Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Наставництво для вихователів у садочках: як нова програма допомагає впроваджувати демократичні цінності у ЗДО

Наставництво не є новим педагогічним явищем в Україні, зокрема, його впроваджують як у школах, так і в закладах дошкільної освіти, розповідає Інна Горбенко, тренерка освітніх програм ВФ “Крок за кроком” та “Демократична школа”.

Раніше ми вже писали про практику наставництва в школах. У контексті ж дитячих садочків наставники також можуть відвідувати заняття новопризначених вихователів, давати їм свої поради, допомагати в плануванні та підготовці до занять тощо. Однак важливо не нав’язувати свій досвід, а будувати співпрацю на основі рефлексії.

Водночас не варто забувати, що сучасні садочки мають формувати в дітях демократичні цінності та соціально-громадянські компетентності, які важливі для життя в демократичному суспільстві.

Докладніше про те, як працює нова програма з наставництва в дошкіллі та як допомагає вихователям, читайте в матеріалі “Нової української школи”. Зокрема, у тексті пояснюємо:

  • що відомо про наставництво для вихователів дошкілля;
  • як педагогів вчать транслювати дітям демократичні цінності;
  • з яких етапів складається програма наставництва;
  • що таке “Картки активностей” та чому вони must have кожного вихователя;
  • що про програму кажуть самі учасники.

ЯК ПРОГРАМА ДОПОМАГАЄ ВИХОВАТЕЛЯМ ТА ФОРМУЄ ДЕМОКРАТИЧНІ ЦІННОСТІ

В Україні на рівні законодавства наставництво в дитячих садках ніяк не закріплено, як і власне система підготовки наставників, розповідає Інна Горбенко, кандидатка педагогічних наук, психологиня, тренерка освітніх програм ВФ “Крок за кроком” та “Демократична школа”. Хоча в Концепції розвитку педагогічної освіти наставництво визначається як один із пріоритетних напрямів розвитку професійної компетентності педагогів.

За словами тренерки, нині на законодавчому рівні наставництво реалізують у розрізі педагогічної інтернатури у школах. Про це йдеться в Законі України “Про повну загальну середню освіту“. Так, під час педагогічної інтернатури наставник/ця має допомогти “новенькому або новенькій” педагогу чи педагогині зрозуміти особливості роботи в закладі освіти, познайомитися з традиціями та нюансами роботи колективу, а також підтримати в створенні позитивних взаємин із колегами та дітьми.

“Однак у той час, як у школах наставники мають відповідну підготовку, то у дошкіллі ця практика не передбачена. Та й загалом наставництво у садочках більше ґрунтується на власному досвіді багаторічної роботи в дошкіллі.

Але робота над нашою програмою з наставництва переконує нас, що ця практика дає значно ширші можливості для всіх педагогів, які хочуть навчатися чогось нового та готові змінювати щось у своїй практиці. І це можливо завдяки рефлексії й саморефлексії, а не через нав’язування якогось чи чийогось досвіду”, – розповіла Інна Горбенко.

Тож частиною змісту нової програми наставництва для вихователів закладів дошкільної освіти – навчання і самих наставників. Також вона допомагає педагогам дошкілля адаптуватися до змін, передбачених оновленим Базовим компонентом дошкільної освіти та європейськими стандартами якості дошкільної освіти.

Педагогічне наставництво втілюють в Україні в межах компоненту “Дошкілля” програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа” за фінансової підтримки Європейського Центру Вергеланда (Норвегія).

Так, підготовку наставників зосередили на розумінні цінностей демократії та на тому, як їх інтегрувати в повсякденну діяльність педагогів і життя садочка. Адже, як розповіла тренерка, сучасні садочки мають формувати в дітей цінності демократії, соціально-громадянські компетентності, які важливі для життя в демократичному суспільстві.

Інна Горбенко наголосила, що важливо зосередити увагу на формуванні таких цінностей, як:

  • різноманіття,
  • участь,
  • рівність,
  • повага,
  • мирне співіснування.

Але перш ніж формувати їх у дітей, педагоги мають самі розуміти зміст, який у них вкладають.

