Пишуть вірші, малюють і просто спілкуються. Як учителі підтримують дітей навіть з укриттів

“Мамо, ми будемо жити?”, – запитала девʼятирічна дівчинка у своєї мами-учительки, коли вони переховувалися в укритті.

Так учителька зрозуміла, що треба якось підтримувати зв’язок зі своїми учнями молодшої школи. Вирішили малювати та робити аплікації, фотографувати й надсилати в групу Viber, обговорювати, що відчувають.

І це не єдина ініціатива. Вчителі зі всієї України, які перебувають у більш-менш безпечних місцях, намагаються хоч якось підтримувати дітей.

“Я зі своїми щодень у спільноті спілкуюся, вони розповідають, що та як у кожного, підтримують, обговорюють новини. Це важливо, наше місто зараз бомблять гради, є танки, бігають диверсанти”, - розповідає інша вчителька.

“Мої учні 6 класу переважно сидять у підвалах. Спілкуємось у Viber. Ми пишемо про страх домашніх улюбленців. Діти “відволікаються”, кожен викладає фото домашнього улюбленця”, - каже ще одна вчителька.

У Facebook-групі “Уміти вчити” вчителі відгукнулися на наш запит про те, чи вони спілкуються з дітьми під час війни. Розповідаємо кілька історій про те, як учителям вдається підтримувати та заспокоювати дітей навіть з укриттів і під обстрілами.

МАЛЮЮТЬ І ДІЛЯТЬСЯ З УЧИТЕЛЬКОЮ ПЕРЕЖИВАННЯМИ

Учителька луцького ліцею № 27 Діана Шафран запропонувала учням свого класу малювати малюнки й ділитися ними. Так, каже, дітям стає спокійніше, вони підтримують армію та мають куди спрямувати свої емоції.

Усе почалося з того, що діти підтримували брата та дружну вчительки, які воюють під Києвом, надсилаючи малюнки. Зрештою, учителька почала поширювати роботи дітей у Facebook-групі Генерального штабу ЗСУ.

“Ці малюнки коментують іноземці. Шкодують дітей, які змушені це переживати й бачити, і підтримують ЗСУ”, – розповідає вчителька.

Також діти діляться з учителькою своїми переживаннями. Публікуємо деякі з них:

“Ми не художники, але хочемо бачити мирне небо, чути, спів пташок і щасливі очі мами, яка не буде молитися за заступництво небесних сил за наших захисників”, – пише Роман, 4-Б.

“Хочу не боятись і гуляти, а вночі спати у своєму ліжечку”, – ділиться пʼятирічна Мілана, яку вчителька також долучила до ініціативи.

“Мій тато завжди напоготові та має сили дати відсіч Росії. Погано, що нічого не ясно про майбутнє їхнього президента. Чи скинуть його після війни?”, – пише Максим із 4-Б, тато якого воєнний.

“Я хочу, щоби закінчилась війна. Воєнні, ви молодці! Ви сміливі та дуже розумні, ви боретеся за свою рідну країну. Усі люди вірять у вас, уся Україна вірить вам! Ваша родина, найкращі друзі, бабусі, дідусі дуже сильно вірять у вас. Я дуже люблю свою країну”, – каже Аня з 4-Б.

“Долучайте дітей до ініціативи малювати малюнки в підтримку ЗСУ та проти війни. Нехай світ їх побачить! Кожен може долучитися. Це – маленький внесок у перемогу”, – радить учителька.

ЯК І ПРО ЩО ДІТИ ПИШУТЬ ВІРШІ

Учителька Засульського ліцею Лубенської міської ради Наталія Колісніченко відгукнулася на запит дітей із літературної студії, у якій вона викладає. Діти самі запропонували писати патріотичні вірші.

“Намагаюсь оприлюднювати їхні твори, бо вони дуже просять про це!”, – каже Наталія.

Ми долучаємося до прохання дітей.

Не здамся без бою

Кришилося небо і сльози вогнями спадали.

Тривожно озвався “мобільник” у холодній руці.

Це мама, яка йому вчора казала:

“Синочку, а я тобі вдома печу млинці…”

Млинами прокрутиться час, перемеле мУку.

І каву холодну товариш в окопі доп’є.

Це смерть-наречена тримає його за руку

І питає: “Чи в тебе кохана хоч є?”.

Кохана… Весна… Перекреслено все війною,

Яку розпочав ненависний кремлівський кат!

Любив він співати “Не здамся без бою!”,

Любив сині очі, які, наче зорі, горять.

Він кинув усе: наполохану бідну матір,

Студентську кімнату з конспектами на столі.

І ніжну кохану залишив чекати,

І дні рахувати до зустрічі, доки він тут, “на нулі”.

Лишилась гітара з обірваною струною

І збірочка Стуса, і власні невмілі рядки…

Навіки замовк… Він співав: “Я не здамся без бою…”.

Він витримав бій. Він героєм пішов у віки.

Автор: Даніїл Кіріченко, учасник літературної студії НІМБ

Порожнеча… Тихо-тихо.

Дим, вогонь палає.

Землю нашу вже вкотре

Ворог забирає…

Забирає наше все,

Що душі рідненьке.

Боже милий, збережи

Нашу землю-неньку.

Збережи та дай нам, Боже,

Віри й надії.

Тримаймося, добрі люди,

Рідної країни.

Україно, ненько мила,

стану на коліна.

Дай життя нашому війську!

Ми одна країна!

Дідусі та бабусі,

Та маленькі діти —

Усі вони, як і один,

Усі ми в праві жити!

Хай же діти ті маленькі

Будуть же радіти.

Ворогу, ти схаменись!

Ми хочемо жити!

Авторка: Поліна Третяк, учениця 8 класу ОЗ “Засульський ліцей”

Найвищі цінності

ми почали втрачати.

За чим же гналися

ще кілька днів тому,

Загнавши розум

в інтернет-тюрму?

Що? Соромно згадати!

Ми мріяли про лайки

в соцмережах,

Нові автомобілі,

гроші…

Ми мріяли про все,

що можна лиш купити

Але тепер ми хочемо лиш жити!

Ми мріємо про волю,

про мирне, світле небо.

Ми хочемо всі жити,

Бо більшого не треба…

Авторка: Поліна Третяк, учениця 8 класу ОЗ “Засульський ліцей”

Діти діляться з учителькою: написання віршів допомагає їм пережити те, що відбувається, зобразити свої почуття та заспокоїтися. Так їм легше.

РОБЛЯТЬ АПЛІКАЦІЇ ТА МАЛЮЮТЬ У СХОВИЩАХ

“Ми з Мангуша, що під Маріуполем. Зараз усі сидять у підвалах. Дітям дуже страшно, деякі відмовляються спілкуватися – їм легше переносити цю трагедію, граючи в ігри на телефоні. Деяким – батьки не дозволяють, теж бояться.

Але є ті, хто виходять на зв’язок, коли є умови. Ми з ними малювали, робили аплікації. Пропонувала їм спочатку щось найлегше. Потроху дітки додаються. Це те, що ми встигли зробити, доки не поховалися в сховища. Але я обов’язково буду продовжувати. Їм так легше, мені так легше. Разом ми все зможемо, разом ми сила, ми – УКРАЇНА!”, – пише учителька 4 класу Мангушського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Вікторія Водянникова.

Учителька розповідає про учня, якого батьки “вивезли” якомога далі, а шкільне приладдя не встигли взяти. Тому він зібрав фотографії малюнків однокласників і змонтував відео на телефоні. Діти долучаються, як можуть.

До того ж діти охоче діляться своїми переживаннями:

“Діти бояться. Вони не розуміють, чому рухнув їхній світ. Їм важко переживати це жахіття. Сьогодні моя девʼятирічна донька запитала: “Мамо, ми будемо жити?”. Це жах, коли таке питають дітки, які тільки почали свій життєвий шлях…

Я спілкувалася з деякими батьками, вони дякували за ці хвилини, коли дитина трохи відволікається від цього всепоглинального страху. Головне зараз – аби діти про це говорили, не мовчали, не тримали все в собі. Говорити вони можуть, хто як. Хтось малює, хтось робить блокнотик і пише в ньому свої найзаповітніші мрії, щоби потім разом зібратися в класі та поділитися. Кожного хвалю, підбадьорюю, намагаюся підтримувати”, – говорить учителька.

ЩО ЩЕ РОБЛЯТЬ І КУДИ МОЖНА ДОЛУЧИТИСЯ

Дехто з учителів (особливо ті, хто здебільшого ховаються в укриттях) спілкуються з дітьми через Viber: діляться, що їм подобається, яка музика, їжа. Хтось щоранку ділиться фотографіями своїх улюбленців і кімнатних рослин, щоби тримати одне одного в курсі, що все гаразд, усі живі та здорові. Дехто плете разом із дітьми маскувальні сітки. Усе це допомагає зняти напруження.

Учителька однієї із західноукраїнських шкіл Ірина Калітовська організувала онлайн-чаювання для учнів 5–7 класів, до якого запрошувала долучитися всіх охочих із різних регіонів. Діти поспілкувалися, поговорили про те, що хвилює, підтримали одне одного. Так, мали змогу відчути, що не залишилися сам на сам зі страхами.

Тоді як учителі в Іванкові відповідають на запитання дітей і батьків, повідомляють про обстріли й нагадують, з якими вибуховими пристроями треба бути обережними після обстрілів.

Дехто з учителів розповідає, що доводиться пояснювати дітям, що таке російська пропаганда. Адже були випадки, коли дітей налаштовували в соцмережах, аби вони прибрали прапори України з аватарок у соцмережах.

Українська співачка Марія Бурмака щодня організовує 30–40-хвилинні трансляції у Facebook і співає разом із дітьми. Долучитися може будь-хто.

Учителька з Харкова Олеся Парфьонова записала відеоурок для дітей, як зробити оригамі “голуб миру”.

Команда ГО “Смарт освіта” також долучилася до підтримки дітей і запрошує учнів на пізнавальні онлайн-зустрічі з учителями. Якщо ви бажаєте, щоби ваша дитина долучилася до таких зустрічей, заповніть цю анкету. Зустрічі безплатні. На них діти граються, мають неформальні бесіди, чаюють, спілкуються або дізнаються щось цікаве.

Якщо ви учитель і можете організувати онлайн-розмову про цікаві факти й історії з різних предметів, майстер-класи, дискусії, ігри тощо, щоби діти залишалися в контакті з іншими дітьми та дорослими, відволікалися від тривожних новин і страшної реальності, зареєструйтеся за цим посиланням.

Усе буде Україна! Єднаймося!

Марія Марковська, “Нова українська школа”