Навчання за кордоном: проміжний фініш. Позитивний досвід

Добігає кінця перший семестр шкільного навчання. Життя дещо внесло корективи в амбіційні й, як завжди, максималістичні плани українських батьків, які змушені були разом із дітьми виїхати за кордони України, рятуючись від війни.

У серії текстів “Нова українська школа” розповідає про проміжний фініш (кінець першого семестру) в українських учнів, що вчаться за кордоном.

На початку повномасштабного російського вторгнення, коли батьки з дітьми вимушено опинилися за кордоном (без планів, бажання, часто, без елементарних побутових речей), багато що і, зокрема, європейські школи їм переважно не подобалися. Це не дивно, адже в них тоді не було внутрішнього ресурсу побачити очевидних плюсів вимушеної зміни школи: вивчення дітьми іноземної мови з повним зануренням у мовне середовище; новий досвід навчання для дітей та батьків; розширення горизонту уявлень про корисне й доцільне.

Згодом, коли життя вимушених переселенців увійшло в колію, усе більше батьків почали помічати переваги інших систем освіти.

У четвертому тексті серії ми обрали найтиповіші позитивні коментарі-враження батьків та розділили їх на декілька тематичних блоків.

ІНША ПОБУДОВА ПРОГРАМИ

“Моя дитина в 4 класі, ми в Німеччині. На початку року мені здавалося, що вони на уроці математики не роблять взагалі нічого, просто займаються якоюсь дурнею рівня 2 класу. Але, звісно, мала майже не знала мови, отже, я їй допомагала із цими елементарними й дурними, на мою думку, завданнями. Та за кілька місяців я помітила систему – там усе логічно й недаремно поставлено одне за іншим. Нині, через 4 місяці, я можу сказати, що програма мені подобається, я зрозуміла її логіку, вона не обтяжлива для дитини і я бачу, що вона дійсно розуміє те, що вони вивчають“.

Сучасні європейські шкільні програми розроблені так, щоб навантаження збільшувалося поступово. У молодшій школі багато ігрового простору й порівняно мало “роботи”. Проте, це не заважає вкладати в програму речі, які знадобляться в наступні роки. Власне, саме так влаштована Нова українська школа, принаймні її програма для молодшої школи. Не даремно хейтери НУШ одним із головних звинувачень програми зазначають аргумент: “Вони там тільки граються!” Як виявляється, це не заважає навчанню.

КІЛЬКІСТЬ ПРЕДМЕТІВ

“У знайомої донька вчиться в 11 класі приватної школи Британії й має всього 4 предмети. Дитина не втомлена додатковими заняттями з репетиторами, щаслива й задоволена. Одне із занять – вчитися льотної справи“.

Це те, що помітили всі батьки старшокласників, що пішли до європейських шкіл. 4,5, максимум 6 предметів – це розклад, який дозволяє зосередитися на підготовці до випускних іспитів.

Фізкультури з малюваннями залишилися в середній школі, а в старшій – жодної години, витраченої даремно. Це разючий контраст, порівнюючи із 19 предметами, які стоять у табелі українського випускника. Нагадаємо, що середня і старша українські школи все ще працюють у старому форматі, а їхнє реформування було заплановане до 2030 року (разом із переходом до 12-річки). Як це буде тепер – сказати складно.

НАВЧАННЯ ВЛІТКУ

“Ми приїхали весною, закінчували школу вже у Франції. Здивувало, що діти вчаться тут весь червень. Мені стало цікаво, я подивилася розклад і порахувала, що навчальний рік у нашій французькій школі триває 178 днів, тобто, майже так, як і в Україні. Але тут є осінні, зимові й весняні канікули, ще одні проміжні в лютому і, звісно, вихідні на свята. У результаті, за моїми спостереженнями, діти менш втомлені й “загнані”, а вчитися місяць влітку всі тут звикли“.

Це ще одне табу української освіти – навчання бодай один літній день. Аргументів зазвичай безліч – від літньої спеки, до дитячого “права на відпочинок”. Втім, як виявилося, за кордоном або спека не та, або відпочинок якийсь інший. Як би не було, цей досвід, ймовірно, стане в пригоді вже навесні наступного року, коли українській системі освіти треба буде вирішувати, як надолужити освітні втрати, які вже є і, на жаль, будуть лише зростати.

ПРОВІТРЮВАННЯ

“Багато було для нас нового, але й досі вражає, здавалося б, дрібниця – провітрювання. Моя донька пішла в приватну школу з хорошою будівлею й обладнанням. До листопада приміщення не опалювали взагалі, з початку грудня почали трохи топити – слабенько, хоча на вулиці 2–3 градуси тепла. Діти на уроці сидять у куртках – і це нормально, але навіть не це найголовніше. Вишенькою на торті є те, що за таких умов вони ще і провітрюють – обов’язково, на кожній перерві. Просто відчиняють вікна і двері навпростець. Для всіх у школі це норма – і для вчителів, і для дітей. Вважається, що свіже повітря сприяє мозковій діяльності. Моя досі трохи шокована“.

Користь такого підходу очевидна. Єдине, що згадується: довгі рядки коментарів у батьківських чатах із питаннями, наскільки сьогодні в школі тепло? Зазвичай, вікна українських класів, де впродовж годин сидять тридцять із гаком дітей, намертво зачинені. І навіть якщо на 5 хвилин відкривається вікно, то двері щільно зачинені, щоб не допустити протягу.

ІНШИЙ СЕНС ПРЕДМЕТІВ

“Більшість предметів тут взагалі не мають рівнозначних в українській школі“.

За цим коротким і влучним спостереженням стоїть реальність фундаментально іншої системи освіти, яка має функції, потрібні в майбутньому житті учнів. На уроках літератури в європейських школах діти аналізують, мислять і висловлюють свої думки – усе для того, щоб вміти написати гідне есе, без якого неможливо вступити до закладу вищої освіти, або отримати конкурентну роботу.

Не всі українські учні були готові до цих уроків. Вони змушені опановувати ці навички з нуля та ще й чужою мовою. Література – це найяскравіший приклад, але він стосується майже всіх предметів. Такі предмети, як, скажімо, “Теорія знання” (найближчий аналог – критичне мислення), які є в старших класах європейських шкіл, відсутні в українських школах.

ІНКЛЮЗІЯ

“Загалом, італійці не дуже паряться щодо втручання – у них немає підходу “витягування” дитини зі стану. Тут існує підхід про прийняття людини, якою вона є, без надривної допомоги. Моєму сину такий підхід допоміг адаптуватися і реабілітуватися до його довоєнного стану. У підході “не паритися і приймати” є як плюси, так і мінуси, звісно ж. Але нам наразі дуже підійшло“.

Ще один досвід і біль – це відгуки про європейські школи батьків дітей з особливими освітніми потребами, зокрема, з PAC. В Україні інклюзивна освіта лише формується: часом, батьки залишаються з усіма проблемами сам на сам; медичні комісії та влаштування в школу виявляються настільки травматичним досвідом, що деякі вирішують просто залишати дітей вдома, не маючи моральних сил подолати ці випробування.

У Європі ж батьки зустрілися із розгалуженою системою тьюторства й патронату, але, що важливіше, вони зустрілися із системою, чутливою до їхніх проблем, яка побудована так, щоби зробити життя батьків і дітей простішим і щасливішим.

Досвід – це завжди цінність. Серед позитивних досвідів європейської освіти є багато таких, які не потребують серйозного фінансування або зміни законодавства. Те, що батьки ідентифікують ці досвіди – чудово. Це допоможе змінити й українську систему освіти на краще, можливо, найближчим часом і точно – після нашої перемоги, коли всі українці зможуть повернутися додому.

Зоя Звиняцьківська, спеціально для “Нової української школи”

Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.