Офлайн із 1 вересня: як львівська школа готує укриття й що думають батьки

Коли Ірина почала працювати директоркою однієї зі львівських шкіл, укриття було захаращене. Тут було темно, лежала купа непотребу. Кілька років тому все розчистили, побілили та пофарбували стіни. У підвальному приміщенні організували тир і часом використовували як спортзал, застеляючи каримати.

“За два роки до повномасштабної війни ми облаштували тут усе для найпростішого укриття. А за тиждень до 24 лютого навіть устигли постріляти в тирі з дітьми, батьками та мешканцями мікрорайону. Ми готувалися”, – говорить Ірина.

З міркувань безпеки ми не вказуємо прізвище директорки та повну назву школи. Втім, журналістці “Нової української школи” вдалося оглянути укриття та поспілкуватися з директоркою про те, як школа готується до очного навчання з 1 вересня, а ще – поговорити зі співголовою ГО “Батьки SOS” Оленою Бондаренко, щоби зрозуміти, що про відкриття шкіл думають батьки й що можна робити, аби перевірити готовність шкіл.

ДО ВІЙНИ

До повномасштабного вторгнення росії в Україну у львівській школі встигли випробувати вентиляційну систему в укритті. Вона працює добре. Також тут міцний фундамент.

За два дні до початку бойових дій проводили тренування з початковою школою, аби діти не боялися. Вчителі з дітьми спускалися в укриття, а дорогою педагоги показували дітям вказівники “укриття” та евакуаційний план школи.

Шлях евакуації у школі намальований на всю стіну, аби всі його побачили

В укритті дітей не залякували, навпаки – старалися створити затишок, наскільки це можливо. Спілкувалися, розповідали, як поводитися, що, наприклад, не варто бігати та кричати. Принесли сюди пледи, книжки, настільні ігри, пазли, проводили тематичні дні. Директорка переконана, що діти мусять мати, чим зайнятися навіть в укритті, щоби не панікувати.

Усі вчителі пройшли курс із першої домедичної допомоги. А для всіх класів школи ввели додатковий предмет “Перша домедична допомога”, який викладають батьки учнів, які є сертифікованими міжнародними тренерами. Також до війни в укритті розмовляли з дітьми про надання першої домедичної допомоги та валізку безпеки.

“Я давно дізналася про тривожну валізку від фінів і розповіла нашим батькам у зумі, що туди треба класти дітям. Також колеги-директори зі сходу України порадили мати свисток у валізці. Адже бувають випадки, що в людей закладає вуха, а треба знайтися, відреагувати на звук. Скажу чесно, що батьки висловлювали незадоволення, що я начебто нагнітаю ситуацію”, – розповідає директорка школи.

Ірина пригадує, як 23 лютого розмовляла з батьками про валізку безпеки… А о пів на 7 ранку 24 лютого вже писала повідомлення, щоби вони з дітьми залишалися вдома. Згодом батьки просили вибачення в директорки за свою реакцію на розмови про валізку безпеки.

ЩО ЗАРАЗ Є В УКРИТТІ

Цього року в школі навчатимуться 1 018 учнів. У готовому укритті планують розмістити 1–5 класи – 590 учнів із розрахунку 0,6 метра на учня. А в іншому приміщенні, яке зараз готують до 1 вересня, – решту. За необхідності в коридорі школи також можна розмістити дітей. Там є дві глухих стіни, лише треба затулити вікна.

Готове укриття

Як вимагає інструкція ДСНС, у готовому до прийняття дітей укритті є два входи – зі школи та зі двору. Також є світло та туалет.

“Влітку багато людей із мікрорайону бігали до нас в укриття, тож довелося позабирати звідси лавки та стільці. Бувало навіть орієнтовно 700 людей. Я не знаю, що вони будуть робити тепер. Адже ми мусимо зачинити укриття для тих, хто не навчається і працює в школі, на час навчального процесу”, – розповідає директорка.

А ще в укритті є кулер із водою і стаканчики.

За словами директорки, кожен по-своєму реагує на стрес – хтось може хотіти їсти, тому батьки мають подбати про бокси з їжею про всяк випадок.

Також школа зібрала медичну аптечку з найпотрібнішими речами для надання першої домедичної допомоги.

“Нещодавно ми переконалися, наскільки це важливо. З 27 лютого в нас мешкали переселенці з дітьми – 75 людей постійно. Загалом нашим прихистком за весь час скористалися 553 людини. Так-от, під час тривоги в укритті деякі діти блювали. Їм було страшно. Так, нам порадили, окрім усього, закупити м’ятні цукерки. За погодження з батьками ми роздавали їх дітям, коли вони йшли в укриття, щоби попередити блювоту. Їм справді ставало легше”, – ділиться Ірина.

Директорка визнає: якщо в школу прицільно потрапить ракета, то стіни, однозначно, не витримають. Це – найпростіше укриття, яке рятує від осколкових поранень, наприклад, від скла розбитих вікон у класах або бомби, яка впала поряд.

ПРО ДОПОМОГУ Й ДОКУМЕНТАЦІЮ

Під час нашої розмови з Іриною в школі відбуваються екскурсія та тренінги для директорів рівненських шкіл. Тож одна з рівненських директорок запитує, чи оформлювали це приміщення як укриття, тобто вносили зміни в технічну документацію, звертаючись до БТІ (Бюро технічної інвентаризації).

Ірина проводить екскурсію рівненським колегам

Тоді виготовляють спеціальні таблички, запрошуючи ДСНС і БТІ. Якщо в коридорі з подвійними стінами можна пересидіти повітряну тривогу, пишуть “Споруда подвійного застосування”. Це, каже вона, у разі чого знімає відповідальність із керівника.

Однак є нюанс: аби просто змінити документацію, треба заплатити орієнтовно 70 тисяч гривень.

“Віддаймо армії!”, – відповідає пані Ірина і продовжує:

“Усе це ми робили своїми силами, розуміючи, що в країні 8 років триває війна. Натомість я говоритиму голосно й не боячись, що структури цивільного захисту населення не зробили ані кроку, щоб убезпечити школи, якщо нас будуть бомбити. Навіть не оглянули, що та де є і в якому стані”.

Зараз школи просять пам’ятки-інструкції, як треба поводитися в разі застосування хімічної та біологічної зброї. Але передбачають, що шукатимуть інформацію й робитимуть пам’ятки самотужки.

“За ініціативи керівників шкіл міста Львова ми створили робочі групи, комісію, щоби вивчити укриття в закладах освіти відповідно до дозвільних документів. Ми ходили всіма школами Львова й досліджували укриття, шукали альтернативи.

Наприклад, якщо в школі немає укриття, але поруч є паркінги чи укриття в ОСББ, кожен керівник має укласти угоду з тими установами, де є укриття”, – говорить пані Ірина.

Наприклад, щодо зауважень до цієї школи від комісії: в укритті є кілька заглиблених невеликих вікон, які батьки-військові порадили закрити мішками з піском.

Також довелося закрити останні 25 метрів укриття, тому що вони виводять одразу надвір – і це небезпечно.

ЯКІ ВИКЛИКИ, РИЗИКИ, ПЛАНИ

“Ми маємо все передбачити”, – фраза, яку Ірина постійно повторює під час розмови.

Про що йдеться й до чого треба підготуватися впродовж літа:

• У школі є ІРЦ. Тож, коли є повітряна тривога, працівники з дітьми з ООП спускатимуться в укриття. Треба випрацювати план, як зручно спускати дітей на кріслах колісних. Можливо, залишити в укритті принаймні одне крісло. Також подбати про незрячих, слабозорих і дітей, які не чують.
• З’ясувати, хто з учителів і дітей не можуть перебувати в замкненому просторі. Зрозуміти, як із цим бути та випрацювати механізм.
• Укриття для середньої школи, яке ще не готове. З плюсів – воно ще міцніше і глибше, тут хороша вентиляція. Утім тут треба побілити, зробити ремонт.

Укриття, яке потребує ремонту

Усе – своїми силами з допомогою небайдужих батьків. А ще використовують те, що залишається з капітального ремонту басейну.

Також у це укриття планують закупити якісні біотуалети разом з умивальниками, щоби було безвідходне виробництво. Ти миєш руки – вода стікає в туалет.

• Вибудувати надійну комунікацію з батьками – так, аби і школа, і батьки, постійно знали, де перебуває дитина. Адже не всі учні, які навчаються в школі, проживають у цьому мікрорайоні.
• Ідентифікація учнів.

“Ми вже спілкувалися з батьками про це й радимо їм зробити нашивку чи картку з ім’ям і прізвищем, роком народження, групою крові й контактами батьків”.

ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ВІДКРИТТЯ ШКІЛ

“Якщо ти погоджуєшся бути керівником закладу освіти, мусиш поставити найважливіший пріоритет перед собою – безпека дітей. Я сподіваюся, що коли будуватимуть нові школи, бомбосховища передбачатимуть у планах одразу.

