Михайль Семенко: (не) палив “Кобзар” і працював у “коворкінгу”. 38 фактів, про які не розкажуть у школі

“Коли ми дивимося фільм, нам подобається герой не тому, що він ідеальний, як-от у школі намагаються розповісти про письменників. Він має недоліки, і саме вони допомагають поглянути на героя чи письменника як на живу людину. Адже ці люди, як і ми, прокидалися вранці, чистили зуби або не любили їх чистити, полюбляли їсти щось шкідливе, хворіли, сварилися, зраджували”, – каже письменниця й дослідниця Михайля Семенка Любов Якимчук.

За її словами, Семенко боровся з так званою іконізацією письменників. Бо живі люди виявляють емоції до таких самих людей, як вони, а не до портретів. А літературу можна вивчати саме через емоції.

“Нова українська школа” поговорила з Любов’ю про те, як Михайль любив грати на скрипці, навчався в психоневрологічному інституті, був двічі одружений і працював у “коворкінгу”.

Далі – пряма мова.

ПРО НАРОДЖЕННЯ Й БАТЬКІВ

1. Матір Михайля звали Марією Проскурівною. У школу вона ходила лише дві зими. Її навчав грамоти молодший брат. Коли вона вже мала дітей, під час приготування борщу розгортала підручник із французької мови й намагалася вчити слова.

Пізніше вона писала братові, який викладав у Петербурзі, листи з історіями, які відбувалися в селі. Братові це дуже сподобалося, і він порадив їй оформлювати це в оповідання. Власне, так вона стала письменницею.

2. Батько Михайля був писарем. Він отримував багато могоричів на роботі, тому випивав. Молода сім’я ще до народження Михайля намагалася відкрити шинок, але припустилися помилки. Інша пара відкрила шинок і в ньому ж жила, а батьки Семенка спочатку взялися будувати хату, а потім хотіли побудувати бізнес.
3. Семенко написав про своє народження так: “Коли Волт Вітмен вмер, 1892, народивсь я”. Виходить, український верлібрист народився в той рік, коли помер перший поет, який започаткував верлібр як жанр. А народився Михайло в Кибинцях, що на Полтавщині, поблизу гоголівського Миргорода.
4. Мати дбала про освіту 7-ми дітей. Зрештою, усі її діти отримали хорошу освіту. Михайло ще в 4 роки навчився читати й писати.
5. Спочатку Семенко вчився в Хорольському училищі, а потім – у Курському реальному училищі. Його захопленням була скрипка, він брав уроки гри на скрипці, і на якийсь час спеціально виїздив до Києва.

Сестра Софія, гімназистка, порадила йому вступати до психоневрологічного інституту, пишучи: “Адже з музикою ти давно вирішив, що робити, відсунути її на задній план, хоч як це важко; але кидати, Мишко, у жодному разі не можна, раз музика для тебе так багато важить”. 1912 року Михайль став студентом, але однаково намагався займатися музикою.

6. Утім, через те, що це заняття потребувало додаткових грошей (а їх йому надсилали з дому небагато – інколи не вистачало, щоби пальто купити), він закинув уроки. Так, продовжив писати вірші.
7. До слова, психоневрологічний інститут він не закінчив. Але знання, які йому там дали, чітко прослідковуються в його віршах. Наприклад, видно, що він знав, що таке теорія еволюції, читав Дарвіна. Дуже був обізнаний у географії, знав іноземні мови.
8. Усю юність Семенка мати намагалася виділити гроші із сімейного бюджету, щоби він навчався. А коли Михайль був дорослим і працював на Одеській кінофабриці у 20-х роках, то відплатив тим самим: надсилав гроші матері. Також відправляв її на курорти, щоби вона підлікувалась.
9. З батьком також були непогані взаємини. Збереглося листування, у якому Михайль намагається пояснити, чим він займається й чому обрав саме літературу та поезію. Зокрема, з Владивостока, перебуваючи на службі в царській армії, Михайль писав батькові про це. Згадував як приклад російського поета Ігоря Сєверяніна, який, мовляв, 7 років писав вірші й тепер має 20 тисяч рублів доходу на рік. Михайль розраховував заробляти письмом не менше.
10. І йому вдалося. Він непогано заробляв і на Одеській кінофабриці, і коли жив у Харкові наприкінці 20-х та на початку 30-х років, видаючи журнал “Нова ґенерація”. Зокрема, міг собі дозволити їздити за кордон і фінансово допомагати близьким.
11. Наприкінці 20-х Семенко бував у Німеччині. У нього навіть є вірш про дилему відряджень: як усі їздять за кордон, аби купувати речі, яких не було в СРСР.

