“Прості речі рятують життя”: 5 порад вчительству та учнівству для підтримки ментального здоров’я

За останній рік і діти, і дорослі відчували тривалий стрес, тривогу, що супроводжувалися зниженням когнітивних здібностей і вигоранням. Про це свідчать результати опитування GoGlobal. У таких умовах вчительство, окрім основних, виконує ще й додаткову функцію – підтримки дітей і самих себе. Для цього їм необхідні відповідні тренінги та навчання. Педагоги можуть брати до уваги закордонний досвід, щоб тут і зараз використовувати доступні методики.

“Це можуть бути дуже прості інструменти, а не якась фантастика зі стратосфери“, – каже Тоні Неміа, ліцензована сімейна терапевтка, виконавча директорка Центру розвитку дитини та сім’ї при Інституті шкільного сімейного консультування (США), спікерка Толоки Стійкості № 1/2023, онлайн-події, яку проводить ГО “ЕдКемп Україна”. За словами Олександра Елькіна, голови ЕдКемпу, “серед чинників, що сприяють стійкості, я б виділив ті, що пов’язані із соціально-емоційним навчанням. Це ще раз переконує мене в тому, що змінювати світ дуже важливо, і в цьому ми потребуємо таких практик і програм, як СЕЕН“.

Тоні Неміа 15 років працювала вчителькою грамотності в старших класах шкіл Сан-Франциско, мала проєкти із читання. Зараз вона продовжує роботу зі школами у сфері ментального здоров’я. “Ми надаємо учням індивідуальні послуги з підтримки ментального здоров’я, зустрічаємося з їхніми родинами, консультуємо вчительство та адміністрації шкіл. Усе це робимо для того, аби дорослі об’єдналися для підтримки дітей“, – говорить експертка.

“Новій українській школі” Тоні розповіла:

• як можна об’єднувати дітей та дорослих із різними досвідами війни;
• як облаштувати безпечні простори в школі;
• яких “помічників” для налагодження діалогу можна знайти вдома;
• які ігрові активності корисні для ментального здоров’я дітей.

Далі – пряма мова.

1 – ЗНАЙТИ ТЕ, ЩО ОБ’ЄДНУЄ

У США немає війни, але наша освіта також не позбавлена викликів. Не всі в країні вважають, що в закладах освіти має бути допомога з підтримки ментального здоров’я. Вони думають, що школи – лише для отримання академічних знань.

Але все ж зміни відбуваються. Усе більше людей у США знають і розуміють особливості різних психологічних травм. У регіоні Сан-Франциско відбулися масові розстріли. На щастя, це сталося не в школі, але ми знаємо, що зброя широко розповсюджена й серед дітей. Коли я бачу такі випадки, як у США, так і в інших країнах, мене це лякає.

Складно створити такі програми, коли люди вже мають травматичний досвід. В ідеальному світі ми мали б зробити це давно й були б підготовлені до часів криз. Але ми живемо не в такому гарному світі. Нині ми маємо робити невеликі кроки, здіймати невеликі хвилі – те, на що в нас вистачить сил. І деякі із цих кроків може зробити вчительство. Адже діти йдуть у школу, маючи за плечима стрес у родинах, громадах та і країні в цілому. Вони не можуть залишити цей стрес перед шкільними дверима.

У США живуть люди, різні за походженням, національністю, расою. В Україні люди мають різні досвіди війни. Важливо взяти за основу ідею об’єднання навколо чогось спільного, що можуть знайти між собою громадяни з різними досвідами. У контексті школи діти можуть стати таким чинником, що обʼєднує. Адже поява кожної дитини – це нова надія на наше майбутнє, яку ми не можемо втратити.

2 – СТВОРИТИ РЕЛАКС ЗОНИ

У школах варто створити простори, що будуть безпечними та водночас сприятимуть відпочинку. Ідея в тому, щоб у класі виділити певне місце для розслаблення. Якщо дитина розбалансована, перебуває в стресі, вона може піти в певне місце й займатися різними активностями – наприклад, торкатися предметів із різними поверхнями, щоб вивільнити стрес.

Інша стратегія – виділити для такого антистресового простору окремий клас, аби діти могли повністю усамітнюватися і змінювати місце перебування. Це дуже допомагає заспокоїтися. Нещодавно на зустрічі з організацією Disastershock [ред. – організація, що надає підтримку дітям і сімʼям, які постраждали від стресу, повʼязаного з катастрофою] я почула, що в деяких школах немає окремих кімнат для цього, тож там ставлять намети чи будують халабуди в класах, де проводять зустрічі маленькими групами дітей.

3 – ЗНАЙТИ ПОМІЧНИКІВ ДЛЯ РОЗМОВИ

Діти по-різному реагують на стрес – дехто стає тривожним, хтось гнівається й агресує як на однолітків, так і на дорослих. Інші діти, які направляють свій гнів всередину, можуть бути пригнічені й мати депресивні стани. У цьому випадку вони не хочуть говорити. Тому необхідно створити середовище, дружнє до потреб дітей із різними проявами стресу.

• Якщо дитина не хоче говорити – не змушуйте її.
• Якщо дитина говорить забагато й без упину, користуйтеся таймером. Встановіть таймер на 3 хвилини, наприклад, і дайте дитині цей час, щоб виговоритися. А потім, коли час спливе, повертайтеся до іншої дитини й слухайте вже її. У мене теж є такий таймер.

Також у класі можна створити коло обговорення і говорити по черзі. Для цього я використовую “розмовну паличку” – певний предмет, який ми передаємо від людини до людини, коли надходить її черга говорити. У мене зараз така розмовна паличка – це лялька-немовля в підгузку. Коли я хочу, щоб хтось говорив, то передаю їй чи йому цю ляльку. Ідея в тому, щоб дати щось м’яке і приємне на дотик, аби дитина чи дорослий почувалися спокійно.

4 – “ДИТЯЧА РОБОТА – ЦЕ ГРА”

Психолог Зигмунд Фрейд сказав важливу річ: “Дитяча робота – це гра“. Та школи зазвичай не ефективно використовують цей інструмент. Діти втрачають здатність гратися, коли вони в стресі, але гра надзвичайно важлива для їхнього розвитку. Тож вчителям варто виділяти на це час – не увесь день, звісно, але хоча б епізодично.

У стресі корисною буде гра в мильні бульки – хтось їх може надувати, хтось буде робити веселку, а хтось спостерігатиме за цим і всі розслаблятимуться. Грати також можна з підручними матеріалами – наприклад, натягнути на руку шкарпетку, маркером намалювати очі, ніс, рот, рухати рукою й у такий спосіб перетворити шкарпетку на ляльку.

Усі методики шкільного консультування з ментального здоров’я побудовані на тому, щоб відчувати спокій у тілі та думках.

5 – СПОВІЛЬНИТИСЯ ТА СОЦІАЛІЗУВАТИСЯ

Як і в Україні, у США також говорять про освітні втрати, але пов’язані з пандемією Covid-19. Діти й дорослі не ходять до школи, втрачають у соціалізації, відчувають ізольованість. Об’єднати їх у спільноти онлайн дуже складно.

Але ж для розвитку дітей це теж дуже важливо! Якщо є така можливість, запропонуйте, аби діти збиралися в когось одного вдома, гралися, розмовляли, а хтось із батьків наглядав би за ними.

Можливо, варто сповільнитися і не давати дітям усю навчальну програму. Це полегшить і роботу вчительства. Набагато краще рухатися поволі, але якісно, аніж летіти крізь усі підручники та зошити, втрачаючи при цьому основне – здоровʼя та спокій.

Галина Ковальчук, спеціально для “Нової української школи”

Ілюстративне фото: Ліцей “Голосіївський” № 241, автор – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”

Ініціатива здійснюється за підтримки федерального уряду Німеччини в межах програми “Громадянська служба миру” Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.