Напишіть нам

Всі теми

Міні-EdCamp у Мелітополі. Про практики усвідомленості та інструменти неформальної освіти

Незважаючи на карантин, мелітопольський міні-EdCamp відбувся онлайн – долучитися могли всі охочі.

“Нова українська школа” зробила конспект із двох лекцій:

  • “Практика усвідомленості як дієвий інструмент для школи” інструкторки майндфулнес, кураторки програм для вчительства Поліни Березюк;
  • “Сучасні інструменти неформальної освіти в практичній діяльності вчителя” керівниці освітнього проєкту Arleni Marketing і маркетологині Олени Кириченко.

*Текст підготовлено в межах проєкту USAID_ВзаємоДія, мета якого – доброчесне українське суспільство з нульовою толерантністю корупції. Зокрема, проєкт розробив антикорупційні інструменти для уроків. Більше про них читайте за цим посиланням.

НАВІЩО МАЙНДФУЛНЕС У ШКОЛІ

У 70-х роках професор Джон Кабат-Зінн вирішив перевірити, чи медитація і практики усвідомленості допомагають людям. Так, він зробив із тибетських та індійських практик, яким понад 5000 років, світські (або секулярні) медитації. Він помітив: якщо людина займається практиками усвідомленості протягом 8-ми тижнів, у неї знижується рівень стресу і збільшується стресостійкість, людина стає менш конфліктною й більш емпатійною.

“Вчителі – це насамперед люди, а не функції. Моя мрія – навчити всіх учителів України практик саморегулювання. Майндфулнес – це про те, що я можу помічати, що зі мною відбувається в цей момент, утримувати увагу там, куди я її скеровую”, – пояснює Поліна Березюк.

Вона одразу пропонує перевірити майндфулнес на практиці й повільно говорить слухачам:

“Якщо ви сидите, сядьте рівно. А якщо стоїте, то відчуйте стопи на підлозі. Відчуйте своє тіло. Зробіть глибокий вдих і повільний видих. Можна обвести очима кімнату, придивитися, що вас оточує. Але дивіться на речі так, ніби вам не треба нічого оцінювати. Просто дозволяйте речам бути. Зверніть увагу на звуки, які лунають навколо. Якщо ви хочете заплющити очі, зробіть це. І просто слухайте, що відбувається. Слухаючи і звертаючи увагу на звуки, дозвольте собі не оцінювати й не розрізняти їх: гарні чи ні, знайомі чи ні.

Тепер зробіть глибокий вдих і видих. Заплющте очі, якщо ще не зробили цього. Зверніть увагу на своє тіло. Відчуйте опору під собою. Це стільчик чи підлога? Відчуйте дотик одягу, повітря, тепла чи прохолоди до тіла. Спробуйте не розрізняти їх. Якщо ваша увага відлітає, усміхніться собі. Зробіть вдих і видих. Відчуйте післясмак практики. Подумайте, як і де ви можете використовувати таку практику. Потягніться й усміхніться. Повертайтеся до нас, розітріть долоні, торкніться до себе”.

Спікерка пояснює, що такі практики корисні, бо так ми вчимося відрізняти, що зараз відчуваємо, що відчуває тіло, які емоції нас переповнюють, чи можемо слідкувати за своїми думками. Зрештою, помічаємо, що все добре: наше тіло відчуває багато чого, і ми вміємо бачити прекрасне.

Так можна вчити дітей фокусуватися на доброму, говорити про свої емоції, окреслювати їх. Опісля практик діти зрозуміють, що в тій чи іншій ситуації важливо запитувати себе: як я? чого я хочу? що відчуваю?

“Вчителі – це насамперед люди, а не функції. Майндфулнес – це про те, що я можу помічати, що зі мною відбувається в цей момент…”. Фото: автор – Alexeg84, Depositphotos

ЯК ЩЕ МОЖНА ВИКОРИСТОВУВАТИ МАЙНДФУЛНЕС У ШКОЛІ

Наприклад, нині вчителям важко працювати в новому форматі, а дітям важко зібратися. Практики уважності можуть допомогти налаштуватися на роботу. Поліна пропонує такі практики:

  1. Корисно влаштовувати хвилинки тиші під час уроку. Можна взяти дзвоник і домовитися з дітьми так: коли вони чутимуть його звук, мають бути тихими протягом хвилини, зупинитися, що би вони не робили. Далі дзвоник треба віддати дітям, аби вони сигналізували класу, коли хочуть тиші. За словами спікерки, найімовірніше спочатку учні дзвонитимуть кожні 5 хвилин, бо їм буде цікаво, як це працює. Потім – дзвонитимуть тільки тоді, коли їм справді хотітиметься тиші. Це дасть змогу класу заспокоїтися і трохи відволіктися.
  2. Запропонувати дітям слухати звук дзвоника із заплющеними очима. Коли вчитель припиняє дзвонити, діти мають швидко підняти руки. Це розвиває фокусування уваги й показує, які ми різні. Адже ті, хто сидять на перших партах, будуть ще довго чути дзвін у вухах і, найімовірніше, не піднімуть руки вчасно. Натомість, діти на останніх партах зроблять це швидко і вчасно.
  3. Працювати з усвідомленням дихання. Це проста й корисна вправа перед початком уроку чи перед важкими контрольними. Якщо вчитель хоче налаштувати дітей на увагу й роботу, можна зробити таку коротку вправу:

“Покладіть свою долоню на живіт і зробіть вдих та видих. Відчуйте: коли ви вдихаєте, живіт стає більшим, його можна розслабити – і видихнути. Коли вдихаєте і видихаєте, відчуйте, як долоня піднімається та опускається. Повторюйте кілька разів”, – наводить приклад практики Поліна.

Вона пояснює, що в людей є нервова система, у якої є симпатична й парасимпатична частини. Симпатична відповідає за роботу в стресі, за активні дії, парасимпатична – за відпочинок. Коли ми усвідомлено робимо глибокі вдихи й повільні видихи, вмикаємо парасимпатичну систему. Вона надсилає сигнали мозку, що все добре.

  1. Практика подяки

“Коли ми пропонуємо дітям написати, за що вони вдячні іншим сьогодні, проблем не виникає. А коли пропонуємо написати, за що діти вдячні собі, – починаються проблеми. Бо дітей не вчать бути вдячними собі”, – говорить Поліна.

Так, вона пропонує вести щоденник подяки. Увечері можна записати по три речі, за що ви вдячні собі, іншим і чомусь більшому (природі, Всесвіту). З часом, каже, ви помітите, що речей, за які ви вдячні собі й іншим, ставатиме більше. Причина проста – ми фокусуємо на цьому увагу.

“Одна одеська вчителька намалювала на ватмані так зване дерево подяки – і повісила на дверях класу. Наприкінці дня діти вішають на дерево стікери з написами, за що вони сьогодні вдячні собі, іншим і чомусь глобальному”.

  1. Практика поширення добра. Вона допоможе підняти настрій.

“Сядьте зручно, вирівняйте спину. Зробіть глибокий вдих і повільний видих, заплющіть очі. Відчуйте, як спокійно ви дихаєте. Ви – у безпеці. А тепер згадайте приємну ситуацію, коли ви відчували радість і любов до всього, що вас оточує. Може, це було сьогодні вранці чи вчора? Відчуйте, як ця радість прокидається в тілі. Можливо, для неї є особливе місце. Відчуйте, яка вона. Маленька, велика, кольорова? Яка в неї температура, вага? Може, вона якось звучить?

Дозвольте цьому відчуттю розтектися тілом, відчуйте, як ви наповнюєтеся цим. Відчуйте, як радість виходить за межі вашого тіла – і заповнює кімнату. А тоді – виходить за межі дому.

Уявіть і відчуйте, як проміння тепла й радості різних людей зустрічаються десь у повітрі чи на межі міст. Так ви можете доторкнутися промінням добра до того, кому вам хочеться передати частину цього відчуття. Відчуйте, що радості й тепла не стає менше, коли ви віддаєте його комусь. Відчуйте післясмак практики, відчуйте свої стопи, поворушіть пальцями рук і ніг, зробіть глибокий вдих і повільний видих. Поверніться до свого тіла, обійміть себе”.

ПРО СУЧАСНІ ІНСТРУМЕНТИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ

“Роль сучасної освіти поширюється не тільки на жорсткі навички (додавання, читання, письмо тощо) – цього замало. Дорослим треба зробити так, аби діти були готовими до майбутнього, щоби їм було комфортно. А для цього треба розвивати гнучкі навички. Як-от, вміння комунікувати і взаємодіяти”, – починає Олена Кириченко.

Навички майбутнього, за її словами, такі:

  1. Вміння жити в умовах невизначеності. Світ стрімко змінюється, і ми не знаємо, що буде завтра. Людям треба вчитися не чекати кращого часу, коли невизначеність мине, а робити щось тут і зараз.
  2. Розвинутий емоційний інтелект. Люди мають вміти комунікувати, будувати стосунки, розуміти свої емоції та емоції інших людей.
  3. Креативність. Ідеться про вміння сприймати досвід та інформацію від інших – і створювати щось своє.
  4. Критичне мислення. Важливо вміти ставити собі запитання: так це чи не так, правильно чи неправильно?
  5. Внутрішня мотивація. Людина має розуміти, для чого їй усе, що вона робить і чи хоче насправді займатися певною діяльністю.

Так, роль освіти – сформувати в учасників освітнього процесу менталітет розвитку з огляду на їхні емоційні потреби. Олена називає кілька причин, навіщо вчителеві використовувати нові інструменти:

  • аби керувати увагою учнів. Тоді аудиторія відгувутиметься і їй буде цікаво;
  • аби учні мали кращі результати. Бо коли їм цікаво навчатися, вони мають більший стимул навчатися;
  • аби вчитель та учні були впевненими, задоволеними собою і зростали.

Кілька років Олена спостерігала, що робить її роботу ефективною. Й окреслила тренди неформальної освіти:

  1. Мікронавчання
  • Чим менше інформації, тим краще. Треба обирати найголовніше й викидати те, без чого інформація не втратить цінності;
  • Коротко і ясно. Теоретичний і навчальний матеріал треба викладати до 10-ти хвилин. Після цього треба робити перерву, влаштовувати практичну або групову активність.
  • Треба надавати перевагу практичним і проєктним активностям. На практиці люди краще засвоюють інформацію.
  1. Актуальність

Олена радить розглядати цей тренд у трьох напрямах:

  • Зміст. Треба, щоби діти отримували на уроках навички, які знадобляться в житті;
  • Структура. Матеріал треба викладали логічно й послідовно;
  • Форми подачі для аудіалів, візуалів та кінестетиків. Люди сприймають інформацію по-різному. Клас можна протестувати і зрозуміти, з ким як краще працювати. Для цього є різні гачки:

– Кінестетичні гачки. Це – про рух. Так, треба реорганізовувати простір, влаштовувати активні ігри й роботу в мінігрупах;

– Аудіальні гачки: подавати матеріал в аудіоформаті, використовувати музику й записи звуків;

– Візуальні гачки: давати дітям реквізити (наприклад, ділити, використовуючи яблука, а не писати приклади в зошитах), зв’язувати теми з різними типами мистецтва, вмикати фрагменти мультфільмів до теми або для обговорення;

– Смакові гачки: асоціаціювати теми уроку зі стравами, смаками й запахами;

– Змістові: наводити цікаві факти, жарти, загадки, метафори, аналогії, паралелі з літературними, ігровими героями.

Олена наводить приклад реквізиту. Це – гра “48 компліментів” Оксани Дрик. У грі є 3 колоди. Жовті – дієслова, зелені – іменники, блакитні – прикметники. Такі картки можна роздрукувати, самостійно підбираючи слова. А далі – облаштувати в класі куточок компліментів. Діти можуть виймати картки наосліп і робити з них комплімент. За словами спікерки, деякі компліменти будуть смішними – і ситуація перетвориться на жарт. Таку техніку можна практикувати з дітьми, між якими виник конфлікт або непорозуміння.

Наприклад, лекторка дістає з колоди слова “гострий”, “сяє” й “зірка” і пропонує слухачам скласти з цих слів комплімент. Слухачі пропонують такі варіанти: “Твій гострий розум сяє, як зірка”, “Ти – зірка, ти сяєш, я гостро це відчуваю”, “Твій гострий розум здатен підкорити будь-яку зірку”.

  1. Гейміфікація

Йдеться про те, що можна використовувати елементи гри в неігрових ситуаціях. Спікерка обґрунтовує, чому використовувати ігри на уроках важливо:

  • Мозок сприймає ігровий досвід за реальний. За кілька годин гри можна досягти результатів стабільного навчання;
  • Розвиваються навички майбутнього;
  • Вибудовується новий рівень комунікації.

Можна роздрукувати фото чи малюнки різних предметів. Тоді кожен гравець витягує дві картки й пов’язує їх однією асоціацією. Ті, хто називають асоціацію – кидають карти у відбій. Хто ні – забирають картки собі. Програє той, хто назбирає найбільше карток. Наприклад, глобус і годинник можна пов’язати словосполученням часовий пояс.

  1. Візуалізація

Усе, що можна показати, – треба показувати. Наприклад, можна використовувати цифрову стіну Padlet для організації дискусії, мозкового штурму, зворотного зв’язку. Також у програмі можна оцінювати й коментувати повідомлення інших.

  1. Інтерактив
  • За допомогою додатку School Bell можна привертати увагу дзвінком;
  • Додаток Pomodoro знадобиться, коли вчителеві треба, щоби діти зробили щось упродовж обмеженого часу.
  • За допомогою додатку Decision Roulette можна вирішити, хто піде до дошки чи яку тему візьме для проєктної діяльності;
  • У додатку SeeSaw діти можуть зробити портфоліо. Переглядаючи їх, учитель зможе більше дізнатися про учнів. Так можна стати ближчими.

Олена каже, що успіх уроку залежить від використання всіх трендів.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – alebloshka, Depositphotos

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.

Матеріали за темою

Обговорення