“Мене звинувачували у викладанні українських програм та погрожували 15 роками за ґратами”: директорка з Нової Каховки про роботу в окупації

Директорка ліцею № 3 у Новій Каховці Ірина Дубас від початку повномасштабної війни пів року провела в окупації, але навіть тоді разом із колективом продовжувала викладати за українськими програмами та пілотувати реформу “Нової української школи”.

У серпні 2022 року окупанти ув’язнили директорку і звинуватили її у веденні експериментальної діяльності та впровадженні української освіти “на території рф”. Жінці погрожували, вимагали віддати всю документацію та техніку, яка була в ліцеї. Лише коли колеги виконали ці вимоги, Ірині Дубас вдалося врятуватись.

І хоча фізично ліцей досі перебуває на ТОТ, директорка із командою продовжує роботу онлайн на підконтрольній Україні території.

Ірина Дубас розповіла “Новій українській школі”:

• які вимоги ставила так звана окупаційна “влада” перед освітянами в Новій Каховці;
• як у ліцеї № 3 продовжували навчання, перебуваючи в тимчасовій окупації;
• що загрожувало вчителям, які не погоджувалися співпрацювати з ворогом;
• як провела 5 днів у підвалі відділку поліції, у якому окупанти організували в’язницю;
• як зараз працює новокаховський ліцей № 3 та які труднощі має;
• скільки учнів залишилися на ТОТ та як вони навчаються.

Далі – пряма мова.

ПРО ЗАВЕРШЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ В УМОВАХ ОКУПАЦІЇ, ВИМОГИ ТА ОБІЦЯНКИ ОКУПАЦІЙНОЇ ВЛАДИ

На момент повномасштабного російського вторгнення наш заклад успішно пілотував НУШ, починаючи з 1 класу. У 2021–2022 навчальному році наші вчителі вже активно викладали за своїми програмами в 5 класах і готувалися до переходу реформи в 6 класи. Але звичний освітній процес перервали росіяни.

О пів на п’яту ранку 24 лютого мені зателефонувала заступниця та повідомила про вибухи в Новій Каховці (я ж на той момент була на лікуванні на Київщині). Люди були в паніці, облаштованих укриттів не було, тож учні, їхні батьки, працівники та всі, хто був поруч, сходилися до підвалу нашого ліцею. Згодом людей ставало все більше і працівники відкрили приміщення закладу.

Перші два тижні місто дуже обстрілювали, вулицями пересувалися російські військові. Частина місцевих мешканців фактично жила в школі. Я ж змогла потрапити в Нову Каховку 13 березня, коли росіяни пішли далі й місто залишилося під тимчасовою окупацією. Повернулася, бо не могла покинути ні вчительський, ні учнівський колективи. Вони потребували людини, яка візьме на себе відповідальність за роботу закладу й завершення навчального року.

Ірина Дубас під час виступу на Серпневій конференції МОН 2023 року

Спочатку рашисти не чіпали заклади освіти, тож, коли обстріли припинилися, ми продовжили онлайн-навчання, звісно, за українськими програмами. Спершу доєднувалося мало дітей, багато хто заходив на онлайн-уроки з батьками, які перевіряли, чи дійсно все гаразд і чи дійсно навчання українське. Діти були налякані, вони не розуміли, чому їхні домівки обстрілюють, чому вони мають перебувати в підвалах чи покидати своє місто. Тож на перших заняттях ми старалися підтримувати дітей та не перевантажувати.

Шкільний психолог також працював із дітьми, проводив бесіди з ними й з вчителями теж, адже від поведінки та стану дорослих залежить і стан дітей. Тому ми намагалися демонструвати стійкість, спокій і продовжували навчати. Нашим завданням на той час було завершити навчальний рік та видати учням 9 та 11 класів свідоцтва, щоби в дітей було українське майбутнє. Та й загалом для учнів наші уроки давали змогу зберігати певну рутину із мирного життя.

Деякі вчителі працювали зі школи, адже обстрілів тоді вже не було. Щоправда, дуже боялися машин із російськими військовими, які поселилися у військовій частині, інтернатах, готелях. По всіх вулицях вони ходили з автоматами, тому ліцей відвідували лише ті вчителі, які жили найближче.

Шляхом об’єднання тем навчальний рік ми завершили 30 квітня 2022 року для більшості класів. А випускникам 9 та 11 класів надавали консультації ще впродовж травня, зокрема, готували одинадцятикласників до іспитів.

Ліцей № 3 у Новій Каховці до повномасштабного вторгнення 

Уже наприкінці квітня 2022 року окупанти згадали й про освіту. У Новій Каховці з’явився свій так званий “міністр освіти” громади, яким став директор-колаборант однієї зі шкіл. Він разом із призначеним окупантами мером почав викликати директорів до військової комендатури на “бесіди”. Перед першою зустріччю, коли зібрали всіх керівників місцевих шкіл та садочків, нас ретельно обшукували з автоматами та перевіряли документи. Майже ніхто з директорів не говорив одне з одним, панувала суцільна недовіра, бо ніхто не знав, “хто й чим дихає”.

Тоді нам пропонували співпрацю з росією та викладання за російськими програмами.

В обмін обіцяли “золоті гори”: вищу в 5 разів зарплату, квартири, меблі, кондиціонери, безплатний інтернет, оплату комунальних послуг тощо. Усе це супроводжувалося і психологічним тиском, мовляв, “росія тут назавжди”, “діти ні в чому не винні, тож треба продовжувати їх вчити, але за російськими програмами”, “за кілька днів України не буде” тощо. Часу на роздуми нам дали тиждень.

Згодом так званий “міністр освіти” викликав мене на індивідуальну розмову. Він теж говорив схожі наративи про те, що “Херсонська область уже російська”, “скоро вони візьмуть Одесу, Миколаїв та інші міста”. Він знав, що в нашому закладі впроваджували НУШ, тому пропонував наші інноваційні ідеї втілювати й у російських програмах. Звісно, я була проти, на цьому розмова завершилася.

Водночас ми з колегами забирали з ліцею важливі документи та техніку, якою оснащували пілотні класи. У липні 2022 року на територію ліцею під’їхали військові та “окупаційна влада” – вимагали здати ключі та покинути територію закладу.

А вже в серпні вони зняли всю атрибутику, патріотичні стенди та взялися перевіряти, чи є в ліцеї весь перелік техніки та документації. Не виявивши цього, під прицілом автоматів, вони змусили вчителів принести документи, яких рашисти не знайшли в школі. Педагоги принесли щось по мінімуму, аби лише відвернути увагу від себе та закладу.

Тоді ж у ліцеї змінили замки й ми не мали більше до нього доступу. Але вчителі не здавалися. Частина збиралась у мене у квартирі та готувала нові програми за реформою НУШ для 6 класів. Ми ні хвилини не сумнівалися, що Нову Каховку звільнять, адже були натхненні зачисткою від росіян Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Харківщини.

Але вже під кінець серпня наш проукраїнський міський голова, якому вдалось евакуюватися, сказав нам теж виїжджати на підконтрольну Україні територію, бо ми є розпорядниками коштів, у нас своя бухгалтерія і ми не могли працювати з нею в окупації. Ускладнювалася ситуація й обшуками у вчительських домівках, усе більше педагогів забирали на допити.

МЕНЕ ПОСАДИЛИ У ПІДВАЛ НА 5 ДІБ БЕЗ ЗВ’ЯЗКУ, ВОДИ ТА ЇЖІ – ЗВИНУВАЧУВАЛИ В “ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ”

19 серпня військові ФСБ забрали мене з будинку чоловіка, який був за межами Нової Каховки, та повезли назад у місто, дозволивши взяти із собою лише ліки.

Так я опинилася на допиті в місцевому відділку поліції, де в окупантів була в’язниця з підвалом. Мене звинувачували у “впровадженні української освіти та експериментальної діяльності на території росії”. Окупанти погрожували 15 роками позбавлення волі. Але, якби я підписала заяву на роботу в російському ліцеї та віддала всю документацію і техніку, мене обіцяли випустити. Звісно, я відмовила, на що мені відповіли:

“Ви ж знаєте, що за це вас можуть розстріляти”.

Після цього мене завели в підвальне приміщення розміром 4 м², де вже була моя колега, директорка ліцею, колишня начальниця відділу освіти Оксана Якубова й ще двоє людей. Там я провела п’ять днів у жахливих умовах: води та їжі не давали, спали на підлозі, замість туалету – відро, милися ми холодною водою, а на прогулянки мали лише по годині вранці та ввечері. За стінами було чути, як катували чоловіків.

Ще пам’ятаю, що тоді мені необхідно було вводити ін’єкції кожного дня, бо я ще не пройшла весь курс лікування. Тож вимагала лікаря, але мені лише відповіли: “Ви вчителі, ви вмієте все, тому хай колеги зроблять вам ін’єкції”.

На п’ятий день окупанти побачили, що успіху не мають, тож поставили іншу умову: або за кілька днів колеги повертають всю техніку в ліцей, або я можу прощатися із життям. За цей час вчителі виконали вимогу, тож мене відпустили, сказавши, що за два дні маю написати заяву про співпрацю.

Звісно, після пережитого я не чекала цих два дні. Чоловік мене одразу забрав і нам вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію, у Запоріжжя. Виїхати вдалось і іншим вчителям. У Новій Каховці залишилося лише 5 осіб, які або не могли фізично виїхати, або мали доглядати рідних. Вони перебувають на простої й ми виплачуємо їм ⅔ заробітної плати. З рештою колективу продовжуємо навчати дітей, хоча й не в приміщенні рідного ліцею.

ЯК ЗАРАЗ ПРАЦЮЄ ЛІЦЕЙ ТА ЯК НАВЧАЮТЬСЯ ДІТИ

Попри те, що частина учнівського та педагогічного колективів евакуювалися, а пограбований окупантами та місцевими колаборантами ліцей так і продовжує залишатися на тимчасово окупованій території, робота продовжується дистанційно. У такому форматі ми працюємо з вересня 2022 року.

А завдяки тому, що в нас давно запроваджений електронний журнал “Єдина школа”, уся важлива документація, свідоцтва та табелі дітей, особові справи вчителів збереглися в електронному вигляді.

Так у дистанційному форматі проходить педагогічна рада в ліцеї № 3. Серпень 2023 рік. Джерело: Facebook-сторінка ліцею

Кількість учнів постійно коливається. До повномасштабної війни в закладі було 670 учнів, зараз у нашому ліцеї 617 учнів, з них

• 281 перебуває за кордоном,
• 94 в Україні
• і, на жаль, ще 242 дитини залишається під окупацією.

До речі, у Новій Каховці попри всі намагання окупантів упродовж 2022–2023 навчального року так і не запрацювала жодна “російська школа”, самі ж діти змушені переховуватися.

Зв’язок зі своїми учнями ми підтримуємо через соцмережі, електронною поштою, звичайними повідомленнями, дзвінками тощо. Але найскладніше в роботі за межами закладу – це нестача технічного забезпечення. Не всі вчителі та учні мають ноутбуки та інші гаджети, стабільний інтернет для дистанційного навчання, яке наразі є єдиним виходом для нас. Зараз це проблема багатьох закладів, які опинилися на ТОТ, але працюють із підконтрольної Україні території. Значну частину техніки вивезли або зруйнували окупанти, тож вчителі все ще потребують технічного забезпечення.

Маємо проблеми й із кадрами. Ті вчителі, які виїхали за кордон, нерідко змушені звільнятися і влаштовуватися на будь-які роботи в країнах перебування, щоби прогодувати себе та сім’ю, бо української зарплати не вистачає. Є і ті, які почали викладати в місцевих школах українським дітям. Тому зараз шукаємо нових працівників та навчаємо їх працювати за новими програмами.

Намагаємося зберегти й тих дітей, які зараз за кордоном. Пропонуємо різні варіанти для навчання: перезарахування оцінок, щоби полегшити навантаження, проєктна робота, сімейна чи екстернатна форми навчання тощо.

Щоби краще зрозуміти специфіку навчання за кордоном я, зокрема, брала участь у тижневому навчанні від наших чеських колег для освітян із Херсонщини, Миколаївщини та Одещини. Нам розповідали про систему навчання українських дітей у кожному регіоні Чехії, особливості місцевої системи освіти, оцінювання, зміст програм тощо.

У такий спосіб, знаючи їхні програми, ми можемо коригувати свої, перезараховувати бали, щоби зменшити навантаження на дітей, удосконалювати свої програми. Важливо намагатися робити все для наших дітей, аби вони із задоволенням відвідували українські школи й не втрачали зв’язку.

Не менш важливими є і ті діти, які залишилися на ТОТ. Нерідко їх змушують відвідувати російські школи, але ці учні й учениці водночас підпільно, з великим ризиком, продовжують навчання і в українських закладах освіти. Вони і їхні батьки дуже радіють українським урокам і з нетерпінням чекають на них.

Поки ми не можемо докладніше про це розповідати, щоби не зашкодити цим сім’ям. Але хочу наголосити, що вони потребують нашої підтримки, їм важливо чути, що про них пам’ятають. А ми зі свого боку робимо все можливе, щоби діти на ТОТ мали доступ до української освіти.

Наш колектив і далі продовжує працювати, ми віримо в перемогу України й чекаємо на повернення в Нову Каховку.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото: Ірина Дубас

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).