“Порушити права легко, а відновити — дуже важко”, — велика розмова з новою освітньою омбудсменкою Надією Лещик

На робочому столі Надії Лещик лежить розпорядження уряду про призначення її освітньою обмудсменкою, датоване 1 листопада 2024 року. Надія каже, ще не обжилася в новому кабінеті, бо від призначення минув усього менше ніж тиждень [редакція зустрічалася з пані Надією 5 листопада].

Утім, їй зрозумілі виклики та завдання Служби освітнього омбудсмена, а також слабкі місця, через які установа не може працювати швидше та ефективніше. Нагадаємо, із жовтня 2019 року Надія Лещик працювала начальницею відділу медіа та аналітики Служби освітнього омбудсмена.

Над якими напрямами та завданнями працюватиме офіс із новою керівницею — про все це розпитали Надію Лещик, зокрема:

• як планує зробити Службу освітнього омбудсмена сильнішою та дієвішою;
• чому частина звернень залишається без результату (спойлер: часто заявники відмовляються проходити всю процедуру для захисту своїх прав);
• яким зверненням пані Надія планує приділяти особливу увагу;
• які звернення надсилають студенти й викладачі;
• які порушення освітніх прав фіксує офіс у законопроєктах, зокрема, про формування мережі академічних ліцеїв;
• як Служба впливає на покращення освітнього законодавства.

ЗА 5 РОКІВ РОБОТИ СЛУЖБИ ОСВІТНЬОГО ОМБУДСМЕНА ЗРОСЛА ПРАВОВА ОБІЗНАНІСТЬ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ

• Почнімо з фемінітивного запитання: як би ви хотіли, щоби до вас зверталися медіа та громадськість — пані освітній омбудсмен чи освітня омбудсменка?

Положення про освітнього омбудсмена не передбачає використання фемінітивів. Назва посади, яка офіційно закріплена статтею 73 Закону України “Про освіту”, — “освітній омбудсмен”. Але мені ближче словосполучення “освітня омбудсменка”. Я не проти, якщо мене так називатимуть у медіа. Але в офіційних зверненнях наразі має бути “освітній омбудсмен”.

Щоб вживання фемінітива було правильним в офіційних документах, з погляду філології, ми надіслали листа до Інституту української мови Національної академії наук, щоб його фахівці підготували роз’яснення.

• Якою була ваша внутрішня мотивація, щоби подати свою кандидатуру на посаду освітнього омбудсмена?

Впродовж попередніх п’яти років роботи у Службі освітнього омбудсмена до моїх повноважень входило реагування на кричущі випадки порушення освітніх прав, які висвітлювалися в медіа та соціальних мережах. Я особисто зв’язувалася із заявниками й бачила, як складно відновити справедливість. Бо порушити права легко, а відновити їх дуже важко. Бажання допомогти людям і відновити справедливість мене надихало й надихає.

Також надавала юридичні консультації, бо до мене часто особисто зверталися педагоги, директори, батьки, учні, громадські організації. Мене добре знають у Броварах (я живу там усе своє життя), особливо з часів, коли працювала в освіті та була заступницею голови Громадської ради при управлінні освіти Броварської міської ради, тому чимало прохань про консультації отримувала від броварців. Розумію, що правова обізнаність дуже потрібна людям, тому намагалася допомагати там, де можу.

До речі, ми бачимо зростання правової обізнаності батьків і педагогів, порівнюючи з часом, коли Служба освітнього омбудсмена лише почала свою роботу. Юридичні роз’яснення, які ми поширювали на офіційних ресурсах освітнього омбудсмена (фейсбук-сторінка та сайт), дуже популярні, а отже, на це є запит суспільства.

• Виходить, певну просвітницьку роботу Служба за 5 років уже здійснила та має результати.

Так, ми не можемо виміряти ці результати кількісно, але коли, наприклад, приїжджаєш у школу, й директор каже, що прочитали на педраді наш допис про скорочення освітньої субвенції, де все пояснено зрозуміло й доступно, у педагогів зникло бажання звинувачувати місцеву владу в зменшенні заробітної плати. Тобто такі пояснення дають змогу уникнути конфлікту й зрозуміти суть проблеми. Водночас батьки розповідають, що наші роз’яснення про булінг та захист прав, протидію збору коштів у закладах освіти тощо допомагають їм правильно діяти й захищати дітей.

Ми далі вестимемо цю інформаційну роботу, а от у публічних комунікаціях щодо висвітлення прикладів захисту прав маємо певні обмеження. Ми б мали показувати на прикладах, як відновлюємо освітні права громадян, але не завжди це було можливо, оскільки маємо зберігати анонімність заявників або брати в них дозвіл на поширення інформації. Не всі на це погоджуються. Навіть якщо ми не вказуємо персональні дані, посаду, назву закладу освіти тощо, то з опису ситуації люди можуть здогадатися, про кого йдеться.

Та все ж хочемо розповідати історії про відновлення прав, бо на це теж є запит у суспільства. Крім того, позитивний досвід захисту прав надихає інших не боятися звертатися по допомогу та захищати свої права.

• Тобто співпраця з тими, хто звертався до вас особисто, як працівниці Служби, ставала підставою для роз’яснень, які з’являлися згодом на сайті, але зі збереженням анонімності заявників?

Зокрема, й така співпраця. А також розгляд звернень та аналіз проблем, про які нам повідомляють педагоги.

Ми проводимо й іншу велику аналітичну роботу, наприклад, моніторимо батьківські групи та групи педагогів у соціальних мережах, бачимо, де є проблеми, і готуємо роз’яснення.

Друга частина нашої аналітичної роботи пов’язана з ретельним вивченням законодавства, особливо тих законопроєктів, які ухвалюються або подаються на розгляд Верховної Ради. Ми готували пояснення та пропозиції до проєктів змін до законів, наказів Міністерства освіти і науки, постанов Кабінету Міністрів.

Якщо ми бачили проблему, то зверталися до МОН, уряду, парламентського комітету з питань освіти чи депутатів Верховної Ради, пояснювали, у чому саме труднощі та як їх можна уникнути, які можуть бути наслідки, які саме права можуть бути порушені.

У першого освітнього омбудсмена Сергія Горбачова була тісна співпраця з освітнім комітетом. І здебільшого наші пропозиції враховувалися.

Тож основна частина нашої роботи стосується розгляду звернень, просвітництва та аналізу законодавства, яке не має порушувати освітні права. Бо останнім часом збільшується кількість законодавчих ініціатив, у яких такі порушення є.

• Мені одразу на думку спадає наказ МОН № 850, який передбачав навчання дітей-ВПО за місцем проживання. Батьки нарікали, що міністерство обмежує їх у праві вибору закладу освіти [наразі наказ скасований, а ідею з навчанням учнів-переселенців за місцем проживання відтермінували до 1 вересня 2025 року]. Що радила Служба освітнього омбудсмена з цього приводу?

Ми неодноразово говорили про ці ініціативи з депутатами та іншими органами влади, що вивчення лише українознавчого компонента для учнів, які перебувають за кордоном, — це обмеження їхніх прав; що навчання учнів-ВПО лише за місцем проживання — це теж обмеження прав.

Можна переконувати суспільство, що це найкраще рішення, але це обмежує права учнів та батьків. Ми зі свого боку плануємо обговорювати це питання з МОН, щоб знайти правильне та юридично коректне рішення.

ЯКІ РИЗИКИ ЗНАЙШЛА СЛУЖБА ОСВІТНЬОГО ОМБУДСМЕНА У “СВІЖОМУ” ЗАКОНОПРОЄКТІ ПРО МЕРЕЖУ АКАДЕМІЧНИХ ЛІЦЕЇВ

• Таке враження, що Служба освітнього омбудсмена є червоним прапорцем, який підіймається тоді, коли треба всім звернути увагу, що в певній ситуації ухвалюється рішення, яке має не завжди очевидні ризики й небезпеки.

Інколи ми робили такі заяви публічно, коли непублічні комунікації та переконання вичерпали себе. А деколи виходили з публічними заявами без внутрішніх комунікацій, наприклад, коли 2020 року захищали проведення ЗНО, яке хотіли скасувати через пандемію ковіду. Ми запустили флешмоб “Руки геть від ЗНО”, й такий публічний розголос привернув загальну увагу управлінців та громадськості. Зрештою, ЗНО залишилося. Звісно, це викликало певне невдоволення, але свою місію ми виконали, захистивши право абітурієнтів на справедливий вступ.

Наші пропозиції були враховані в новому законі про дошкільну освіту, а зараз ми надіслали рекомендації до проєкту закону про профільну середню освіту, у якому, на нашу думку, є багато небезпек. Його треба ретельно аналізувати й думати, чи варто зараз змінювати правила посеред процесу, коли громади вже провели обговорення та затвердили рішення про формування мережі академічних ліцеїв.

• Маєте на увазі законопроєкт, який має внести зміни до закону про формування мережі академічних ліцеїв? Бо зараз виглядає так, що в деяких випадках академічними ліцеями стали ті заклади, які б і не мали отримати такий статус, а нині їм треба переглянути ще раз, чи правильно вони стали на цей шлях.

Саме через створення мережі ліцеїв виникає дуже багато конфліктів у громадах, а до нас надходить чимало звернень про те, що закривають школу, не набирають 1 чи 10 клас. Це гарячі питання, і якщо законопроєкт ухвалять, то громади мають заново провести громадське обговорення щодо формування ліцеїв, затвердити мережу і знову пройти весь шлях про скасування та присвоєння статусу академічного ліцею.

Можливо, для великих міст, де набереться необхідна кількість дітей, яка відповідає вимогам законопроєкту [не менше чотирьох класів та 100 учнів за одним роком навчання – ред.] це не буде проблемою. Але ми маємо не ховатися від реалій життя й усвідомити, що дітей шкільного віку зараз в Україні суттєво менше: і через суто демографічні причини, і через повномасштабну війну. Якщо будуть винятки для малих громад і громад у гірській місцевості, то хотілося б чіткіше розуміти, у чому вони полягатимуть.

Бо зараз більше запитань ніж відповідей. Наприклад, мене запитував очільник департаменту освіти великого міста, до якого возитимуть учнів із сусіднього невеличкого міста, в якому не буде ліцею, хто має платити за довезення: бюджет великого чи малого міста?

Або, наприклад, у законопроєкті передбачена можливість створювати ліцей декількома громадами, які фінансуватимуть його залежно від кількості “своїх” учнів. Така можливість співфінансування закладу освіти є в законі “Про місцеве самоврядування”, та цей механізм не відпрацьований, ним дуже рідко користуються. Якщо говорити “офіційною мовою”, то це механізм міжбюджетних трансфертів, який, на жаль, доволі заплутаний та неоднозначний.

Тому треба обговорити з фахівцями всі можливі ризики цього законопроєкту. Нам би хотілося, щоб відбулася відкрита суспільна дискусія з очільниками департаментів великих міст та всіх областей. Зараз в освітньому комітеті створюють робочу групу, яка працюватиме над законопроєктом про профільну середню освіту. Ми теж до неї долучимося. Тож будемо обговорювати всі ризики та небезпеки й шукати правильні рішення.

ЯК СЛУЖБА ОСВІТНЬОГО ОМБУДСМЕНА ПЛАНУЄ ПОКАЗУВАТИ КРАЩІ РЕЗУЛЬТАТИ

• Перш ніж говорити про ваші плани на новій посаді, розкажіть, що змінюється внутрішньо в структурі служби. Ви очолювали відділ медіа та аналітики, а тепер ця посада вакантна. Чи достатньо загалом у Служби фахівців, чи треба шукати нових людей?

У нашому штатному розписі 15 осіб та освітній омбудсмен (16-й). Журналістка обійняла мою колишню посаду, керівниці відділу медіа та аналітики. Але 15 працівників – це дуже мало, щоб охопити всю Україну. До того ж у кожного фахівця своя специфіка, а наші юристи дуже перевантажені.

Аналізуючи проблеми у сфері освіти, ми розуміли, що частину з них можна розв’язати внесенням змін до законодавства, і тому я взялася за цю роботу. Тобто я фактично виконувала юридичну роботу, але мені це було дуже цікаво. Я взяла на себе цей обов’язок, і в результаті це допомогло всеохопно заглибитися у сферу освіти.

Щоби бути сильнішими та ефективнішими, нам потрібні нові інструменти реагування. Бо деякі норми нашого законодавства прописані так, що більше захищають того, хто порушив права, ніж того, чиї права порушені й хто потребує захисту.

Щоб відновити справедливість, треба пройти великий бюрократичний шлях, інколи й суди. Наприклад, усі уповноважені складають адміністративний протокол, якщо є порушення. Щоб його скласти, треба особисто викликати людину або поїхати до неї, бо протокол треба підписати, електронний спосіб не підходить. Якщо людина відмовляється підписувати протокол, потрібно скласти акт із двома свідками. Зрозуміло, якщо ти приїжджаєш у школу, коли на директора треба скласти протокол, жоден вчитель/-ка його не підпише і свідком не буде. Тоді треба їхати вдвох-утрьох, щоб забезпечити необхідну кількість свідків.

Далі треба подати протокол та інші матеріали до суду, який уповноважений розглянути справу і може накласти адміністративне стягнення (штраф) протягом трьох місяців з дня вчинення правопорушення. Якщо не встигли за цей час, тоді справа закривається у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, і результат відсутній.

З огляду на це, плануємо ініціювати ухвалення змін до законодавства, які нададуть нам змогу розглядати справу про адміністративне порушення та стягувати штраф, тобто не звертатися з цим до суду.

Звісно, суди можуть бути, тому що кожна людина має право оскаржити постанову й довести свою невинуватість.

Деякі норми освітнього законодавства можна тлумачити по-різному, й через таку неоднозначність іноді складно довести, що певна дія учасника освітнього процесу чи керівника, є порушенням. Тому необхідне законодавче підсилення, щоби більш ефективно з цим боротися. Бо, наприклад, інколи пишемо в управління освітою, що в певному закладі порушуються права, а в управлінні можуть відповісти, що в закладі нібито все добре, бо законодавство дає йому автономію, а громадам – децентралізацію, тож ніяких порушень немає.

• Ваше рішення про законодавче підсилення якраз спрямоване на те, щоби зробити Службу дієвішою? Бо часом її називають м’якою і не надто ефективною, певно, очікують на швидкий, інколи показовий результат.

Так, я б хотіла зробити Службу більш дієвою, щоб ми могли показати результат та ефективно і швидко реагувати на порушення прав.

Треба розуміти, що швидко, на жаль, нічого не можна зробити. Ми радимо всім, чиї права порушені, письмово фіксувати це. Якщо це булінг дитини в школі, то для фіксації подайте заяву та зареєструйте її, складіть акт чи інший документ із підписами, зробіть відео, аудіозаписи, залучіть свідків, що й буде підґрунтям для того, щоб ця справа про булінг дійшла до суду.

Адже частина справ навіть не доходять до суду через неналежне оформлення документів, неякісно зафіксованих фактів. Але не всі прислухаються до цих порад. Навіть коли я раджу батькам, які пишуть про порушення прав у соціальних мережах або звертаються до нас в месенджері й скаржаться на порушення прав дітей, написати нам звернення, прикріпити документи, то не завжди їх отримуємо.

Знову ж таки, оскільки суди можуть розглядати справи три місяці, то, якщо підсумувати розглянуті за 5 років судами справи про булінг, тільки в 45% випадків винних було притягнуто до відповідальності, інші 55% справ були закриті через спливання строків накладення адміністративного стягнення або через нестачу доказів. Щоб якось вплинути на це, ми провели мініінформаційну кампанію про те, як писати заяву про булінг, як збирати докази, як має засідати антибулінгова комісія в школі тощо.

Хоча не завжди боротьба за свої права є успішною, це теж треба мати на увазі. Наприклад, у справі про булінг Єремії Скрипаля з Івано-Франківська мама не здалася і дійшла до кінця у своїй боротьбі, суди винесли рішення щодо батьків булерів та примусили сплатити штраф, але суд відхилив подання щодо директора. Річ у тім, що в законодавстві не було зазначено, що повідомлення в поліцію про булінг має бути в письмовому вигляді. Однак, судова справа свідчить, що згодом директорка пояснювала, як в усній формі повідомила про булінг поліцейському, який прийшов до закладу проводити захід, і вважала це за повідомлення в поліцію.

Коли я разом із депутатами працювала над законопроєктом про запобігання насильству над дітьми, рекомендувала прописати, що повідомлення від керівника в поліцію про жорстоке поводження з дитиною (булінг) має бути обов’язково письмовим, тобто має бути запобіжник на подібні історії, як із Єремією. І цю пропозицію прийняли.

ЯКІ ЗВЕРНЕННЯ ОСВІТНЯ ОМБУДСМЕНКА РОЗГЛЯДАТИМЕ ОСОБИСТО

• Якими ще будуть ваші перші кроки на новій посаді для покращення роботи Служби?

Зараз ми будемо розвивати та вдосконалювати практику складання адміністративних протоколів.

Також я сама вивчаю звернення і бачу, де потрібне моє реагування, попросила юристів, щоби фіксували й передавали мені ті випадки, де я особисто можу й маю втручатися.

• Можете навести приклади ситуацій, у яких ваше особисте втручання може бути необхідним?

Передусім я звертаю увагу на звернення про порушення прав дітей, зокрема, дітей з особливими освітніми потребами. Зараз знову надходять звернення про відмову проведення з дітьми з ООП корекційно-розвиткових занять. Тому насамперед займаюся цими зверненнями. Для швидкого реагування застосовуємо телефонне право, на жаль [щоб докладніше розібратися в ситуації, пані Надія може зателефонувати до ймовірних порушників освітніх прав, щоб почути інформацію з перших уст та обговорити варіанти розв’язання проблеми – ред.].

• Чи допомагають такі дзвінки до учасників конфлікту розв’язувати проблему?

Це залежить від ситуації та від того, наскільки професійний, зокрема етичний керівник/керівниця закладу освіти чи органу управління освітою, наскільки він чи вона усвідомлює, що дійсно відбулося порушення та усуває його. Тобто все залежить від особистості.

Звісно, це не має бути нормою, але іноді це оперативніший та простіший спосіб розв’язати проблему.

• Але ж це ваші сили, ресурси, які ви могли витрати на щось інше, а не обдзвонювати керівників та керівниць?

Нам дорікають, що ми довго розглядаємо звернення, а ми завжди вислуховуємо дві сторони. Щоби почути думки обох сторін, маємо або писати запити, або особисто виїжджати до закладу освіти, у якому відбулося порушення, а це все час.

Далі з отриманих відповідей маємо з’ясовувати, чи дійсно є факт порушення, чи немає. Я вже говорила, що порушити права швидко й легко, а відновити їх — довго і складно, а діяти маємо тільки в межах законодавства.

• Розкажіть докладніше, що входить до повноважень освітнього омбудсмена, а що – ні, щоб громадяни розуміли, із чим можуть звернутися до Служби й отримати допомогу, а з чим варто звертатися до інших органів?

Згідно з Положенням про освітнього омбудсмена, ми можемо надавати рекомендації. Відповідно до статті 188-55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, можемо складати адміністративні протоколи.

Служба освітнього омбудсмена не має права оголосити догану чи звільнити керівника закладу освіти або педагога, це право засновника закладу освіти.

Ми можемо приїжджати й розбиратися в ситуації на місці, проводити медіацію, вести особистий прийом, консультувати, представляти інтереси заявника в суді як третя особа.

Може бути так, що людина не відповідає посаді, порушила низку законодавчих норм, ми радимо управлінню освітою відреагувати на порушення прав, а у відповідь нам пишуть, що це гарна директорка, бо роздає гуманітарну допомогу в школі. Про інші досягнення та компетентності цієї директорки не згадується. Тобто ось так управління освітою оцінює компетенції директора.

У кожній справі є багато непомічених ззовні нюансів. Буває, отримуємо звернення, у якому описана ситуація, але помітно, що щось залишається не сказаним, не висвітлена повна інформація. Ми пишемо запит на заклад освіти, він надає низку документів, з яких зрозуміло, що ситуація геть інакша. У таких випадках скарга визнається необґрунтованою.

Знаю, що люди незадоволені тим, скільки часу йде на розгляд звернення. Але ж нам треба ретельно все з’ясувати. А ще термін розгляду залежить від того, як швидко відповідає заклад освіти. Інколи маємо телефонувати й уточнювати, чи отримали лист, бо він міг потрапити в спам або його могли “не помітити”.

Заклади мають опрацьовувати звернення впродовж 30 днів, а іноді вказують, що їм потрібно на опрацювання до 45 днів. А ми ж маємо відповісти заявнику теж за 30 днів, через це іноді запізнюємося з відповіддю. З огляду на це, хочемо ініціювати зміни до законодавства, щоб на опрацювання наших звернень відводилося 10 днів.

З ЯКИМИ ЗАПИТАМИ ПРИХОДЯТЬ ДО ОФІСУ ОМБУДСМЕНА СТУДЕНТИ ТА ВИКЛАДАЧІ

• Чи звертається до вас студентство та викладачі закладів освіти? Бо на слуху здебільшого взаємодія Служби зі шкільною сферою.

Наша основна аудиторія — це педагоги й батьки, але, звісно, є звернення й від студентів та викладачів.

Багато студентських звернень було після заборони перетинати кордон для навчання в інших країнах. Але варто розуміти, що в нашій країні діє воєнний стан, і є обмеження прав громадян.

Були звернення про сексуальні домагання з боку викладачів, про ліквідацію закладів вищої освіти та переведення студентів до інших університетів. Наприклад, якщо студенти вчилися на бюджетній формі навчання, то їх мають перевести в інший заклад на ту ж бюджетну форму. Ми перевіряли, чи дотримана ця норма.

До речі, студенти потерпають від булінгу, але захистити їх ми не можемо, бо антибулінгове законодавство поширюється на дітей, а діти — це особи до 18 років. Тобто учні старших класів, ті, хто вчиться в закладах фахової передвищої, професійної та вищої освіти, яким виповнилося 18, є незахищеними від булінгу.

Коли ми розглядали випадки булінгу в університетах, то заклади вищої освіти захищали себе й викладачів, яких звинувачували в цькуванні. Та якби в університеті хоч один раз покарали людину, яка булить студента, інші викладачі остерігалися б це робити.

Наприклад, у 2022 році в Київському національному лінгвістичному університеті під час захисту курсових робіт викладачка запитувала в студентки з Чернігова, яка втратила обидві ноги через російські обстріли, чи може дівчина ходити і як взагалі живе. Ніхто з присутніх поважних колег не зупинив викладачку. На запит Служби в університеті відповіли, що такого інциденту не було, але вони попросили вибачення в студентки. Та я знаю, що цей випадок був, під цим зверненням підписалася чи не вся група. Тобто університет захистив викладача.

Ми намагалися змінити це [поширити антибулінгове законодавство і на студентів теж – ред.], коли працювали в робочій групі щодо законопроєкту про запобігання насильству над дітьми № 6393-д, щоб захистити від булінгу студентів, аспірантів тощо. Тоді, на жаль, не вдалося це питання розв’язати, будемо повторно його адвокатувати.

Ми цікавилися закордонним досвідом. Виявилося, що там це регулюється на рівні закладів вищої освіти, у яких є чіткі та жорсткі правила: якщо хтось із викладачів чинить булінг, цю людину звільняють та позбавляють права обіймати викладацькі посади.

Викладачі, як і вчителі, пишуть нам про зарплати, хоча на це ми не можемо вплинути. Для розв’язання цієї проблеми потрібна реформа системи заробітної плати. Також викладачі звертаються зі скаргами про скорочення та мобінг.

З цим теж є проблеми, бо на час воєнного стану заборонені перевірки будь-яких суб’єктів господарювання Державною службою з питань праці, яка має реагувати на випадки мобінгу. Наприклад, якщо до нас надходить скарга про мобінг, то потрібен протокол Держслужби з питань праці про результати перевірки, щоб можна було звернутися з цим до суду, а такі перевірки під час дії воєнного стану проводити заборонено законодавчо.

Щоб відновити ці перевірки та мати змогу реагувати на мобінг, ми надіслали відповідне звернення до Комітету з питань освіти. Депутатка Юлія Гришина розробила законопроєкт № 11044 про відновлення перевірок у випадках вчинення мобінгу, який уже пройшов перше читання.

Так само ми зверталися до Верховної Ради з пропозицією внести зміни до законодавства щодо обов’язково проведення конкурсів на посади директорів шкіл там, де це дає змогу провести безпекова ситуація. Але наразі зміни не внесені, і проблема залишається.

Певно, ви чули про скандал на Житомирщині минулого навчального року, де директорка школи булила учнів за відсутність шкільної форми. Директорка обіймає цю посаду з радянських часів, а комісія, створена Департаментом освіти, зазначила, що не виявила ознак порушення прав учнівства.

Тобто проблем дуже багато, їх неможливо розв’язати швидко.

ЯКИЙ ДОСВІД В ОСВІТІ МАЄ НОВА ОМБУДСМЕНКА

• Після вашого призначення дехто писав у соцмережах, що Надія Лещик не працювала в школі, як вона може знати наші проблеми й допомагати їх розв’язувати. Розкажіть про ваш досвід в освіті.

Я працювала заступницею директора з навчально-виховної роботи в школі, тому досвід роботи в середній освіті маю. Безпосередньо вчителькою не працювала, але була волонтеркою з дітьми дошкільного та шкільного віку. Мене запрошували для проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів, тобто досвід викладацької роботи та роботи з дітьми мені знайомий.

Знаю, що в закордонних компаніях є такий принцип: якщо хочеш стати керівником, маєш пройти всі сходинки до керівної посади. Але здобути досвід в усіх сферах освіти неможливо.

• Оскільки ви працювали в команді першого освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, є думки, що з вами все залишиться без змін, будуть ті самі ключові напрями та результати. Можливо, у вас були цікаві приклади співпраці з паном Сергієм, коли ваші ідеї брали гору над його рішеннями, або навпаки — у чомусь ваші думки збігалися?

Передусім я хочу впроваджувати в Службі поступові зміни, які зроблять її більш потужною й сильною. Також хочу приділяти більше уваги зверненням, наскільки це буде можливо, у які треба втручатися особисто, допомагати людям, навіть якщо для цього доведеться застосовувати телефонне право.

А на роботу в Службу я прийшла, побачивши допис Сергія Горбачова, що він шукає людей у команду. Тоді я працювала в Інституті модернізації змісту освіти, відчувала, що вичерпала свої можливості для розвитку й шукала іншу роботу, яка була б мені до душі.

Написала Сергію Івановичу, що хотіла б прийти на співбесіду, щоб очолити відділ медіа та аналітики. Під час першої зустрічі розповіла про себе, але попередила, що я прямолінійна, говоритиму правду, свою думку не нав’язуватиму, а ви, як керівник, ухвалюватимете рішення. На це Сергій Іванович відповів, що це те, що йому потрібно.

Утім, за останні місяці Служба дещо втратила в довірі, бо Сергій Горбачов через інфаркт та післяопераційне відновлення не міг працювати, а потім майже три місяці не було призначення нового освітнього омбудсмена. Тому зараз цю довіру треба відновлювати, показувати, що ми працюємо й реалізуємо свої ініціативи та рішення.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Усі фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”