Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

У дитини ступор, істерика, агресія, плач: як вчителю надати першу психологічну допомогу учням

Нещодавно громадська організація Go Global презентувала дослідження про те, як війна вплинула на освітян і учнів та якої допомоги їм бракує. За даними опитування, 46 % вчителів потребує підтримки на рівні школи, оскільки їм не вистачає знань про те, як діяти в екстремальних ситуаціях.

Передусім йдеться про психологічні виклики. Адже ніхто не знає, що може стати тригером (тобто тривожним нагадуванням про певні події) для учнів – слова про дім чи домашніх тварин, знайомство з твором на воєнну тему чи гул трамвая за вікном, який діти з фронтових міст можуть сприйняти як звуки бомбардувань.

Під час уроків учні можуть впасти в ступор, їх може накрити панічна атака, напад агресії, а як цьому швидко й коректно зарадити, якщо й самі вчителі зараз працюють у стані стресу?

Щоб з’ясувати, яких саме знань та інструментів потребують вчителі й де можуть здобути необхідну інформацію, редакція “Нової української школи” поспілкувалася із керівницею освітніх проєктів Go Global Любов’ю Залюбовською та шкільними психологами двох тилових шкіл, у яких вчаться діти-переселенці, – Валентиною Танасюк зі Жмеринського ліцею № 3 та Наталією Ключко із Черкаської гімназії № 9.

У нашій новій статті читайте про таке:

  • з якими запитами звертаються до шкільних психологів освітяни;
  • де вони можуть отримати навички першої психологічної допомоги;
  • які дихальні та фізичні вправи допоможуть заспокоїти дитину;
  • як правильно реагувати на стрес, істерику, тремтіння чи плач.

ЯК НА УЧНІВ ТА ВЧИТЕЛІВ ВПЛИНУЛА ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА

Чи змінилися учні під впливом війни, яка допомога потрібна вчителю, чи є в освітян професійне вигорання – саме з такими питаннями звернулися в Go Global до вчителів, директорів шкіл та їхніх заступників (опитування проводили з 25 листопада до 22 грудня).

Як кажуть ініціатори дослідження, під час спілкування з респондентами виявили чимало непроговорених проблем. Так, в учнів знижується мотивація до навчання, вони стали тривожними, байдужими, а також розгубленими та неуважними. Водночас діти швидко подорослішали й стали серйозними.

Через війну в освітян змінилися пріоритети щодо їхніх потреб. Зараз вчителям не вистачає психологічно-методичної підтримки (про це зазначили 46 % опитаних). На другому щаблі матеріальна підтримка (22 %), на третьому – технічна (17 %). А от потреба в методичному забезпеченні, яка до повномасштабної війни часто лідирувала, перемістилася в кінець цього списку (про це говорить 7 %).

Вчителі розповідали, що втрачають психологічну стабільність. Дається взнаки робота в непростих безпекових умовах, часті повітряні тривоги та перебої з електрикою.

Освітяни зараз теж стресують, бо 80 % опитаних говорить про зростання завантаженості, а 54 % каже про власне професійне вигорання. У перші воєнні місяці ми отримували від вчителів чимало запитів, що робити на уроці, якщо в дитини приступ істерики, агресії або плачу. Згодом додалися запити про превентивні заходи, адже багато тем стали для дітей тригерними.

Також освітяни зазначали, що їм не вистачає знань, як діяти в екстремальних ситуаціях, опановувати власний стрес і допомагати дітям. Вчителі хотіли б практичних тренінгів на ці теми та комунікації з батьками”, – пояснює Любов Залюбовська.

У ЖМЕРИНСЬКОМУ ЛІЦЕЇ № 3 ПРОВОДЯТЬ ПСИХОЛОГІЧНІ ТРЕНІНГИ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ ТА УЧНІВ

Запит на психологічну підтримку зараз великий. До прикладу, на два тренінги з психотерапевткою Наталією Подоляк від ГО “Смарт освіта” зареєструвалося 370 учасників. Кількість охочих перевищила вільні місця втричі.

Заповнити потребу в психологічно-методичній підтримці намагається громадський сектор, організовуючи навчальні заняття для освітян. Допомагають і шкільні психологи, які зараз працюють не лише з дітьми, травмованими війною, а й із їхніми батьками та вчителями.

Так, у Жмеринському ліцеї № 3 постійно проводять психологічні тренінги для дітей та вчителів. Як розповіла директорка ліцею Тамара Білан, у закладі вчиться 960 учнів, з них – 18 з-поміж ВПО. Вони приїхали з міст, які були в тимчасовій окупації, дехто з дітей навіть мав поранення. З учнями весь час працює шкільний психолог та соціальний педагог.

“Намагаємося створити для дітей атмосферу добра та турботи, щоб нічим не подразнити їх. Навіть коли спускаємося в укриття, намагаємося відволікти учнів від тривожних думок. Перебуваючи в сховищі, граємо з учнями в настільні чи спортивні ігри, співаємо, танцюємо. В укритті є телевізор, а коли вимикається електроенергія, то вмикаємо генератор, щоби була можливість продовжувати активності”, – додає директорка.

З вчителями працює шкільна психологиня Валентина Танасюк. Вона періодично збирає їх на групові тренінги: окремо вчителів початкових класів, вчителів-предметників, класних керівників чи асистентів вчителя (усього в закладі працює приблизно 100 вчителів). Під час занять проводить вправи для стабілізації психологічного стану, вправи на відновлення, зняття стресу. Їх можна використовувати й з учнями, і вдома.

Валентина зазначає, що запити вчителів на початку війни та зараз дещо відрізняються. У перші місяці російського вторгнення була потреба в інформації, як надати першу психологічну допомогу та як реагувати на емоційний стан дитини. Зараз більше запитів стосується посттравматичних синдромів.

“Я не встановлюю посттравматичні синдроми, але працюю з дітьми для стабілізації їхнього психологічного стану. А вчителям пояснюю, що якраз першу психологічну допомогу може надати будь-який фахівець, головне – знати, як правильно відреагувати на першочергові потреби особистості, – додає Валентина.

Приміром, не можна обіймати людину без її дозволу, бо в кожного з нас є свої персональні кордони. Буває, що треба просто бути поруч. Перша психологічна допомога означає, що треба забезпечити людину одягом, харчуванням, водою, відвести її в безпечне місце, щоб вона заспокоїлась. Тобто привести її до стану “я тут і зараз”, відволікти від думок, страху та першого гострого сприйняття травми”.

Психологиня додає, що неможливо передбачити всі можливі ситуації, які можуть трапитися на уроках і стануть тригерами для учнів. Як приклад, розповідає про школярку із Чорнобаївки, яка вчиться в ліцеї майже з початку війни. Лише зараз вчителі помітили, як дівчинка стискає сильно олівець та зминає зошит. Валентина проводила з нею заняття пісочної терапії, під час яких відтворювали ситуації, які дівчинка хотіла б пригадати. Школярка зображувала на піску клітку, а поруч – кролика. Виявилося, що це її улюблена тваринка, яку залишили із сусідкою в Чорнобаївці.

Як пояснює Валентина, діти можуть тримати все в собі, особливо, якщо батьки наказують не розповідати нічого зайвого про втечу з війни. Але рано чи пізно переживання та спогади дадуть про себе знати. Як тільки вчителі помічають щось незвичне в поведінці своїх учнів, варто повідомляти про це психолога.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧАТ ТА НАВЧАННЯ ВЧИТЕЛІВ: ПРАКТИКА ЧЕРКАСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 9

У Черкаській гімназії № 9 вчиться 87 дітей-переселенців (усього в закладі 1 700 учнів). Директорка Ірина Топчій каже, що для цих школярів провели понад 10 тренінгів разом з ізраїльськими психологами. А основам психологічної допомоги освітян вчать постійно.

Шкільна психологиня Наталія Ключко перше онлайн-заняття для вчителів провела вже ввечері 24 лютого. Зранку була з колегами на роботі та помітила, наскільки всі стривожені. А побачивши в соцмережах допис колеги Людмили Бондаревської, що треба допомагати за будь-яких обставин, вирішила діяти.

“Прямого запиту від вчителів не було, але це відчувалося. Я переглянула відео Людмили на 11 хвилин, у якому розповідалося, як діяти й що говорити людям, щоби вони могли впоратися зі своїм стресом. Потім провела онлайн-зустріч для наших вчителів і просто переказала почуте – про техніки дихання, заземлення, концентрації уваги на своєму тілі. Такі онлайн-заняття проводила в перші три тижні для вчителів, батьків та дітей. Згодом вчителі використовували ці техніки на уроках чи під час тривоги, – розповідає Наталія.

Більшість інформації ми знаходимо самі, адже шкільних психологів не вчили кризової психології. Я проходжу тренінги про підтримання вчителів, відновлення ресурсу тощо, а потім застосовую ці знання на власних заняттях з освітянами”.

