Кричущий випадок насильства. Що насправді трапилося у 157-й київській школі

Останній кричущий випадок насильства у київській школі. Журналістка “Нової української школи” хотіла знайти відповідь, що там було насправді, хто винен і як вирішувати подібні конфлікти… Натомість, спілкуючись з вчителями і батьками, вона побачила, що в усіх виникла сила силенна запитань, відповіді на які потрібно шукати разом.

Школа №157 – така, як і більшість українських шкіл. 16 січня, у 4 класу урок фізкультури. У спортивній залі, крім школярів у формі, є й ті, хто з різних причин не можуть займатися. Ці діти сидять на лавці. Вони нудяться. Коли починають кидати м’ячі під ноги своїм однокласникам, вчитель кілька разів робить зауваження. Вчитель бачить, що діти не реагують, кричить голосніше і виводить одного учня зі спортзалу.

Після уроку він повідомляє класному керівнику про те, що сталося. Після уроків цього учня забирає бабуся. По обіді до школи приходить його батько. Розмова між ним і вчителем фізкультури починається ще в школі. Потім вони виходять і батько починає завдавати ударів вчителеві фізкультури.

Є відеодоказ, свідчення очевидців, відкрите кримінальне провадження. Вчитель у лікарні. У нього розрив легень, забій грудної клітки, струс мозку, численні гематоми обличчя. Батька дитини взяли під нічний домашній арешт. Йому висунули звинувачення за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу (Умисне тяжке тілесне ушкодження карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років). Сам хлопчик Рома станом на 29 січня школу не відвідує.

Це історія в загальному викладі. А тепер подивимося, як її описують родина учня, вчитель фізкультури, батьки дітей, яких тренує вчитель, педагогічний колектив школи і активістка ГО “Батьки SOS”.

Ольга Свердлікова, мати хлопчика, відмовилася від зустрічі. Каже, що її виснажило цькування. Не відповіла також на смс і повідомлення у Вайбері.

22 січня на своїй сторінці у Facebook вона написала пост: у Роми того дня був День народження. На уроці фізкультури вчитель не контролював свої емоції. Після кількох зауважень, він кинув м’яча в голову одному з учнів. Потім схопив Рому за шию, здавив і притис до стіни, тряс його і голосно кричав. Дитина вирвалася і побігла до роздягальні. Потім хлопець плакав у туалеті.

Класний керівник, попри це, не повідомила про стан дитини батькам. Телефона в Роми не було з собою, тому він не міг зателефонувати. Коли хлопчика забирали зі школи, він казав, що не хоче не лише ходити на уроки фізкультури, а й взагалі до школи. Швидка допомога підтвердила панічну атаку, головні болі і тахікардію. До школи на розмову з учителем поїхав батько Роми. Вчитель повівся грубо, радив виховувати не лише сина, а й самого батька. Перший удар кулаком завдав учитель.

У своєму пості Ольга звертає увагу на дезінформацію. Мовляв, медіа не намагаються розібратися. А на дітей і батьків школи №157 чинить тиск адміністрація. Вчитель прийняв роль жертви і не хоче визнати, що повівся з дитиною негідно.

Ігор Миколайович Матвієнко, вчитель фізкультури, відповів на запитання письмово. Телефоном, сказав, йому важко розмовляти через болі в грудині. Повідомив, що зараз почуває себе краще, обходиться вже без знеболювальних. Але ще каржиться на головні болі і на зниження зору.

Ось його опис того дня:

“Зробив голосно зауваження учневі. Він порушував техніку безпеки уроку. Учень вибіг до класу. Після уроку я розповів класному керівнику про інцидент і двічі вибачився перед Ромою, що схопив його за руку і накричав. Після закінчення уроків класний керівник Роми зателефонувала і повідомила, що його мама хоче зі мною поспілкуватися. У той момент я їхав з іншої роботи до школи, щоб забрати дочок. Я погодився зустрітися.

Коли побачив батька, я зрозумів одразу, що розмови не вийде. Батько почав лаятись і запропонував вийти на двір. Я погодився, тому що не хотів, щоб ні мої, ні чужі діти це бачили. Батько підштовхував мене вперед, і ми вийшли на двір. Він увесь час лаявся. Я повторив, що тут всюди діти, запропонував вийти за школу. Коли я це казав, я був попереду і почав повертатися до нього.

Він зразу наніс удар головою у вилицю. Я рефлекторно викинув руку вперед, здається, він наніс мені ще удар. Я вхопив його за воріт пальто і почав опускати донизу, щоб закінчити бійку, притиснувши його до землі. Але його вага 100 з лишнім кілограм. Він схопив мене за пояс двома руками і кинув на землю. Я на деякий час втратив свідомість і пошкодив легені. Далі ледь дихаючи і розуміючи, що на все це дивляться діти, я пішов за школу.

За школою він схопив мене і кинув на землю. Потім почав бити кулаками. Коли я підвівся, він дістав пилу і сказав, що відріже руку, якою я торкався його сина. Я повернувся до школи і забрав своїх дітей додому. Діти плакали. Я намагався їх заспокоїти. Вдома ротом пішла кров. Старша донька викликала швидку допомогу”.

Владислав Бовсуновський активно захищає тренера свого сина. Каже, Ігор Матвієнко – один із найкращих тренерів з тхеквондо в Києві. Подібні конфлікти, на думку Владислава, потрібно вирішувати як у правовому, так і в організаційному полі.

“Батьки можуть написати скаргу як адміністрації школи, так і подати заяву у поліцію. Самооборона, захист дитини, можливі лише в тому випадку, якщо саме в цей момент існує серйозна фізична небезпека. У вчителя повинні бути інструкції на нестандартні й потенційно конфліктні ситуації. Батьків потрібно ознайомлювати з цими інструкціями, і вони повинні давати на них згоду. Інакше будь-яку дію вчителя можна тлумачити як насилля над дитиною. А в різних людей різне розуміння, що таке насилля”.

Адміністрація школи №157 одразу погодилася на зустріч. Під час розмови були директор, завуч і вчителі. Класного керівника Роми не було.

Ось позиція керівництва навчального закладу:

“Після уроку вчитель привів дітей, розповів класному керівнику про цей випадок. Він вибачився перед Ромою за те, що на нього накричав. Після цього було ще два уроки. Потім Рому привітали, він роздав цукерки. Класний керівник по обіді чекала разом з вчителем фізкультури на батька Роми. Коли вона пішла за верхнім одягом, чоловіки вийшли.

Бійку почав батько школяра. Донька вчителя згодом зателефонувала колезі батька і повідомила, що тата забрала швидка. Наступного дня до школи прийшли батько, мати і дідусь та запитували, як ми збираємось покарати вчителя.

Це сигнали більшої проблеми. Вони говорять про те, що далі така освіта існувати не може. Немає поваги до особистості вчителя. Всі реформи в освіті будуть провальними, поки не піднімуть статус вчителя. Саме суспільство не готове до кардинальних змін в освіті. Тому що стосунки вчитель-дитина, вчитель-клас, вчитель-батьки набирають накалу неспроста. І говорить про те, що потрібно щось міняти. У змісті НУШ мало що змінює, змінює лише форму. Тут потрібні перетворення. Щоб дитина з радістю бігла до школи.

Ми не заперечуємо фактів негідного поводження вчителів. Ми готові до діалогу. На жаль, інша сторона не готова. Ми запустили флешмоб. Ми вимагаємо нормальних безпечних умов праці. Насамперед, це внесення змін у закон про булінг стосовно питання захисту вчителя від цькування з боку батьків (у зазначеному законі йдеться про булінг щодо всіх учасників освітнього процесу – ред.).

По-друге, запровадження адміністративної відповідальності стосовно поширення неправдивої інформації, чуток стосовно вчителів, приниження ділової і професійної репутації. Ми не розуміємо, чому в суспільстві на наш флешмоб почалася така агресивна реакція”.

Альона Парфьонова з ГО “Батьки SOS” повідомила, що до неї батьки хлопчика не зверталися. Але каже, що її хвилює, що за тиждень мало хто піднімав питання – чому сталася ця ситуація, які причини цього, що могло змусити батька прийти і вчинити такий жорстокий вчинок над вчителем, які розмови передували цьому?

За словами активістки, досі немає жодного випадку, щоб до відповідальності притягнули тих, хто знущається над дітьми в школах. І навіть немає осуду в самому освітянському суспільстві дій своїх колег. Альона каже: коли у 287 школі Києва вчитель написав на лобі дитини “лох”, вона не бачила, щоб якийсь район Києва висловив осуд таким діям. “Ми не бачили жодного мітингу для осуду самої освітянської системи”.

Водночас, Альона твердить, що багато шкіл не просять про захист. Це школи № 5, 210. Якщо вчителі чинять неправомірні дії по відношенню до дітей, Альона радить батькам писати заяви і не вірити жодним усним домовленостям. Потрібно писати скарги, заяви. Головне – не замовчувати.

Школа – це територія для дітей, а не для того, щоб працевлаштовувати дорослих. І за словами Альони, не можна допустити, щоб школи ставали закритими закладами, оскільки неодноразово лунають твердження, що батьки неадекватні, що треба захистити вчителів. Активістка каже, що має великі сподівання на появу освітнього омбудсмена.

“Єдине, я боюся, щоб це не стало наступним політичним рішенням. Є сподівання на радників і консультантів, які мають бути в освітнього омбудсмена. Коли це буде, як це буде? Це велике питання. Але якщо ця людина буде автономна, маючи певні повноваження, то вона зможе впливати на вирішення конфліктних ситуацій.

Ми всі хочемо кращого для наших дітей. Батьки мріють про школи, де дітям цікаво, де школярів поважають, де дають знання і навички, де діти можуть розкрити свої таланти і бути собою. Вчителі теж мріють про такі школи. І теж хочуть поваги до себе. Як з боку учнів і батьків, так і з боку держави. То чому градус взаємної недовіри і агресії такий високий? Кожна сторона запевняє, що готова до діалогу. То хто має зробити перший крок? Чому заручниками подібних конфліктів стають діти?”

А поки Рома не ходить до школи, невдовзі має відбутися суд над його батьком, а його вчитель лежить у лікарні…

Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор BrianAJackson, Depositphotos