Наприклад, як я бачила у фінів – зі броньованими дверима. А в таких умовах ми маємо знайти порозуміння з управлінням освіти. Ну, і мушу визнати, що нам просто пощастило, що в нас принаймні є найпростіше укриття”, – говорить директорка.

Ірина позитивно ставиться до того, щоби діти навчалися очно. Однак, каже, над безпекою має попрацювати не лише керівник закладу освіти, а й уся громада Львова. Адже, з одного боку, усі зацікавлені в тому, щоби діти вийшли на очне навчання. Так дитина значно краще розвивається, пізнає світ, стає самостійнішою.

“Ми спостерігаємо це під час зустрічей у зумі – діти хочуть поспілкуватися. Також мені розповідали батьки: “Пані Ірино, було так незвично спостерігати, як двоє однокласників, які йшли на зустріч, опустили голову й не хотіли привітатися. Вони не мають про що поговорити”. Це проблема, діти втрачають у спілкуванні, у зв’язках. Це треба наздоганяти”.

З іншого боку, йдеться про безпеку. Є запити БТІ переробляти документацію, немає зацікавлення управління цивільного захисту. Усе це – не завдання директора, а відповідних служб, які мають навчити громаду, як поводитися під час війни, що для цього має бути готово, організувати все. Нині в директорів немає для цього ані часу, ані коштів.

“Окрім того, ми маємо пам’ятати, що облаштування укриттів у школах – це не одноразова акція. Це – назавжди. Ми маємо вчитися по-новому працювати з дітьми, освітній контент має бути зовсім іншим. Наприклад, “Захист України” не має бути формальним – це має бути комплексний підхід, а уроки фізичного виховання мають бути іншими – із хорошою фізичною підготовкою і практичним підходом”.

ЯК СТАВЛЯТЬСЯ БАТЬКИ ТА ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НЕ ВІДПУСКАЮТЬ ДІТЕЙ У ШКОЛУ

Щороку в серпні для батьків першокласників у школі влаштовують дні відкритих дверей. Цьогоріч до них можуть долучитися всі охочі. Звісно, укриття – це питання №1.

Також у школі батьки організувалися в громадську організацію. Це ті батьки, які погодилися підтримувати заклад, вони є учасниками змін у ліцеї. Вони також будуть тестувати шкільне укриття.

“До того ж батьки знають, що в нас є укриття, зокрема, через те, що воно фігурувало в національних та закордонних ЗМІ. Окрім цього, якщо батьки – мешканці мікрорайону, то приходять сюди під час тривоги. Вони спокійніші”.

У школі також збирають дані про дітей, які в Україні, але не планують навчатися очно. Їм у львівській школі надають альтернативу – сімейна форма навчання чи екстернат. Для цього батькам лише треба написати заяву.

“Загалом роботи дуже багато. Знаєте, нехай навіть будуть тривоги по годині, але кожен робитиме свою справу добре. Ми вчитимемо дітей, ЗСУ нас оборонятимуть, а політики не робитимуть дурниць”, – завершує пані Ірина.

ОСВІТА – ДЛЯ ДІТЕЙ ЧИ ДІТИ – ДЛЯ ОСВІТИ?

“Звісно, навчання має продовжуватися. Запитання лише: як це має відбуватися? Якщо говорити, що в нас освіта – для дітей, а не діти – для освіти, то забуваємо про такі речі, як-от: “Всі мають прийти в школи, а хто не прийде, відрахуємо”, “У нас немає дистанційного навчання – тільки очне”, “Вчіться, як хочете, залишайтеся у своїй Європі”. Це ми чуємо від батьків, які трохи здивовано розповідають нам, що їм сказали в школі”, – розповідає співголова ГО “Батьки SOS” Олена Бондаренко.

Вона вважає, що можна спробувати відновити навчання в тих регіонах, у яких немає активних бойових дій. Але треба врахувати безпеку дітей і страхи батьків. Наприклад, якщо батьки думають: “Моя дитина буде боятися під час тривоги, вона маленька, їй краще з мамою”, не варто примусово відривати дитину від батьків. Це буде суцільним стресом для всіх.

Натомість школі варто запропонувати батькам різні форми навчання для дітей, що передбачені законодавством, варто обговорити, як можна використати ці можливості, які є ресурси та що кажуть батьки.

“Наказові форми спілкування в стані стресу не працюють – вони спричиняють лише обурення та опір. Тому говоримо так: “Обговорімо варіанти, що ми можемо дати. І якщо ми не можемо зробити так, як краще для вас, можливо, є школи, які забезпечать варіант, який вас влаштовує”, – розмірковує Олена.

Наприклад, школа може допомогти з пошуком безплатних дистанційних шкіл в Україні, які підхоплять дитину. Або поставити камери, щоби діти, батьки яких не погодилися на очне навчання, могли бути присутніми на уроках. За словами Олени Бондаренко, усе залежить від комунікації.

“Часто батьки говорять про те, що вони приїхали в Європу – і їм пішли назустріч. Це їх шокує. Їм запропонували додаткові уроки, постійно запитують, чи з дітьми все гаразд, чи їм комфортно, чи все зрозуміло, чи немає проблем. Тобто не батьки бігають за вчителями – а до них приходять із запитанням “що для вас зробити?”. Треба вирішувати все, домовляючись та комунікуючи. Кожен зі свого боку має робити все, що може”.

ЩО БАТЬКИ ДУМАЮТЬ ПРО ОЧНЕ НАВЧАННЯ

За словами Олени, реакція батьків залежить від того, у яких умовах дитина перебуває. Можливо, вони за межами України, не чують повітряної тривоги й не відчувають страху. Хтось – у селі, дитина цілий день сама вдома, а батьки на роботі. Водночас дитина не ходить в укриття. Такі батьки думають, що якщо відправлять дитину в школу, то принаймні знатимуть, що вона під наглядом учителів. Хтось по-філософськи ставиться, мовляв, якщо прилетить, то нікуди ніхто не сховається.

“Школа однозначно не може розпочинати навчальний процес, якщо немає укриття. У нас є вимоги до укриттів та бомбосховищ і фахівці цивільного захисту, які в цій темі розбирається. Або ми готуємо цих фахівців дарма і вони просто так отримують зарплату, або вони знають, яке приміщення безпечне, від чого захистить і чи можна його використовувати”, – розповідає Олена.

Тоді в ідеалі вони разом із директором школи складають акти й підписують дозвіл. І відповідають за все, що буде далі. Звісно, є ризики, що це буде безвідповідально.

“Адже ми знаємо, як щороку підписують, що школа готова до навчального процесу, попри те, що там фіксуються численні порушення, які загрожують безпеці дітей. Головне – щоби не було тиску від МОН на органи управління освіти. Мовляв, ви повинні відкрити школи. Якщо в них буде більше відчуття відповідальності, аніж бажання послухати керівництво, то вони зможуть чесно сказати: “Ні ми не готові. У нас немає всього, що треба, ми не готові підписувати цей документ”.

Усе це – про довіру в суспільстві та відповідальність. Наприклад, про те, що вчитель не захоче взяти на себе відповідальність за дітей, якщо в школі нічого не готово.

На думку Олени, долучитися мають усі. Наприклад, батьки мають узяти організацію під свій контроль. Приходити в школу, просити, щоби їм показали укриття, оглядати їх, ставити запитання.

“Школа має розуміти, що батькам так буде спокійніше, у них буде усвідомленіше рішення. Адже росіяни можуть прицільно бити по школах, якщо знатимуть, що в нас почалося очне навчання. Ми не можемо забувати, що воюємо з нелюдами. Ці страхи треба розуміти й розділяти”.

Отже, завдання школи – організувати укриття або запропонувати альтернативу, батьків – перевірити, чи все гаразд, влади – знайти ресурси для реалізації цих планів. Потрібні технічна допомога, допомога з облаштуванням укриттів, треба прорахувати всі варіанти.

“Уявіть, що є команда “всі копають бомбосховища”. Гаразд. Але в скільки це обійдеться державі? Можливо, дешевше вивезти всіх дітей за кордон і навчати там. Тож треба зрозуміти, який із варіантів буде прийнятнішим і ефективнішим для того чи іншого закладу освіту. Зокрема, це завдання влади. Десь, може, краще не повертати з-за кордону вчителів назад у школу, якщо в них немає житла. Наприклад, мені нещодавно писали про те, що в Харкові вчителька втратила житло, а від неї вимагають повертатися на роботу.

Якщо влада просто роздаватиме вказівки, як це було із замміністра освіти про те, що з 1 вересня розпочинаємо очне навчання, то в багатьох випадках це буде саботовано, у багатьох – неефективно, а ще в багатьох – небезпечно”, – завершує Олена Бондаренко.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: M&M Photography