Освіта з прав людини та як учителю відновити ресурсність. Головне з онлайн-толоки ЕдКемпу

Третя в цьому році онлайн-толока EdCamp Ukraine була присвячена одразу двом питанням – освіті в галузі прав людини та емоційній стійкості в нових реаліях, пов’язаних з епідеміологічною ситуацією та глобальним карантином.

Спікери, серед яких були відомі правозахисники і знані американські психотерапевти, говорили про:

• міфи, пов’язані з розумінням поняття прав людини;
• важливість та нюанси організації освіти з прав людини;
• те, на яких засадах мають базуватися методики викладання прав людини;
• те, як викладати права людини в школі;
• те, як підвищити свою стійкість до впливу зовнішніх чинників;
• практики відновлення ресурсності.

ОСВІТА З ПРАВ ЛЮДИНИ ФОРМУЄ ЗДОРОВЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

Права людини не тотожні до громадянських прав

Права людини часто плутають із правами та обов’язками громадянина, хоча це різні речі, що мають різне походження, пояснює тренерка Всеукраїнської освітньої програми “Розуміємо права людини”, експертка ОБСЄ з прав людини, координаторка освітніх програм Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Козорог.

Обов’язки виникають тоді, коли ми отримуємо соціальну роль – учитель, учень, батьки, громадянин держави тощо. За невиконання цих обов’язків передбачена відповідальність, яка регулюється соціумом. Натомість, права людини ми отримуємо за фактом народження людини, тож вони – невід’ємні.

Наприклад, коли учень не виконав домашнє завдання (обов’язок), він за це відповідає (може отримати двійку). Проте не можна як покарання обмежити його в пересуванні школою чи принизити гідність.

Освіта в галузі прав людини, яка спрямована на розвиток людини, зміцнення прав і свобод та формування активного громадянського суспільства, здатного до самозахисту, потребує системного підходу, впевнений директор Освітнього дому прав людини, консультант, викладач, тренер у сфері прав людини, громадянської освіти Сергій Буров.

Освітній процес не має швидкого результату – це довгостроковий проєкт, який у віддаленій перспективі дає змогу людині захищати свої права, свободи та інтереси. Отже, важливо, аби кожен отримав доступ до освіти з прав людини. І забезпечити це має держава, зважаючи на релігійні та світоглядні концепції своїх громадян.

Права людини, упевнений експерт, тримаються на трьох китах:

1. Кожна влада має свої межі.
2. У кожної людини є своя автономна сфера, у яку жодна сила не може втрутитися.
3. Кожна людина може заявити про порушення її границь і вимагати дотримання її прав.

На права людини варто дивитися через призму інклюзії

Рішення зазвичай ухвалює більшість. І якщо нам здається, що в якомусь питанні ми належимо до більшості, то колись обов’язково станеться ситуація, коли ми опинимося в меншості, і за нас будуть вирішувати. Тому механізм прав людини, вважає голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, штучно вмонтований у сучасну модель демократії, аби захистити меншість від свавілля та помилок більшості.

До прикладу, люди інвалідністю, які пересуваються на кріслах колісних: з одного боку, можна запропонувати помістити їх у спеціальні заклади, де буде відповідний медичний догляд. Проте, з іншого, таке рішення прямо порушує їхні права на свободу пересування. Тож альтернатива – зробити середовище безбар’єрним для кожного. Дивитися на світ через оптику прав людини – це дивитися через призму інклюзії в широкому розумінні, вважає фахівчиня.

Олександра Матвійчук звертає увагу також на два основні міфи, пов’язані з правами людини:

1. Права людини природні. Насправді це юридична конструкція, яка закріплює гуманістичні ідеї на рівні міжнародних стандартів та механізмів. Це поняття з’явилося лише після Другої світової війни, і ще досі вони дуже залежні від правлячого режиму.
2. Права людини абсолютні. Єдиними абсолютними є свобода від катувань та свобода від рабства. Решта можуть бути тимчасово обмежені за певних обставин. Наприклад, тюремне ув’язнення обмежує значну кількість свобод, а пандемія Covid19 примусила весь світ сидіти вдома та пересуватися за чітко визначеними правилами.

