Оцінки з брехнею та провокування списування. Як виховувати доброчесність у школі

З академічною доброчесністю в школах України не все так погано, як здається. Мовляв, попри все, суспільство готове до доброчесності. Інакше – не було би Революції на граніті чи Революції гідності. Це – відхід від пострадянщини.

Так вважає завідувачка кафедри історії НаУКМА “Києво-Могилянська академія”, кандидатка наук, доцентка, учасниця проєкту про сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP) та авторка посібника про доброчесність Наталя Шліхта.

Натомість, кожна людина й кожна сім’я може починати із себе. Наприклад, розповідати дитині змалку, що всі слова та інформація в інтернеті чи в книжці мають автора, а щоби щось оцінити, треба вкласти свої сили. Це – перші кроки до створення доброчесного суспільства.

Читайте про:

• що таке академічна доброчесність;
• яка ситуація з нею в українських школах і за кордоном;
• принципи, які мають бути в доброчесному суспільстві;
• приклади, як прищеплювати учням академічну доброчесність;
• як справедливо карати учнів за порушення академічної доброчесності.

Далі в тексті – пряма мова.

ЩО ТАКЕ АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ

Якщо пояснювати на “хлопський розум”, то академічна доброчесність – це коли ти не вдаєшся до плагіату, списування, шахрайства та хабарництва. Однак таке визначення дуже спрощене. Завжди легше давати визначення від негативного, ніж спробувати визначити суть явища. Тож розберімося.

Коли ми говоримо про академічну доброчесність, то звертаємося до двох складників терміну: “академічна” й “доброчесність”. Першочерговим є термін “доброчесність”. Він має набагато ширше, фундаментальніше й базовіше значення, яке стосується взаємин між людьми й засадничих принципів, побудованих на моральних і філософських категоріях. Як-от, правдивість, працелюбність, толерантність, чесність, моральність.

Другий складник – “академічна” – звужує та уточнює значення доброчесності до академічного середовища, принципу взаємин між учасниками академічного процесу. Виходить, що академічна доброчесність – це базовий принцип взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу, який містить у собі низку моральних аспектів.

Також я підтримую одне з класичних визначень академічної доброчесності: “Академічна доброчесність – це відданість академічної спільноти, навіть перед лицем труднощів, шести фундаментальним цінностям: чесності, довірі, справедливості, повазі, відповідальності, мужності”. Це означає, що навіть якщо тобі легше вдатися до недоброчесної поведінки, ти будеш дотримуватися доброчесності.

Також маємо пам’ятати, що академічна доброчесність, на відміну від філософсько-моральної категорії доброчесності, – це категорія нормативна. Вона прописана як у статті 42 Закону України “Про освіту”, так і в низці міжнародних документів.

ЯКА СИТУАЦІЯ З АКАДЕМІЧНОЮ ДОБРОЧЕСНІСТЮ В ШКОЛАХ І ЧОМУ

В Україні розмови про академічну доброчесність актуалізувалися після розпаду Радянського Союзу, але особливо – на початку 2000-х. Тоді в академічній літературі почали з’являтися статті про те, що таке академічна доброчесність. Після Революції Гідності й ухвалення рамкового закону “Про освіту” обговорення перейшло в практичну площину, але на рівень вищої школи.

Тоді й почалися соціологічні дослідження про те, що ми маємо у вищій школі, що зі здобувачами наукових ступенів, як у нас пишуть дисертації. І ще довго питання доброчесності не спускалося на рівень середньої школи. Десь після 2017–18 років з’явилися кроки, щоби розробити спеціальний закон про середню освіту. А в ньому йдеться про академічну доброчесність.

Зважаючи на те, що цей розвиток дуже недавній, на науково-дослідницькому рівні ми маємо мало інформації про те, що з доброчесністю в школі. З іншого боку, маємо загальне уявлення, дізнаємося це з блогів, коментарів батьків і вчителів у соцмережах. Видається, що так званий загальний клімат доброчесності несприятливий.

Бо йдеться про масове списування, яке толерують вчителі, реферати, які школярі скачують з інтернету, не даючи покликання на джерело, про масове використання ГДЗ, недоброчесність під час підготовки робіт у МАН і на шкільних олімпіадах, репетиторство замість нормального пояснення матеріалу на уроках.

Наталя Шліхта, учасниця проєкту про сприяння академічній доброчесності в Україні (SAIUP) та авторка посібника про доброчесність. Фото надала Наталя Шліхта

ЩО ЗА КОРДОНОМ

Я брала участь не в одній конференції з академічної доброчесності і все має вигляд так, що в Україні все дуже погано, бо в нас пострадянська спадщина. А ось у цивілізованому світі ситуація інакша.

Але це неправда! У європейських країнах, США й Канаді проблема доброчесності на середній ланці освіти нещодавно почала проговорюватися. Можливо, це почалося на років 10 раніше, ніж у нас.

Однак там є чіткі правила. Якщо людина вдається до плагіату в науковій роботі, вона, як мінімум, втрачає своє ім’я, а як максимум – науковий ступінь чи роботу. І, на відміну від нашого контексту, це працює.

Також за кордоном проводять набагато більше соціологічних досліджень, опитувань. Так-от, я запам’ятала показову фразу в одному з американських посібників для середньої школи 2011 року. Вони пишуть у передмові, що публікація їхнього посібника – це реакція на епідемію списування. Тобто проблема є, і з нею треба працювати. Але не варто зміщувати акценти й казати: “Ой, які ми нещасні, як у нас усе погано”.

З ЧОГО ЧИ З КОГО ТРЕБА ПОЧАТИ, АБИ ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ

Я не знаю, хто має зробити перший крок, але знаю таке: у суспільстві мають бути умови для розвитку доброчесності. І це найскладніше. Тому що суспільні атмосферу, розуміння, принцип взаємин змінити найважче. Можна скільки завгодно прописувати в законі покарання за недоброчесність, показово когось карати, але люди завжди знаходять можливість не дотримуватися правил.

Тільки коли в суспільстві з’явиться поняття, що бути доброчесним – нормально або навіть модно, відбудуться зміни на всіх рівнях освіти. А це залежить не тільки від моєї і вашої волі, це залежить від політиків, від публічного контексту. Це – величезна спільна робота.

На жаль, у нас звикли працювати, як у Радянському Союзі – кампаніями. Мовляв, ми розпочнемо місячну кампанію з академічної доброчесності в школі, і завтра всі мають бути доброчесними. Але це ніколи не працювало, то чому має працювати зараз?

Є дещо, що можна робити вже. У педагогічній практиці недооцінюють вплив і роль сім’ї. Мені дуже подобається одна із засадничих концепцій НУШ – педагогіка партнерства. У якомусь інтерв’ю з учителем була класна фраза, що батьки кидають дітей у школу, як у пральну машину, і думають, що їм видадуть готовий продукт. Але так не буває. Тільки на особистому рівні, у разі змін у сім’ї й поясненнях елементарних принципів усе може почати змінюватися. Наприклад, треба пояснювати дитині, що:

• Для того, щоби щось отримати, треба щось вкласти;
• Ти маєш бути толерантним до інших і поважати думку інших, якщо хочеш, щоби поважали твою;
• Твоя думка має велику цінність.

Це – базові принципи. І якщо вони важливі для батьків і обговорюються в сім’ї, то з часом обов’язково вплинуть на дитину й на середовище, у якому вона буде. І це – початок змін.

ЯК ПРАЦЮВАТИ ЗІ ШКОЛЯРАМИ, АБИ ВОНИ БУЛИ ДОБРОЧЕСНИМИ

Це питання, яке ми з моєю сестрою і співавторкою постійно ставили собі, коли працювали над методичними матеріалами з навчання академічній доброчесності в школі. Ми зробили висновок: щоби навчати дитину академічної доброчесності, треба комплексна робота. Між іншим, це той-таки підхід НУШ, у якому йдеться про те, що на різних уроках доноситься одна ідея. Так само має бути з академічною доброчесністю.

Немає окремого предмету про академічну доброчесність, і не мусить бути. Радше треба використовувати потенціал уроків та виховних годин – щоби ненав’язливо розповідати про доброчесність. Не можна хорошу ідею молотком “вбити в голову” – це завжди спричиняє відторгнення. Натомість, треба показувати на прикладах, починаючи з молодшої школи й аж до старшої. І на кожному рівні говорити тільки про те, що дитина може зрозуміти:

1. Змалечку в дитини треба виховувати уявлення, що будь-який текст чи слова комусь належать. Наприклад, мій старший син нині в 5 класі. І для дитини інформація в інтернеті – це просто інформація, яку можна використати. Через її надлишок, у дітей немає уявлення, що текст обов’язково має автора, якого ти повинен поважати й визнавати.

Так-от, коли в молодших класах синові задавали з природознавства написати щось про планети, я казала йому, що треба вказати, звідки він узяв цю інформацію, тобто джерело. Такого завдання не було, але якщо дитина це робитиме – це стане звичкою. І тоді не буде масового списування і скачування рефератів.

2. Найбільший виховний потенціал у будь-якому класі мають уроки української чи зарубіжної літератур, а також мови. Наприклад, у молодшій школі діти працюють з усною народною творчістю: з казками, приказками, прислів’ями. А що може бути краще для виховання базових моральних доброчесних принципів? Візьміть будь-яку казку, приказку чи прислів’я й розберіть їх не тільки граматично, а поставте запитання до суті. Наприклад, чому тут оспівується працелюбність? Чому засуджується брехня?

Коли вивчаються твори, як-от “Грицева шкільна наука”, чим не підстава, щоби поговорити про принципи вивчення? Наприклад, що зубрити – це не вихід.

3. Образотворче мистецтво також має великий потенціал, тому що є багато творів в історії мистецтва, які так чи інакше порушують пов’язані теми. Наприклад, “Знову двійка” Решетнікова.

4. А щодо фізкультури – є класний олімпійський вислів: “Головне – участь, а не перемога”. Можна пояснити дитині, що головне – це докласти зусилля. І на фізкультурі це працює, бо, на відміну від інших уроків, тут ти або стрибнув 2 метри, або не стрибнув. І ніяк не можна сфальшувати. Але також треба враховувати момент, що не всім бути олімпійськими чемпіонами, і це нормально. Треба оцінювати зусилля.

5. У шкільному підручнику викладається трохи інша історія, здебільшого політична. Уся історія в підручнику – це перелік дат, осіб, подій. Але є інша історія – коли ми звертаємося до тих людей, які жили в той чи інший час, до їхнього побуту, щоденних економічних проблем, суспільних та соціальних зв’язків. Тут можна спостерігати, як взаємодіють люди, які результати ухвалення рішень, завдяки чому люди чогось досягали в житті або чому не досягали нічого.

6. На рівні старшої школи, наприклад, можна говорити про цитату не так, як говорять на уроках української мови, – що це просто лапки, кома, тире. А говорити про її суть. Мовляв, ти віддаєш повагу, що це не твої слова, і визнаєш, що це сказала чи написала інша людина.

7. Не можна вимагати від дітей чогось, не створюючи відповідні умови для них. Вчителі мають показувати зразок доброчесності. Дитина повинна знати: якщо вона виконала свою роботу, вклала сили, то її працю обов’язково оцінять. А натомість, робота її однокласника, який списав, не буде добре оцінюватися.

8. Часто вчителі провокують списування. Як мінімум, коли задають завдання, які нереально виконати. Наприклад, реферат у старшій школі на тему принципів побудови Всесвіту. А ще я зіштовхнулася з таким: у сина було дистанційне навчання, і я бачила, як дитина виконує завдання з літератури. Він прочитав уривок із тексту, який йому задали. Після цього треба було виконати письмовий тест, у якому є питання щодо всього тексту, а не уривку. Це стимулює дитину загуглити й пошукати відповідь. А хто тоді винний? Дитина?

ПРО КОНТРОЛЬ ТА ПОКАРАННЯ

Я пояснюю своїм студентам так: я людина добра й завжди йду назустріч, пробую зрозуміти будь-які обставити. Але є виняток – коли ти вдаєшся до недоброчесності. Після цього студент отримує 0 балів за свою роботу. А якщо й далі це робить, я використовую університетське Положення про академічну доброчесність. Думаю, щось подібне може бути в школі. Наприклад, кодекс доброчесності, у якому має бути прописане покарання. Утім, пам’ятайте про загальні принципи покарання:

1. Покарання обов’язково має бути справедливим. Тебе не можна покарати, якщо ти не винен. Також не має залежати, чи це зробив відмінник, чи двієчник;
2. Покарання має бути невідворотним – якщо обіцяли, що за проступок людину покарають, то так і має бути. Інакше ніхто не звертатиме на це уваги;
3. Про покарання мають знати. Тобто про це треба оголошувати зарання, пояснювати наслідки. Дитина має чітко розуміти: якщо вона щось свідомо робить неправильно, то покарання точно буде.

Також у посібнику Наталі Шліхти та Ірини Шліхти “Виховуємо академічну доброчесність у школі: методичні вказівки для вчителів“ ідеться про такі методи:

• “Оцінки з брехнею”. Суть методу: використовувати позначки в класних журналах, аби зафіксувати і свою підозру в тому, що учень порушує норми академічної доброчесності, і доведені факти такого порушення. Наприклад, для фіксації підозри можна використовувати півколо, для фіксації доведеного факту порушення – коло. Позначки рекомендують малювати олівцем.

Ситуація: у вчителя виникла підозра, що учень списав контрольну роботу, однак він не може це довести. Тому виставляє в журнал такий бал за контрольну, як ніби учень її не списав, але зверху малює півколо. Якщо такі оцінки з півколами з часом накопичуються або ж з’являються оцінки в колі (доведені факти академічної недоброчесності) – усі “бали з брехнею” анулюються. Учень змушений перескласти пройдений матеріал.

• Відомість про дотримання норм академічної доброчесності. Якщо учень дотримується норм академічної доброчесності, відомість треба заповнювати тричі протягом навчання в школі (на рівні початкової, основної, старшої шкіл). У випадку недотримання – за потреби. Уперше відомість заповнюють у 4 класі.

Відомості зберігають в учительській. Відповідальність за зберігання та заповнення покладається на класних керівників. Учителі-предметники повідомляють класному керівнику про прояви академічної недоброчесності, після чого класний керівник робить записи у відомостях. Доступ до відомостей повинні мати і шкільні психологи, які, за потреби, можуть допомагати класним керівникам. Відомість заповнюється в довільній формі.

Також у посібнику є приклади уроків, які можна провести в школі. Наприклад, як укласти кодекс честі учнів за допомогою твору Всеволода Нестайка “Одиниця з обманом”.

ЧОМУ ВАЖЛИВО ВИХОВУВАТИ ДОБРОЧЕСНІСТЬ ЗІ ШКОЛИ

Я відповім цитатою одного з американських колег, яку оголошували на конгресі: “Студенти не починають масово списувати, приходячи в університети. Недоброчесність не починається у виші чи в науковій діяльності, чи в суспільно-політичному житті. Це все закладається в школі”.

Коли дитина закінчує школу, вона не є сформованою, але має деякі закладені уявлення в характері. Наприклад, точно є уявлення про головну стратегію в житті. І вона може бути різною: або я готова працювати і я розумію, що відповідаю за свої вчинки й отримую за них винагороду чи покарання, я готова обстоювати свою думку, і я толерантна.

Або в дитини немає такого уявлення. Натомість, є уявлення, що схитрувати – це досягти чогось легким шляхом. І навіщо тоді вкладатися і працювати? І згодом цю життєву стратегію дуже важко змінити. Тому краще починати зі школи.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – Taylor Wilcox, Unsplash

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.