  • Наприклад, різноманіття як цінність – це уміння бачити й цінувати відмінності й подібності між людьми; усвідомлення, що кожна людина збагачує спільноту своєю індивідуальністю і своїми позитивними діями;
  • участь – право на самовираження та активну участь в освітньому процесі; можливість вільно висловлювати свою думку, виражати погляди, брати участь в ухваленні рішень, які стосуються всіх учасників освітнього процесу;
  • рівність – передбачає, що всі люди мають однакову цінність, рівні права й можливості; визнання унікальності кожної дитини;
  • повага – виховання поваги й шанобливого ставлення до кожної людини, розуміння цінності різноманітності;
  • мирне співіснування – створення умов для привітної взаємодії всіх учасників навчання, що формує відчуття належності до групи.

Водночас формування цих цінностей можливе через практикування з дітьми дошкільного віку таких навичок:

  • дбати про себе (розуміння дитиною власних потреб та їхнє задоволення);
  • робити вибір (обрати книжку, одяг, активність, певну модель поведінки (робити/ не робити) тощо);
  • підтримувати розмову (ставити запитання, відповідати на запитання, підтримувати діалог, ініціювати його);
  • вільно висловлюватися та поважати думку іншого;
  • слухати, спостерігати;
  • розуміти й називати власні емоції та емоції інших людей;
  • взаємодіяти з іншими дітьми (грає з іншими дітьми, долучається до гри, запрошує в гру);
  • помічати, кому потрібна допомога (вміння підтримувати, допомагати);
  • критично мислити;
  • вирішувати конфлікти;
  • бачити й цінувати відмінності, взаємодіяти з різними дітьми.

Звісно, для багатьох педагогів не є новиною, які цінності варто формувати в дітей. Однак сам спосіб взаємодії дорослого з дітьми дуже часто не є взірцем для формування демократичних цінностей. І тоді вони залишаються декларативними, наголосила Інна Горбенко.

Цінності – це не лише про те, що ми формуємо, а і про те, у який спосіб ми це робимо.

Тому під час навчання наставників ми дуже докладно розглядали на практичних прикладах, які дії педагогів демонструють повагу до дитини. Адже завдання дорослих – допомогти дітям відчути свою належність, відчути себе частиною спільноти, створити середовище, де кожна дитина відчуватиме повагу та розумітиме власну цінність і унікальність”, – додала експертка.

Скажи МЕНІ, будь ласка”, – точно не про відчуття рівності

За її словами, саме дорослі задають ввічливий тон у групі, демонструючи повагу до дітей, ставлячись до кожної дитини як до особистості, підтверджуючи їхню гідність. Аби сформувати в дітей демократичні цінності, під час підготовки наставників у програмі використовували методи, які сприяють участі всіх дітей на засадах рівності. Кожна дитина повинна відчувати, що вона є важливою в групі й усі є рівними.

Учасники програми під час одного із занять із дітьми

Наприклад, улюблене для багатьох педагогів “Скажи мені, будь ласка”, точно не дає такого відчуття, а навпаки говорить “Я тут головна чи головний”.

Чому “скажи мені”? Адже в групі є ще й інші діти й це повідомлення звучить для всіх. Таких речей вихователі часто не помічають і не задумуються, який вплив це має на дітей. Тому практика наставництва є дуже потрібною тут. Вона спонукає до рефлексії педагога й удосконалення своєї педагогічної практики”, – додала тренерка.

Тож у межах програми також зосереджували увагу на вмінні вести наставницьку бесіду, яка б допомагала педагогам рефлексувати й самостійно вибудовувати траєкторію змін (що хотілося б змінити, покращити, удосконалити). Такий підхід теж ґрунтується на демократичних засадах – педагоги самі ухвалюють рішення і беруть на себе відповідальність за їхнє виконання.

Дошкілля дає чимало можливостей для того, щоб робити вибір”

Не менш важливо навчити дітей робити власний вибір і тут теж є свої виклики, з якими допомагає впоратися наставництво, наголосила Інна Горбенко. Адже, як можна навчити дитину робити вибір, коли дорослий постійно говорить, що діти мають робити. За такого підходу виростають люди, які постійно вагаються під час ухвалення рішення і яким складно брати на себе відповідальність.

Але дошкілля дає дітям чимало можливостей для того, щоби вчитися робити вибір: наприклад, у якому осередку діяльності зараз займатися, біля кого сидіти в колі, з ким гратися на ігровому майданчику, яку роль грати в театралізації, кидати великий чи маленький м’ячик, що зробити з глини, де гратися, з якими матеріалами працювати тощо”, – додала тренерка.

Під час програми дітям пропонували різні активності

Як показує досвід, у групах, де вибір “вбудований” у розвивальне середовище, діти вчаться оцінювати виклики, переваги зробленого вибору та ухвалювати відповідні рішення. Коли діти роблять вибір, вони покращують навички ухвалення рішень. А відтак можна виховати незалежних, схильних до роздумів та відповідальних громадян демократичного суспільства.

Бачити й цінувати відмінності в людях”

Ще одна важлива цінність – різноманіття. Завдання вихователів – навчити дітей бачити й цінувати відмінності в людях. Однак, коли педагоги самі мають упередження і стереотипи, чи, наприклад, порівнюють дітей між собою, їм важко буде сформувати необхідні навички у вихованців. Адже діти схильні до наслідування.

Тож, як розповіла Інна Горбенко, робота наставників у проєкті полягала й у тому, щоби навчити педагогів не лише способів формування необхідних компетентностей у дітей, а й демонструвати необхідні моделі взаємодії. Тому в процесі наставництва найперше звертали увагу на те:

  • як спілкуватися та взаємодіяти на принципах взаємної довіри й поваги, розвиваючи співпрацю дитсадка, родини та громади;
  • як допомогти дітям уже з наймолодшого віку пізнавати й цінувати різноманіття;
  • як створити умови, щоб кожна дитина була почутою, мала право на самовираження, повагу й рівне ставлення.

З ЯКИХ ЕТАПІВ СКЛАДАЛАСЯ ПРОГРАМА НАСТАВНИЦТВА ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Загалом участь у програмі взяли 20 садочків та 29 наставників, розповіла Інна Горбенко. Співпраця наставників із підопічними тривала 10 тижнів (зустрічі – один раз на тиждень).

Перед зустрічами наставники пройшли окреме навчання. Там вони заповнили вхідні анкети щодо їхніх очікувань та отримали необхідні інструменти для взаємодії з підопічними. Анкетування також проводили й під час самої програми, де й наставники, і вихователі ділилися своїми думками, враженнями, ефективністю певних вправ тощо.

Важливою частиною підготовки наставників було формування навичок постановки відкритих запитань, які спонукають вихователів до роздумів, самоаналізу, рішень, акцентує Інна Горбенко. Наприклад:

  • що вам сьогодні найкраще вдалося?
  • які показники, свідчення підтверджують це?
  • якби ви проводили це заняття ще раз, чи є щось, щоб ви хотіли змінити, зробити по-іншому? Чому ви так думаєте?
  • чого ви навчилися?
  • як у майбутньому будете використовувати те, чого навчилися сьогодні?

Згодом самі зустрічі наставників та вихователів відбувалися в декілька етапів:

  • на першому етапі наставники демонстрували свою взаємодію з дітьми, проводили активності, які допомагають формувати в дітей необхідні навички. Вихователі спостерігали й фіксували побачене.

Потім тривало обговорення і рефлексія отриманого підопічними досвіду. Упродовж тижня вихователі відточували знання на практиці, використовуючи методичні матеріали. Далі проводили наставницьку бесіду за отриманими результатами.

  • 2 етап – поспостерігавши кілька разів за діями наставника/-ці, наступні заняття вихователі проводили в парі з ними. На цьому етапі під час наставницької зустрічі наставники/ці ставили питання, які дають можливість більше заглибитися в практику педагога/ині, проаналізувати його/її взаємодію з дітьми.
  • 3 етап – під кінець програми вихователі вже самостійно проводили запропоновані активності, а наставники спостерігали та надавали зворотний зв’язок.

Наголосимо, що наставники – не контролери. Це провідники, люди, з якими можна порадитися, запитати, заперечити й в спільному обговоренні та рефлексії дійти до істини. Тому встановлення довірливих стосунків – основа, на якій вибудовується вся подальша взаємодія”, – додала Інна Горбенко.

Також під час взаємодії із вихователями-початківцями побудувати заняття допомагали “Картки активностей” – одна картка на кожен із десяти тижнів, розповіла Олена Тесленко, директорка закладу дошкільної освіти, тренерка освітніх програм ВФ “Крок за кроком” та “Демократична школа”.

Приклад частини однієї з карток активностей

У них прописані хід та структура кожного із занять, рекомендації для вихователів, є приклади активностей, які можна проводити з дітьми тощо. Цікаво, що кожна картка присвячена окремій навичці, які вихователі мають формувати в дітей, як-от уміння дбати про себе, робити вибір, підтримувати розмову, розуміти та називати власні емоції, слухати та спостерігати тощо. Водночас на кожній картці були описані також певні етапи, додала Олена.

Наприклад, під час першого тижня наставництва нашим завданням було формувати в дітей вміння дбати про себе, про власне здоров’я та, зокрема, пояснити користь води й навчити дітей пити достатньо води”, – розповіла тренерка.

  • Першим кроком у картці була зустріч у колі впродовж 20 хвилин. Там діти об’єднувалися в коло, і, передаючи пляшку води по колу, називали по одній із її властивостей, відповідаючи на питання: “Якою є вода?” Вихователі могли запитати в дітей, що цікавого вони вже знають про воду та чи може людина без неї прожити.
  • Другий крок – тематична історія, яку розповідають вихователі, згодом до неї ставлять запитання і на завершення формують із дітьми певні висновки та правила.

Загалом для багатьох вихователів виявився цінним досвід створення разом із дітьми правил у групі.

Якщо діти долучені й самі пропонують правила, їм простіше їх дотримуватися і, зрештою, контролювати власні дії та поведінку.

Правила, розклад та рутини допомагають дітям ставати більш самостійними й додають відчуття впевненості та безпеки. Правила створюють передбачувану атмосферу, яка обмежує порушення в групі та спонукає дітей до самоконтролю”, – додала Інна Горбенко.

  • Третій крок – гра на вибір упродовж 15 хв.

Наприклад, дітям пропонували гру “Що ти хочеш?” Її суть: діти мають узяти будь-яку іграшку й по черзі від імені іграшки сказати “Що ти хочеш?” Як підсумок, вихователі мають розповісти дітям про те, що добре було б уміти читати думки, але ми не вміємо цього робити. Тому дуже важливо говорити про свої бажання одне одному, продовжила Олена Тесленко.

  • Четвертий крок – робота дітей у групах (20 хв) під час спільних активностей. Наприклад, якщо говорити про ту ж саму тему води:
  • одна група дітей може виміряти піпеткою, скільки крапель води вміщується на різних монетах;
  • 2 група – скільки ложок води вміщується в різних посудинах (чашка, склянка);
  • для 3 групи вихователі можуть підготувати дві склянки з водою і запропонувати дітям в одній із них розчинити 4 ложки солі. Далі запропонувати опустити яйце в чисту воду, потім у солону й поспостерігати, що відбувається.

По завершенню роботи в групах варто об’єднати дітей та запропонувати їм поділитися своїми результатами й спостереженнями.

Також наприкінці кожної картки розміщені рекомендації вихователям на тиждень до наступної зустрічі. Наприклад: упродовж тижня знайти час, щоби поговорити з кожною дитиною та дізнатися, що хорошого вона сьогодні для себе зробила, як про себе подбала тощо. Або заохотити дітей до спільної діяльності в різних локаціях. Або залучати до активностей інших дорослих та батьків – запропонувати дітям поговорити вдома з батьками про цілющі властивості води та обговорити можливість створення сімейного ритуалу, щоби нагадувати собі пити воду”, – поділилась Олена Тесленко.

Ці картки помічні в роботі вихователів, адже містять повністю побудоване заняття із цікавими активностями, іграми, запитаннями, порадами. Особливо це корисно для вихователів-початківців, які ще не мають великої кількості власних напрацювань, додає Наталія Іоніна, вихователька, яка брала участь у програмі.

Звісно, на перших етапах занять важче було створювати атмосферу довіри: дітям складно було дотримуватися певних правил, іноді тримати увагу, домовлятися, поступатися. Але з кожним заняттям усе змінювалося на краще. Проєкт наставництва допомагає в роботі вихователів, адже це й обмін досвідом, і спілкування між більш досвідченими спеціалістами та педагогами-початківцями”, – додала вихователька.

Загалом, як розповіла пані Тетяна, ще одна вихователька та учасниця програми, спілкування з дітьми та знаходження з ними спільної мови – не завжди легко, але саме цей проєкт допоміг їй порозумітися з малечею та зацікавити її.

На початку були певні труднощі в організації дітей, вони не завжди сприймають нову людину й тому часом зібрати їх буває складно. Але поступово з кожною новою тижневою зустріччю діти вже чекали, коли будуть цікаві ігри, завдання, спілкування. Мені наставництво дуже допомогло. Завдяки матеріалам та рефлексії із наставниками заняття з дітьми стало проводити значно легше. Тепер я можу ділитися досвідом і з іншими своїми колегами”, – підсумувала Тетяна.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти й науки України в партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії.

Матеріали за темою

Обговорення