Несправедливість і нерівність – як і коли говорити про це з дітьми

Діти вже в ранньому віці можуть розуміти, що таке добре, а що – погано, кажуть психологи. Справедливість не означає, що всі люди мають бути однаковими. Це значить, що людина не мусить мати проблеми через свою несхожість на інших.

У цьому тексті читайте про:

• навіщо, коли і як говорити з дітьми про несправедливість;
• яка роль дорослих у сприйнятті відмінностей;
• як говорити з дітьми різного віку про відмінності;
• ігри, які допоможуть пізнати та оцінити відмінності.

НАВІЩО ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

Психотерапевтка Катерина Сігітова в книжці “Як би тобі пояснити: Знаходимо потрібні слова для розмови з дітьми” пише, що говорити з дітьми про несправедливість і нерівність потрібно принаймні з трьох причин:

• Майже всі люди живуть у так званій “мильній бульбашці”, ніби ізольованій від 99% решти. У нашому оточенні здебільшого є ті, хто на нас схожі, або ті – хто нам цікаві. Сучасні діти житимуть в іншому світі, і є вірогідність, що вони вийдуть із нашої бульбашки. Тому важливо, щоб у них були до того часу базові знання про те, як влаштований світ.
• З багатьма різновидами соціальної нерівності стикаються всі. Важливо, щоби діти розуміли, що світ – це не казка, де течуть молочні ріки й гуляють рожеві поні. Світ буває жорстким. Бажано, щоби діти про це дізналися м’яко й турботливо від близьких дорослих.
• Є групи людей, які сильніше і швидше ризикують зустрітися з несправедливістю, цькуванням і приниженням. Якщо ви з дітьми належите до цих груп, обов’язково треба проговорити тему відмінностей і нерівності з дітьми раніше. Це важливо для того, щоби зменшити для дитини вірогідність психологічної травми, якщо вона таки зіткнеться з ворожим / недружнім ставленням. Варто пояснити дитині, що трапляються люди, які погано ставляться до інших людей.

РОЛЬ ДОРОСЛИХ

Реакція дитини на будь-які відмінності залежить від реакції дорослого, каже психологиня Катерина Гольцберг: “Дорослий дає сигнал – це небезпека, не чіпай, відійди”.

Тому, чим спокійніше дорослі ставляться до так званої “інакшості”, тим спокійніше ставиться дитина. Адже діти сканують поведінку дорослих.

Освічувати потрібно дорослих. Поки вони не перебудують свій мозок, вимагати від дітей іншого сприйняття не варто. Діти беруть за основу те, що їм транслюють дорослі. Важливо навчитися управляти своїми емоційними реакціями. А щоби цьому навчитися, треба самим розуміти – хто перед тобою, чому це так, які особливості.

“Коли в дорослих немає єдиної лінії поведінки, дитина починає ставити уточнювальні запитання. Важливо, хто і як на них відповідає”.

Водночас, запитання від дитини варто дочекатися.

“Наприклад, заходить нова дитина в клас, навіть якщо вона в кріслі колісному. Вчитель знайомить її з дітьми класу. Однак, не потрібно загострювати увагу дітей на особливостях цього учня. У дітей можуть звісно виникнути запитання: наприклад, як вона буде ходити в туалет. Тож нам треба мати відповіді.

Проте ми не маємо давати ці відповіді раніше, ніж нам поставлять запитання. Адже інколи запитань може й не бути. Діти легко сприймають це як норму, якщо й ми сприймаємо це так само“.

За словами Гольцберг, гірше, коли дорослі почнуть відповідати на запитання, яких немає.

“Має бути просвітництво у вчительському середовищі, щоби ті не поширювали фейки і стереотипне мислення. Вчителі часто вдаються до осуду й пошуку винних у ситуації. Навіть у поясненні певних речей можуть когось звинувачувати”.

КОЛИ І ЯК ГОВОРИТИ ПРО НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

У книжці Катерина Сігітова пише, що:

До 5–6 років деякі діти вже можуть засвоювати упередження тих, хто про них піклуються. Можна запропонувати дитині книжки чи мультфільми, де йдеться про людей різних культур. Важливо, щоби дитина не сприймала відмінності між людьми як щось екзотичне чи страшне, щоби вона звикла до того, що ми різні – і це нормальна частина життя.

Будьте готові до дивних запитань, спричинених цікавістю дитини до відмінностей і їхніх причин. Намагайтеся відповідати на них так, щоби відмінності не мали вигляд чогось поганого.

Молодші школярі отримують більше інформації ззовні – школа, телевізор, фільми, уривки розмов, соціальні мережі. У цей період дітей варто вчити критичного підходу до почутого, прочитаного. Дітям варто пояснити, що до людей іншої статі, кольору шкіри, релігії, ваги у світі ставляться по-різному. Частина цих людей стикаються з несправедливістю у свій бік.

З підлітками вже можна вести складні дискусії, які містять поняття “дискримінація” і “права людини”. Мета таких розмов – навчити підлітків бачити за кожним ярликом живих людей і не поспішати маркувати будь-яку групу як “ворогів”.

Намагайтеся прив’язати розмови до контексту, до того, що відбувається довкола підлітків. Відповідайте на їхні запитання, а не просто читайте нудні лекції. Перевіряйте інформацію, яку вони отримують від друзів та з інтернету.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО РАСИЗМ

На думку експертів UNICEF, малюки починають помічати фізичні відмінності, включно з кольором шкіри, уже з 6-ти місяців. А до 5-ти років уже можуть проявлятися ознаки расової упередженості. Наприклад, як більш прихильне ставлення до людей певної расової групи.

Як можна починати з дитиною розмову про рівні права й расизм з урахуванням вікових особливостей:

З молодшими за 5 років

У цьому віці діти можуть помічати і вказувати на відмінності в людях, яких вони бачать. У батьків є можливість делікатно закласти основу їхнього світогляду. Говоріть мовою, яка відповідає вікові дитини й доступна для розумінню.

1. Визнайте й вітайте багатоманітність: якщо ваша дитина ставить запитання про колір шкіри якоїсь людини, використайте цю можливість, щоби визнати, що люди дійсно мають різний вигляд, звернувши увагу на те, що в нас спільного.

2. Будьте відкритими: дайте зрозуміти дітям, що ви завжди готові відповідати на їхні запитання, і заохочуйте їх звертатися до вас. Якщо діти показують пальцем на людей, які зовні відрізняються від них, що часто малюки роблять із цікавості, не намагайтеся примусити їх мовчати, щоби діти не почали думати, що це заборонена тема.

3. Говоріть про справедливість: діти в цьому віці добре розуміють концепцію справедливості. Це нормально, якщо у вас немає відповідей на всі питання.

Малюки починають помічати фізичні відмінності, включно з кольором шкіри, уже із 6-ти місяців. А до 5-ти років у дітей уже можуть проявлятися ознаки расової упередженості. Фото: автор – ArturVerkhovetskiy, Depositphotos

Діти 6–11 років

У цьому віці діти з легкістю говорять про свої почуття й хочуть отримати відповіді на свої запитання. Водночас, вони стають менш захищеними від інформації. Тому спершу дізнайтеся, що діти знають.

1. Проявляйте зацікавленість: слухати і ставити запитання – це перший крок. Наприклад, ви можете запитувати в дітей, про що говорять у школі, що вони бачили по телевізору чи читали в соцмережах.

2. Обговоріть соцмережі. Інтернет і соціальні мережі можуть бути одним із головних джерел для ваших дітей. Поцікавтеся тим, що вони читають і що обговорюють в інтернеті. Знайдіть у ЗМІ чи соцмережах приклади стереотипного мислення й расових упереджень: наприклад, “чому деяких людей зображають злодіями, а інших – ні?” і обговоріть це.

3. Намагайтеся розмовляти відверто: чесні й відкриті розмови про расизм, багатоманітність і інклюзивність зміцнюють довіру дітей. Це стимулюватиме їх звертатися до вас зі своїми запитаннями і проблемами. Якщо діти побачать, що ви можете дати надійну пораду, вони захочуть і далі говорити з вами на цю тему.

Діти старше 12-ти років

Підлітки можуть чіткіше розуміти абстрактні концепції і висловлювати свої погляди. Вони можуть знати більше, ніж ви думаєте, і відчувати сильні емоції щодо цієї теми. Намагайтеся зрозуміти їхні почуття, з’ясувати, що їм уже відомо і продовжуйте розмову.

1. Дізнайтеся, що вони знають про расизм і дискримінацію. Що вони чули про це в новинах, у школі, від друзів?

2. Ставте питання: шукайте можливості поговорити зі своїми дітьми про расизм, наприклад, обговорюючи події, новини. Дізнайтеся про думку дітей і познайомте їх із різними поглядами для розширеного розуміння цієї проблеми.

3. Заохочуйте дії. Активна участь у соціальних мережах важлива для багатьох підлітків. Деякі з них, можливо, задумуються над тим, щоби стати онлайн-активістами. Стимулюйте їх робити це в активний спосіб, позитивно реагувати й розв’язувати расові проблеми.

Поради для будь-якого віку дитини:

• Вітайте різноманітність. Спробуйте знайти способи ознайомити вашу дитину з різними культурами і представниками різних рас та етнічних груп.
• Ви також можете ознайомити дітей із зовнішнім світом удома – через кухні різних народів, казки та історії, фільми.
• Вивчайте минуле разом із дітьми, щоби краще зрозуміти теперішнє. Історичні події, такі як кінець режиму апартеїду в ПАР і рух за громадянські права в США, можуть продемонструвати, як люди успішно об’єднувалися заради досягнення рівності і справедливості. Ці знання й обмін досвідом можуть допомогти вашій дитині зміцнити довіру й розвинути терпимість та відкритість до відмінностей.

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ДІТЯМ ПІЗНАТИ ТА ОЦІНИТИ ВІДМІННОСТІ

Освітній портал американського штату Пенсильванія пропонує ігри, які можна проводити для дітей молодшого шкільного віку й  у цікавий спосіб дізнатися про відмінності й подібності між людьми та ввести поняття різноманітності.

Підбір кольорів шкіри – допомагає дітям дізнатися про різні відтінки шкіри та етнічне походження.

Що потрібно: нейлонові панчохи різних відтінків (чорні, бежеві, коричневі, білі, жовті, рожеві, червоні тощо).

Що робити: заохочуйте дітей пробувати натягнути панчохи на руки або ноги. Запитуйте: “Чи можете ви знайти панчохи того ж кольору, що і ваша шкіра?”. Попросіть дітей спробувати інший колір і запитайте їх: “Це світліше чи темніше твого власного кольору шкіри?”.

Волосся різного всюди багато – допомагає дітям дізнатися про різні типи волосся, пов’язані з етнічними групами.

Що потрібно: фотографії різних зачісок, типів та засобів для догляду за волоссям.

Що робити: попросіть дітей визначити різні типи волосся. Наприклад, у деяких людей тонке волосся, а в інших – густе, шовковисте. У когось пряме волосся, а в когось – кучеряве. Поговоріть про те, що люди мають різні кольори волосся, довжину та стиль. Обговоріть, як доглядати за різними типами волосся та якими типами засобів для догляду користуються діти. Сфотографуйте волосся кожної дитини і зробіть колаж із різних зачісок.

Різноманітність вбрання – допомагає дітям пізнати різні культури.

Що потрібно: одяг або головні убори різних культур

Що робити: дайте можливість дітям приміряти різні предмети одягу та обговорити культуру, яку представляє конкретна частина гардеробу.

Музичний калейдоскоп – демонструє важливість музики для різних культур.

Що потрібно: аудіозаписи музики з різних культур та з різними інструментами, їхні зображення.

Що робити: попросіть дітей принести музику, яку слухають у родині. Поясніть, яку роль відіграє музика в кожній культурі. Використовуйте різну музику в щоденній музичній діяльності.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Bova, Depositphotos