“Пісня поета, що пробув три тижні у Берліні за командировкою Народного комісаріату освіти”, 1929, Берлін

Виганяє, як матка – плід, Берлін командированого поета
бо він уже витратив всі марки на крам, що замовила перед від’їздом жінка –
йому огидла вже косоока Шпреє, та й
кров од незвичного посту
біжить
кровогоном
надто гінко.

Ах, Берлін, Берлін, місто мікробів, кашлю, нежиті й грипу!
Ах, Берлін, і святкові вітрин принади!
І кафе, і кіно, і рев’ю, і райнгардовський цар Едіп, – у
пролетарському
засумленому серці
скипілися
всі твої універмаги, вертгайми, кадеве і ювелірні склади!

Ах, Берлін, Берлін – чорний Берлін, як каже Семенко,
нудний Берлін, місто безавантурне самогубців, як каже Влизько!
Чи дасть мені ще
Радянська наша влада кохана
долларів!
хоч невеличку жменьку –
щоб і на той рік хоч трохи я відчув себе у справжню культуру, європейську, закоханим!

6. 1921 Михайль побував у Ризі з дипломатичною місією. Брав участь як перекладач конференції, коли підписували Ризький мирний договір, який завершив польсько-радянський збройний конфлікт 19–20-х років. Також перекладав текст договору. Тоді найпоширенішою мовою міжнародного спілкування була французька, яку Семенко чудово знав.
7. Під час Першої світової війни очікували, що відкриється фронт у Владивостоку. Михайль служив там у телеграфній роті. На щастя, саме там фронт так і не відкрився – і Семенко не брав участі в боях, на відміну від його брата. З ним він започаткував футуризм в Україні. Брат, на жаль, загинув у боях.
8. Після війни, коли Михайль писав біографічні довідки й віддавав їх до публікації, то не згадував, що служив у царській армій. Натомість створив міф, що збирався емігрувати до США Беринговою протокою, залишивши Російську імперію.

ПРО ЛІТЕРАТУРУ, ХОБІ, ХАРАКТЕР Й ОДЯГ

15. Донька поета Ірина Семенко писала про батька: “… Він був байдужий до побуту, до “комфорту”, до страв, але дуже любив свої письменницькі “знаряддя”. Любив подорожі, що давали йому відчуття волі й незалежности від побуту. Вдягався просто, але зі смаком. Його “форма” – майже завжди костюм і краватка; взимку в останні роки його життя – хутряне темно сіре кепі й коричневе хутряне пальто з оленя… Зі мною розмовляв завжди українською вибагливою мовою, навіть тоді, коли в багатьох сім’ях моїх шкільних товаришів почали говорити більш по-російськи”. Друзі згадували, що Сем, як вони кликали його, говорив полтавською говіркою. Зрештою, говірки багато і в його віршах.
16. Михайль був дуже веселий, як кажуть, був душею компанії. Дещо бурхливий, мав експресивний характер. Зокрема, серед його друзів був Лесь Курбас, доки вони не посварилися.
17. Семенко не був високим. Пізніше з другою дружиною, з якою він познайомився в Одесі, їх називали Пушкін і Наталі. Бо Михайль був кучерявий, чорнявий і низького зросту, а Наталі була вища від нього на пів голови.
18. Він хотів усього нового й постійно пробував щось нове. Це й відбилося в його текстах. Його вірші – це постійний пошук і спроби. Проза – також. До речі, вона не опублікована – досі зберігається в архіві.
19. Друзі писали про Семенка теплі слова. Наприклад, коли йому запропонували бути редактором на Одеській кінофабриці, він за кожної можливості пропонував друзям роботу й перетягував у літературу тих, які до того нею не займалися. Як-от Яновського, який збирався бути моряком.
20. Один з учнів Семенка, який дожив майже до наших днів, Володимир Гаряїв, розповідав, як приходив додому до Семенка в будинок “Слово”. Семенко читав вірші Гаряїва, коментував їх, нібито навіть хвалив. Так, він допомагав молодшим просуватися в літературі.
21. Коли Михайль переїхав у Харків, то працював над журналом “Нова ґенерація” в кав’ярні “Пока”. Зараз би назвали це коворкінгом. Також Сем любив багато й цікаво читати. Можна сказати, що його робота й захоплення збігалися. Він займався літературою повсюдно: від редагування журналів до влаштування літературних містифікацій і писання віршів.
22. Якось у журналі “Нова ґенерація” Семенко опублікував текст “Справа про труп”. У ньому йдеться про те, що на вулиці знайшли тіло невідомої людини: “Зросту низького, брюнет, кучерявий, можливо, хінець, можливо папуас, некрасивий. У кишенях не знайдено нічого, окрім документів на ім’я Семенка М.В., боргових розписок і листа… Невідомого вбито за допомогою якогось дуже тупого предмету, щось на зразок грубого альманаху, формату “Літературного ярмарку”.

Справа в тім, що “Літературний ярмарок” видавала “ВАПЛІТЕ” (Вільна академія пролетарської літератури), зокрема Хвильовий і його компанія. Грубий томик, яким можна вбити. (Семенко брав участь у словесних перестрілках із “ВАПЛІТЕ” під час літературної дискусії 25–28-х років. Там критикували одне одних. – ред.)

23. Кажуть, Семенко любив гаспароне. Довго ніхто не розумів, що це за солодощі. І зовсім недавно вдалося дізнатися, що це були шоколадні вафлі в такому вигляді, як зараз випускає одна харківська кондитерська фабрика. Про те, що це таке, вдалося дізнатися з інтерв’ю Всеволода Нестайка, який згадує, як він із мамою куштував у дитинстві ці неймовірні шоколадні гаспароне в Харкові.
24. Також Михайль любив випити алкоголь, зокрема міцні напої й пиво, які в будинку “Слово” багато хто любили.

ПРО ЛЮБОВ

25. У нього було дві великі любові. Перша – його дружина Лідія Горенко, з якою він познайомився у Владивостоку в 1916 році. Спочатку готував її брата до вступу в інститут, навчаючи гри на скрипці, а потім – їй допомагав готуватися. Так і зав’язалися стосунки. До слова, вона була українкою.
26. У Владивостоку поет цікавився мистецтвом Японії (купував гравюри й малюнки), складав музичні композиції, ходив до місцевої бібліотеки, читав коханій вірші Лесі Українки. До того ж написав свої книжки – “П’єро здається” і “П’єро кохає”. Їх надрукували тільки 1918 року.
27. Коли почалася мобілізація, він повернувся в Україну й одружився з Лідією. Від неї в нього було двоє дітей – Ірина й Ростислав.
28. З другою дружиною він познайомився в Одесі. Наталя Ужвій була примою театру “Революція”, відомою акторкою, знімалася на Одеській кінофабриці, де Семенко працював. Вона була помітною й відомою, захоплювала багатьох. У Семенка з нею зав’язався роман.
29. Судячи з усього, це були бурхливі та пристрасні стосунки, на відміну від ніжних довірливих стосунків із Горенко. Згодом Михайль і Наталія почали жити разом, у них народився син Михась, на рік молодший від сина Ростислава. До речі, Михась писав вірші та помер юнаком від менінгіту.
30. У спогадах матері Семенка є негативні відгуки про другу дружину. Наприклад, вона пише, що коли Михайль пиячив, а мама приїздила до нього в Харків, щоби побачити онука, то Наталія приходила з театру й могла замахнутися чи вдарити його чимось, поки той спить п’яний.

НАЙПОПУЛЯРНІШІ МІФИ

31. Кажуть, Семенко спалив “Кобзар” Шевченка. Це не так. Він не тільки нічого не спалив, а ще й написав власний “Кобзар”, Михайля Семенка. А щодо Шевченкового він тільки написав у книжечці “Кверо”: “Я палю свій Кобзар”. Це означало, що він виступає за нове мистецтво, відмовляється від канонізації Шевченка. Він не хотів бути наслідувачем Шевченка й обрав інший шлях – футуризм.
32. Є упередження, що Семенко і все покоління “Розстріляного відродження” були комуністами, і ними не варто цікавитися, бо комунізм – це зло. Так, Семенко був у партії українських комуністів-боротьбистів. Але коли вони “влилися” в комуністичну партію більшовиків, Семенко вже не був її членом і членських внесків не платив.
33. Семенкові вороги й суперники часто пишуть, що Михайль був задиркуватою людиною, до того ж буцімто бив свою першу дружину. Про це писала, зокрема, Оксана Буревій, донька Костя Буревія, яка насправді не може свідчити про побої, бо була зовсім маленькою. Треба розуміти, що в Костя з Михайлем були ворожі взаємини через те, що Буревій насміхався над Семенком і писав вірші, у яких висміював “Нову ґенерацію” й Семенка. Оксана мала, за що не любити дядька Махайля.

ПРО ХВОРОБИ І СМЕРТЬ

34. У Семенка були проблеми зі шлунком. Йому начебто навіть робили операцію. Але треба ще дослідити, яку саме.
35. 22 квітня 1937 року Семенко приїхав із Харкова, де він жив, до Києва, де в нього мав відбутися творчий вечір. Його заарештували в готелі “Континенталь”. Під час арешту була присутня Наталія, хоча вони вже рік як розійшлися. Її підпис є на ордері про арешт.
36. Семенка допитували й інкримінували терористичну діяльність. Зокрема те, що він нібито збирався кинути бомбу у формі пляшки в трибуну радянського партійного діяча Станіслава Косіора, який мав виступати 1 травня 1937 року в Києві.
37. 24 жовтня 1937 року о 2 годині ночі його розстріляли в Жовтневому палаці. За розстрільним списком він був 37-м. Тієї ночі він чув усі 36 пострілів або й бачив, як когось розстрілювали. Зазвичай стріляли в потилицю, спрямовували дуло вниз, аби було менше крові. Тоді всі тіла завантажили й відвезли в Биківнянський ліс, що в Києві за метро Лісова. Зараз ця ділянка, куди скинули тіла розстріляних тієї ночі людей, позначена – на дереві висить меморіальна дошка, присвячена Михайлеві Семенку.
38. За рік до розстрілу Михайля в Наталі Ужвій з’явився інший чоловік, який згодом усиновив спільного із Семенком сина Михася. А Михайль начебто хотів повернутися до своєї першої дружини Лідії Горенко і двох дітей: Ірини та Ростислава. Але хто його знає, чого він насправді хотів. Тоді вже застрелився Хвильовий, який написав у своїй передсмертній записці: “Отже, як казав Семенко, ясно”. Обидвом їм було ясно. От тільки що? Що всіх їх винищать чи щось інше?

Дослідження біографії поета здійснене Любов’ю Якимчук за підтримки стипендіальної програми УКФ.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Основа для титульної ілюстрації: Wikisource