Партнерське коло “Open Space”. Як школа в Херсоні змінилася через взаємодію

Прозорість та підзвітність у школі сприяють впровадженню партнерських стосунків через вибудовування довіри. Такою була гіпотеза спільного проєкту команд EdCamp Ukraine, ГО “Смарт освіта” та #USAID_ВзаємоДія “Педагогіка партнерства: практики доброчесності”.

“Ідея була така: на рівні відібраних шкіл мала сформуватися команда з чотирьох людей – по одному представниці чи представнику від учительства, учнівства, батьківства та адміністрації. Вони повинні були не просто об’єднатися, а синхронізувати свої очікування та мотивацію й довести нам, що створили більш-менш сформовану команду, яка готова почати цей шлях. Також команди мали бути готові запропонувати проєктну ініціативу й реалізувати її у школі”, – йдеться в посібнику, створеному за результатами проєкту. Невдовзі він буде опублікований на нашому сайті.

“Нова українська школа” публікує історію перетворення Херсонського академічного ліцею ім. О. В. Мішукова.

Читайте також “Щоби впізнавали корупцію. Як маріупольська школа впроваджувала у себе доброчесність”

Кількість учнів: 586

Міська чи сільська школа: міська

Наявність шкільного самоврядування: є

ЯКІ ПРОБЛЕМИ ШКОЛА ХОТІЛА РОЗВ’ЯЗАТИ

1. Неефективні партнерські взаємини між учасницями й учасниками освітнього процесу.
2. Лояльність деяких учнів / учениць та вчителів/-ьок до порушення академічної доброчесності.
3. Наявність конфліктів та брак механізмів медіації.

ЩО ВДАЛОСЯ ЗРОБИТИ

Творча група організувала проєкт “Партнерське коло “Open Space””. Це – простір для взаємодії всіх учасниць та учасників освітнього процесу, поширення практик доброчесності та педагогіки партнерства.

Школі вдалося реорганізувати ліцейський учнівський парламент, відмовитися від ієрархічності й поділу на комітети; залучити всіх учасників/-ць освітнього процесу до взаємодії та організації спільних заходів; застосовувати метод медіації в конфліктах; провести антикорупційні уроки, антикорупційний квест для учнівства та батьківства, серію ігор “Антикорупційна мафія”; створити Банк ідей (пропозиції від батьків, учителів та учнів щодо організації дозвілля, проведення спільних заходів); підписати частину Меморандуму співпраці учасників освітнього процесу, яка окреслює правила про мобільні телефони й зовнішній вигляд учнів; провести фасилітаційні сесії на тему “Розбудова педагогіки партнерства у ліцеї”.

ЯКІ РЕЗУЛЬТАТИ

•   У школі виникла атмосфера довіри і прозорості на засадах академічної доброчесності.
•   Зменшилася кількість конфліктних ситуацій.
•   У батьків і дітей не виникає сумнівів щодо об’єктивності оцінювання учнівства.
•   Учні й учениці можуть перевірити у Меморандумі домовленості про використання гаджетів на уроках. Таким чином, вони менше списують.

Команда Херсонського академічного ліцею ім. Олега Мішукова зізнається, що до участі у проєкті з педагогіки партнерства і практик доброчесності в школі майже не говорили на ці теми й не ототожнювали їх, наприклад, із доступом до питної води та активним самоврядуванням.

Натомість мали гострокутний трикутник: батьківство – учнівство – вчительство. “Гострими кутами” тут називають психологічні, дисциплінарні та фінансові проблеми. Усі мріяли, аби замість трикутника було коло – дружнє, партнерське, рівне.

Так у межах проєкту в ліцеї створили “Партнерське коло “Open Space””. Це простір для взаємодії всіх учасниць/-ків освітнього процесу, поширення практик доброчесності та педагогіки партнерства. Ідея виникла в результаті спільних обговорень за участі батьківства, учнівства, вчительства та адміністрації.

На жаль, нам не вдалося відвідати Херсонський ліцей. Однак ми поговорили з активною спільнотою – вчительками й учителями, адміністрацією, ученицями й учнями та батьківством – про те, як виникла ідея створити такий простір, навіщо він, чи завадив карантин, що було найважчим і що змінила б команда, якби почала спочатку.

НАВІЩО ШКОЛІ “OPEN SPACE”

“Якось до мене прийшли батьки і сказали, що їхня дитина не братиме участі у дебатах із теми “Одностатеві шлюби”, бо це не збігається з цінностями їхньої сім’ї. Проте учениця сама обрала цю тему серед запропонованих. Тоді я пояснила батькам, що це – вибір їхньої дитини й на уроці ми говоритимемо про права людини. Але батьки наполягали – і мені довелося запропонувати учениці іншу тему. Дівчинка засмутилась, бо батьки на неї натиснули.

Також був випадок, коли учениця передала побажання батька-священника. Мовляв, вона не може брати участі в обговоренні сурогатного материнства і права на евтаназію, бо це суперечить віруванню сім’ї. Тоді я дала їй завдання – й учениця працювала в бібліотеці, ознайомлювалась із темою про покоління прав людини”, – починає вчителька історії та громадянської освіти, кураторка проєкту Світлана Стельмах.

Світлана Стельмах

Такі конфлікти інтересів, каже пані Світлана, періодично трапляються, і треба вміти згладжувати їх домовляючись. Натомість учительство й батьківство часом забувають, що мають виходити з потреб дитини. Команда ліцею взяла участь у проєкті, аби вміти вирішувати конфлікти, бути партнер(к)ами і змінювати свій заклад освіти. Тож їм був потрібен креативний простір для обговорень. Так і виникла спільна ідея “Партнерського кола “Open Space””.

Раніше вчительство й батьківство вирішували організаційні та конфліктні питання в коридорах. Кабінети – перевантажені, тому батьки не могли посеред навчального дня поговорити з педагогом наодинці.

“Це неправильно. Бо люди спілкуються серед усіх, іноді на підвищених інтонаціях. А тепер у нас з’явився “Open Space”! І там така атмосфера, що хочеться говорити про щось хороше, відпочивати, розв’язувати проблеми. Ви уявіть, великі скляні двері виходять у парк, де все навкруги зелене, де співають пташки”, – розповідає пані Світлана.

Також на стелі простору у вигляді хмаринок висять загальні ліцейські цінності – як нагадування про спільні важливі речі: сім’ю, життя, час, щастя й любов. Таким чином простір орієнтує на іншу розмову. Люди сидять у колі, тож більша ймовірність, що бесіда буде спокійна та поміркована.

“Аби уникнути конфліктів у майбутньому, треба просто говорити одне з одним. Тому місце, де можна це зробити, у нас тепер є”, – підсумовує кураторка.

ЩО І ЯК РОБИЛИ, АБИ ПРОЄКТ УДАВСЯ

1. Розподілили ролі за зацікавленнями

Це сталося під час фасилітаційної сесії, коли команда визначила напрями роботи. Потім усі писали свої прізвища навпроти того, що вони могли б зробити для проєкту. Наприклад, заступник директора з виховної роботи і вчитель правознавства зголосився працювати з Меморандумом, деякі вчительки і вчителі долучилися до збору Банку ідей, батьківство узяло на себе ремонт.

2. Створили Банк ідей і реалізували деякі з них

Наприклад, учнівство запропонувало періодично організовувати наукові пікніки – аби наука не асоціювалася з рефератами й нудною роботою. Перший пікнік відбувся у форматі тренінгів, майстер-класів і квестів. Для кожного предмета треба було підготувати якусь активність, усе відбувалося надворі.

Так на художньому мистецтві діти й дорослі малювали пальцями й віртуально подорожували Парижем. На уроці “Громадянська освіта” учениця грала з учителями й батьками в антикорупційну мафію. Хіміки ставили й одразу виводили плями. Також були майстер-класи із соціально-емоційного інтелекту і технік запам’ятовування, йога й лицарська історія. А потім усі разом поїхали на природу, де проводили квести, розв’язували головоломки.

“От скажіть, якщо поруч стоять мама і вчителька, які разом розв’язують головоломку, а їм допомагає дитина, хіба між ними може бути конфлікт у майбутньому?” – запитує пані Світлана.

3. Реорганізували учнівське самоврядування

Зокрема, учнівство підготувало положення про реорганізацію: замість міністерств – творчі групи, лідерки/-а немає. Натомість ініціативна група самоврядування визначає тимчасового керівника/-цю. Ним стає та/той, хто добре знається на темі, яку цього місяця обирає самоврядування, як-от екологія, спорт тощо.

4. Підписали частину Меморандуму співпраці учасників освітнього процесу

Вона окреслює правила про мобільні телефони й зовнішній вигляд учнівства. Так телефони використовують тільки для справ. Учениці й учні відмовилися від ліцейських жилеток. Натомість домовилися про діловий стиль одягу.

