Пілотування НУШ: Вчителька розповідає про інтегроване навчання в 5 класі

Ми продовжуємо розповідати про перебіг пілотування НУШ у 5-х класах.

Вчителька української мови й літератури київської школи №88 Інна Романчук розповіла “Новій українській школі” про свій досвід викладання інтегрованого курсу, який містить у собі українську мову, українську та зарубіжні літератури.

У матеріалі читайте про:

• особливості інтегрованого навчання в середній школі;
• вивчення мовних засобів на прикладах із літератури;
• різновиди навчальної діяльності (ессе, проєкти, театральні постановки).

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕГРОВАНОГО КУРСУ

Основними відмінностями курсів, що пілотуються у 5-х класах НУШ, є продовження розвитку закладених у молодшій школі комунікативних здібностей, творчого та критичного мислення, емоційного інтелекту, формування наскрізних умінь та ключових компетентностей учнів, а також виховання здатності ефективно застосовувати набуті знання для самореалізації.

Програма курсів із тижневими темами підлаштована до календарних свят та історичних подій, що органічно пов’язує навчання з реальним життям. Модельна програма інтегрованого мовно-літературного курсу, за яким працює Інна Романчук, структурована за роками навчання, на рік передбачено 9 розділів, кожен із яких містить 3–4 теми, що розвивають і конкретизують загальну тему. Модельна програма “Драматургія й театр. 5–6 клас” також виокремлює 9 логічно пов’язаних між собою розділів, які в межах кожного навчального року об’єднані спільною темою (“Театр зблизька” – для 5-х класів та “Драматургія гри” для 6-х).

Аби викладати в пілотному 5-му класі НУШ, протягом попереднього року вчителька пройшла 30-годинну загальну підготовку, яка містила інформацію про мету та основні завдання НУШ, про методи та підходи, які вона використовує, й особливості оцінювання.

За словами Інни, спробувати викладати інтегрований курс її підштовхнув професійний інтерес:

“Я хотіла побачити, як це на буде практиці, чи досягнуть учні кращих результатів, наскільки курс розвиватиме їхні здібності сприймати, аналізувати й використовувати інформацію. Та і взагалі, часи змінюються, і шкільні програми мають відповідати сучасності. По-перше, є безліч проблем сьогодення, які не висвітлюються в класичній літературі, а по-друге, діти нині зовсім інші: їм нудно завчати правила, отримуючи основну інформацію з підручника й від учителя, вони питають “навіщо нам це потрібно”? Так от, щоби не “вигадувати велосипед”, в інтегрованому курсі є практичні вправи, на яких показано, де саме в житті ми натрапляємо на матеріал, який вивчається на уроці”.

Вчителька помітила, що багато питань краще пояснюються на інтегрованих уроках, ніж окремо на уроках мови й літератури, і набагато легше зрозуміти вживання епітетів, метафор, елементів синтаксису та пунктуації саме на прикладах, при чому не лише прозових, а й поетичних творів.

“На прикладі вірша Ліни Костенко “Осінній день, осінній день, осінній!..” можна чітко простежити накопичення звуків, пояснити, що таке асонанс і алітерація, звукові рівні. Тому я вважаю, що кожне правило з української мови обов’язково має підкріплятися прикладом із літератури, адже більшість дітей запам’ятовують саме приклади, а не правила, і тоді вже за аналогією орієнтуються, як робити подібні завдання. Звісно, це не математика, але такий підхід працює, тому що мова – теж наука”.

Учителька зазначає, що інтегроване навчання також передбачає широкі міжпредметні зв’язки, у ньому є багато відомостей з історії України, етнографії, народознавства, драматургії:

“Ми вивчаємо, що таке Бойківщина, Лемківщина, Покуття, Бесарабія… розглядаємо карти, досліджуємо культуру. Театральний курс теж тісно пов’язаний із літературою, адже в ньому розглядаються драматичні твори, комедії, такі жанри як казка чи байка.

Тепер не буває такого дня на тижні, коли б Інна Романчук не зустрічалася з учнями пілотного 5-В. Одна година драматургії та сім годин інтегрованого курсу, який діти охрестили “УКР” означають, що разом вони проводять по кілька уроків щодня.

“Уроки не ідуть один за одним, – розповідає Інна, – клас не ділиться на групи (зараз у ньому навчається 21 дитина), і в жодному разі я не розмежовую предмети, що сьогодні в нас українська чи зарубіжна література, а завтра – мова. Оскільки курс інтегрований, то, розглядаючи літературний твір чи медіатекст, ми на ньому ж і вивчаємо мовні одиниці, фонетичні чи лексичні особливості, словосполучення, визначаємо підмет і присудок у реченнях.

Наприклад, якщо взяти старий програмний поетичний цикл “Княжа Україна” Олександра Олеся, який зберігся й у новому курсі, то прямо в ньому ми вивчаємо історизми, а на прикладах творів закарпатських чи буковинських письменників розглядаємо діалектизми”.

Програма складена на рік зі щомісячним календарним плануванням. Основний посібник для роботи – хрестоматія з текстами в оригінальному чи скороченому варіанті. Деякі тексти передбачено для прочитання в класі, інші діти прослуховують за qr-кодом або переглядають анімафільми. Є також довідник, де в таблицях, малюнках та схемах подано мовознавчі поняття та найважливіші категорії з теорії літератури. За словами Інни Романчук, найчастіше на уроках діти послуговуються хрестоматією, постійно використовують qr-коди та працюють у зошитах із друкованою основою.

Інтегрований курс передбачає прочитання не лише класичних художніх творів, а й сучасних, і не тільки літературних: науково-популярні та критичні статті, тексти з журналів, газет та сайтів, трейлери до фільмів, реклама та відеоігри. Усім цим діти оточені в реальному житті, тому під керівництвом учителя вони мають навчитися орієнтуватися в потоці медійної інформації, критично оцінювати її і використовувати для навчання.

“Практичний зв’язок із життям – ось, що привнесла НУШ, – говорить Інна Романчук. – Передбачається, що учні не просто завчають і відтворюють інформацію, а створюють свого роду новий продукт: есе, індивідуальний чи колективний проєкт, театральну постановку”.

ЕСЕ

Вивчаючи критичні статті та уривки з твору Марціана Щигельського “Театр невидимих дітей”, Інна Романчук змогла обговорити з учнями соціальну проблему існування будинків-інтернатів, роз’яснити поняття стереотипів, а практичним завданням стало написання есе.

Проте перед тим діти тренувалися формулювати тезу “на мою думку…”, “я вважаю…”, “я глибоко переконаний…”, висловлювати й аргументувати свої емоції, думки й почуття, правильно будувати речення та завершувати текст висновком “отже…”, “дійсно…”, “мої слова підтверджені…”.

За словами вчительки, у світі інформаційних технологій діти не мають бажання витрачати час на написання об’ємних шкільних творів із розгорнутими описами, порівняльними зворотами, метафорами, крилатими висловами й цитататами з текстів, та й не у всіх є до цього здібності. А от уміння написати стисле повідомлення, висловити й підтвердити свою думку потрібне кожному.

Як говорить Інна, цінність есе в тому, щоби зрозуміти: правильної чи неправильної відповіді на проблемне чи суперечливе питання бути не може – думка кожного має право на існування, і якщо дитина вміє формулювати тезу, агрументувати свої погляди прикладами та робити висновки, то вона, безумовно, заслуговує на високу оцінку.

“Зазвичай в есе теза йде окремим абзацом, – пояснює Інна Романчук. – Далі мають іти два не пов’язані між собою аргументи, підкріплені прикладами з життя або літературного твору, які доводять думку автора, і насамкінець із усього сказаного треба сформулювати висновок, що обов’язково підтверджує тезу. Але п’ятикласникам важко навести окремі аргументи, які б не перепліталися один з одним, використовувати публіцистичний, а не розмовний стиль, тому їм достатньо звести аргументи до складнопідрядного речення “я вважаю, що це добре, тому що…”, така робота займає всього пів сторінки робочого зошита, і мої учні чудово справились із цим завданням”.

ПРОЄКТИ

Протягом кількох тижнів учителька логічно підводила дітей до виконання дослідницького пошукового проєкту про родинні зв’язки. Як розповідає Інна, восени вивчалися кілька тем про те, що таке пам’ять. Пропонувалося зробити “асоціативний кущ”, на якому діти розміщували те, завдяки чому люди зберігають пам’ять – фото, відео, стаття, пам’ятник, історичний документ, свідчення очевидців тощо. Говорили і про те, як люди вшановують памʼять, для чого створюють пам’ятники, Голодомор, що поступово дозволило підійти до теми родини та її внеску в розвиток суспільства і, власне, місця дитини у своїй родині.

За програмою розглядався текст із промови третього Президента України Віктора Ющенка з нагоди 75 роковини Голодомору, давалося визначення терміну “геноцид”, вивчалися кілька нових творів, серед яких “Мій дідусь був черешнею” італійської дитячої письменниці Анджели Нанетті, “Червона мітла” Оксани Данилевської та Віталія Власова, “Ангел на ймення грушка” Зоряни Живки.

“Шкода, що раніше ми не звертали увагу на такі вагомі твори, – ділиться вчителька. – Я була вражена тим, яку широку проблематику вони порушують. Там багато є про що поміркувати й обговорити: від теми добра і зла та життєвих цінностей до теми пам’яті й роду”.

Вивчення означених тем перейшло в підсумкову творчу роботу, коли діти мали дізнатися історію власної родини, показати своє місце в ній і презентувати в класі.

“І хоча я не наголошувала на цьому, – продовжує Інна, – учні змогли відтворити на малюнках дерево роду з гілками й корінням, бджолині соти або хімічні елементи, пов’язані між собою, самостійно визначити й зобразити власне місце в родині”.

ПОСТАНОВКИ

“Інший проєкт був театральний, до того я ще не вела курс драматургії, але він дуже логічно пов’язується з літературою, де ми вивчаємо теоретичний матеріал, а потім практично можемо робити постановки. Тут була робота в малих групах, діти самі обирали уривок із твору Івана Франка “Фарбований лис”, ділилися на групи, визначали, хто яку роль гратиме, і презентували постановку”, – розповідає вчителька.

Тепер же для театральної діяльності клас має окремий предмет – Драматургія.

“Ми поки працюємо не так швидко, адже за 45 хвилин на тиждень важко зробити щось глобальне. Тим не менш, читаючи твори, що містять діалектизми учні відпрацьовують інтонацію, дикцію, постановку голосу…

До речі, коли ми просто вчили байки – діти мучились над ними, їм не вистачало дії. Тож коли ми перейшли до драматургії, я показала їм вив’язаних героїв пальчикового театру і сказала, що, вивчивши байку, ми поділимося на групи, оберемо ролі й поставимо справжній спектакль. Відтоді вони самі намагалися скоріше вивчити репліки, аби перейти до роботи з іграшками й постійно запитували, коли буде пальчиковий театр”.

На початку курсу кілька уроків було присвячено тому, що таке театр і сцена, хто такі актори. Потім, читаючи байку, діти розрізняли репліки героїв та слова автора чи ремарки, вчилися помічати іронію, говорили про те, які бувають паузи, ставили позначки, де має бути підвищення голосу, і відпрацьовували це на практиці.

“Нарешті, діти одягли ляльок на пальчики і спробували виступати: виявилось, що це надзвичайно складно! Адже треба не лише пам’ятати текст, а і працювати голосом, поєднувати артикуляцію з рухами, слідкувати за “поведінкою” свого персонажа й тим, як він “спілкується” з іншими героями.

Така творча робота чудово розвиває уміння контролювати свої емоції, вчить дітей розставляти пріоритети, тренує пам’ять і залучає одразу кілька різновидів психо-емоційної та фізичної діяльності”.

Вчителька наголошує, що під час вивчення літературних творів вони не розділяють героїв на позитивних та негативних. Натомість оцінюють їхні дії – адже кожен, хто вчинив погано, має право на виправлення своїх помилок. Так, наприклад, попрацювавши в малих групах над індійською народною казкою “Фарбований шакал”, діти мали написати хороші вчинки на зеленому ватмані, погані – на червоному, а на білому ті, які важко віднести до перших чи других.

“Я впевнена, що курс із драматургії дасть прекрасні результати, бо в часи, коли діти звикли спілкуватися смайликами в месенджерах, їм не вистачає живого спілкування й активної взаємодії. Тут ми навчаємося не ховатися, не боятися, а висловлюватися й виступати перед аудиторією, розвиваємо комунікативні навички й наближаємося до ораторського мистецтва”, – зазначає Інна.

Відповідаючи на запитання про перші підсумки і власні враження від викладання в НУШ, Інна Романчук зазначила, що позитивно ставиться до змін:

“Програма НУШ є логічним продовженням для розвитку суспільства вцілому і для освіти й виховання нового покоління зокрема. Очевидно, що людина в 18 років не зможе натягнути власне взуття 10-річної давнини. Так само і шкільне навчання має адаптовуватися до викликів сьогодення. Тарас Шевченко й Леся Українка залишаються українськими національними героями, однак ми не маємо зупинятися на вивченні творів літературних класиків. Нова епоха потребує нових методик і сучасних підходів у викладанні. Головне – щоб усі вчителі це зрозуміли і сприйняли.

У будь-якому разі програма НУШ виграє в порівнянні з попередньою. Звісно, поки що вона експериментальна, а отже – буде доопрацьовуватися і вдосконалюватися. Але вже зараз я можу сказати, що інтегроване викладання предметів матиме великий успіх. Це – сучасність, і ми маємо до неї звикати”.

Вікторія Макарова, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – HayDmitriy, Depositphotos

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.