Мами першачків про захоплення і розчарування НУШ

Першокласники Нової української школи закінчили навчальний рік, тож ми вирішили розпитати їхніх батьків, чи бачать вони зміни у навчанні, чи здають на щось гроші і як ставляться до школи їхні діти.

Людський фактор (Олеся, Івано-Франківськ)

У нас досі задають домашні завдання. З німецької – читати, з математики – з десяток прикладів і задачу чи переписати пару рядків цифр і задачу. З української – переписати текст. Це все займає годину-півтори, але за невиконання не сварять, тому донька виконує залежно від настрою. Щоправда, її це все напружує, бо вона пізно приходить з тренувань.

Насправді домашніх завдань в нас дуже хотіли батьки. Хоча й без того вчительці важко опрацювати весь обсяг матеріалу з 36 дітьми (за законом “Про освіту”, у класі може бути не більше 30 дітей – ред.). Тому й задає додому. Щоденників немає – завдання діти запам’ятовують.

Перед школою я не навчала доньку нічого. Вона вміла трохи писати друкованими літерами і додавати якісь прості числа. Тобто те, що вчили в садку. Уроки з нею я не роблю, тому мені важко оцінити знання. Якщо пише під диктовку, то плутає літери, але читає собі художні книжки на ніч. Добре рахує великі числа і читає німецькою. Загалом їй цікаво.

Їй подобається, що нема оцінок, але вона знає, що вони будуть, і вже переймається. Спочатку вчителька ставила смайли, зокрема і сумні, але я сказала, що це теж вважається оцінюванням. Тепер у нас є тільки підбадьорливі фрази.

У класі маємо інтерактивну дошку і проектор. На канцтовари скидаються батьки. Здавали двічі по триста гривень і ще раз чи два по сто. Це теж ініціатива батьків, вчителька в цьому участі не бере.

Загалом ідея НУШ мені подобається, але її важко впроваджувати, коли спрацьовує людський фактор. Не всі хочуть чогось нового.

Хотілося б, щоб вчителям зверху донесли, щоб не мучили дітей домашкою. І щоб доносили це не батьки, бо через це можуть бути конфлікти.

Розчарований першокласник (Олеся, Вінниця)

Можливо, усе залежить від вчителя і школи. У нас не видно, щоб з НУШ щось змінилося. Так, є LEGO, діти іноді з ним граються. Але в мене є старший син, і в нього в 1 класі зазвичай було по чотири уроки щодня. Один раз п’ять. А зараз у нас тричі на тиждень п’ять уроків і двічі – чотири.

Шкодую, що син пішов до школи у 6 років. Він дуже втомлюється. Іноді після уроків лягав спати.

Я читала, що в НУШ діти мають багато часу проводити на свіжому повітрі, вивчати природу, робити досліди. У нас цього не було взагалі. Тільки наприкінці навчального року двічі ходили на вулицю.

“Мій першокласник розчарований школою. Йому не вистачає часу: він ще займається футболом і малюванням”. Фото: автор – romrodinka, Depositphotos

Оцінюють дітей словесно “Добре”, “Відмінно”, “Старайся” (це, напевно, як “двійка”). Діти чудово розуміють, що все це означає.

У нас 29 дітей у класі. Нові гарні парти з’явилися десь у листопаді. Зазвичай вони стоять або традиційно, або по чотири у групі. Приміщення не дуже велике.

Шафу батьки замовляли за власні кошти. Мультимедійної дошки немає, у вчителя є ноутбук і принтер. На картриджі до нього, папір і канцелярію теж здають гроші батьки.

Щодня є домашнє завдання. Наприклад, таке: переписати текст (з почерком сина це сторінка), з переплутаних складів скласти слова (приблизно сім), зробити звуко-буквений аналіз двох слів. І прочитати текст. З математики – приклади і задачі. Як на мене – дуже багато. У нас це забирало годину-дві.

Я казала вчительці, що нам важко, а вона: “Не хвилюйтеся, є ще гірші”. Також вона каже, що домашні завдання вимагає завуч. А батьки погодилися. Я не хотіла, але думала, які можуть бути завдання, якщо це НУШ? Виявилося ж, що у старшого сина їх було менше! Хоча деякі батьки більш підготовлених дітей задоволені.

Мій першокласник розчарований школою. Йому не вистачає часу: він ще займається футболом і малюванням. А ще хоче почитати ту книжку, яка йому подобається, а не ту, яку вчителька сказала. Тож іноді я забивала і ми читали те, що хочемо.

Син розповідав, що вчителька веде своєрідні змагання з колегою з паралельного класу. Каже, що там діти читають краще і гарно все роблять, а в нас не всі, тому треба наздогнати ту вчительку.

У мене творча дитина. І я думала, що НУШ буде розвивати творчі здібності. Але, бачу, що тут нічого не намагаються відкрити. Тільки рахувати, читати, писати. Усе.

