Розбираємо інтегроване навчання “на атоми” разом з Інною Дьоміною або Чому інтеграція – це не страшно

До інтеграції шкільних предметів досі є упереджене ставлення й у вчителів, і в батьків. Хтось вважає, що жоден з об’єднаних предметів не вивчатиметься якісно та глибоко. Вчителі побоюються, що годинне навантаження зменшиться, а відповідно – і їхні зарплати. Дехто слушно зауважує, що мало хто вміє викладати інтегровані навчальні курси.

Зрештою, через ці сумніви інтегроване навчання досі не набрало популярності, а вчителі й учні не оцінили його переваг.

Розставити крапки над “і” в темі інтегрованого навчання, у якому форматі воно доречне та з якого віку, нам допомогла Інна Дьоміна, біохімікиня та біотехнологиня, розробниця інтегрованого навчального курсу Science, учасниця робочої групи Міністерства освіти і науки України зі створення інтегрованого курсу природничих наук для профільної середньої освіти, а також докторка філософії з публічного адміністрування.

Інна стала гостею четвертого епізоду четвертого сезону подкасту “Дофамін для освіти” від ГО “Смарт освіта” й онлайн-медіа “Нова українська школа”.

Прослухати розмову з Інною можна на сторінці подкасту (там є посилання на інші подкастинг-платформи й на попередні записи) або нижче.

Читайте текстову версію подкасту, якщо вам зручніше працювати з текстом. Тут ви дізнаєтеся про те:

• які є рівні інтеграції предметів та галузей;
• як відрізнити компетентнісне навчання від інтегрованого;
• як інтеграція пов’язана з віковими особливостями учнівства;
• які чинники сповільнюють розвиток інтегрованого навчання;
• як університети можуть допомогти з підготовкою вчителів інтегрованих курсів.

ЯКІ ТРИ РІВНІ ІНТЕГРАЦІЇ ВИОКРЕМЛЮЮТЬ НАУКОВЦІ

• Як на мене, ви є популяризаторкою інтегрованих курсів із природничих наук в Україні. Статті про це на сайті “НУШ” мають десятки тисяч переглядів. Водночас довкола цієї теми є багато міфів, починаючи від тези “ви вбиваєте науку в Україні” до страху й невпевненості. Про це свідчить дослідження, яке проводила ГО “Смарт освіта” у 2023–2024 році. За його даними, приблизно 70 % учителів 5–6-х класів обирають викладання окремих курсів, а не інтегрованих.

Можливо, ви на прикладах поясните, що насправді є інтеграцією предметів, а що – ні? І чи добре, чи погано об’єднувати предмети?

Спочатку я б зробила науковий екскурс, який дасть змогу рухатися далі, зокрема, у темі інтеграції та створенні нових курсів, і не лише з природничих наук. Науковий підхід та наукова освіта постійно нагадують мені, що треба все перевіряти й опиратися на наукові дослідження.

Свого часу я обрала сферу освіти як один із напрямів досліджень. На основі цього я б не спрощувала інтеграцію до розмов, чи є вона, чи ні. Варто говорити про різні рівні інтеграції. Кожен із них актуальний для певного віку учнівства. Інтеграція в початковій та профільній старшій школі – це абсолютно різні речі. Це пов’язано принаймні з віковою психологією, певними цілями та провідною діяльністю в певному віці.

• Давайте докладніше зупинимося на рівнях інтеграції. Якщо, наприклад, вчитель/-ка каже, що ми тиждень говоритимемо про погоду чи качечок на математиці, українській мові, літературі й так далі – це інтеграція чи ні?

Я би хотіла ввести трохи дефініцій та пояснити, про які саме рівні інтеграції йдеться.

Отже, може бути:

• міждисциплінарний зв’язок на початковому рівні. Наприклад, коли на уроках ми говоримо про дощ, слухаємо про нього музику й малюємо його, тобто багато працюємо саме із цією темою. Це теж інтеграція, яка може бути мотиваційним чинником, щоб занурити учнів у тему, дати змогу її пережити та відрефлексувати;
• міждисциплінарний зв’язок між предметами. Простий приклад – тема про воду. На біології можна обговорити її функції та роль у житті живих організмів, а на географії – колообіг води в природі;
• міждисциплінарний зв’язок між галузями, коли до однієї теми залучається багато різних галузей. Наприклад, тема алкалоїдів. З погляду біології можна вивчати їх як біологічно активні речовини, які можуть бути отруйними для людини. Якщо копнути глибше, то можна з’ясувати з учнями, для яких рослин це більш характерно (отруйність). Цю ж тему можна вивчати в літературі, адже певний автор може описати конкретну речовину (алкалоїдну), розповідаючи про місцевість, де відбувалися події та де росте ця рослина. Тобто в одній темі можна зануритися і поєднати багато різних галузей, не лише природничих.

