Наукові товариства, штучний інтелект та чесність: сумські вчителі поділилися робочими прийомами, які найбільше цінують їхні школярі

У новому навчальному році заклади освіти Сум вчитимуться за різними форматами – хтось має містке укриття і зможе зібрати дітей у класах очно, а хтось працюватиме за змішаною формою. Ті школи, що розташовані в зоні можливих бойових дій, звісно, навчатимуть лише дистанційно.

Так чи так, та вчителі готувалися до зустрічі дітей – офлайн чи у віконцях на екранах. Напередодні 1 вересня сумське медіа “Цукр” спільно з “Новою українською школою” поспілкувалися з деякими педагогами Сум та дізналися про таке:

• як наукове товариство в школі стало альтернативним органом самоврядування;
• чому сучасний вчитель – це не джерело знань, а наставник, яким мають захоплюватися учні;
• чому чесність та емпатія – must have у побудові довірливих стосунків із дітьми;
• чому вчителька Світлана вважає оцінки непотрібними;
• що кажуть сумські вчителі про реформу НУШ.

Євгеній Козолуп, учитель інформатики Сумської спеціалізованої школи № 17

Євгеній працює в школі з 18 років, при чому в тій школі, де вчився сам. Він створив у закладі освіти Наукове товариство учнів та вчителів із назвою “Апейрон”. Вчитель вважає, що учні беруть приклад із того педагога, який показує результат, тому не припиняє вчитися. Зараз Євгеній завершує навчання в Київському державному університеті імені Михайла Драгоманова.

Далі – пряма мова Євгенія.

“ГРА В НАУКУ” ЧИ СЕРЙОЗНЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО, ЯКЕ ПРИВАБЛЮЄ УЧНІВ?

Оскільки я фанат науки, то однією з моїх ідей було створити в школі наукове товариство, тобто орган із прописаними найдрібнішими деталями його функціонування, що має своє положення та вплив на діяльність школи. Цікаво, що школа отримала чимало можливостей після того, як цей задум вдалося втілити.

Наприклад,

• ми ухвалюємо рішення про співпрацю з кафедрами закладів вищої освіти,
• організовуємо наукові конференції, спікерами на яких є спеціалісти з університетів Сум та Києва.
• Також учасники товариства можуть подавати клопотання до директора школи про преміювання вчителів, які працюють найкраще.

У такий спосіб ми створили окремий тип самоврядування в школі.

Фото: особистий архів Євгенія Козолупа

Голову наукового товариства обираємо під час відкритого голосування на загальних зборах. Цього року саме закінчується моя каденція, тож готую докладні звіти й буду їх презентувати.

Так, можливо, спочатку це сприймалося як “гра в науку”, але з кожним роком ми ставимо все вищу й вищу планку.

Це переймають і наші учні. На останній науковій конференції було 120 глядачів! Коли до нас приєдналися колеги з університетів, то одразу запитали: “А чому вас так багато? Ми звикли, що на такі заходи приходить менше людей“. І знаєте, від’єднався лише один учень – усі інші хотіли послухати дискусію зі справжніми науковцями.

ВЧИТЕЛЬ – НЕ ДЖЕРЕЛО ЗНАНЬ, А НАСТАВНИК: ПРО ЦІННІСТЬ ОСОБИСТОГО ПРИКЛАДУ

Кілька років тому я усвідомив, що вчитель має бути експертним спеціалістом у галузі, демонструвати особисті фахові результати. Погодьтеся, що людина не може навчати програмування, якщо не зробила хоча б елементарну гру “Змійка”. Тому, коли я починаю працювати з учнями, то спочатку показую їм свої проєкти: розповідаю про те, що зробив сам, а що піддивився.

Навіть презентацію свого конкурсного захисту наукової роботи проводив разом зі школярами на уроці інформатики. З роботою, яка була пов’язана з методикою навчання програмування, я посів 3 місце на всеукраїнському рівні. Тоді я розробив власне середовище, яке дає змогу учням уже в 5–6 класах почати писати код мовою Python.

Думаю, ось у такі моменти школярі відчувають, що вчитель – спеціаліст, тому може їх навчити чогось корисного, респектують йому, усвідомлюють рівень експертності. Зараз педагога сприймають не як джерело знань (як це було 30 років тому), а як наставника. Ось тому особистий приклад є таким важливим.

Фото: особистий архів Євгенія Козолупа

Нині я теж пишу наукову роботу – досліджую, чи можна навчити учнів старших класів інструментів програмування за допомогою наукових проєктів. Тобто коли вони є основним видом навчальної діяльності впродовж усієї теми. Як це працює: спочатку вивчаємо базові поняття з теми, потім кожен учень із допомогою вчителя формує для себе проблемне питання і разом із наставником проводить дослідження та шукає відповідь на нього.

Потім ми проводимо конференцію в класі й шляхом обговорення всі разом опрацьовуємо теоретичний матеріал та формуємо його загальну структуру. Часто на етапі створення програмного коду чи його дослідження я рекомендую всім об’єднуватися в групи, де досліджують схожі проблеми. Тоді діти мають змогу вишукувати помилки одне одного.

Як результат за останній рік у нас є 10 непогано створених учнівських дослідницьких проєктів. Також я пропоную дітям описувати основні етапи дослідження та його результати у формі тез доповідей та статей.

Фото: особистий архів Євгенія Козолупа

Про ефективність такого способу я поки нічого не можу сказати, бо зараз аналізую зібрані дані. Напевно, використовувати такий підхід на кожну тему я б не рекомендував. Тому що раніше були часи, коли учні страждали через контрольні роботи, а тепер може статися так, що вони страждатимуть через наукові проєкти.

Тут важливо розуміти зацікавленість учнів – до школярів, які будуть використовувати комп’ютер лише як інструмент має бути один підхід, а до учнів, у яких у пріоритеті вивчення інформатики поглиблено – зовсім інший.

Неможливо вигадати якусь нову методику викладання, бо майже все вже розробили до нас. Наприклад, проєктна діяльність існувала і 50 років тому. Але ми можемо її по-іншому використовувати, адаптувати під сучасні засоби та сучасних учнів.

УСПІШНИЙ ВЧИТЕЛЬ – ЦЕ ПРОЄКТНИЙ МЕНЕДЖЕР

Наша школа № 17 – спеціалізована. Незабаром, у процесі реформування старшої профільної школи, ми маємо стати багатопрофільним ліцеєм. Тому із цього навчального року вводимо профіль “Інформатика”.

А зараз я готуюся працювати з учнями 5 класів НУШ і, чесно кажучи, маю певні страхи. Адже для того, щоб ідеально інтегрувати всі засади НУШ у свою роботу, необхідно багато часу, зусиль і мотивації вчитися самостійно.

Торік я працював із четвертим класом. Щодо змісту, то я не відчув різниці між старою програмою 4 класу та програмою НУШ. Проте, діти – інші: вони не закомплексовані, не бояться висловлювати свою думку, міркуючи правильна вона чи ні.

Це учні, які не бояться щось пробувати самостійно, бо знають, що їх за це не покарають. Їм треба трохи більше динаміки на уроках, вони не бояться ставити запитання і шукати на них відповіді.

Думаю, прищепити любов до навчання дітям можливо тоді, коли сам любиш свою роботу, розумієш, що таке “life – work balance”, не боїшся визнавати свої помилки перед учнями, прагнеш бути спеціалістом у своїй галузі й постійно розвиваєшся.

Такий педагог, заходячи до класу, відчуваючи настрій учнів, проявляючи до них емпатію, завжди знайде свій персональний підхід до школярів. Мені здається, що успішний вчитель це той, який є проєктним менеджером – людиною, яка управляє ресурсами, знає як і кого саме залучити до роботи.

Він комунікабельний та вміє мотивувати до роботи в команді. Такий педагог виходить із того, що кожен навчальний рік – це великий проєкт, який необхідно спланувати не календарно, а в контексті того, чого потребують учні.

Анна Ольшанська, методистка з математики онлайн-школи BUKIschool. Раніше працювала вчителькою фізики та математики Сумської школи № 15

Анна вчителювала впродовж двох років, також має шестирічний досвід репетиторства. До школи її привела технічна, а не педагогічна освіта. Анна – фахівчиня в галузі електроніки, викладала фізику й математику. Говорить, що працює з дітьми тому, що й сама обожнює вчитися.

Фото: особистий архів Анни Ольшанської

Далі – пряма мова Анни.

КАЖІТЬ ЧЕСНО – СИНУСИ Й КОСИНУСИ НЕ ЗНАДОБЛЯТЬСЯ

У мене немає суперметодики. Коли треба з нуля викладати матеріал, я просто намагаюся відчути дитину, зрозуміти хід її думок. От, наприклад, якщо учень чи учениця добре малюють, то я зображую фігурки, виділяю необхідні елементи різними кольорами. У такий спосіб намагаюся ввімкнути їхнє асоціативне мислення. Часто використовую образи, кажу: “Дивися, ця буква, мов цеглинка. Ми її виймаємо і вставляємо замість неї іншу. Бачиш, наша конструкція не зламалася. Ось так працює рівняння“.

Моя мета – зробити так, щоб дитина, якій складно зрозуміти як це працює, однаково змогла використовувати академічні знання в житті. Це нормально, що точні науки даються не всім.

Частині дітей, яким складніше вивчати математику чи фізику, треба кожну тему пояснювати з нуля. Ці школярі, наприклад, можуть бути більш здібні в опануванні історії та мови. Тоді урок із математики мені уявляється таким, ніби ти намагаєшся втиснути квадратик у кружечок.

З досвідом зрозуміла, що деяким дітям фізика чи математика в сучасному форматі викладання насправді не потрібні. Як на мене, їх перевантажують зайвим. От навіщо дітям знати, що потужність – це робота, яка вимірюється в Джоулях, поділена на час у секундах, а робота – це сила помножена на шлях? Величезна кількість формул і термінів лише ускладнюють навчання. Тому було б дуже добре спростити програму.

Часом мої учні запитували, де саме в житті їм знадобляться синуси й косинуси. Я їм чесно відповідала: “Ніде, якщо ви не вступите до технічного ЗВО. Але цю тему треба опанувати. Шкільна програма побудована в такий спосіб, що інші важливі теми можуть базуватися на цих знаннях“.

Я їх заспокоюю, мовляв, багато прикладів давати не буду, краще поробимо, наприклад, системи рівнянь, бо вони цікаві й будуть зустрічатися частіше. Позитивна реакція школярів відчувається одразу, бо діти дуже цінують відвертість.

Фото: особистий архів Анни Ольшанської

“НЕ ЗНАЮ, КИМ БУДУ, КОЛИ ВИРОСТУ”

Якщо говорити про стиль викладання, то насамперед я намагаюся показати дітям, що я – людина й у мене є емоції. Певний час навіть носила до школи восьминога-перевертня, аби діти знали, який у мене настрій.

Фото: rozetka.com.ua

Вони ж мають розуміти, що педагоги – не роботи. Іноді вони можуть пояснювати не так цікаво, як зазвичай, допускати помилки. Так само і вчителі мають орієнтуватися на потреби учнів, намагатися зрозуміти, що часом після чотирьох уроків підряд у них може закипіти мозок.

Педагоги мають відчувати ставлення дітей до всього: олімпіад, конкурсів, спорту й окремих шкільних предметів. Школярі зараз інші – вони споживають багато цифрової інформації.

Думаю, що сучасні учні охоче ходитимуть до школи, якщо їхній день включатиме різні активності: тут вони дізналися, як правильно побудувати речення, а тут – як це речення допоможе їм скласти резюме. Зараз вони розв‘язують систему рівнянь, а потім – дізнаються, де саме вона може знадобитися.

Щоб у школярів була мотивація вчитися, орієнтиром для них мають стати вчителі. Наприклад, мені подобається працювати в освіті, бо й сама обожнюю навчання.

А ще я кажу своїм учням, що й досі не знаю, ким буду, коли виросту, тому пробую свої сили в різних сферах. Як на мене, такі щирі моменти допомагають дітям сприймати цей світ простіше, знати, що зміни в житті – це не катастрофи, а нові можливості.

НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА – ЦЕ ПРО ГНУЧКІСТЬ

Дитяче бажання вчитися залежить від багатьох чинників. Щоб воно з’явилося, потрібна залученість і вчителів, і батьків. У родинах часто думають, що цікавість до навчання мають прищепити в школі, але так це не працює. Дитина не буде цікавитися літературою, якщо вдома ніхто не читає книг.

Чи будуть школярі спраглими до знань, залежить навіть від бабусь, дідусів і друзів у дворі. А надто – від того, чи відвідують діти якісь позашкільні гуртки й спортивні секції. Водночас має бути ще й певний баланс, аби дитина не перевтомлювалася. Бачте, усе це про гнучкість, яка, власне, і закладена в “Нову українську школу”.

Я готуюся працювати з учнями НУШ із нового навчального року. Для цього мені треба пройти тренінги роботи в класах НУШ, адже там інші принципи пояснення матеріалу та роботи з документами.

Фото: особистий архів Анни Ольшанської

Є багато моментів, які НУШ уже почала змінювати. Наприклад, батьки бачать прогрес дитини, те, як вона старається, що їй вдається, а що – ні. Мені подобається, що правильно реалізовані принципи НУШ дають учням практичну складову. Так, у математичній галузі, наприклад, поступово впроваджується економічна грамотність.

Я теж так пояснюю дітям, наприклад, тему функцій. От, ти йдеш до магазину, аби купити яблука. Пакет коштує 2 гривні й тобі він обов‘язково потрібен. От якщо ти купиш 1 яблуко за 3 гривні, скільки ти разом витратиш? 5. А якщо два яблука? 2+3+3. Виходить, що, пакет ми точно купуємо, а потім від кількості яблук буде залежати загальна вартість. Тобто ціна виростає постійно на 3 гривні. Вона і є функцією. Мені здається, що з такими поясненнями складні теми запамʼятовуються простіше.

Думаю, що НУШ впливає на ставлення до навчання. У перспективі вона дасть більше гнучкості, більше дитиноцентричності й школярі отримають більше шансів бути почутими.

Світлана Тімченко, учителька української мови та зарубіжної літератури Сумської школи № 20

Світлана почала працювати в школі ще коли була студенткою філологічного факультету. Зараз має тридцятирічний досвід викладання. На уроках намагається поєднувати всі можливі засоби для навчання, серед яких і штучний інтелект.

Фото: особистий архів Світлани Тімченко

Далі – пряма мова Світлани.

“БЕЗ ЧОГО Я ОБІЙДУСЯ В ШКОЛІ? БЕЗ СИСТЕМИ ОЦІНЮВАННЯ”

Люблю свою професію за процес навчання і можливості реалізовувати ідеї, пов‘язані з ним. Проте є речі, які хотілося б змінити. Оскільки я вчителька мови, то моє основне завдання – навчити спілкуватися українською не лише на уроках, а й у побуті.

Для нашого регіону зараз це складно. Бачу, що учні й учениці, які народилися в незалежній країні й відвідували україномовні садочки, однаково часто говорять російською. Поки що, на жаль, більшість школярів вивчає мову не тому, що відчуває в ній самоідентифікацію, а тому, що вона необхідна їм для ЗНО чи НМТ.

Знаєте вислів “Не говори нічого, бо діти бачать те, що ти робиш“? Мабуть, учителі й батьки своїми діями повинні дати чітке розуміння, навіщо вивчати мову, навіщо ходити до школи.

Зараз ми маємо різні історії: одних дітей відправляють до закладу освіти по знання, а інших – щоб не заважали вдома. І всі вони потрапляють в один клас. Як би ти не намагався індивідуалізувати процес навчання чи зацікавити чимось усіх, але кожен з уроку виносить щось своє.

Є ще одна категорія учнів – це діти, які йдуть на уроки по оцінки. На це їх націлюють вдома. Через страх не виправдати очікування батьків такі учні намагаються здобувати високі бали будь-яким шляхом, а тоді мова вже не йде про прагнення щось дізнатися чи докласти зусиль.

Тому, якби в мене запитали, без чого в школі я обійдуся, то я б відповіла: “Без системи оцінювання”. Зараз у 7–11 класах вона працює так, що з усіх виявлених характеристик учня на уроці ти маєш скласти щось середнє. Але це хибний підхід і, можливо, комусь він обрізає крила, бо дитина може з усіх сил прагнути до навчання, а її старання не оцінюють належним чином у системі формальних цифр.

Наприкінці навчального року в мене була розмова з випускницею, яка прийшла перескладати оцінки. Запитала в неї, чому не працювала впродовж семестру, а вона відповіла: “А я мрію свою реалізовую – сайти пишу й заробляю гроші. Мені для цього час потрібен“. І я їй вірю, бо сучасні старшокласники й справді можуть десь підпрацьовувати. Окрім цього, вони мають приблизно 18 предметів на тиждень! Як встигати їх вчити?

“МОЯ ОСОБЛИВА ЛЮБОВ – ЦЕ ПРОЄКТИ”

Я людина з образним мисленням, та й діти зараз здебільшого теж візуали – без ілюстрацій не можуть, тому обов’язково використовую презентації з малюнками.

Фото: особистий архів Світлани Тімченко

Мова – це наука вправ, тому даю попрацювати над паперовими варіантами завдань з обов’язковими позначками-поясненнями. Діалоги, театри, вистави – усі ці формати на моїх уроках також присутні.

Фото: особистий архів Світлани Тімченко

Але моя особлива любов – це проєкти. Зарубіжна література, яку я викладаю, дає можливість застосовувати цей метод на повну. Один із таких проєктів ми робили за темою “Сучасна література в юнацькому читанні”. Діти самі обирали твори, об’єднувалися в групи, шукали інформацію про письменників, посилання на аудіокниги й короткі перекази.

На різних платформах створювали тести. Наприкінці проєкту вони були натхненні й казали, що це було класно. І я також отримала задоволення, спостерігаючи за тим, як захоплено працював клас. Проте в такій формі роботи є нюанс. Якщо зараз діти працюють над проєктом, то як узгодити з ним той факт, що я маю виставити оцінку за ведення зошита? Що в ньому має бути написано під час проєкту і яка з того користь?

Тобто мова про те, що сучасні методи йдуть у розріз із формалізованими нормативними документами, які вчителі мають заповнювати.

Крім проєктів, також застосовую технологію розвитку критичного мислення, яка навчає робити вибір, ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність. Використовую застосунок “Кахут”, його діти дуже люблять.

Зараз часто чую від учнів, що їм не вистачає знань із психології, особливо в контексті воєнних подій. Тому, якщо в мене вистачає власного досвіду з якихось питань, намагаюся вплітати й такі корисні знання. Буває, використовую штучний інтелект.

Одного разу ми вивчали “Старий і море”. Уже й не згадаю, як точно звучало завдання, але отримала відповіді й, читаючи їх, зрозуміла, що Гемінгвей про це не писав. Виявилося, що діти використали штучний інтелект.

Фото: особистий архів Світлани Тімченко

Згодом, коли вже вивчали “Старигана з крилами” Маркеса, я запропонувала творчу тему “Одного разу на моєму подвір’ї з’явився янгол”, де варіанти для підготовки були такими: запитати в ШІ, що із цим робити, або ж провести сеанс у психотерапевта. Вийшов доволі цікавий урок.

ЗМЕНШИТИ НАВАНТАЖЕННЯ, ДОДАТИ ПРАКТИКИ

Любов до навчання не зʼявляється нізвідки. Кожен у неї вкладає щось своє. Наприклад,

• один вчитель каже: “Прочитай твір”,
• інший: “Прочитай про твір”,
• а третій: “Я тобі розкажу про твір”.

Так само й діти: у тих, хто любить читати й обговорювати, буде своя любов до навчання, а в тих, кому достатньо почути якісь факти, – своя.

Якщо говорити про те, як учителі можуть спонукати учнів полюбити навчання, то в них самих мають бути глибокі базові знання. Педагоги мають бути вимогливими, але відчувати межі. Добре, коли той, хто дає знання, показує адекватні емоції, уміє давати раду своїм внутрішнім станам, приймає вибір дитини, навіть якщо вона каже: “Мені комфортно з одиницею”.

Хотілося б зменшити навантаження на дітей і щоб школа давала їм більше практичного матеріалу. Я переконана, що в закладі освіти дитина має навчитися грамотно писати й говорити. Те, що вона може заплутатися в типах односкладних речень, – не критично. Не думаю, що всім знадобиться вміння їх визначати.

Юлія Опанасенко, спеціально для “Нової української школи”

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Титульне фото: особистий архів Євгенія Козолупа