Діти граються і навчаються (Ірина, місто Нова Каховка, Херсонська область)

Коли ми побачили клас – здалося, що це не школа, а модний офіс. Комфортне середовище, одномісні парти, на яких дитина сама може організувати свій простір. Ноутбук, мультимедійна дошка, телевізор. На стінах немає вільного місця: тут – “лідер дня”, тут – “настрій”. Висоту парти і стільця можна регулювати залежно від росту. Це зручно. Клас у нас дуже великий, і парти переставляють. У дітей є коврики, на яких вони разом граються.

У класі 26 учнів, на кожного є мікроскоп. А крім того – багато навчальних матеріалів. Нічого від дітей не ховають, усе відкрито.

Тут не просто прийшов, переписав щось з книжки – і на цьому кінець. Дитині дають свободу дій.

Мені подобається робота з цеглинками LEGO. Я думала раніше, що з них можна зробити? Але вчителька казала: не повірите – багато. І дійсно! Ми навіть хотіли такі додому.

Коли я розказую батькам старших дітей, вони теж вражені обладнанням і підходом: дитина у школі грається і при цьому навчається. Отак дивишся і думаєш: це дитина в школу пішла чи відпочивати? Але вона звідти приносить знання, розказує, скільки всього бачила і дізналася.

Оцінок у нас немає. Я дивилася зошит, там є коментарі “Дуже гарно”, “Дякую за роботу!”. Це мотивує. Дитина каже: “Ти бачила? Я сьогодні молодець!”. Є а них “Людина дня”. І діти прагнуть отримати цей “титул”, стараються.

Домашніх завдань не було, що нас дуже порадувало. Вдома нам сказали відпочивати.

Перед початком року я купила дитині великий рюкзак з розумінням, що треба буде багато чого носити. Рюкзак цей лежить у шафі, довелося купити маленький, щоб туди вміщалися пенал, вода і олівці. Книжки діти не носять, їх залишають у шкільних шафках.

Жодних грошей на папір для принтера ми (батьки) не здаємо.

Щодо навчання, то програма не важка і добре дається. Я вважаю, що з НУШ діти набагато більше знають. Коли донька йшла до школи, то вже читала. Не писала так, як би хотілося, але зараз з цим вже краще. І читає швидко – 60 слів за хвилину. Цю кількість вимірюють і в школі, і ми самі вдома.

Я приємно здивована НУШ. Тим, який це все має вигляд навіть не в Києві чи в обласному центрі, а в нас, у маленькому місті.

“М’який перехід із садочка” (Наталя, село Дережне, Рівненська область)

У мене є старші діти, тому є з чим порівнювати.

Про НУШ я читала сама, але й вчителька розповіла на перших зборах, що в дітей буде більше ігрової форми навчання і ранкові зустрічі.

Моя донька творча. І мені подобаються зміни у школі. Дитина скрізь вирізає, клеїть, фарбує. Нам підходить НУШ.

Перехід з садочка до школи був м’яким. На ранкових зустрічах вони собі просинаються гарненько і налаштовуються на роботу. У дітей було багато екскурсій: і в пожежну частину, і в санаторій, і просто уроки надворі, під час яких вони ходили з лупами.

На ранкові зустрічі приходили гості з міні-лекціями: вчителька запрошувала і бандуристку, коли діти вивчали інструменти, і шахіста. Це цікаво, і дитина хоче до школи щодня.

Раніше такого не було. Тільки обкладинки книжок змінювалися, а суть залишалася тою самою.

Мами першачків про захоплення і розчарування НУШ

“Вчителька запрошувала і бандуристку, коли діти вивчали інструменти, і шахіста. Це цікаво, і дитина хоче до школи щодня”. Фото: автор – FamVeldman, Depositphotos

І щоденники, і домашні завдання у доньки у класі були, але я думаю, що вони потрібні. Як без них? Виконання домашньої роботи в доньки забирало 15 хвилин.

Зараз вона рахує до ста, додає двоцифрові числа. Якщо я пишу їй двадцять прикладів – за п’ять хвилин вона їх може виконати. Диктанти пишемо з помилками, але пишемо.

У нас є сусідський хлопчик, який не знав букв, коли йшов у 1 клас. Але в нього немає страху перед школою. Навіть якщо в нього щось не виходить – ніхто його не порівнює і не сварить.

Вчителька хвалилася, що робила у класі маленький зріз знань з математики, і 11 дітей отримали високий рівень. В класі 21 дитина.

Тільки з англійської мені незрозуміло, як її вчать. Дітям нічого не задавали, і підручники вони більшість часу не носили. Зошити є, але ми їх не бачили.

Парт і обладнання в нас не було довго. Довезли в листопаді чи грудні і ще й з різних комплектів. Потім з’явився принтер, плазма і ноутбук для вчителя. На папір гроші ми не збираємо.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення