Не про квіти, а про права: чи варто святкувати в школі 8 березня і як саме

“Які подарунки оберемо вчителям на 8 березня?” – це питання нещодавно з’явилося в батьківському чаті однієї з київських шкіл. На аргументи авторки, що цей день має інше значення, ніж набуте в радянські часи свято квітів і жіночої краси, дехто з батьків пропонував… вітати вчителів із початком весни. Бо саме так вони сприймають 8 березня.

Справді, багато років поспіль чоловіки зранку бігли до квіткових кіосків за тюльпанами для своїх жінок, а батьки несли до школи квіти та цукерки вчителям.

А що ми взагалі святкуємо, мало кого цікавило. Та передусім 8 березня – це Міжнародний день прав жінок, яке в радянські часи стало Міжнародним днем жінок. Фактично, святом, яке звело роль жінки до виховання дітей, домашніх справ тощо. Здавалося б, у XXI столітті вже маємо відходити від цих стереотипів.

“Нова українська школа” поспілкувалася з гендерною експерткою, журналісткою Іриною Виртосу, вчителькою зарубіжної літератури та української мови Кам’янець-Подільської школи № 17, фіналісткою Global Teacher Prize Ukraine-2018 Наталією Рудніцькою, вчителькою англійської мови прикордонної школи на Сумщині Катериною Обідець та юристом ГО “БАТЬКИ SOS” Романом Бондаренком і з’ясувала:

• що насправді святкує світ 8 березня;
• як радянська влада трансформувала суть свята;
• чому ідея замінити день прав жінок на день української жінки 25 лютого – хибна;
• як змінити тлумачення та ставлення до свята в школі;
• як бути батькам, які досі планували святкувати 8 березня за прикладом росії.

ЯК ДЕНЬ ЖІНОЧИХ ПРОТЕСТІВ СТАВ ДНЕМ ЖІНОЦТВА

“Важко відмовитися від традиції, з якою жила багато років, тим паче це міжнародне свято”, – такі аргументи наводила бабуся першокласниці, обговорюючи з авторкою, то що ж дарувати вчителям.

Традиція 8 березня дійсно давня, їй понад сотню років. Однак у радянські часи її перетлумачили на свій лад на догоду тодішній владі. З цими звичками ми живемо й досі.

Саме наприкінці лютого – на початку березня на зламі ХІХ-XX століть жінки проводили мітинги та демонстрації, виборюючи рівні із чоловіками права:

• 8 березня 1857 року робітниці Нью-Йорка влаштували “марш порожніх каструль”, вимагаючи рівної оплати праці;
• 8 березня 1908 року в Нью-Йорку понад 15 тисяч жінок вийшли на марш і вимагали рівних із чоловіками умов праці, зарплати та виборчого права;
• у 1910 році на Другій міжнародній конференції жінок-соціалісток учасниці підтримали ідею Клари Цеткін святкувати жіночий день у березні;
• через рік понад 1 мільйон жінок у країнах Європи вийшли на вулиці 8 березня з вимогами рівних політичних і громадянських прав;
• 8 березня в 1917 році в Петрограді відбулася велика жіноча демонстрація, яка стала стартом Лютневої революції. Жінки, так само як і в Європі та США, вимагали виборчих прав;
• у 1921 році комуністична влада визначила, що 8 березня є Міжнародним жіночим днем, у такий спосіб звернули увагу на роль жінок у революції, а також дали їм доступ до освіти, можливість працювати та мати власний дохід;
• у 1977 році цей день здобув статус Міжнародного дня прав жінок за рішенням ООН.

Історикиня Оксана Кісь кілька років тому описувала, як змінювали значущість та сенси цього дня в СРСР. Науковиця пояснювала українському суспільству, то що ж ми святкуємо й чому варто відмовлятися від радянської ідеології.

Спочатку 8 березня стало днем огляду успіхів жінок. Згодом акценти змістили на важливість материнства, бо в радянському союзі почалися демографічні проблеми через масові політичні репресії та Голодомор, а згодом – через Другу світову війну.

З 1965 року цей день став офіційним вихідним, що зробило свято домашнім. Саме тоді, припускає Оксана Кісь, виникла традиція дарувати жінкам квіти й цукерки. Свято 8 березня поступово перетворювалося на свято матері. У дитсадках з’явилася традиція організовувати напередодні 8 березня свята з віршиками та пісеньками про мам. А в школах учні вітали своїх вчительок та однокласниць квітами.

Як стверджує історикиня, за 70 років радянської влади 8 березня втратило політичне протестне забарвлення, а стало днем вшанування весни, жіночої краси й кохання.

Водночас із 70-х років у світі почалася так звана друга хвиля фемінізму, коли жіночі організації почали активно тиснути на уряди своїх країн, вимагаючи рівних прав та можливостей.

А з 1996 року за ініціативою ООН Міжнародний день прав жінок проводиться під певними тематичними гаслами. Торік усі заходи присвячувалися темі “Жіноче лідерство: наближаючись до рівноправного майбутнього у світі в часи пандемії”.

Цього року цей день проведуть із гаслом “DigitALL: Інновації та технології для гендерної рівності“.

ЧОМУ НЕ МОЖНА ЗАМІНЮВАТИ ДЕНЬ ПРАВ ЖІНОК НА ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНКИ

Зважаючи на історію походження свята, науковиці Оксана Кісь, Тамара Злобіна, Інститут національної пам’яті та громадські організації, зокрема, “Ла-Страда Україна”, громадський альянс “Політична дія жінок”, вважають, що в Україні доречно проводити 8 березня саме як Міжнародний день прав жінок, а не радянський Міжнародний жіночий день. Навряд чи варто із цього приводу дарувати тюльпани чи солодощі жінкам, а от говорити про проблеми жіноцтва та як їх долати – необхідно.

Натомість шукати інші дати чи створювати нові свята, присвячені жіноцтву, копіюючи радянський підхід, не варто.

Нещодавно в парламенті з’явився законопроєкт, який якраз пропонує скасувати 8 березня як Міжнародний жіночий день, а натомість встановити День української жінки. Святкувати його хочуть 25 лютого, у день народження Лесі Українки. Проєкт закону ще не затвердили, але в соцмережах ширилися вітальні листівки, адресовані жінкам із нагоди нового свята.

“Скасувати 8 березня, як день боротьби за права жінок, означатиме стерти історію, забути, скільки жінок виборювали не тільки право голосу на виборах (яким часто зловживають, коли кажуть: “ви вже голосуєте, що вам ще треба?”), скільки жінок загинуло, обстоюючи свої цінності”, – вважає Ірина Виртосу.

У міжфракційному об’єднанні “Рівні можливості” та громадській раді з гендерних питань опублікували заяву, що рішення про скасування 8 березня не можна приймати без обговорення з громадськістю. До того ж цей день має аж ніяк не радянське коріння, як стверджують автори законопроєкту, і його завдання значно глибше.

“Це можливість привернути увагу суспільства та урядовців до питань прав жінок і необхідності ліквідації проявів дискримінації. Саме в цей день українські жінки, солідарно із жінками всього світу, організовують вуличні акції й демонстрації, марші й мітинги, виступають на різних майданчиках і мають можливість гучно заявити про свої права та солідарність з іншими жінками у Європі та світі, – йдеться в заяві. – Щодо запропонованого дня жінки жіночі організації висловлюються проти, оскільки це повертає суспільство до наративу про “традиційні” ролі жінки й звужує їхні права“.

“У ШКОЛІ ТРЕБА РОЗПОВІДАТИ ДІТЯМ СПРАВЖНЮ ІДЕЮ ДНЯ БОРОТЬБИ ЖІНОК ЗА СВОЇ ПРАВА”

На переосмисленні 8 березня наголошує вчителька Кам’янець-Подільської школи № 17 Наталія Рудніцька. В останні роки в закладі не проводили ніяких заходів до 8 березня спочатку через ковід, а нині – через війну. Освітянка вважає, що день маніфесту жінок за свої права був спотворений радянською ідеологією. Зараз необхідно акцентувати на справжньому контексті 8 березня. А це: гендерна рівність, право жінки бути рівною із чоловіком у професії, у здобутті посад, в оплаті праці тощо. Це про недопущення сексизму та інших проявів дискримінації, переконана освітянка:

“Мене в дитинстві вчили (це були 80-ті роки минулого століття), що це “мамине свято”, що потрібно дарувати квіти мамам, бабусям, вчителям, що хлопчики мають на уроках праці зробити саморобки й подарувати їх дівчаткам… Найбільш яскравий спомин періоду мого початку роботи в школі – це великі масові концерти з нагоди свята 8 березня. Вони були чудові, бо виступали кращі вокалісти, хореографічні ансамблі школи. То було гарно, але точно не мало нічого спільного з Міжнародним днем боротьби за права жінок і міжнародний мир”.

Наталія Рудніцька додає, що толерантно ставилася до бажання колежанок отримувати в цей день компліменти чи подарунки, та зараз переконана, що повномасштабна війна все змінила. “Я не хочу мати нічого спільного з радянським минулим і з “братнім народом”, який вельми шанує “мамін празднік”. Тому закликаю колег відмовитися від совєцьких стереотипів, вивчити реальну історію відзначення цього важливого дня і розповідати дітям справжню ідею дня боротьби жінок за свої права”, – додає Наталія.

Вчителька англійської мови Катерина Обідець, яка працює в прикордонній із рф школі на Сумщині, розповідає, що в закладі теж не передбачається ніяких заходів до 8 березня. Натомість планують святкувати День матері в травні.

На її думку, зараз взагалі не може бути мови ні про які свята, крім наших патріотичних. А якщо ж діти та батьки хочуть вітати з певного приводу вчителів, то освітянка не проти. Тільки за однієї умови – усе має ділитися на всіх учнів класу. Таку альтернативу святкуванням вчителька практикує давно. Каже, що це набагато приємніше, адже разом із нею свою порцію задоволення отримують і учні.

“Чи згадають діти через багато років, яку вазу чи плед подарували, чи були у їхніх батьків зайві статки, аби здавати на ті подарунки? – зауважує Катерина Обідець. – А от пальці в шоколаді й спільне лимонадовживання вони обов’язково згадають. І мені буде легко, бо моє сумління і совість не будуть обтяжені докорами, коли погляд потрапив би на якусь річ, подаровану, можливо, кимось за позичені гроші. Я не прагну розкоші, бо маю інші цінності, а все необхідне для життя можу придбати собі сама”.

Тож деякі школи та вчителі давно вирішили для себе, як відзначати 8 березня і з якими сенсами. До слова, чимало дитячих садків, зокрема, у Києві, відмовляються від традиції святкувати 8-го березня день мам і бабусь. І більше не готують із цього приводу спеціальне свято.

Оскільки це ще не стало загальною тенденцією, на думку Наталії Рудніцької, вчителі-історики могли б розробити доступні наочні матеріали для всіх вікових категорій учнів та учениць, а освітянські видання розповсюджувати такі матеріали-пам’ятки, щоб вчительство мало із чим йти до дітей і розповідати про виникнення, походження та значення цього дня.

Ірина Виртосу додає, що є багато фахової літератури, яку можна використовувати для обговорення гендерної тематики, зокрема, і 8 березня, з учнями різного віку. До прикладу – книга “Сила дівчат”, яка має паперову та електронну версії й розповідає про 50 видатних українок.

Також є кілька тематичних онлайн-ресурсів:

• кампанія проти сексизму в медіа та політиці “Повага”, яка готує статті про протидію гендерним стереотипам і дискримінації, історії успіху жінок тощо;
• медіа “Гендер у деталях” щосезону готує добірку розслідувань, наукових досліджень, практичних порад на певну гендерну тему;
• соціальний проєкт “Жінки – це 50 % успіху” створений для підтримки жінок у громадському та політичному житті, має чимало статей якраз про активних діячок із різних сфер.

“У школі радше треба не “вітати”, а відзначати День боротьби за права жінок. Тут був би важливий урок про історію дня, про жіночі постаті, про те, як це свято трансформувалося і чому сьогодні в нас така плутанина. Бо, ясна річ, не йдеться, щоб жінки не дбали про власну красу й не отримували квіти, – додає Ірина. – Але зводити все до ролі жінки як об’єкта краси й репродуктивної ролі – це лицемірство. А надто в наш воєнний час, коли є жінки у війську, потужному волонтерському русі, є медикині, які рятують життя на фронті й тилу, є підприємиці, які стали потужним голосом за кордоном”.

“БАТЬКАМ ТРЕБА ДИВИТИСЯ У МАЙБУТНЄ, А ВІДЗНАЧАТИ СВЯТО ЖІНОК, ЯК ВОРОГИ, – НЕПАТРІОТИЧНО”

Оскільки часто ініціаторами дарувань і віншувань вчителів та вчительок є батьки, то і їм варто змінювати свої підходи до 8 березня.

Юрист ГО “БАТЬКИ SOS” Роман Бондаренко спочатку здивувався, що в деяких школах ця тема досі стоїть на порядку денному. Йому здавалося, що вже розставлені всі крапки над “і”, а батьки та вчителі дійшли до спільного консенсусу, чи варто відзначати це свято і в який спосіб.

Якщо його досі не знайшли, то вчителі чи педагоги-організатори можуть провести виховну годину та розказати дітям про походження і значення Міжнародно дня прав жінок, вважає Роман. А батьки передусім мають звернути увагу, що йдеться не про квіти, а про права.

“Я б радив батькам дивитися в майбутнє, бо в радянської традиції, коли роль жінки применшувалася, немає майбутнього. І треба згадати, що зараз йде війна, – веде далі Роман Бондаренко. – Перетворювати день боротьби за права жінок на свято, яке було нав’язане радянським союзом і яке лишається святом жінок у білорусі та росії, тобто відзначати його, так само як і вороги, це неетично, непатріотично та за межами здорового глузду.

До того ж це прояв побутової корупції та приклад для дітей, що можна так робити. Бо всі оці “свята” створюють формальну підставу, щоби щось подарувати. Але в такий спосіб відбувається задобрення педагогічного колективу, мовляв, нате вам квіточки, давайте ставитися до дітей добре. Натомість вчителі хочуть поваги. До речі, коли вчителі відмовляються від подарунків, то їхню позицію варто поважати. Адже вони чекають не квіточок, а дітей, які добре вчаться, і гідної зарплати від держави”.

Ірина Виртосу теж радить батькам відходити від практики “здати гроші на подарунки та квіти”.

Власне, так зможемо показати дітям справжні сенси 8 березня, створити нові традиції, які будуть йти в ногу із сучасними тенденціями та цивілізованим світом.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