Напишіть нам

Всі теми

“Перемога – наш спільний проєкт” – засновники ініціативи “Учитель іде в ЗСУ” про своє волонтерство

Людмила Булигіна – вчителька інформатики в Політехнічному ліцеї Національного технічного університету “КПІ” м. Києва, інженерка у Фізико-технічному інститут КПІ ім. Ігоря Сікорського та керівниця секції “Кібербезпека” Київської МАН.

Юрій Гайдученко – учитель української мови та літератури, методист у Новопечерській школі й експерт проєкту “Навчаємось разом”.

Таких різних, але проактивних учителів під час повномасштабної війни об’єднала спільна ініціатива для допомоги колегам.

“Спочатку це була необхідність швидко допомогти одному вчителю, потім таких ставало все більше, тому й ініціатива зростає”, – пишуть у своєму Телеграм-каналі автори проєкту “Учитель іде в ЗСУ”.

На початку жовтня ця волонтерська пара отримала нагороду Global Teacher Prize Ukraine за допомогу вчителям-воякам.

“Нова українська школа” поговорила з Юрієм Гайдученком і Людмилою Булигіною про їхнє волонтерство: кому та як уже вдалося допомогти і як можна долучитися до проєкту.

ЦЕ АБСОЛЮТНО СПОНТАННИЙ ПРОЄКТ…”

Початок повномасштабної війни застав Людмилу Булигіну в Ірпені. 10 днів – з 24 лютого до 5 березня – жінка провела саме там, після чого евакуювалася в Київ, пожила там приблизно місяць і повернулася. Зауважує: щойно Ірпінь звільнили й був дозвіл повертатися, не гаяла жодної хвилини та поїхала додому.

Початок ініціативи “Учитель іде в ЗСУ”, пригадує Людмила, був спонтанним.

“Усе почалося тоді, коли вчителі, які були в ТрО, почали йти в ЗСУ. Це кінець березня, тоді були проблеми зі спорядженням, власне, з усім, – від одягу до касок. Треба було все своє мати зі собою. Ось у той момент наші хлопці, знайомі з Чернігівщини, писали, що потрібні каски, бронежилети. Наприклад, були в нас знайомі фізик, завуч, фізрук і директор школи. Вони пішли на війну, а їм потрібно було майже все…

Ми просто зрозуміли, що якщо люди просять із фронту, то значить, треба це купити й відправити. Ось так просто: йшли на фронт учителі, а ми скидувалися. Які варіанти були? Жодних. Вихід один – скинутися й купити”.

Чіткі обриси проєкту з’явилися, коли почали зростати обсяги затребуваної допомоги.

“Коли ми побачили, що вже не можемо скидуватися, у нас не вистачає власних коштів. Коли зрозуміли, що треба долучати не тільки друзів, а й освітянську спільноту, й учнів, і батьків, – тоді пішли перші пости. Потім з’явилася назва. Насправді ніхто не планував нічого створювати. Бо всі думали, що війна закінчиться через два тижні – і все буде добре”, – пригадує Людмила.

Ілюстрація Олени Павлової

Юрій – учитель української мови, Людмила – вчителька інформатики. Вони працюють у різних школах, однак педагоги зустрічалися на освітянських заходах і мають багато знайомих колег.

“Це абсолютно спонтанний проєкт. Ми з пані Людмилою знайомі дуже давно. Хоча й не мали спільних освітянських проєктів, з початку повномасштабного вторгнення кожен із нас підтримував тих учителів, які обрали шлях захисника й або відправились одразу до військкоматів і до лав Збройних сил України, або були в територіальній обороні та шукали амуніцію. Адже це була перша необхідність – забезпечити бронежилетами, касками, розвантажувальними системами. З наших сторінок у перші дні війни можна було помітити, що запити були абсолютно ідентичними, – ділиться Юрій Гайдученко.

Якось я спитав, чи не має пані Людмила знайомих, які могли б допомогти з бронежилетами чи касками. Потім вона мені запропонувала разом вирішувати надалі ці питання, тому що так швидше. Так і виник проєкт “Вчитель іде в ЗСУ”: ми підтримували вчителів, наших знайомих, потім – знайомих знайомих учителів, і так цей проєкт став популярним серед освітянської спільноти”.

ЗДАЄТЬСЯ, МИ ЗАРАЗ І НА БАЙРАКТАР МОЖЕМО ЗІБРАТИ

Історію про те, наскільки потужно допомагає спільнота “Учитель іде в ЗСУ”, “Новій українській школі” розповів Володимир Алєксєєв. Він – директор Гнідинцівської школи на Чернігівщині, журналіст і консультант із питань освітнього процесу в початковій школі. Від початку повномасштабного російського вторгнення – ще й захисник України.

Згадує: спершу опублікував на Facebook пост із фото у військовій формі. Під ним Юрій спитав, чи потрібно допомога. Співпраця та допомога від волонтерів-учителів розпочалася з повної розгубленості:

“Я пишу: у нас немає броніків, немає касок… Де його знайти? Кругом хаос. І вони з Людмилою Булигіною знайшли бронік, який коштував 12 тисяч гривень. Вони мені його прислали. Потім – каску. Вона була бракована, тож прислали другу. Потім почали розбиратися в класах броніків, я тоді взагалі нічого не розумів. Які плити, що таке плитоноски, що та яке треба. Розгрузки почали вишукувати також”.

Каска Володимира Алєксєєва

До речі, сам пошук касок теж був цікавим, оскільки, як згадує Людмила, “першу каску подарував наш колишній студент, випускник фізико-технічного факультету Дмитро Синенко. Він не взяв із нас ні копійки. Ми до нього двічі зверталися, він нас постійно підтримує. Це були дві дорогі і якісні каски. Одна пішла Володимиру, а інша – на харківський напрямок, для вчителя англійської мови”.

З точкової допомоги ініціатива розвинулася до глобальних масштабів, зазначає Володимир.

“Потім Юрій у мене запитали: “А хто є ще з учителів серед вас?”. Я відповів, що є ще три вчителі з Варвинської школи, яких скоро відправлятимуть на фронт, тож їм потрібні броніки й каскаи.

Далі ми створили чат у Viber, почали писати у Facebook пости про цю потребу. Й отак воно перейшло до значних масштабів”.

Володимир писав про потреби у “Вчитель іде в ЗСУ”, навіть уже перебуваючи на позиціях.

“Уявіть, які речі вже реалізовували! Тепловізор купували перед моїм виїздом уже. На той момент це був найбільш дорогий прилад. Він коштував 50 тисяч гривень, його ледве знайшли в Польщі. Ним навіть зараз хлопці на позиціях користуються”.

Наступного разу ставки зросли – збирали кошти на авто.

“Я сам знайшов машину в Польщі через знайомих, і вирішили самі скинутися з хлопцями, але там сума – тільки сто тисяч, – розповідає Володимир. – Юрій із Людмилою взялися за цю справу й за добу зібрали 170 тисяч гривень. Ще 30 тисяч гривень доклав мій шкільний спонсор Микола. Якщо на тепловізор ми ще збирали довгенько, шукали людей, що можуть допомогти, гроші потрошки надходили, то тут усе вдалося за день, навіть не за добу.

Це була перша машина. Потім ми зрозуміли потенціал, запитували, кому потрібно ще. У нас уже з’явилася “мережа” вчителів на фронті. Усі вже знали, хто з учителів де й на якому напрямку”.

Після цього понеслось – авто на один напрямок, ще одне – на інший, комусь – оптика, рації тощо.

Юра та Люда почали вирішувати ті запити так просто – як насіння лузати! Вчителі пишуть про свої потреби, а вже на другий день їм висилають необхідне”.

Володимир, перебуваючи на фронті, і сам донатить в “Учитель іде в ЗСУ”, бо знає, що кошти підуть на користь. І тішиться, що завдяки сарафанному радіо та інтервʼю в медіа про проєкт знають чимало людей.

Мені здається, ми зараз і на Байрактар можемо зібрати. І допомагають учителі, освітяни, 90 відсотків – точно”.

“МИ РАДІЄМО КОЖНОМУ РЕАЛІЗОВАНОМУ ПРОЄКТУ”: БЛІЦ ПРО “УЧИТЕЛЬ ІДЕ В ЗСУ”

Ініціатива “Учитель іде в ЗСУ” вже реалізувала такі проєкти: “Авто для філологів”, “Авто для наших вчителів фізкультури та захисників України”, “Рації для філологів”, “Бронежилети для істориків”, “Приціли для істориків”.

Кому та як допомагає спільнота?

Юрій Гайдученко: “Ми допомагаємо вчителям, які є в ЗСУ; батальйонам, у складі яких є вчителі, різноманітним угрупуванням територіальної оборони. Ми відгукуємося на запити, допомагаємо інформаційно, шукаємо кошти, щоби придбати ту чи іншу річ, відправляємо це все, передаємо різними шляхами, якщо немає сполучення з поштою. І, власне, якщо в батальйоні є один учитель, а потреба дороговартісна, ми однаково відгукуємось, тому що це наші захисники й ми маємо їх підтримати. Так, у нас був запит щодо дизельних генераторів на передову. Відгукувалися, збирали й навіть перевершили наші сподівання: замість одного генератора придбали два – для двох частин цього батальйону”.

Людмила Булигіна: “Ми допомагаємо лише тим, хто на нулі. Прем‘єр-міністр Денис Шмигаль у своїй промові під час церемонії нагородження Global Teacher Prize Ukraine говорив, що в лавах ЗСУ 900 учителів. На фронті їх набагато менше. Ми будемо допомагати саме тим, хто на лінії вогню. Це такі точки як Схід і Херсонська область”.

Спільнота “Учитель іде в ЗСУ” яка вона?

Юрій Гайдученко: “Вона досить велика, потужна та складається не тільки з учителів. Це ще й учні й колишні учні, випускники, родини вчителів. Тут багато різних історій.

Власне, історія восьмирічної Софійки з окупованого Херсона, яка виготовила свої наліпки, продавала їх і назбирала дуже багато для того, щоби купити рації для філологів.

Це ще історія, на жаль, зараз уже покійної бабусі Ганнусі, як ми ніжно її називали, мешканки на той момент окупованої Бородянки, яка шила килимки, перебуваючи в Тернопільській області, у прихистку для переселенців. На кошти, що ми отримали від продажів цих килимків, ми придбали бронежилети для захисників.

Це і вчителі зі Львова, які провели літній табір, спрямувавши частину вилучених коштів на купівлю автомобіля для підрозділу на півдні України, який захищає та виборює наші території в рашистів.

Це ініціатива вчителів з Одеси, які в Німеччині на фестивалі зібрали кошти й передали їх на купівлю автомобіля для захисників Південного Бугу… Це багато мікро- та макроініціатив у спільноті заради спільної мети”.

Людмила Булигіна: “Неможливо порахувати, скільки нас. Якщо ми оголошуємо збір, то долучаються пара сотень людей одразу! Є люди, які перераховують на потреби ініціативи відсоток від зарплати – це видно, бо кошти двічі на місяць приходять, а сума – з копійками. Є люди, яких ми особисто не знаємо, вони донатять анонімно. Не всі з нас є у Facebook, не всі – у Telegram…

Допомагають по-різному. Долучаються вчителі з-за кордону. Проводять майстер-класи, після яких цільово щось купують і відправляють захисникам. У нас є вчитель Ігор Завадський, який минулого разу відправив коптер хлопцям. Зараз буде знову. Він каже, що готовий від себе дати такий внесок. Хтось інформує, підтримує нас репостами. Це теж дуже важливо, адже люди хочуть допомогти, але не знають як. Я впевнена, що якщо зібрати всю нашу спільноту разом, навіть однієї площі б не вистачило”.

Які цінності проєкту “Учитель іде в ЗСУ”?

Юрій Гайдученко: “Довіра та підтримка – це дві основні цінності, на яких побудована спільнота. Власне, вони дають спільноті змогу існувати в такий непростий час, від початку вторгнення та до нашої Перемоги. Адже гасло нашої спільноти – “Перемога – наш спільний проєкт”, і ми до цього рухаємось”.

Людмила Булигіна:Підтримка та спільна праця. Зараз не обов’язково допомагати тільки грошима. Хоча й говорять: одна гривня на ЗСУ береже життя чотирьох мирних людей. Є різні види допомоги, але включатися мають усі. Ми всі одне одному допомагаємо й підтримуємо”.

Бажаєте долучитися до підтримки освітянської спільноти? Заходьте на сторінку “Учитель іде в ЗСУ” в Telegram, щоби долучатися до актуальних зборів чи підтримати цю роботу інформаційно.

Крістіна Бут, спеціально для “Нової української школи”

Титульне зображення – Global Teacher Prize Ukraine

Інші фото надали Людмила Булигіна, Юрій Гайдученко, Володимир Алєксєєв

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.

Матеріали за темою

Обговорення