Методики викладання прав людини

Права людини, на думку координатора освітніх програм Amnesty International Ukraine Володимира Селіваненка не забезпечує виключно держава: їхнє дотримання та захист багато в чому залежать і від самої людини. Активна громадянська позиція кожного та бажання щось змінювати лежать в основі розвиненого громадянського суспільства. І формування громадянських компетентностей починається в школі. Від учителя залежить, чи будуть діти вмотивовані вивчати права людини та емоційно включеними в цей процес.

Для ефективного засвоєння матеріалу в царині прав людини фахівець рекомендує користуватися методиками, що:

• базуються на реальних історіях чи залучають сторонніх людей (експертів, які занурені в ці питання). Історії викликають більший інтерес і більше мотивують дітей, аніж вивчення текстів законів. Натомість люди, які мають практичний досвід у питанні, можуть запропонувати нестандартний погляд на події, який запам’ятається;
• провокують дискусію, породжують полярні думки. Ця методика змусить дітей думати, а отже – запам’ятовувати;
• викликають емоцію. “Коли є емоція, – каже Володимир Селіваненко, – наступним кроком буде дія”. Так формується активність;
• тривалі в часі. “За один урок можна вивчити, що таке держава, але не можна пояснити цінність людського життя”, – підкреслює експерт.

Що може зробити школа для формування активного громадянського суспільства

В ідеальній системі цінностей контролювати дотримання прав людини повинна держава та її офіційні інституції, у тому числі навчальні заклади, коли йдеться про школярів, переконана Олександра Козорог. Проте збої в системі можуть виникати на всіх рівнях.

• Держава. Недосконале нормативне регулювання освітніх процесів, розроблення нормативних актів, які можуть не враховувати певні моменти, помилки політиків та вищих посадових осіб.
• Заклади освіти та спільноти шкіл. Тут не вистачає розуміння, як у конкретних закладах освіти за умови їхньої автономії втілювати програму захисту прав людини та навчання громадянських компетентностей.
• Конкретна людина. Далеко не кожен готовий активно обстоювати свої інтереси та захищати права.

Але навчальний заклад може й повинен починати роботу в цьому напрямі з трьох простих кроків:

1. Розібратися, що таке права людини. Вивчити відповідні національне та світове законодавство (Конвенція з прав людини, Конвенція з прав дитини тощо). Олександра Козорог також рекомендує взяти до уваги посібник “Культура і практика викладання прав людини: поради, вправи, симуляційні ігри”, розроблений EdCamp спільно з ГО “CRISP”, який пропонує зрозумілі методики викладання цього питання.
2. З’ясувати, чи реалізуються ці права в закладі освіти, чи є порушення і які саме права порушуються.
3. Діяти. Захистити або обстояти свої та права своїх учнів.

ПРАКТИКИ ВІДНОВЛЕННЯ РЕСУРСНОСТІ

Час освітянам потурбуватися про себе

До онлайн-толоки цього разу долучилися Джой Міллер (США, Іллінойс, Піорія), головна виконавча директорка в Joy Miller & Associates, що спеціалізується на психологічних консультаціях та послугах для оздоровлення й ведення здорового способу життя; та психотерапевт Брайан Робінсон (США, Північна Кароліна, Ешвілл). На сесії ішлося про здатність витримувати фізичні та емоційні навантаження.

Covid19 кардинально змінив картину світу, додавши до щоденних стресів фізичну роз’єднаність людей. Освітяни, як ніхто інший, відчули на собі вплив пандемії, що змусила їх у короткі терміни вибудовувати наново весь освітній процес.

Стійкість для людини – це вміння відсторонитися від негативу, повернутися до відчуття балансу. Нині, зважаючи на постійний стрес, у якому ми перебуваємо, до цього поняття додалося і вміння віднаходити баланс через використання свого попереднього досвіту та пошук нових опор.

Нейробіологія визначає спільні риси людей, які мають високий ступінь стійкості:

• об’єднаність;
• ясність мислення;
• спокій;
• творчість, креативність;
• сміливість;
• упевненість;
• цікавість.

Кілька простих вправ, аби виховувати в собі стійкість:

1. Ресурсність. Згадати щось позитивне та зосередитися на своїх відчуттях.
2. Розв’язування завдань. Віднайти простий процес, який ми можемо контролювати повністю, який не залежить від впливу зовнішніх чинників. Наприклад, поприбирати в помешканні, обійняти дитину, посадити у дворі квітку. Зосередженість на простих діях дає відчуття безпеки.
3. Підтримка минулого. Згадати минулий негативний досвід, але не аналізувати його, а прийняти як факт, який відбувся і вже завершився. Тоді ми пережили й вистояли, отже – і тепер зможемо.

Дві практики для відновлення ресурсності

Наша увага притягується до нових тригерів ще до того, як ми встигли завершити попередні думки чи переживання. Це перевантажує мозок і негативно впливає на емоційний стан. Інструкторка з практик уважності Інна Лужецька запропонувала дві нескладні вправи, що допомагають завершити попередній мисленевий процес і швидко налаштуватися на відпочинок.

Загальні рекомендації до вправ:

• відчуття безпеки. Віднайдіть такий простір, де будете почуватися комфортно;
• прийміть зручну позу, але спина має бути рівною, а маківка голови спрямовуватися вгору;
• намір. Ви маєте розуміти, що хочете змінити в почуттях та емоціях;
• поставити собі запитання “як я?” на початку та наприкінці вправи;
• відволікання. Ми можемо підсвідомо відволікатися від виконання вправи, але маємо свідомо до неї повернутися та не картати себе за це;
• вдячність собі. Це ідеальне завершення та прекрасна мотивація на майбутнє.

Практика “6 дихань”

Прикрийте очі або розфокусуйте погляд. Варто перевірити, чи рівномірне розподілення ваги тіла. Аби воно не завалювалося, можна погойдатися і знайти баланс. Зважайте, що стопи – це центр, який тримає тіло. Вага має бути розподілена всією їхньою поверхнею. Дихаємо, як завжди, але увагу концентруємо на видиху як на процесі завершення відпускання.

Уявімо, що повітря виходить не лише через ніс, а через усю поверхню тіла. Спочатку це буде передня поверхня: видихаємо обличчям, грудьми, животом, передньою поверхнею стегон, рук за порядком. Далі одночасно видихаємо всією передньою поверхнею, усіма цими зонами одночасно. Так само пропрацьовуємо задню поверхню, бокові, верхню (уявіть, який би вигляд мало ваше тіло, якби його фотографували зверху. Що би там було? Маківка, може, верхня поверхня плечей), нижня (стопи, пучки пальців рук)?).

Наступний крок – дихаємо циклами по шість видихів кожною з цих поверхонь. Задіяною в такому видиху має бути одразу вся поверхня. Робимо три таких підходи й завершуємо вправу більш глибоким повільним вдихом та повним видихом.

Практика “Пішло”

Вважається однією з найбільш дієвих практик для відновлення ресурсності. Вона навчає завершувати справи на всіх рівнях, працює на відновлення внутрішнього балансу та розчищає місце для нових ідей.

Під час виконання треба відслідковувати тілесні відчуття, думки та почуття на момент їхнього завершення. Кожну таку думку потрібно відпустити словом “пішло”.

Заплющуємо очі. Починаємо з дихання, бо воно є вже завершеним процесом, який завжди можна відслідкувати, де би ми не були. Отже, зосереджуємося: вдих – початок, видих – завершення, на яке ми кажемо “пішло”. Робимо кілька таких видихів.

Далі переходимо до відчуттів у тілі, концентруємо увагу на кожному, відслідковуємо його завершення і проводжаємо словом “пішло”. Переходимо до думок і фокусуємося на кожній. Проводжаємо нашим “чарівним словом”. Тут неважливо зберігати певний ритм, тільки спостерігати. Якщо маєте одночасно кілька думок чи відчуттів, оберіть одне, потім пропрацюйте наступне.

Закінчуємо глибоким вдихом та видихом через рот.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Фото надано EdCamp Ukraine