Освіта може стати більш суспільною справою, а не просто послугою. Засновник PISA про школи після пандемії

“Нова українська школа” публікує конспект виступу директора відділу освіти та навичок ОЕСР і “батька” міжнародного дослідження PISA Андреаса Шляйхера під час онлайн-конференції Т4″Освіта після COVID-19” (переклад ГС “Освіторія”) 30 травня.

ОПИТУВАННЯ ВЧИТЕЛІВ ПРО РОБОТУ НА КАРАНТИНІ

Ми бачимо, що доступ і використання цифрових технологій призводять до соціальної нерівності. Але вчителі однаково роблять щось неймовірне. Криза показала, наскільки потужні внутрішні інноваційні ресурси у вчителів, які вони можуть знаходити рішення. Ми опитали 150 тисяч вчителів (53 країни) і дізналися:

1. У різних країнах учні втратять від 40 до 50 днів школи. Це великий обсяг навчання, адже в школі людина навчається 5–10% життя. Звісно, країни намагаються зробити альтернативні варіанти, але, мабуть, найулюбленіші – коли уряд співпрацює зі школами, щоби знаходити ефективні рішення (понад 50%). Коли ми опитували вчителів щодо політиків, вони говорили про своє залучення в процеси ухвалення рішень. Третина з них визнали, що в деяких випадках школи самоорганізовувалися, тому що уряд їх не слухав. І батьки теж брали все у свої руки.

2. Є багато альтернативних варіантів, щоби допомогти учням пройти цю кризу, але реальність така, що ми маємо лише 45% учнів, які змогли мати повний або майже повний доступ до навчальної програми.

Тут ми бачимо, звідки нерівність в освіті: деякі учні, які не мають технологій, не мають батьків, які їх підтримують, або мають когнітивні порушення, недостатність мотивації і стійкості, щоби навчатися самим. Наприклад, була дитина, якій не надто подобалася школа і, звісно, дистанійне навчання їй теж не дуже допомогло. Тож треба наздоганяти втрачений час, але для цього є обмеження. Тим не менше, учителі достатньо оптимістичні. Але часом це стосується більше соціального залучення, ніж академічного навчання.

3. У кожному 10-му випадку навчання відбувалося з допомогою інших учнів, які краще зналися на технологіях. Але фактично ми все-таки говоримо про посередництво з учителями.

4. Переважно, онлайн-уроки викладали саме вчителі (60%). Вони відіграють найбільшу роль у тому, щоби навчання відбувалося. Немає жодної магічної платформи, щоби зблизити вчителя й учня. Роль учителів – найбільша, тому що вони знаходять креативні рішення, стають дизайнерами інноваційного середовища навчання.

Але це порушує питання – як підтримують самих учителів?

5. У багатьох випадках вони мали доступ до цифрових ресурсів (90%), до мереж колег у своїй школі чи поза нею (80%). Але чверть учителів узагалі не отримали підтримки. Вони були цілком наодинці й не отримували жодного професійного розвитку.

6. Але що добре? У 70% випадків усі робили все, що могли, щоби допомогти – батьки, вчителі, школи, адміністрації. Ця криза згуртувала людей. Можливо, не завжди це було ефективно, але всі намагалися. Це важливий урок пандемії. Лише менше 5% учителів сказали, що були якісь конфлікти.

7. Що говорить опитування про майбутнє освіти? Більшість країн мають плани відкрити школи. Це хороші новини. У половині випадків є реальні плани з датами. Також є консультування й навчання для вчителів, навчання керівників шкіл (близько 60% випадків), підтримка від експертів технологічних компаній (близько 40%).

8. Чого не відбувається - так це появи додаткових кадрів. Зараз економічна криза, доступно не так багато фінансових ресурсів, тож дуже мало освітніх систем спроможні додати більше людей. Хоча й усвідомлюють, що нестача є.

9. Якщо подивитися на заходи щодо здоров’я, то все залежить від школи. Школи запроваджують соціальне і фізичне дистанціювання, використання антисептиків, тренінги для учнів і персоналу, закриття спільних просторів.

10. Є також плани щодо добробуту учнів. Багато чого робиться, щоби надавати психологічну й соціальну підтримку – [загалом більше половини шкіл планують такі заходи]. 57 країн, де ми проводили опитування, – переважно, економічно розвинені країни. Я не думаю, що все матиме такий добрий вигляд в інших країнах.

ЯК НАВЧАТИ УЧНІВ, ЯКІ НЕ МАЮТЬ СТАБІЛЬНОГО ІНТЕРНЕТУ

Онлайн-навчання в багатьох країнах – це тільки верхівка айсберга. Якщо поїхати до Південної Америки, то там країнам добре вдалося використовувати телебачення й радіо. Це не інтерактивно, а просто трансляція, але, тим не менше, це можуть бути потужні рішення.

Тож не обмежуймося тільки онлайн-навчанням. Є багато інших цифрових рішень.

Важливо пам’ятати: технологія може покращити хороше викладання, але не може змінити погане.

ЯК КРИЗА ЗМІНИЛА І ЗМІНЮВАТИМЕ ВЧИТЕЛІВ

1. Я позитивно ставлюся до технологій. Ця криза зробила більше для технологічних інновацій, ніж останні 15 років. У мене немає даних щодо батьків, але я знаю, що вчителі залучилися до цього – не тільки щоби проводити онлайн-навчання, а й почали займатися дизайном онлайн-навчання. Звісно, завжди є вчителі, які нічого такого не роблять – просто використовували Zoom і вчили так, як і завжди. Але все-таки є багато вчителів, які стали дуже креативними, стали дизайнерами технологічних середовищ.

У Сінгапурі, Китаї, Японії цей перехід відбувся добре. В інших освітніх системах, де більш ієрархічна культура, коли вчителі читають уроки за конспектом, звісно, перехід був складнішим.

Але загалом я оптимістично дивлюся на те, що відбулося. Щоби побачити, які заходи в яких освітніх системах спрацювали краще, ми будемо проводити PISA, яка після пандемії виміряє не тільки рівень навчальних навичок, а й соціально-емоційного розвитку.

2. З 57-ми країн, де ми проводили опитування, є країни, де вчителі справді залишилися на самоті. Треба створювати потужну професійну мережу вчителів. Якщо подивитися на медичний сектор, то медики добре вміють організовувавтись, хоча й отримують не так уже й багато урядової підтримки. Це ж ми маємо зробити і в освіті. У довгостроковій перспективі уряд може допомогти, але не може розв’язати цю проблему.

3. Це трагічно, що технології підкреслюють соціальну нерівність. Проте в довгостроковій перспективі, вважаю, вони можуть досягти протилежного, адже можуть зробити навчання більш персоналізованим і таким, що враховує різноманіття. У майбутньому саме аналітика і великі дані зможуть допомагати вчителям і підтримувати учнів.

ЩО РОБИТИ УРЯДАМ

1. Перше, що ми могли б зробити краще, – курувати, що мають вивчати учні. Ця криза лягла на плечі шкіл і вчителів – вони вирішували, чого навчати в цій ситуації. На чому я зосереджуюсь? На якійсь базовій інформації? Чи навчаю інших аспектів – наприклад, соціально-емоційного розвитку? Часто ці рішення лишають на розсуд учителів, але уряд міг би винести це у свій пріоритет.

2. Нам потрібно краще працювати, щоби створити більш рівні умови для використання технологічних рішень. Також ми не маємо достатньої співпраці між школами, співпраці в освітній галузі загалом. Це багато роботи, яку потрібно зробити.

Пандемія показала, що всі наші проблеми – глобальні. Тому й рішення потрібно знаходити глобальні. Наприклад, ми можемо досягти більшого, якщо країни будуть співпрацювати, ділитися освітніми технологіями, ресурсами, контентом, підходами до викладання. Це не буде надто дорого, просто треба більше політичної волі й залучення, щоби розробляти потрібні рішення.

Але найважливіше – нам потрібно, щоби більше вчителів були залучені до розроблення цих рішень. Коли ви не залучаєте вчителів до розроблення технологічних рішень, вони не зможуть це нормально впроваджувати.