5. Активно поширювали інформацію про проєкт, аби долучилися всі

Писали про проєкт у спільному чаті у Viber, розмістили інформацію на сайті ліцею, скликали батьківські збори й запросили батьківство на фасилітаційну сесію, повідомили про це на зборах учительство й учнівство.

У ліцеї впевнені, що їхній проєкт містив у собі одразу кілька проєктів і вийшов далеко за межі створення простору “Open Space”.

ЧОГО НЕ ВСТИГЛИ ЗРОБИТИ, Й ЩО БУЛО НАЙСКЛАДНІШИМ

Дещо із запланованого довелося коригувати. Наприклад, у ліцеї планували організувати благодійний концерт, бо хотіли залучити додаткові кошти. Але під час карантину не можна було збиратися. Також мав відбутися конкурс простору надворі: зона йоги, відпочинку, зелений клас. Із цим, кажуть, доведеться працювати в межах громадського бюджету, бо в цьому проєкті не встигли. А ще не вдалося зробити питні фонтани, бо в умовах пандемії у кожної дитини має бути своя пляшка з водою.

Меморандум про співпрацю ще не затвердили на педагогічній раді, але зібрали текст у першому читанні. Також іще не вдалося провести педраду з академічної доброчесності, але її план уже розробили. Готуючись до педради, у школі організували опитування та інтерв’ю, збирають пропозиції, як розбудовувати партнерство. На педраду планують запросити представниць/-ків учнівства та батьківства, затвердити Меморандум у повному обсязі, ділитися досвідом, як говорити про доброчесність на уроках. Нині ж організовують центр медіації конфліктів і планують зробити скриньку ідей про спільні заходи (описані ідеї можна кидати в скриньку, тільки-но вони виникатимуть).

За словами команди, найважче, що з ними сталося, – це карантин. Він, мовляв, психологічно дезорієнтував. Адже тоді насамперед треба було зрозуміти, як навчати дітей, які в них потреби. Утім, актив швидко організувався онлайн. Так під час карантину вирішували, які пуфи закупити, порівнювали ціни; діти розробляли частину Меморандуму співпраці батьків, учнів та педагогів – про самоврядування.

“Карантин розірвав проєкт у часі. Він мав би бути на одному диханні, а сталося трохи інакше. Але якщо зміни мають відбутися, то вони точно відбудуться, неважливо коли. А можливо, перерва в часі була для осмислення”, – каже пані Світлана.

Найпростіше команді було провести сесії з фасилітації, бо їм показали, як це робити, й дали інструмент.

У Херсонському ліцеї кажуть: якби починали все спочатку, то взяли б на себе менше пунктів, про які треба звітувати. Але з погляду змін, що були потрібні школі, впевнені: усе зробили правильно й нічого не змінювали б.

ПРО ПОРАДИ Й ВИСНОВКИ

Щоб зрозуміти, що таке доброчесність і навчити цього дітей, команда радить іншим школам не зустрічатися за круглими столами, не давати реферати й не влаштовувати виступи на методоб’єднаннях. Тільки через практичну роботу, через співпереживання й самоусвідомлення можна зрозуміти, що таке недоброчесна поведінка. Кажуть, діти – практики, їм усе треба відчути.

Так найдієвішими методами, аби об’єднати всіх учасниць/-ків освітнього процесу й навчити їх практик доброчесності, у Херсонському ліцеї вважають такі:

1. Радитися з учительством, батьківством, учнівством, адміністрацією, використовувати метод фасилітації.
2. Проводити час разом (волонтерство, проєктне навчання, відпочинок).
3. Чітко окреслювати правила, наприклад про використання телефонів, списування.
4. Поширювати інформацію про партнерство й доброчесність на всіх доступних ресурсах.
5. Давати можливість батьківству та учнівству пропонувати свої ідеї для покращення атмосфери в школі, ідеї спільних заходів, флешмобів.

Тепер слова “партнерство” й “доброчесність” у Херсонському ліцеї чути звідусіль.

“На початку цього навчального року ми з директоркою ділилися досвідом утілення завдань проєкту. Вона розповіла: “Я сьогодні у 8-му класі почала розмову з того, що списувати й використовувати “Готові домашні завдання” – це недоброчесно. Так само буде нечесно, якщо я поставлю вам необ’єктивну оцінку”.

А я поділилася своїми досягненнями, розказавши, як ми з дітьми складали історії героїв, які мали вчинити доброчесно, але вчинили інакше, також викладали слово “хабар” із доміно, діти малювали асоціації до слова “доброчесність”.

Перше ж, що я зробила з нового навчального року, – познайомила учнів із критеріями оцінювання зі свого предмета. Аби діти знали, що́ треба розуміти і знати, щоб отримати 7 балів, що́ – на 8, і так далі. У нас усе прозоро”, – розповідає пані Світлана.

Команда ліцею, підбиваючи підсумки участі у проєкті, зробила такі висновки:

• Доброчесність – це не тільки про плагіат, списування й хабарі. Це – і прозорість управління, залученість інших. Мало говорити про доброчесність як про поняття – від цього якість життя не змінюється. Це як говорити про спорт, але ним не займатися. “М’язи доброчесності” так само треба прокачувати!
• Тільки в доброчесному середовищі зростає партнерство, його треба зрощувати за допомогою довіри, рівності й поваги. Разом (батьківство, вчительство, учнівство) ми – команда! Усі важливі!
• Батьки стають партнер(к)ами для ліцею, коли розуміють, що їх чують і все, що робиться, – для їхніх дітей. Фінансова політика школи – прозора, вони рівноправні учасниці/-ки освітнього процесу, і це право їм гарантоване законом, вони не мусять виборювати його.
• Усі учасники/-ці освітнього процесу мають однаково усвідомити не тільки наявність своїх прав, а й відповідальне ставлення до своїх обов’язків.

ВІДГУКИ АДМІНІСТРАЦІЇ, ВЧИТЕЛЬСТВА, УЧНІВСТВА ТА БАТЬКІВСТВА ПРО ПРОЄКТ

Анжеліка Занько, учениця 11-го класу:

“По-перше, я відчула, що ми разом з учительством, адміністрацією й батьківством стали однією командою. Нас об’єднали спільне завдання, єдина мета. По-друге, у мене з’явилося відчуття, що ми, учениці й учні, – нарівні з дорослими, з нашою думкою рахуються. Неймовірний досвід – спостерігати за цим і брати в цьому участь. По-третє, до цього проєкту мало хто знав, що таке академічна доброчесність. А тепер знаємо ми, старше учнівство, і вже розповіли про це молодшим. Ми всі зрозуміли, що в нас є не тільки права, а й обов’язки”.

Віталій Марюхно, вчитель правознавства:

“Адміністрація давно була об’єднана. А от завдання об’єднати навколо себе батьків і дітей – непросте. Реакція школярства на те, що їх долучили до таких заходів, до розроблення положення, стратегії – безцінна. Діти відчули себе потрібними, та ще й у такому великому проєкті”.

Анна Савун, практична психологиня:

“У дітей з’явилася відповідальність за дії, які вони запропонували, щоб об’єднати батьківство, учительство, адміністрацію. Якщо дитина відчуває за собою відповідальність, значимість і мотивацію, вибудовується конструктивний підхід до роботи і взаємодії загалом. Саме тому нам усе вдалося”.

Емілія Чечуй, мама ліцеїстки:

“Мені було приємно взяти участь у тренінгу й сподобалося, що адміністрація й батьківство співпрацювали. Не в кожній школі є така можливість – без проблем особисто звернутися до вчительки, вчителя або директорки. Деколи батьки, можливо, бояться наслідків. А тут у співпраці ми зрозуміли, що можемо звертатися, можемо зібрати батьківську спільноту і впливати на навчальний і виховний процеси. Сподіваюсь, що в майбутньому ми спільно братимемо участь у різних проєктах”.

Світлана Стельмах, вчителька історії та громадянської освіти:

“Якщо в дитинстві людина навчилася бути доброчесною, то ймовірніше, що в майбутньому вона не буде ані давати хабарів, ані брати їх. Тому що практики доброчесності формують іншу, зокрема антикорупційну, свідомість. Я читала італійське дослідження: діти, які не списують, як правило, у дорослому віці не дають і не беруть хабарів. Навчання для нас було дуже цінним. Аби зануритися в тему партнерства й доброчесності, треба мати теоретичні й понятійні знання, інструментарій. І нам його дали. Це був фундамент будинку, який ми далі будуватимемо в нашому ліцеї”.

Галина Бібік, директорка ліцею:

“Та крапля знань про доброчесність, яка торкнулася нас, розійшлася хвилькою. Тепер кожна з хвильок сформує більші хвилі. А отже, ми зачепимо більше небайдужих людей, які здатні чути інших, будувати партнерські взаємини, дотримуватися законів честі та доброчесності. Із таких хвиль ми сформуємо море доброчесності”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Фото надали автори посібника

Ця публікація стала можливою завдяки підтримці американського народу через Агентство Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю громадської організації “ЕдКемп Україна” і необов’язково відображає погляди USAID чи Уряду Сполучених Штатів.