Ідея інтеграції – це по суті наше життя, яке точно не розділене на пазли.

Останні два рівні інтеграції – найважливіші. Це те інтегроване навчання, до якого ми прагнемо.

До речі, науковці виокремлюють інтегроване та інтегративне навчання.

• Інтегроване навчання не передбачає виділення конкретного складника предмета. Тобто маємо проблему, для розв’язання якої треба запропонувати рішення.
• Шукаючи його, ми не можемо чітко виділити, де починається / закінчується, екологія, астрономія, економіка тощо. Межі дисциплін розмиваються, а вчитель/-ка пропонує учнівству проблему, яку треба розв’язати.
• Для розв’язання комплексної проблеми учень /учениця здатен/-на знаходити рішення, ставити запитання, а також, аналізуючи можливі перепони, бачити інші виклики на шляху до розв’язання проблеми.

Це найвищий рівень інтеграції, який передбачає якісне використання умінь, навичок, компетентностей якраз для того, щоб розв’язувати реальні проблеми в навколишньому світі.

У ЧОМУ ВІДМІННІСТЬ КОМПЕТЕНТНІСНОГО НАВЧАННЯ ВІД ІНТЕГРОВАНОГО

• Якщо ми говоримо про компетентнісне навчання, яке передбачає глибоке розуміння предмета, використання його на практиці, умовно кажучи, з’ясування на уроці географії, як наявність корисних копалин призвела до втрати державності (у цьому контексті багато говорять про українські чорноземи Ярослав Грицак і Тімоті Снайдер), то це компетентнісне навчання чи теж інтеграція?

Я б не розділяла компетентнісне навчання та інтеграцію.

• Інтегроване навчання – це підхід, що саме ми вивчаємо та як поєднуємо галузі.
• Компетентнісне навчання означає здатність випускника/-ці вміти використати здобутий багаж знань.

Знаю, що точиться багато суперечок, що учні не дуже люблять використовувати знання, уміння і навички. Тому я пояснюю, що є чітка різниця між знаннями та інформацією. Інформації дуже багато, а знанням вона стає тоді, коли перетворюється в продукт, який ти можеш використати.

• Компетентність у моєму розумінні – це весь комплекс знань та інформації, умінь і навичок.

Ти не можеш розв’язати складний кейс, якщо не маєш знань. Якщо не знаєш, як працювати з практичними дослідами, тобто не маєш навичок та вмінь, не зможеш розв’язати це завдання.

• Компетентнісне навчання якраз містить усе навчання, а не лише інтегроване.

Та саме інтегроване навчання вважається корисним, і це правильно, тому що наука складна та важлива. Випускники школи передусім мають бути громадянами, які вміють критично мислити. Без розуміння природничих наук і того, як побудований навколишній світ, дуже легко вводити людей в оману.

У 2017–2018 роках ми почали говорити про інтеграцію, чим спричинили першу хвилю негативу в суспільстві. Та насправді намагалися донести ідею, що коли дитина в 11 класі визначила для себе пріоритети, дуже важливо показати їй через інтегроване навчання, де саме є наука довкола нас. А наука щодня з нами на кухні, у медицині (зокрема, у розумінні, що лікувати вірусні хвороби антибіотиками – нелогічно й нерозумно), у маркетингу.

Цю ідею ми дещо переосмислили, працюючи над пілотною програмою інтегрованого природничого курсу для Житомирського ліцею. У ній ідеться не лише про технології, а й місце дитини в науці й науку навколо нас.

• Чи можна визначити, що є фейковою інтеграцією? Бо виглядає так, що міждисциплінарний зв’язок на початковому рівні – це найнижча, але теж інтеграція.

Я б не говорила про фейкову інтеграцію, адже не було наукових досліджень, які це підтверджують. Краще говорити про початковий рівень інтеграції, але це теж класні спроби.