ТРИ ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ

1. Спілкуйтеся з колегами. Ви не можете знаходити всі відповіді самостійно. Зараз час, щоби залучити всю свою професійну мережу. Ви здивуєтеся, скільки вчителів перебувають у такій самій ситуації.

2. Багато онлайн-ресурсів доступні для вчителів, багато хороших матеріалів – використовуйте.

3. Треба боротися за зв’язок зі своїми учнями. Я розумію, що це нелегко. Наприклад, учні з більш бідних сімей менш умотивовані навчатись і просто губляться. Але треба тримати контакт із ними. Коли вони прийдуть до школи, то ви побачите величезну прогалину, що в них з’явилась. І вчителі мусять працювати над тим, щоби її подолати.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Багато батьків побачили, що роблять учителі, і почали цінувати – наскільки складно навчати навіть одну дитину, не то що 20–30. Тож вони можуть зміцнити стосунки з учителями. Освіта може стати більш суспільною справою, а не просто послугою.

2. Є багато цифрових рішень, які надають школи – батьки теж можуть ними скористатися. Але найважливіше, що ви можете показати своїй дитині, що навчання важливе.

ЩО ЗМІНИТЬСЯ В ШКОЛАХ ПІСЛЯ ПАНДЕМІЇ

1. Ми маємо щодня усвідомлювати: коли школа закрита, ще один день навчання втрачено. Особливо це впливає на учнів із соціально важких прошарків. Я думаю, що потрібне повторне відкриття шкіл, щоби хоча б учні з дуже бідних сімей могли туди ходити.

2. Навчання у формі гри – те, що буде найважче робити у школах у найближчі місяці.

3. Онлайн-навчання відіграватиме більшу роль. Мабуть, ми побачимо гібридне навчання. Воно не буде альтернативним рішенням, а фактично стане основою освітніх систем.

4. Частина шкіл ще не будуть такими наповненими. Буде частково навчання вдома. Буде інтеграція різних навчальних середовищ.

5. Важливо, щоби школи стали безпечними. Країни організовують соціальне дистанціювання, методи гігієни тощо.

6. У перший період відкриття шкіл я би зосередився на учнях, які відставали.

Школи знову відкривають, але якою там буде педагогіка й освіта? Чи вчителі знову будуть близькими зі своїми учнями? Чи учні зможуть підлаштуватися під атмосферу школи?

Буде інше навчальне середовище, яке не буде сприяти передачі знань, ставлень і навичок, що нам потрібно зараз. Адже нам потрібні сміливість, емпатія, допитливість, уміння справлятися з напруженням, неоднозначністю, бути креативними, спільна робота, коли учні можуть проводити якісь проєкти протягом тривалого часу, а не сидіти на відстані 1,5 метри одне від одного. Це буде найважче для вчителів.

Ці рішення не прийдуть від урядів, вони будуть створюватися на місцях. У деяких контекстах можна навчатися на вулиці – і це буде безпечніше. Може бути рішення – переконфігурувати навчальний простір.

Також багато соціальних явищ у школах просто зникнуть, і технології можуть відіграти в цьому роль – наприклад, підключити колаборативне середовище, коли фізичне навчання не може бути оптимальним.

Найбільше мене непокоїть, що через кризу нас відкине в педагогіці на 20 років назад.

Водночас, я сподіваюсь, що учні, повернувшись у школи, скажуть учителям: “Знаєте, я зрозумів/-ла, як навчатися самому. І в мене є цікаві думки. Я бачив/-ла цікаві освітні ресурси, чому б не зробити це в класі?”.

Я сподіваюсь, що багато вчителів скажуть: “Я не був/-була просто інструктором, я став/-ла коучем і ментором, фасилітатором і оцінювачем. Відповідно, я хочу створити більш інноваційне навчальне середовище в нашій школі”.

І я думаю, що багато освітніх лідерів не повернуться до часів “індустріальної робочої організації”. Ця криза все-таки розкрила багато інноваційних спроможностей, багато потенціалу. Ми багато візьмемо з цього часу й побудуємо нову освітню систему.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – aletia, Depositphotos