Згодом Наталія разом із чотирма колегами з інших закладів освіти підготувала тренінг “Ресурсне підтримання вчителів в умовах воєнного стану”. Такі заняття провели кожен у своєму закладі, а також для психологів та соціальних педагогів міста. Для тренінгу використовували багато технік та порад дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз. До речі, 15-хвилинки стійкості від Світлани Наталія радила й батькам, і вчителям. Ці психологічні вправи використовували на початку уроків, щоб налаштувати дітей на роботу.

Коли наприкінці літа з’явилися запити від вчителів про відновлення ресурсу, Наталія підготувала тренінги, як відновити свої сили під час війни. Психологиня пропонувала свої методи, а вчителі розповідали, як вони відновлюються та чим відрізняються ці способи в мирні та воєнні часи. Комусь допомогло готування їжі, чого не робили до повномасштабного вторгнення, а хтось почав дбати про кімнатні рослини.

“У школі ми створили чат-групу психологічного підтримання, у яку постійно надсилаємо із соціальним педагогом інформаційні матеріали. Насправді зараз багато можливостей для навчання, тому я постійно стараюся вивчити щось нове, щоби поділитися з вчителями. Вони часто приходять до мене за порадами, буває, що обговорюємо якісь ситуації дорогою додому.

Та я розумію, звідки береться цифра про 46 % вчителів, яким бракує знань про дії в екстремальних ситуаціях. Бо охопити всіх важко – то тривога перебиває заняття, то замінування в школі, то електроенергії немає, то вчитель із дому працює”, – зазначає Наталія.

ДЕ ВЧИТЕЛЮ ЗДОБУТИ НЕОБХІДНІ ЗНАННЯ

Психологи зазначають, що вчитель може допомогти дитині на базовому рівні, коли треба вивести її зі стану стресу. Якщо ж діти мають прояви психосоціального стресу, гіперактивності, а також поведінкові проблеми, тоді допомагають практичні психологи та соціальні педагоги закладів освіти. На третьому рівні допомога надається поза школою дітям, які мають дуже високий рівень психологічних проблем, зокрема, симптоми посттравматичних стресових розладів, депресії, тривоги тощо.

Для допомоги дитині на базовому рівні вчителі можуть користуватися набором із 14 “дихальних вправ”, які розробила сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз разом із ГО “Смарт освіта” за підтримки ЮНІСЕФ. На картках зображені різноманітні обʼєкти, які дитина має обвести за контурами та робити вдихи й видихи. Це допоможе учням заспокоїтися, концентрувати увагу та стабілізувати свій стан.

Фахівці Go Global разом із Центром “Розвиток КСВ” та експертною платформою Career Hub створили онлайн-посібники “Коли світ на межі змін: матеріали тренінгу” та “Коли світ на межі змін: стратегії адаптації”. У них описані вправи для саморегуляції та пошуку ресурсів. Є поради, як діяти в стресових та складних ситуаціях. Публікуємо деякі з них.

Вправи для фізичного підтримання:

  • обійми за згодою – сядьте поруч, за згоди, можете обійняти або взяти дитину за руку, прийміть обійми від дитини, якщо вона того захоче;
  • заземлення – це свідомі прийоми, що дають змогу закріпитися в конкретному моменті фізично та емоційно, з допомогою контакту з будь-якою поверхнею (стіна, підлога, стілець) або ж когнітивних вправ;
  • переконання – запевніть дитину, що вона може розраховувати на вашу допомогу в подоланні цього стану; можете використати метафору, наприклад, порівняти ці переживання із бурею, яка наростає, досягає свого піку, а потім затихає і зникає;
  • безпечне місце – у класних кімнатах та інших приміщеннях можна облаштувати “безпечні місця” для дітей, які переживають травматичний досвід, це затишний куточок зі зручними місцями для сидіння, наприклад, кріслами-мішками, м’ячами для зняття стресу, м’якими іграшками або подушками, книгами, фотографіями друзів, сім’ї тощо.

Також у посібнику для вчителів є поради, як діяти в разі психологічно непростих ситуацій.

Якщо в дитини страх (напружені м’язи, особливо на обличчі, сильне серцебиття, прискорене поверхневе дихання, знижений контроль власної поведінки, дитина не контролює себе та не усвідомлює свої дії):

  • покладіть руку дитини собі на зап’ястя, щоб вона відчула ваш спокійний пульс;
  • дихайте глибоко й рівно, попросіть дитину дихати в одному з вами ритмі;
  • якщо вона говорить, слухайте її, висловлюйте зацікавленість, розуміння, співчуття;
  • якщо дитина дозволяє, обійміть її.

Якщо в дитини ступор (різке зниження або відсутність довільних рухів і мови, немає реакції на шум, світло, дотики, “заціпеніння” в певній позі, стан повної нерухомості):

  • підійдіть до дитини, візьміть її за руку та запросіть йти разом із вами;
  • дитина під час ступору може чути та бачити, говоріть із нею тихо, повільно та чітко про те, що може викликати сильні емоції;
  • зігніть дитині пальці на обох руках та притисніть до основи долоні.

Якщо в дитини істерика (різкі рухи, часто хаотичні й безглузді дії, голосна мова або підвищена мовна активність, плач, крики):

  • залиштеся наодинці з дитиною, створіть спокійну атмосферу;
  • несподівано зробіть щось, що може сильно здивувати (наприклад, плесніть гучно в долоні);
  • говоріть короткими фразами, впевненим тоном;
  • після “істерики” настає втома, втрата сил – знайдіть для дитини спокійне місце, де вона відпочине.

Якщо в дитини агресія (роздратування, невдоволення, гнів, словесна образа, лайка, м’язова напруга, підвищення кров’яного тиску):

  • зведіть до мінімуму кількість людей навколо;
  • надайте можливість дитині випустити емоції назовні;
  • залучіть дитину до активності з високим фізичним навантаженням;
  • демонструйте доброзичливість;
  • в ігровій формі намагайтеся розрядити ситуацію.

Якщо в дитини нервове тремтіння (сильне тремтіння всього тіла або деяких частин, збоку це виглядає, начебто дитина змерзла, зупинитися самостійно дитина не може, реакція триває декілька годин):

  • візьміть дитину за плечі та різко потрясіть упродовж 10–15 секунд;
  • говоріть із дитиною так, щоб не налякати;
  • не можна обіймати дитину чи притискати до себе, накривати чимось теплим, заспокоювати.

Якщо дитина плаче (або готова розридатися, тремтять губи, спостерігається відчуття пригніченості, на відміну від істерики немає порушення в поведінці):

  • не залишайте дитину наодинці;
  • за згоди дитини встановіть із нею фізичний контакт (візьміть за руку, погладьте по голові);
  • застосуйте прийом активного слухання, періодично говоріть “так”, кивайте головою, говоріть про свої почуття та почуття дитини;
  • не намагайтеся заспокоїти дитину, дайте їй можливість виплакатися.

Якщо в дитини панічна атака (страх смерті, відчуття задухи, перехоплення подиху, запаморочення, припливи холоду або жару, прискорене сильне серцебиття, пітливість):

  • попросіть дитину сісти, опустити голову та впертися ногами в підлогу, зосередитися на диханні, повільно вдихаючи та видихаючи;
  • переключіть увагу, запропонуйте дитині розповісти про те, що вона бачить і чує.

Також, для удосконалення навичок психологічної допомоги, ми рекомендуємо переглянути:

  • навчально-методичну збірку “Розвиток психологічної пружності вчительства та школярів, переселених з постраждалих від війни районів”. У збірці є “Аптечка” з корисними практичним вправами для психологічної самодопомоги, посилання на відео- та аудіо інструкції з виконання вправ та, звісно, корисні теоретичні матеріали;
  • збірку “Стресостійке дитинство” для дорослих (і батьків, і вчителів) від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз. У ній містяться поради про те, як допомогти собі та іншим, як діяти, якщо в дитини страх чи істерика, що робити в укритті тощо;
  • 20 коротких анімаційних відео “Стійкість для стійких” із демонстрацією простих вправ для дітей та дорослих, що допоможуть заспокоїтися і психологічно себе підтримати;
  • пісню-терапевтичний інструмент “Крокуй до укриття” від ТНМК та Світлани Ройз . “Ритм, рух, дитячі голоси, використання дієслів, надання нового сенсу самому звуку сирени (“коли сирену чуєш – то ЗСУ працює”). Звернення до дитини – “про свою безпеку дбай – ЗСУ допомагай” – все це й робить пісню терапевтичним практикумом”, – кажуть автори.
  • 15-хвилинки стійкості та відновлення від Світлани Ройз. 64 короткі відео з вправами та методиками за посиланням.

Окрім цього, вчителі можуть пройти онлайн-курси підвищення кваліфікації на відповідну тему. Наприклад:

Вчителі можуть звернутися до шкільної адміністрації, щоби подібні тренінги в офлайн форматі за потреби організували в школі, запросивши психологів.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – VitalikRadko, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення