Напишіть нам

Всі теми

Наші за кордоном: враження батьків про школи в інших країнах

Батьки дітей, які зараз відвідують закордонні школи, масово пишуть про цей досвід навчання. Ми зібрали розповіді кількох мам, адже те, як діти реагують на нове шкільне середовище, – це дуже цікаво. Хтось захоплений, хтось має змішані відчуття, але всім цікаво, бо це новий досвід.

Олена, шведська школа

Ми оселилися в маленькому містечку, тягли самостійно українську школу онлайн, але, коли зрозуміли, що діти не можуть без спілкування з однолітками, – подалися у шведську школу.

Маю двох дівчат 8 та 12 років (в Україні ходили до 2 та 6 класів). З українців у нашому регіоні лише одна сім’я з Києва, крім нас.

Жодної адаптації в нас не було, дітей одразу зарахували до звичайних класів. Попри абсолютне незнання шведської мови, моїх дітей прийняли дуже тепло як вчителі, так і учні. Менша дівчина приєдналася до 1 класу, старша – до 6-го.

Я надзвичайно хвилювалася в перший день навчання, оскільки розуміла, що менша навіть не знає, як запитати, де туалет. Але все виявилося окей, уже ввечері обидві розказували назви кольорів по-шведськи й рахували в межах 100. Не уявляю, як це можливо, оскільки мова надзвичайно складна.

Школа має 3 корпуси для різних вікових категорій, уроки є по 30, 60 і 80 хвилин, перерви – від 20 до 60 хвилин. Пишуть лише олівцем. Учитель каже, що це логічно, адже олівець можна стерти й виправити помилку.

Усім абсолютно забезпечує школа: ноутбуки, зошити, книжки, олівці й інше. Харчування безплатне, кілька різновидів страв, щоби дитина могла обрати, дуже ретельно опитують, чи дитина не веган, не алергік тощо.

Важливе живе спілкування, тому телефони забирають до кінця уроків, моїм дітям лишають, щоби могли користуватися перекладачем. Усі перерви на вулицях, у будь-яку погоду, у дощ дають чоботи й водостійкі костюми (думаю, це костюми відсутніх дітей, потрібно вже обзавестися власними).

Форма одягу – вільна, й отут діти самовиражаються, як хочуть. Мене, яка звикла то до шкільної форми, то до ділового стилю, просто шокує іноді манера одягу школярів. Але дітям, звісно, подобається. Шведи – дуже міцна нація, тож ходити в холодну погоду в пуховику та шортах на голі ноги – для них нормально, мої дівчата, закутані з ніг до голови, дуже вирізняються)))))).

По школі вчителі ходять у змінному взутті, менші діти – у капцях, старші – просто в шкарпетках. Чистота школи мене просто вражає.

Дуже важливим на уроках є обговорення інформації. Щоби зрозуміти причини виникнення будь-якого явища, діти вільно ставлять запитання і висловлюють свою думку. На уроках можна хоч лежати, якщо це комфортно. Є урок, на якому дивляться новини й потім обговорюють побачене.

Як я зрозуміла, пишуть мало, більше працюють із планшетами та ноутбуками. Усі книжки лишаються в класі, додому можуть узяти якісь роздруківки, але в жодному разі не рюкзак по 10 кілограмів з усім шкільним приладдям, як у нас.

Вивчають іноземні мови. Англійська – обов’язкова, її знають просто ідеально всі. На вибір дають німецьку, французьку або іспанську.

Домашніх завдань як таких немає. Знаю, що зараз клас старшої доньки робить презентацію про американські штати, усе це в школі у вільний час. Донька дивується, що ніхто не змушує й не вимагає, діти самі сідають і роблять, бо їм цікаво. Моя донька робила презентацію про Україну.

Коли я розмовляла з учителькою про домашні, вона спочатку щиро не розуміла, що я від неї хочу. Коли я пояснила, що таке домашнє завдання в моєму розумінні – вона була шокована, каже: “А навіщо стільки займатися дома? А коли в дитини вільний час? Це ж так вона зненавидить школу…”.

Водночас учителі щиро дивуються рівню знань українських дітей. Можу зазначити, що українська програма явно масштабніша, але чи потрібна вся та інформація, яку дають в українських школах?

Я розумію, що повернутися в рідні школи для моїх дітей буде складно, не уявляю, як вони наздоганятимуть своїх однолітків у навчанні, коли звикнуть до шведських шкільних реалій. Але поки що мої діти біжать до шведської школи, обожнюють своїх учителів і нових друзів, які терпляче навчають їх своєї мови й роблять максимум для українських діток.

Катерина, італійська школа

Після жахів підвалу, евакуаційного потягу під вий сирен і звуки вибухів, холоду пішого шляху через кордон тощо школа стала ковтком свіжого повітря. Це перше, що нарешті викликало в мене усмішку, перше, що змотивувало мою семирічну доньку до комунікації.

Оскільки з документів у нас були тільки українські, а на італійські ми чекаємо досі, школа просто дала нам заповнювати анкету з моїх слів, що страшенно мене порадувало. В анкеті питали про харчові алергії та про продукти, що дитина не любить, щоби готувати їй тільки те, що сподобається.

Також мати має право надати контакти трьох осіб, які можуть забирати дитину. Якщо людини в цьому списку нема, хай то навіть рідний дядько, дитину не віддадуть. Отаке запобігання кіднепінгу.

У перший день дочка принесла повний портфель і ще два пакеи подарунків. І це не просто на честь нас – подарунками зустрічають будь-кого новенького. Також їй подарували листівки всі класи, що дуже надихає. А далі почалися дива.

Моя мала дуже важко сприймала іноземні мови, а тут її навчили базових слів, а також математичних понять на рівні 1 класу за три шкільні дні. Сказати, що я була здивована, – це нічого не сказати. У класі є соціальний педагог, що супроводжує всіх дітей, тому школа відкрита для дітей з особливими освітніми потребами. Це не просто не дивно для них, а в порядку речей.

Зазначу про особливий підхід до навчання: вчителі залучають так багато сучасних технологій і молодіжних трендів, як тільки можна. Програма дещо слабувата, що на руку нам у сенсі адаптації, але, думаю, що це через те, що італійська школа 13-тирічна.

Трохи засмутила шкільна форма, котра дуже нагадує радянську: на цей клімат навесні й восени в ній нестерпно спекотно. Але порадувало, що я порушила це питання в батьківському чаті, посилаючись на відсутність шкільної форми в Україні, батьки підтримали й ми разом попросили адміністрацію про лояльність. Й адміністрація погодилась.

Багато шкільних матеріалів надає школа, програма цікава (наприклад, на природознавстві вони вирощують квасолю, змагаються, у кого краще й вище виросте. Моя перемагає, одразу видно: українка))).

Школа працює з 8:30 до 16:15 (приблизно, деякі класи виходять о 16:10, деякі о 16:20), батьки зустрічають дітей на вулиці. Дитина показує вчителю пальцем на маму, мама махає рукою.

Тетяна, французька школа

Першою допомогою, яку я отримала від Франції, була саме школа для дитини. Адже для них дитина в школі (і мама, яка має вільні руки) – то святе. І школа обов’язкова з 3 років.

Було питання щодо класу, бо за віком син мав іти в їхній аналог 1 класу, але управління освіти дозволило, з огляду на ситуацію, зарахувати в аналог старшої групи садка (як він і ходив в Україні).

Директорка школи нас зустріла в костюмі пінгвіна (бо в цей день був карнавал) і тут я зрозуміла, що все буде добре. Те, що дитина не знає французької, нікого не здивувало й не злякало, вони мають спеціальний адаптаційний клас на кожній паралелі (не для українців, а для дітей не французького походження взагалі).

У класі 25–27 дітей на двох дорослих (вчителька + помічниця). Приміщення облаштоване як клас, але є мезонін для ігор. Решта так само, як у нас, – туалет і роздягальня на вході.

Розпорядок дня теж приблизно схожий на наш у садках. Зранку заняття, прогулянка, тоді обід. У якісь дні музика й фізкультура. Раз на два тижні – відвідування бібліотеки. Школа працює за системою, близькою до Монтесоррі, тобто діти мають чималий вибір різноманітних занять і можуть їх вільно обирати. Є, звісно, й обов’язкові заняття на кшталт прописів чи математики.

Їдальня в іншому приміщенні через дорогу (взагалі це інші структура, яка окремо оплачується). Меню за повною французькою програмою – закуска, основна страва, сир, десерт. І з 3 років повний комплект серверування, включно з ножем. На десерт буває та-дам (тримайтеся, українські мами))) – морозиво! Взагалі меню таке, що мене б так годували)))

Пообіді охочі можуть полежати / подрімати в спортзалі на матах, але це не обов’язково і триває 30–40 хвилин.

Школа працює з 8.20 до 16.30, крім середи і вихідних. Група подовженого дня – зранку і ввечері, а середу забезпечує “центр розваг” за окрему плату. Мені все покриває мерія, як і їдальню, але ми користуємося тільки заняттями до обіду в середу.

З незвичного – багато виходів за межі школи. Щотижня заняття на стадіоні на іншому кінці містечка. Щомісяця якась автобусна екскурсія (в такому випадку просять супроводжувати 2–3 батьків із класу). Це все насправді дуже безпечно організовано.

У перший тиждень учителька трохи жалілася, що син не слухається, скаче в приміщенні (можна тільки на вулиці). Але потроху ми то все проговорили й розібралися в правилах. Зараз претензій практично немає, зрідка якісь дрібниці.

Взагалі правил досить багато, але вони логічні і зрозумілі. І в межах цих правил діти вільні.

Сам “піддослідний” не те, щоб у захваті, але за паркан зранку не чіпляється (як це деколи було в Києві), а робить “па-па” і жваво чимчикує у свій клас.

P.S. Ще один “шок-контент” – можна зі соплями по коліно, кашлем і температурою до 38. Не можна з кон’юнктивітом, рвотою, поносом, ну й температурою під 39. Жодних довідок від лікаря теж не треба, просто попередити, якщо дитини не буде, і виходити, якщо симптомів немає 24 години. Якщо хвороба супроводжується температурою – на другий день зробити домашній тест на ковід. Також треба робити тест, якщо хтось у класі захворів на ковід (про це повідомляють на електронну пошту й за цим листом можна отримати безплатний тест в аптеці).

Яніна, австрійська школа

Австрійці йдуть до школи в 6 років та навчаються протягом 9-ти або 12-ти років. Спочатку 4 роки вони займаються в початковій школі (Volksschule). По закінченні діти обирають один із двох типів шкіл: основну (Hauptschule), де навчаються ще 5 років, або середню загальноосвітню, у якій потрібно навчатися 8 років.

В австрійських навчальних закладах п’ятибальне оцінювання. Проте одиниця – це найкраща оцінка, а п’ятірка – найгірша.

Ставлення до дітей з України чудове. Усі максимально допомагають якнайшвидше адаптуватися та вивчити німецьку мову. Вчителька щодня займається з моєю донькою додатково після уроків + записує на спеціальний плеєр аудіо з новими словами та висловами, щоби дитина швидше запам’ятовувала та правильно вимовляла слова.

Шкільна програма деякою мірою важча, ніж в Україні. Наприклад, математика у 2 класі за рівнем, як в українських школах за програмою “Інтелект України” діти вчать у 3 класі. Але матеріал подається в цікавій та креативній формі. Тому дітям цікаво та не нудно.

Усі підручники діти отримують безплатно. Батькам потрібно придбати лише зошити та деяке письмове приладдя. Також держава оплачує проїзд дитини в громадському транспорті (за пред’явленням Schülerausweis).

У кожному класі є музичні інструменти. Австрійців із дитинства вчать любові до музики, тому багато хто з них гарно співають та вміють грати на музичних інструментах.

У школі ніхто не підвищує голос на дітей. В Австрії взагалі не прийнято кричати на дітей. Але водночас діти ввічливі та дисципліновані.

Мобільні телефони в школі заборонені від слова ЗОВСІМ, і я вважаю це правильно.

Школа за здорове харчування: шкідлива їжа заборонена, натомість щосереди проводяться благодійні ярмарки, де можна придбати корисну їжу. Коштує вона символічно.

Також австрійська школа пропонує турботу про дітей і в позаурочний час. Працює група подовженого дня – Hort. Там діти роблять домашні завдання (вчителі їм пояснюють та допомагають, якщо щось не зрозуміло). Також на Hort дiти грають у настільні ігри, спілкуються між собою, грають на свіжому повітрі та обідають (харчування повноцінне та максимально корисне – годують першими стравами, гарніром та м’ясом, дають фрукти, овочі).

Є шкільний автобус: діти постійно відвідують екскурсії, їздять у гори, ходять до церкви, на пікнік тощо. Хто живе далеко від школи – тих автобус забирає зранку з дому та відвозить після уроків додому.

Узагалі австрійці як нація – дуже законослухняні та порядні, спокійні та врівноважені. Більшість знають кілька мов (і це вважається нормою), практично всі грають на музичних інструментах, цікавляться мистецтвом, постійно займаються саморозвитком, мають цікаві хобі, подорожують. І, відповідно, вчать цього дітей. У них усе ідеально – починаючи від поведінки в суспільстві й закінчуючи сортуванням сміття.

Олена, ірландська школа

Ми якраз потрапили на двотижневі весняні канікули, які закінчилися після православного Великодня.

У них є школи окремо для хлопчиків і для дівчаток та змішані. Також є шкільна форма, у кожної школи своя: спортивна й ділова. Три дні на тиждень ходять у діловій і два – у спортивній або навпаки, про це попереджають. Обом дітям форму надали безплатно, ірландці купують самі, але сім’ї із низьким доходом можуть подати запит на допомогу із підготовки дітей до школи.

Молодша й середня школа – окремі. Молодша – з 5 до 12 років, далі йде середня.

Молодший син пішов у школу для хлопчиків, в Україні він ходив до 1 класу, тут потрапив у нульовий, бо на 1 вересня йому було 6, а потрібно 7.

Дитині подобається: малюють пишуть, читають, дивляться мультики, грають у херлінг (національна гра), також діти гуляють на подвір’ї – це обов’язково, їх виганяють на вулицю. Ланч треба брати із собою.

Вчитель намагається познайомитися з дитиною й пізнати її вподобання.

Середня школа – з 13 років. Ми в змішаній школі. Є база – математика, англійська, спорт і мистецтво, усе інше – на вибір: деревообробка (у школі є майстерні), графіка, домашня економіка, інженерія, інформатика.

Мистецтво і спорт поділяються на гілки: це й малювання, і гончарство, й арт – кому що до смаку. Спорт також поділяється на гілки, обирають за особистими вподобаннями.

У школі є все: верстати, планшети, проєктори тощо.

Усіх тонкощів я не знаю, мені провели екскурсію – і все, далі дитина вирішує всі питання самостійно. До мене приїжджала соціальний педагог, залишила контакти й у разі проблем попросила звертатись.

Син в Україні не дуже горів бажанням навчатись і школа для нас – страшне слово.

Тут сказав, що атмосфера більш комфортна.

Анжеліка, польська й німецька школи

Мабуть, уже маючи досвід навчання моєї дитини в Польщі та Німеччині, можу розповісти про явні відмінності української та європейської освіти.

Зараз моя дитина навчається одночасно в німецькій гімназії та у своїй українській школі онлайн.

Перша відмінність і, звісно, найбільш визначна – це педагоги.

У європейських школах керівник та всі вчителі виявляють до кожної дитини повагу. У Німеччині – плюс дружелюбність. На учнів не підвищують голос, немає наказного тону та команд сіли-встали. Дітям під час уроку дозволяється перепитувати, уточнювати, підходити ближче, щоб уважніше розглянути… Кожний учитель на уроці допоможе, підтримає.

Друге – це програма. У німецькій гімназії в старших класах лише по 5–6 уроків на день. Деякі предмети йдуть парами. Плюс, іноді буває ще один урок, найчастіше останній, самопідготовки. Дзвінків немає. Уроки не нормовані за часом, але не більше 40 хвилин. Деякі, класичні в нас предмети, суміщені. Математику не ділять на алгебру та геометрію. На уроці німецької вивчають літературні твори, одночасно навчаючись правопису. Обов’язкове вивчення двох іноземних мов: англійська та ще одна на вибір між російською, французькою та латиною. Домашніх завдань немає. Але бувають групові проєкти, які можна виконувати після занять і не в школі.

Третя відмінність – актуальність знань. Відсутність марної інформації, зубріння правил, віршів, переписування параграфів із підручника до конспекту. Навпаки, отримані під час уроків знання можуть стати в пригоді. Наприклад, на уроці біології під час теми про вагітність докладно обговорювався кожен спосіб застосування контрацептивів. Неймовірно для української освіти, але на наступному уроці біології, під час вивчення венеричних захворювань усі учні практично навчалися надягати презервативи. На дерев’яні фалоси, звісно. Під час вивчення таких делікатних тем ні вчитель, ні учні не червоніли, не комплексували. І вульгарних жартів не було. Уроки минули звичайно.

Четверте – релігія. На відміну від України в європейських країнах школа від релігії не відокремлена((

У Польщі моя дитина відвідувала католицьку школу. Приймаючи її, директор поцікавився віросповіданням та звільнив від уроку релігії. У Німеччині директор одразу запропонував на вибір релігію чи філософію.

П’яте, і теж важливе – це ставлення дітей до школи. Їм подобається! У школі комфортна вільна та дружня атмосфера. Навчання не напружує, навчання легке, а частіше ще й цікаве.

Ну, і шосте – звісно, відсутність батьківського комітету, робочих зошитів, поборів, штор…

Олена, словацька школа

Мої дівчата пішли в державну початкову школу (2 та 5 класи). Нам надали всі навчальні матеріали безплатно (тут батьки купують друковані зошити). Наскільки я зрозуміла, є фонд класу, але нам ніхто нічого не казав здавати. Навпаки, школа пропонувала надати допомогу у вигляді канцелярії, ланчбоксів тощо.

Школа починається о 8.00, є група подовженого дня та різноманітні безплатні гуртки при школі. Сніданку немає, є обід – платний (для українців, у багатьох школах зараз зробили безплатним, але ми відмовилися, бо діти балувані))).

Програма відрізняється від української. У 2 класі значно відстає, немає інформатики, що прикро. А в 5 класі, навпаки, уже вчать осьову симетрію, біологію й географію. На урок праці ходять разом дівчата і хлопці, усі разом шиють, пиляють дерево (що прекрасно))). Домашніх завдань дуже мало, інколи взагалі не задають.

Є спеціальний учитель, який додатково вчить українських діточок словацької мови.

Дуже часто ходять у походи та кудись їздять, причому і в інші міста та країни, усі поїздки або безплатні, або коштують дуже дешево. Нещодавно влаштовували ніч у школі, дітки спали в спальниках прямо в класі.

Шкільної форми немає, можна ходити в чому завгодно. Телефони не забороняють.

Щоденників немає, усі оцінки та завдання приходять в особистий кабінет у спеціальному додатку, також там відбувається комунікація вчителя з батьками.

Навчальний рік закінчується 30 червня та починається 2 вересня. Вчаться в Словаччині 13–14 років.

Поки що в мене змішані відчуття, бо є як плюси так і мінуси.

Дітям спочатку дуже подобалось, але цей ентузіазм швидко зник.

Ще забула написати, що оцінювання тут навпаки: п’ятибальна система, але одиниця – це найкраща оцінка. А п’ять наче взагалі нікому не ставлять.

Іванна, данська школа

Діти і вчителі в захваті від школи!) Я сама вчителька англійської мови, наразі вчителюю в інтеграційному класі для іноземців. Наших дітей залучають зараз масово, оскільки батьки отримують документи на проживання і стаціонарна освіта – обов’язкова. Ідуть назустріч і, якщо дитина має уроки онлайн, на кілька тижнів відтерміновується запис до місцевої школи.

Першочергове завдання – данська мова. Хоча всі знають англійську, але какая разніца не працює. І це при тому, що шукають українських учителів, аби із серпня розпочати навчання, беручи до уваги українську програму. Данія розуміє, що багато сімей повернуться додому, і намагається зробити все, щоби діти не втратили навчальний рік. Це велика підтримка!

У нашому класі діти просто діляться на початкову школу й середню. У групі є один український учитель та кілька данських. Робоча мова – англійська, за потреби є допомога українською, але вчимо лише данську поки що. І вона досить складна.

Навчання – лише в ігровій формі. Для всіх. Багато часу проводимо на вулиці, у будь-яку погоду. Дощовий костюм і резинові чоботи для менших – маст хев. Але на подвірʼї стільки всього – причому того, що в Україні є платним, тож нашим дітям тут воля!

На вулиці працюють педагоги, які залучають дітей до ігор та активностей. І тут вилізло: ми не вміємо гратися. Діти сваряться, роблять шкоду одне одному, жаліються одне на одного, не можуть поділити то гойдалку, то батут. У школі тисяча дітей, на вулиці мурашник, усі дуже активні, але немає бійок і сварок. Лише наші. Так, ніби чекають, що на них накричать. Але тут такого немає.

Мусили запросити спеціаліста, яких у перший же день зробив висновок, що діти не навчені бавитися самостійно. Вони ок вчаться, стараються, але у вільний час, коли вчитель не організовує їх, вони не знають правил поведінки. Прикро. Працюємо тепер над цим, бо навчання відкладається, поки не врегулюємо поведінкові моменти.

Але знову ж таки, данці сприйняли це як “маємо те, що маємо, знаємо що робити”.

Педагог залишився з нами, бо він потрібен. Вчимося й ми, вчителі. До речі, вміти чекати й зайняти себе, коли нудно, – це дуже важлива навичка. Тут на день народження чи свято немає моди на аніматорів. Якщо є група дітей – їм не має бути нудно апріорі! Тільки через уміння зайняти себе чимось діти знаходять хобі. Бо коли їм нудно, вони роблять те, до чого душа лежить. О, це ж так просто, але так дивно, що на запитання про хобі діти відповідають “гуляти з друзями”, “сидіти в телефоні” (навчимося й ми, я впевнена).

Поки справжнього данського шкільного процесу не бачили. Оскільки мова далека від нашої і “як не розумієш, то не догадаєшся”, то в данські класи можна лише з певним рівнем мови. Країна 5 млн населення, тримається за свої традиції і свою ідентичність.

І головне: діти до школи біжать… вони обіймають учителів, записують самі все в блокнот і вчать вдома батьків.

Ми не порівнюємо дітей ні з місцевими, ні між собою. Ми просто беремо і вчимо! Я щаслива, що дотична до цього. Я щаслива, що моя присутність має місію тут і зараз. Діти усміхаються, ми вчимося нових засад соціальної поведінки, емоційного інтелекту й софт скілів, і ці діти, які в мене перед очима зараз, усе подолають! Бо вони вмітимуть і себе обстояти, й іншим не нашкодити. Вони виростуть безконфліктними, бо усвідомлять, що вони рівні серед рівних, їм не потрібно бути першими, щоби бути щасливими.

Титульне фото: автор – norenko.a.v, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення