Профорієнтація – як старшокласникам обирати кар’єрний шлях

100%-го рецепту, як визначитись із майбутньою професією, немає. Ніхто не скаже вам гарантовано, якою буде ситуація на ринку праці через 5-10 років, як зміняться університети і навчальні програми в них.

Але вже зараз мало в кого виникають сумніви, що потрібно опановувати різноманітні вміння і навички, щоб успішно маневрувати в конкурентному середовищі і відчувати задоволення від роботи.

Вчитися, перенавчатися, пробувати, вдосконалюватись. Чи готові до цього старшокласники, хто і як їм має про це розповідати і чому профорієнтація має бути спрямована й на батьків – про все це в тексті “Нової української школи”.

ПРОФЕСІЙНА ДОПОМОГА У ПРОФЕСІЙНІЙ ОРІЄНТАЦІЇ

В освіті, як і в бізнесі, є хвилі моди, каже декан Київської бізнес-школи Михайло Крікунов. “Була мода на айтішників, юристів, менеджерів. І результат цієї хвилі – 80% випускників, які ніколи не працювали за спеціальністю”.

Тим не менше, варто звертати увагу на глобальні тенденції і стрімкий розвиток технологій. Наприклад, зараз у світі шалений попит на біологів. Знані університети полюють на найкращих студентів. А кількість тих, хто цікавиться фундаментальними науками – фізика, математика, хімія, – драматично скорочується.

“Якщо дитина залюбки вчиться, то далі університет. Але тут виникає два питання. Перше – як і де займатися наукою, друге – якщо навіть є як займатися, то як заробляти гроші?”

У школах і вишах немає механізму student counselling – професійних порад і консультацій, каже Михайло Крікунов. “Потрібно не відтворення, а створення абсолютно нової структури і нового механізму. В Україні поки, на жаль, немає повноцінного товариства таких консультантів. Є певна кількість людей, які беруться консультувати окремі школи і школярів. Вони допомагають навести порядок у головах випускників і зорієнтувати їх”.

Консультантами можуть бути ті, хто розуміють перспективи у сфері освіти і на ринку праці, вміють розмовляти з дітьми однією мовою, щоб бути переконливішими за батьків. За словами Михайла Крікунова, така розмова потрібна в кожній школі. “Не випадкова, а систематична, коли виникає запит у молоді”.

Директор аналітичного центру “Cedos” Єгор Стадний додає, що слово “профорієнтація” можна замінити формулюванням “професійне консультування, порадництво”.

“У нас є сила-силенна спеціальностей, аж очі розбігаються. Ніхто не пояснює, чим одна відрізняється від іншої. Ба більше, вони подібні та дублюють одна одну. Моя порада випускникам – триматися подалі від дуже вузьких спеціальностей. Якщо ви переконані, що хочете бути лікарем, пілотом, будівельником чи атомним енергетиком, – тоді простіше”.

Отже, для тих, хто й досі в пошуках, Єгор Стадний радить обирати якомога ширші спеціальності. Наприклад, не міжнародне право, а правознавство. Адже, тоді буде більший вибір для ознайомлення, що означає кожне право, а отже розуміння – що ближче і цікавіше.

“Уникайте спеціальності “Публічне адміністрування”. У 17 років я ще не бачив людей, які б мріяли бути держслужбовцями. Є спеціальності, які можна швидше опанувати, працюючи. Це журналістика і туризм. Якщо пощастить з колективом, то ти навчишся більшого, ніж у виші”.

На думку Михайла Крікунова, профорієнтація має бути спрямована також на батьків. Чимало і досі мислять стигмами. “Навіть коли діти чують багато цінних речей поза домом, але батьки консервативно налаштовані і постійно повторюють, як мантру, свої стереотипні настанови (“математика – для хлопців”, “дівчатам нічого робити в науці”, “вища освіта потрібна всім”, “краще заробляти головою, а не руками”), то великого зиску від шкільної профорієнтації не буде”.

Навчальний процес має спонукати до пошуку, розпитування, інтересу до того, що людина робить себе сама. Фото: автор – SergeyNivens, Depositphotos

Єгор Стадний радить запровадити комплексний підхід на державному рівні:

• моніторинг випускників на ринку праці;
• ввести мережу професійних консультантів у школах;
• організовувати екскурсії на виробництво з 10-11 класу;
• створювати позитивні іміджі певних професій та долати гендерні стереотипи.

ІНВЕСТИЦІЇ В СЕБЕ

Орієнтуватися у професіях людина може тоді, коли починає хоч трохи розуміти, чого вона хоче. У школах має зміститися фокус – не на колектив, а на конкретного учня, каже Михайло Крікунов:

“Система повинна ставитися з повагою і розумінням до того, хто каже: “Я не знаю”. Оскільки часто самі дорослі не знають чого вони хочуть”.

Роль вчителя має суттєво змінитися, як і підхід до викладання. “Знання не даються, вони витягуються. Це означає, що вчитель, який дидактично втовкмачує щось у голови дітей, не потрібен. А той викладач, який розвиває і плекає в дітях цікавість, жадібність до пізнання, здобуття нового, бажання пробувати – вийде на перше місце”.

Навчальний процес має спонукати до пошуку, розпитування, інтересу до того, що людина робить себе сама.

Важливо також забезпечити дітям “зіткнення” з реальним життям, зі світом. Це про те, як будувати стосунки, налагоджувати контакти, спілкуватися, залишатися відкритим. Повинен бути простір для дитячих експериментів, але під певним контролем дорослих, щоб виключити небезпеку і ризик.

До питання “вступати чи не вступати до університету?” Єгор Стадний радить ставитися як до інвестиції у власне благополуччя. “Уявіть, що ви потрапляєте на бюджет. Ваші витрати складають 3-4 тисяч гривень на місяць – на проживання, харчування. Якщо контракт, то сума значно зростає.

Водночас, стартово після школи ви могли б знайти роботу за 6-7 тисяч гривень. Навчаючись 4 роки на бакалавраті (це 48 місяців), ви не доотримали понад 300 тисяч гривень. Отже, ви виходите з дипломом бакалавра в одній руці, а в іншій – у вас мінус 300 тисяч. І ваше завдання – знайти саме таку бакалаврську програму, щоб ви якомога швидше могли відбити цей мінус”.

А ще Єгор радить згадати “золоте” правило кожної мами: “Краще бути слабшим серед сильніших, ніж сильним серед слабких”.

“Адже коли у вас низькі конкурсні бали і ви обираєте сумнівний заклад, то над вами – скляна стеля, тому що поряд одногрупники з такими ж поганими оцінками. Якщо склали ЗНО з низькими балами, нічого страшного, якщо рік почекаєте і підготуєтесь ретельніше. Потім можна вступити на ширшу спеціальність в хороший університет. Тоді вибір буде більш самостійним і відповідальним”.

МАЙБУТНЄ ВИЩОЇ ОСВІТИ

У світі нині відбувається повзуча революція liberal arts education. “Принцип такий: людина має зрозуміти світ, навчитися думати, стати особистістю”, – каже Михайло Крікунов.

Сучасні liberal arts беруть свій початок з античності – циклу дисциплін, які складали основу не лише греко-римської системи освіти, а й середньовічної. Вивчали ці дисципліни (граматика, логіка, риторика, арифметика, геометрія, музика і астрономія) у школах і університетах. Передбачалось, що коло цих знань допоможе людині впоратися з будь-якими життєвими труднощами.

Студенти сучасних програм liberal arts отримують широку міждисциплінарну підготовку. Крім основного профілю, вони можуть обирати інші курси, доповнюючи свою освіту тим, що їм цікаво і що вони вважають важливим для майбутнього професійного шляху.

Нині у великого бізнесу є запит на керівників з великим спектром навичок: творчо мислити, писати аналітично, співпрацювати, вирішувати проблеми. У відповідь на цей запит провідні вищі навчальні заклади формують одні за одним бакалаврські програми з liberal arts.

Також набирає важливості математика.

“Наприклад, у США у свідомість батьків уже впроваджена формула – money goes after maths (гроші ходять за математикою). Літні школи з математики, за які батьки платять чималі кошти, користуються шаленою популярністю. І ці діти, які приходять до університетів, стають головним болем для деканів, оскільки вони вимагають належно високого рівня викладання математики”, – каже Михайло Крікунов.

Масовий продукт американської вищої освіти, де діє принцип “важко потрапити, легко вилетіти”, – це студент, який може аргументовано довести свій погляд, який знає, чого хоче, і домагається цього.

Завдання вищої школи полягає не в тому, щоб дати певну спеціальність, а в тому, щоб після завершення, студент мав таку підготовку, що дає уявлення про світ і відповідь на запитання “чим я хочу займатися”.

“Усе, що потрібно, щоб закінчилася криза вищої школи в Україні, – це сформувати потужний запит, адресований середній школі. А саме: школа повинна випускати дорослих людей. Дорослих не за віком, а з погляду здатності відповідати за свої вчинки і рішення”, – каже Михайло Крікунов.

У просвітницькому форматі не вистачає пропаганди, додає Єгор Стадний. “Держава повинна включитися і активно інформувати населення про те, що за 2018 рік в Україні відкрилося 200 промислових об’єктів. Ми повинні говорити про розвиток хімічної промисловості, агропрому, фармацевтики, машинобудування”.

Завдання вищої школи – дати учню уявлення про світ і відповідь на запитання “чим я хочу займатися”. Фото: автор – SergeyNivens, Depositphotos

Поволі великі концерни беруть частково ініціативу в свої руки. Єгор Стадний наводить приклади програми “Дівчата STEM“, яка покликана залучити молодь до вивчення напрямів STEM (S – science, T – technology, Е – engineering, М – mathematics).

Державі також варто дати певні траєкторії вищим закладам освіти, щоб вони зрозуміли свої ніші. “Одні виші можна підлаштувати під потреби ринку праці, інші повинні бути попереду цих потреб. Це великі дослідницькі університети, де є новаційність, гідна науково-дослідницька і фінансова бази”, – каже Єгор Стадний.

За його словами, потрібні також навчальні заклади, які будуть орієнтовані не лише на випускників шкіл, а й на дорослих. “Усі дорослі потребують підвищення кваліфікації, допомоги в орієнтації на ринку праці. Такі послуги мають бути від потреби. Це можуть бути короткі 3-4 місячні модульні програми”.

Ольга Головіна, “Нова українська школа”

Фото: автор – denisismagilov, Depositphotos

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber