний у високій якості, його “макет” можна надрукувати на звичайному принтері.

Олександр Охріменко під час онлайн-уроку з історії середньовічного Китаю з використанням макета сувою

Практичне рішення 3. Онлайн навчання та книги українською

Для підвищення кваліфікації вчительства в напрямі роботи з об’єктами на уроках історії рекомендуємо звернути увагу на такі безплатні онлайн-курси:

• на edX є декілька навчальних курсів від Смітсонівського інституту, наприклад, “Навчання історичного дослідження з об’єктами”. Як розповідають розробники, “цей курс надасть вчителям історії середніх та старших класів нові методи залучення та мотивації учнів за допомогою дослідницького підходу до навчання”;
• на платформі Future Learn ви знайдете курс “Навчитися з минулого: путівник для зацікавленого дослідника” від Британської бібліотеки, Університетів Ноттінгема та Бірмінгема. Втім, для проходження подібних курсів необхідне базове знання англійської мови.

Оскільки подібних курсів, які згадані вище, ще немає українською мовою, то в пригоді стануть українськомовні книги про ті чи ті аспекти об’єктоорієнтованого навчання.

• Ніл Макґреґор, “Історія світу в 100 предметах”;
• Андерс Хансен, “Інстамозок. Як екранна залежність призводить до стресів і депресії”;
• Петро Яценко, “Союз радянських речей”;
• Олександр Михед, “Котик, Півник, Шафка”.

Олександр Охріменко, Юлія Топольницька, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – BearFotos, shutterstock.com