1. У нас не зовсім коректно вживається термін інтеграції, коли природничі науки інтегруються з математикою. Адже природничі науки не існують без математики. Математичний апарат – це просто один зі складників вивчення природничих наук: біології, хімії, фізики, географії.

Так склалося, що програми з біології, на мою думку, дуже перевантажені. Учні за короткий час мають пройти багато тем та ознайомитися з великою кількістю термінів. Часто дітей складно “навернути” в біологію та науку загалом, тому що вони мають вивчити дуже багато термінів, не розуміючи зв’язків між ними. Через це біологія їм здається нецікавою та непрактичною.

Через це діти не завжди можуть зануритися глибше в компетентнісні завдання (вони почали з’являтися нещодавно, зокрема, завдяки дослідженню PISA). З реальними та компетентнісними завданнями знайомляться учні, які беруть участь в олімпіадах, але вони мали б бути в шкільній програмі. Тоді ми б не говорили про інтеграцію математики з біологією чи хімією, бо це дивно.

2. Мені здається, у нас не кінця сформована суспільна домовленість, що саме вважати інтегрованим навчанням.

Через це кожен/-на розуміє його по-своєму, а кожен другий курс називають інтегрованим. Якщо йдеться про послідовність викладення тем, коли один розділ фізичний, хімічний, біологічний, це ще не інтеграція. Це радше комплексний або міждисциплінарний курс природничих наук, але не інтегрований.

• Наведу ще один приклад, щоби закріпити розуміння, що є інтеграцією, а що ні. Скажімо, за кордоном є курс Science, зокрема, для старшокласників, а є окремі біологія, хімія, фізика.

Ці предмети викладаються в такий спосіб, що в Україні це назвали б інтегрованим курсом. Бо географія більше нагадує економічну географію, а на біології діти можуть вчити, як хімічні елементи впливають на наявність насіння у фруктах.

Це не інтегроване, а класичне компетентнісне навчання. Тому що в біології є різні напрями, наприклад, біохімія, біофізика.

До речі, за кордоном немає глибокої інтеграції в початковій школі. Учні вчать курс Science, але в ньому однаково є окремі розділи фізики, хімії, біології. Глибока комплексна інтеграція з’являється в старшій школі.

• Згадала ще один приклад із закордонного досвіду про трансформаторну станцію, коли діти мають пояснити, як вона використовується, як впливає на довкілля. Тобто йдеться не про формули, які дитина запам’ятала з фізики, а про практичні речі.

Це справді те, чого маємо навчитися і додати в шкільні програми. Багато моїх учнів вчиться за кордоном. Чула від них, що ключовим є вміння дитини пояснити своїми словами певне наукове явище. Дитина може це зробити, якщо розуміє, про що йдеться.

Ми не завжди ставимо таку мету й часом навіть не маємо змоги дійти до такого результату. Часто завершуємо навчання тестуванням, а це лише вимір однієї з навичок, які мали б сформуватися в дитини.

Мова науки для дітей як ще одна іноземна. Деякі терміни вони мають знати, вміти використовувати та пояснювати. Можливо, колеги не погодяться, але не так важливо добре знати всі формули, як вміти пояснити їх. Я б хотіла, щоби більшість учнів могли це робити.

У 2022 році я проводила безплатний курс “Наука на літо“, до якого долучилося понад 600 учасників, зокрема, дорослих. Вони приєднувалися разом із дітьми та були щиро вражені почутим. Тому що природничі науки у XX столітті були заточені під формули, а ніхто не вчив пояснювати простими словами розв’язки задач.

До речі, я ознайомлювалася з новими вимогами PISA-2025. Якщо раніше вимагалося, щоб дитина вміла встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, то наступний крок – вміти пояснювати навколишній світ, використовуючи наукові терміни. Також вводиться цікавий термін “природничо-наукова ідентичність”. Тобто діти мають розуміти своє місце в науці, де саме наука навколо них та як їхні дії впливають на довкілля.

ЯК АДАПТУВАТИ ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ ПІД ВІК УЧНІВСТВА

• Якщо врахувати, що в наступному циклі PISA провідною галуззю буде якраз природнича, яка буде вивчатися значно глибше ніж раніше читацька та математична, то цікаво подивитися на наші результати.

Я розумію наслідки пандемії та повномасштабної війни, тому не чекаю на диво. Радше навіть закочую рукави, адже доведеться багато працювати.

Часто чула від вчителів, чому маємо зважати на результати PISA, хіба в нас немає своєї системи, чому постійно рівняємося на когось. Насправді, щоб зрозуміти, чи щось працює, потрібні метрики та якісні вимірювання. Бо якщо проводиться всеукраїнський експеримент із будь-чого, який завершується фінальним звітом, але немає результатів, які ти можеш перевірити відповідно до чогось, то виглядає так, що цей експеримент недійсний або неякісний.

PISA – класна для нас система, щоб зрозуміти, де ми знаходимося і куди рухатися. Адже учасниками PISA є багато країн світу з різними умовами, менталітетом та соціально-культурними особливостями. Україна ж має бути у світовій спільноті. До того ж у нас є багато розробок, треба лише навчитися правильно їх оформлювати та ділитися зі світом.

• Ви згадували тему вікових особливостей. Спробуймо пояснити, у якому віці інтеграція є найбільш бажаною, як вона має відбуватися залежно від психологічного розвитку дитини та її навчального поступу?

Насправді інтегроване навчання – це підхід, який можна використовувати, як кажуть, від двох років до 102, але на різних рівнях. Бо інтегроване навчання в профільній середній освіті та початковій матиме різну мету. Я поділюся своїм досвідом, бо, можливо, у нас є класні вчителі, які готові ділитися власними напрацюваннями, та ми не про всіх знаємо.

Я б радила зосереджувати увагу на декількох чинниках: вік дитини, її бекграунд (знання, які вона вже здобула) та провідна діяльність, притаманна для певного віку.

• До 7 років – це гра;
• від 7 до 12 – це навчання. Учні цього віку найбільш віддані, їм усе цікаво, вони готові все поглинати;
• від 12 років, у підлітковому віці, навчання здебільшого нікого не цікавить;
• від 16 до 25 (звісно, це середні значення) може прокинутися справжнє бажання до навчання.

У кожен із цих періодів інтегроване навчання матиме різну функцію.

Дошкільний вік та початкова школа мають зацікавити дітей наукою. Водночас ми не акцентуємо й не кажемо, що це інтегроване навчання. Натомість розповідаємо, що:

• світ дуже цікавий;
• наука – це не магія, а ти самостійно можеш робити досліди;
• ти вчишся працювати з певними об’єктами – і тобі це вдається.

Це мотивує дітей, адже вони хочуть повторити дослід удома. Батьки, які почують такі бажання дітей, із радістю придбають найпростіші предмети, речовини й допоможуть дітям зробити ще раз цей дослід.

Тобто емоційне задоволення під час навчання дуже важливе. Дитина, яка перейде в середню школу, пам’ятатиме захоплення наукою, яке було в неї в початковій.

• Це дослідницька радість відкриття.

Саме так. Коли ми переходимо у 3–4 клас, наскільки мені відомо, у програмі “Я досліджую світ” природничий компонент недосконалий, не завжди вчителі готові його брати. Якщо є можливість узяти більше тем із географії, а не біології, то вони оберуть перше.

Це питання освітніх політик. Нам бракує сформованого природничого ядра для початкової школи. Для мене було дивно, коли діти, які перейшли із 4 до 5 класу, доводили, що комаха або риба – це не тварини. Коли в 5 класі починається інтегрований курс природничої науки, одразу йде глибоке занурення в науку.

Звісно, усе залежить від вчителя/-ки початкової школи. Є вчителі, яким дуже подобаються природничі науки, вони з радістю проводять експерименти з дітьми. Та мені здається, не зовсім правильно орієнтуватися лише на вчителя/-ку, який/-а щось самостійно зробить. Було б добре, аби були якісь мінімальні вимоги, яким має бути це ядро знань, що має бути в ньому обов’язково.

• Важливо, щоби були готові матеріали для вчителів. Це не відбирає в них можливості творити й додавати до змісту, але він має бути готовий та упакований у такий спосіб, щоб учителі могли використовувати його, а час вивільнявся на творчість.

Для 5–6-х класів є різні модельні програми та інтегровані курси, та серед них я не знайшла такого, який би відповідав вимогам інтегрованого навчання. Здебільшого це окремі розділи природничих наук та деякі теми, які розкривають міждисциплінарні зв’язки, але глибокої інтеграції немає.

Можливо, для учнів цього віку вона й не потрібна, їм достатньо запропонованого рівня міждисциплінарності. Адже для учнів 5–6-х класів це перший досвід знайомства з природничими дисциплінами, а їм має бути передусім цікаво.

Тож завдання 5–6 класу:

• не відбити бажання вивчати природничі науки;
• сформувати початкове уявлення про те, чим займається кожна дисципліна та певний науковий напрям;
• ознайомити, чим займаються науковці, що таке науковий підхід та методи.

У профільній середній школі можна більше занурюватися в науку. Звісно, можна робити це потроху й у 5–6-х класах, але треба зважати, що діти мають певний багаж знань. Я бачила приклади, коли діти, не вивчаючи фізику, одразу розбирали кейси, як працює батарейка. Це не зовсім коректно. Можна аналізувати теми із життя, але важливо формувати скелет, на який дитина буде нарощувати м’язи.

Бо не маючи окремих знань із хімії, фізики, біології, одразу давати дітям інтегровані курси, це помилка. Через це діти можуть бути захоплені наукою, але сприйматимуть її як фокуси.

• Або можуть досліджувати в той спосіб, у який уміють. Умовно кажучи, узяти батарейки й занурити їх у воду. А бажано, щоб вони розуміли, що цього робити не можна, а також знали, який вплив на довкілля має викинута батарейка у звичайний смітник, а не в сортувальний бак.

Тобто інтеграція у 5–6 класі важлива, бо має виконати функцію захоплення наукою та підготовку до повного занурення в природничі дисципліни. Коли ж переходимо в 7 клас, де є окремі фізика, хімія та біологія, не можна забирати в дітей можливість зануритися окремо в ці предмети.

За можливості я б проводила наприкінці 7 класу якусь годину чи місяць інтегрованого навчання, паралельно з окремим вивченням природничих предметів. Тоді можна показувати конкретні кейси та приклади розв’язання проблем.

Тобто має бути міцна основа, на якій стоїть дитина, щоб далі занурюватися в інтеграцію.

Замінювати інтеграцією окреме комплексне вивчення наук – некоректно.

• Тобто дитина має зрозуміти силу кожної з наук, наскільки їй цікаво рухатися в цьому напрямі, а потім вирішувати, якими науками їй цікавіше займатися – природничими чи суспільно-гуманітарними. Тоді в профільній середній освіті вона осмислено обере якийсь напрям і профіль.

Так, я б не забирала в дітей можливість глибоко вивчати на якісному рівні окремі природничі дисципліни із 7 до 9 класу. Бо може так статися, що в дитини випаде базова середня освіта саме з природничих дисциплін. Коли вона прийде в старшу школу, через поверхневе вивчення в середній не матиме мотивації вивчати поглиблено ці предмети.

Ми можемо потрапити в пастку, коли хотіли полегшити дітям життя і їх розважити, натомість опинилися в ситуації, у якій не матимемо медиків, науковців-інженерів чи науковців за окремими галузями.

Не треба забувати, що майбутнє за кросдисциплінарністю, тобто IT-генетик – це наше недалеке майбутнє. Моя випускниця 4 роки вивчала біохімію, у магістратурі вступила на біоінформатику, а зараз створює молекули ліків.

Щоб занурюватися в такі напрями, діти мають розуміти, що навчання – це не завжди легко й десь треба докладати зусиль. Навчитися цього можна в школі. Якщо ми не звикли докладати зусиль, то нічого не досягаємо.

• Так, але важливо, щоб діти не втратили зацікавленість предметом. Бо якщо це суцільні формули без розуміння, як і де їх на практиці застосувати, тоді досить складно втримати цікавість. Пам’ятаю, як на вашому місці сидів Олександр Триліс і казав, що фізика – це серйозна робота. Це правда, але йдеться не про формули, а про практичні речі, які треба розуміти.

Коли ми пропонували МОН, що має бути в програмах профільної середньої освіти, то радили, щоб навчання організовувалося в такий спосіб:

• 50 % практика та 50 % теорія;
• під час атестації дитини за певною темою ставити оцінку не лише на основі контрольної роботи, але й лабораторних робіт, тобто враховувати, як вона себе проявила та які навички має.

Та, очевидно, ми зіштовхнемося з проблемою, що багато вчителів не мають такої практики й не знають, як із цим працювати. І це проблема не вчителів. Треба придумати, що зробити, щоб учителі цьому навчилися.

Адже будь-яка людина в будь-якій професії, якщо не до кінця в темі, відчуває невпевненість, а діти це добре бачать. Через це формується недовіра, учні не бачать у вчителеві/-ці наставника.

Вивчаючи державно-приватне партнерство, я зрозуміла, що було б дуже круто, аби великі компанії, які мають у своєму складі, наприклад, лабораторії, підтримували вчителів державної школи й організовували для них спільні практики, а школи забезпечували певним обладнанням.

Коли вчителі бачать реальні лабораторії, то можуть навчитися робити те, що через різні причини не могли під час навчання в університеті. Бо, спілкуючись з учителями-природничниками, з’ясувалося, що не всі мали практику в лабораторіях. І не завжди сприймали природничі дисципліни як науки.

Тому буремний підлітковий період школярів можна врятувати якраз практикою. Наприкінці року я запропонувала своїм випускникам 9–11-х класів написати есе, чому вони хочуть пов’язати своє життя з природничими дисциплінами.

Цікаво, що учні, які не пов’язують своє майбутнє з природничими дисциплінами, акцентували на важливості й крутості практики. Це дало їм змогу рухатися далі. Їм було цікаво приходити на заняття, коли були практичні роботи, зокрема ті, які використовували якісь підручні засоби.

Але вони не готові бути в Україні науковцями, тому що не бачать перспективи. І це оприявнює ще одну проблему – нам бракує потужної й систематичної популяризації науки.

ЩО ЗАВАЖАЄ РОЗВИТКУ ІНТЕГРОВАНОГО НАВЧАННЯ

• Що загалом зупиняє розвиток та поширення інтеграції в Україні? Вчителі не знають і не вміють як слід працювати із цими курсами, чи щось іще?

Пригадую, як в одній зі статей на сайті “НУШ” йшлося про вчительку фізики, яка почала викладати інтегрований курс. Так склалося, що вчитель географії поїхав, вчителька біології звільнилася, а їй доручили викладати ці предмети. Вона пішла на курси, провчилася і почала розуміти, як можна все інтегрувати.

Зрозуміло, що викладати інтегровані курси складно, тому що треба опанувати інші дисципліни. І ви вже згадали про те, що діти відчувають, коли вчитель/-ка не впевнено почувається в тій чи тій темі. А з іншого боку, важлива практична робота. Це означає, що треба на чомусь її проводити, мати обладнання та основні реагенти, тобто не тільки володіти знаннями.

То в чому проблема з впровадженням інтегрованих курсів в Україні, із чого варто було б почати її розв’язання?

Це питання можна розкласти, як-то кажуть, на атоми. Напевно, почну зі свого досвіду, чому у 2018 році, як на мене, не спрацював інтегрований курс.

Усе просто:

• було недостатньо часу на підготовку;
• вчителів ніхто не навчав, бо курси наприкінці серпня, на яких розповідають, про що програма, це не підготовка.

Щось мені підказує, що здебільшого вчителі природничих курсів, здобуваючи педагогічну освіту, обирали фах біології-географії. А інтегрований курс, особливо в контексті профільної середньої освіти, передбачає, що, здобувши основну освіту з біології, географії, потрібно викладати ще хімію і фізику. Це, звісно, виклик.

Я розумію вчителів, чому вони не хочуть інтеграції. Тому що шлях складний. І справді іноді немає іншого виходу, як іти навчатися викладати інтегровані курси, щоби потім навчати учнів.

Утім, вводити інтегрований курс і вважати, що вчителі на ходу навчаться – фейковий експеримент. Тому що гарна ідея, красиво презентована, розбивається об реальність.

Ми часто не враховуємо, що відповідальний учитель/-ка, навіть із досвідом, готуючись до занять, витрачає мінімум годину на підготовку до уроку в певному класі. Якщо це декілька однакових класів, вочевидь, підготовка простіша. Але якщо вчителька/-ль викладає одразу в багатьох класах і має 6 уроків, то мусить мінімум 6 годин витратити на підготовку.

А якщо це інтегрований курс, якісних матеріалів із якого немає, очевидно, що у вчителя не буде бажання братися за це.

До речі, створюючи програму для Житомирського ліцею, ми передбачали, що це буде програма-конструктор. Адже минатимуть роки, з’являтимуться нові наукові дослідження, учитель/-ка зможе наповнювати програму, розуміючи, де саме треба щось додати. Тобто програма як живий організм.

Мені здається, що програми якраз мають бути живими, щоби вчителі могли їх творчо видозмінювати, додавати та адаптувати.

Тому проблем багато, але я б більше говорила про рішення.

• Спочатку розробити якісні методичні матеріали для вчителів;
• підготувати навчальний матеріал для учнів;
• підготувати вчителів, використовуючи сучасні підходи, показуючи, де можна використовувати інтеграцію, та мотивуючи їх. Бо як тільки людина зануриться в інтеграцію, пропрацювавши з інтегрованим курсом рік-два, зрозуміє, як це, тоді зможе створювати сама свої заняття, не обов’язково лише за програмою;
• і тільки після реалізації згаданого впроваджувати інтегроване навчання в школи.

Тому що зараз ми дуже віримо в профільну середню освіту, але можемо її загубити, якщо не підготуємося. Якісна підготовка значно знизить рівень тривожності у всіх, зокрема вчителів.

Наведу приклад. Моя донька дуже боїться лікарів, особливо стоматологів. Нещодавно ми були в стоматологині, і я побачила, як вона перестала хвилюватися. Це сталося завдяки тому, що лікарка описувала, які інструменти бере й що саме ними буде робити.

Якщо ми допоможемо вчителям поетапно зрозуміти, як саме має відбуватися інтегроване навчання, тоді в них буде бажання це робити.

• Мене завжди засмучує, коли винними опиняються вчителі, які працюють у нинішніх умовах, як можуть. Більшість намагається викладати свій предмет так, як їх вчили і як вміють.

Я теж думала про те, чому мені простіше викладати інтегрований курс. У мене класична освіта – біологічний факультет, тобто я здобула не педагогічну освіту, а класичну наукову. Як біохімік, я вивчала якісно хімію, фізику, тобто в мене інтеграція склалася ще під час навчання.

Можливо, якби більше класичних університетів приєдналися до підготовки вчителів інтегрованих курсів, це значно полегшило б цей процес. Серед моїх колег, які також викладають інтегровані курси, більшість якраз випускники класичних університетів, а не педагогічних. Тобто для них інтеграція – це природно.

• Чому вчителі все ж не мають боятися інтеграції? Можливо, є якісь міфи, які заважають здолати цей страх і зрозуміти, що насправді інтеграція не є шкідливою?

Основне зауваження, яке нам висували у 2018 році, що ми руйнуємо природничу освіту, а діти нічого не розумітимуть.

• Інтегрований курс природничої науки орієнтований на учнів, які обрали для себе майбутнє в суспільно-гуманітарних дисциплінах (це передбачає профільна середня освіта).

Якщо дитина вирішила бути юристом/-кою, хоче мати більше часу в старшій школі на історію, поглиблені курси правознавства, щоби підготуватися до своєї майбутньої професії й зрозуміти, чи справді це її шлях, то інтегрований курс природничої науки саме для неї.

• Учні, які обиратимуть природничі дисципліни, як свої профільні, не матимуть інтегрованого курсу з природничих наук, однак матимуть інтегрований курс з історії тощо, залежно від напряму й можливостей закладу освіти.

Але інтеграція – це не про те, щоби позбавити вчителів годин. У старшій школі ми випускаємо майбутніх громадян, яким треба допомогти стати такими, якими ми хочемо їх бачити. І давати їм можливості вчитися.

Профільна середня освіта дійсно може значно покращити ситуацію. Якщо ми даємо класну базу в 7–9-х класах, тоді немає підстав хвилюватися за старшу школу. Навіть якщо подивитися на чинні програми, то теми за 9 клас із біології дублюються в 10. А в 11 класі пів року говорять про сталий розвиток.

Якщо ми маємо одну чи півтори години окремо з фізики, хімії, біології, то чому б не взяти їх разом і не навчити дітей бачити науку в повсякденні, щоб розуміти, що саме можна використати в майбутньому й що навчить мислити критично.

• Наука довкола – суперцікава, просто треба розуміти й могти її інтерпретувати. Як казав Олександр Триліс, наука – про те, щоби подружитися зі світом, який нас оточує. Це значно безпечніше й цікавіше.

Звичайно, науковцями можуть бути не всі, наукою можуть займатися теж не всі, але наука потрібна всім.

Текстову версію підготувала Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне зображення: автор – Quit, dribbble.com

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Докладніше за посиланням.