Напишіть нам

Всі теми

Створюють школи та класи. Як організації підтримують українських дітей за кордоном

Деякі українські вчителі та вчительки, які змушені були виїхати за кордон через російську агресію проти України, не просто влаштувалися на роботу в школи на новому місці. Вони співпрацюють із доброчинними і громадськими організаціями, які створюють окремі школи чи класи, щоб українські діти мали змогу безплатно навчатися за кордоном.

Ідеться про те, щоби діти не забували українську мову, історію, культуру, заповнювали прогалини в навчанні, спілкувалися в середовищі українців-однолітків, трохи відволіклися від війни та покращили психоемоційний стан.

Деяким українським вчителям навіть довелося трішки перекваліфікуватися, зважаючи на запит у тій чи іншій країні. Інші ж радіють, що змогли викладати за фахом навіть за кордоном.

“Нова українська школа” поспілкувалася з учительками, які зараз проживають у Польщі, Німеччині, Румунії та Словаччині. Вони розповіли, як потрапили в такі організації, які враження, чого там навчають і чому це важливо.

Олена Євтушенко, Німеччина, перекваліфікувалася та стала вчителькою початкових класів

Олена – з Ніжина, що на Чернігівщині. До повномасштабного вторгнення вона працювала заступницею директора та вчителькою зарубіжної літератури. Також має фах учительки української мови та літератури. 29 березня через війну вона виїхала в Берлін до сина.

Для мене це – величезний стрес, місто було в облозі. Я навіть не могла зібрати свої речі – з цим допоміг чоловік, який залишився в Україні”, – ділиться Олена.

У Німеччині жінка відразу почала волонтерити на берлінському вокзалі, неподалік якого живе. Коли у волонтерському штабі дізналися, що Олена вчителька, запропонували працювати з дітьми. Упродовж місяця вона волонтерила в дитячій кімнаті, де можна було залишити дитину на кілька годин, аби батьки могли зробити свої справи та трохи оговтатися. Водночас проводила дистанційні уроки для дітей в Україні.

Олені сподобалося допомагати українським дітям і жінкам. Вони були розгублені, як і вона спочатку. А тут могли знайти підтримку та розуміння, на когось покластися. З часом жінці запропонували працювати вчителькою початкових класів для німецької доброчинної компанії, яка співпрацює з місцевим бізнесом, що готовий допомогти українським дітям. Разом вони створюють так звані тимчасові українські класи.

З місцевою організацією здебільшого співпрацюють ІТ-компанії, які виділяють приміщення, допомагають з устаткуванням, влаштовують харчування для дітей. Переважно там навчаються діти початкової ланки.

Із садочками в Німеччині проблема, дуже мало місць. У школу українських дітей беруть, але на оформлення та бюрократію треба час. Тоді батьки мають змогу привести своїх дітей до нас. І ми відразу починаємо працювати. Фактично ми заповнюємо прогалину в знаннях і вміннях дітей, яка утворилася ще в Україні, коли діти не могли навчатися, а потім тут – поки батьки намагаються влаштувати життя в новій країні”, – говорить Олена Євтушенко.

Згідно зі списком, у класі Олени 14 дітей. У середньому на заняття приходять 10, вікова категорія – 6–9 років. За її словами, спочатку було важко. Адже одні вправно читають, інші – ні, дехто вміє читати тільки друкованими літерами. Втім, учителька навчилася диференціювати завдання. До того ж є устаткування, з яким це легко робити: ноутбук у кожного вчителя, доступ до принтера, телевізор, планшети для дітей, аби вивчати німецьку мову.

Класи працюють із 9 до 16 години щодня, крім вихідних. Оцінки не ставлять, присутність дітей відмічають. Уроки проводять за українською програмою. Олена викладає такі: я досліджую світ, математику та українську мову з читанням. Оскільки в класі дві вчительки, інша викладає решту предметів. Також є уроки німецької в ігровому форматі, які проводять волонтери.

Далі відбувається тривала прогулянка – година чи півтори. Потім – обід. Після обіду є творче заняття (малювання чи трудове навчання). Організатори дозволили вчителям купувати все, що потрібно для творчих уроків. Потім вони компенсовують витрати.

До того ж у дітей є “співпраця”. Це – робота зі студентами німецьких вишів, що працюють із дітьми. Наприклад, щосереди з 14 до 15 є садівництво неподалік від офісу.

Я приводжу туди діток, там чекають студенти з викладачем-керівником. Дітей вчать садити овочі, полоти, поливати. Усе це – з цікавим антуражем: дітям дають рукавички, яскраві лійки, плакати, як правильно робити ямки, виймати розсаду зі стаканчика.

Я думала, що це якийсь сільськогосподарський виш. Але такою співпрацею з дітьми виявила бажання займатися вища школа театрального мистецтва. Коли я запитала про це в одного зі студентів, він не зрозумів мого здивування. Мовляв, це ж мають вміти всі люди, усім це має бути цікаво. Адже озеленення дуже важливе. Нині ці студенти готують проєкт зі бджільництва”, – розповідає Олена.

Також студенти двічі на тиждень проводять спортивні заняття з дітьми: естафети, ігри. Поряд є спортивний майданчик, куди вони приносять приладдя.

Олена працює 2,5 дні на тиждень. Також працює нянька, яка допомагає меншим дітям з організацією харчуванням. За словами вчительки, харчування різноманітне та якісне, але незвичне для наших дітей. Загалом дітям незвично, що подають здебільшого супи-пюре. Також дивно, чому суп подають без хліба. Щодня в раціоні є салати із листових, овочів і йогуртовою заправкою.

Діти кажуть: “Не поливайте салат молоком”. Зате рибні нагетси, сосиски та макарони із сиром – “дайте добавки”. Також щодня десерт – випічка та фрукти. До того ж як призи чи заохочення для уроків нам постачають маленьке печиво та цукерки”.

До слова, перед початком навчання вчителі спілкувалися з батьками та збирали відомості про захворювання та алергії дітей, аби звернути увагу на це, коли діти харчуватимуться чи загалом проводитимуть час у клас. До того ж є спільні групи в месенджерах для батьків, учителів і організаторів, куди вчителі викладають фотозвіт про те, чим діти займаються впродовж дня.

Ксенія Ширяєва, неочікувано стала керівницею освітнього проєкту та організувала школу

Ксенія працювала менеджеркою в кількох сферах, має досвід організації ділових заходів, ведення переговорів та комунікації. Однак ніколи не думала, що стане дотичною до освітньої сфери.

У середині березня Ксенія з мамою та племінником приїхали в Румунію з Дніпра. Жінка зізнається, що кілька тижнів не могла нічого робити, була в депресивному стані. Коли це минулося, була готова якось долучатися й допомагати людям, які постраждали від війни. Адже відчула, що вона – у безпеці.

У Клужі є клуб “CIWC” – Cluj International Women’s Club. Це об’єднання жінок із різних країн, туди Ксенія і вступила. Серед учасниць є представниця школи “The Royal School in Transylvania”. Тож організація звернулася до Ксенії та розповіла, що хоче якось допомогти українським дітям. Ксенії довірили поспілкуватися про це з батьками дітей, які переїхали в Клуж. Відгуки були хороші – діти потребували навчання й зайнятості.

Ксенія опублікувала анкету в телеграм-каналі в Клужі, який читають 1 500 українців. Наприкінці травня вдалося зібрати разом батьків, людей, які пропонували допомогу, та представників шкіл. На зустріч прийшли приблизно 85 батьків.

Тоді виникла ідея організувати українські класи. Одна зі шкіл запропонувала своє приміщення на літо. Також вона забезпечила дітей канцтоварами. Однак був виклик – фактично, організувати школу з нуля.

Так, ми зробили гугл-анкету для запису дітей і вчителів-волонтерів. Відтоді в моєму житті є цей проєкт. Ми організували команду волонтерів-учителів. Серед них була людина, яка мала досвід у побудові навчальних планів, що ми з нею і зробили на липень. Також склали розклад”, – розповідає Ксенія.

Українські програми брали на сайті МОН. Також Ксенії вдалося знайти волонтерів із Румунії та США. Вони викладають дітям англійську, румунську та математику. А фахівці “Asociatia Medical International Rescue” стали на варту здоров’я учнів і були присутні в школі.

Пілотний проєкт тривав увесь липень. Діти займалися тричі на тиждень, не було оцінок, викладали більшість предметів, які є в Україні, для старших і молодших класів.

Також влаштовували заняття, аби українські діти взаємодіяли з румунськими. Так, наприклад, відбувався футбольний турнір, у якому брали участь діти з обох країн. За словами Ксенії, усі були щасливі.

Загалом у липневому проєкті “UA школа в Клужі” взяли участь 130 дітей. Тоді як на вересень записані понад 270 від 6 до 15 років. Дітей планують навчати 5 днів на тиждень. Нині для цього шукають приміщення.

Окрім цього, волонтерський проєкт шукає фінансування, щоби забезпечити оплату праці вчителів, адміністративного персоналу, які досі працювали на громадських засадах. А ще в планах орендувати автобус, адже багато дітей живуть не в Клужі. Поки що Ксенія стукає у всі двері – міжнародні та організації в Румунії.

Наша мотивація – діти. Розумієте, спочатку, коли дітям казали йти до школи влітку, вони не хотіли. А маленькі навіть плакали, бо не звикли навчатися влітку в Україні. А згодом вони запитували в батьків, чому до нас можна ходити лише тричі на тиждень. Їм дуже бракує комунікації, спілкування. Також ми не хочемо, щоби діти забували Україну, українську мову та програму. А ще тут у дітей є можливість бути дітьми, бути в безпеці. А батьки мають більше вільного часу, щоби працювати. Усе це – дуже важливо для українців за кордоном”, – упевнена Ксенія Ширяєва.

Якщо ви перебуваєте в Клужі й хочете долучитися до проєкту як волонтер або вчитель, можна заповнити анкету. Тоді як записати дитину до освітнього проєкту можна тут.

Наталія Піщуліна, Словаччина, радіє, що може викладати історію України навіть за кордоном

Наталія – з Харкова, працює в ліцеї-інтернаті “Обдарованість”. У ліцеї було повноцінне дистанційне навчання під час війни, попри те, що вона та багато дітей виїхали в інші країни. Наприкінці березня жінка з трирічною дитиною поїхала з Харкова в Братиславу.

У новому місті Наталія одразу підписалася на всеможливі місцеві групи у фейсбуці. Це, каже, про актуальну та корисну інформацію. Тоді побачила оголошення, що шукають учителів-волонтерів, і, не вагаючись, відправила резюме, диплом і опис досвіду роботи. Так, Наталії запропонували працювати в школі в другій половині дня в межах проєкту для українських дітей “Українська школа в Братиславі”.

Наталія пояснює, що в Словаччині не пропонують українським дітям навчатися в окремих класах, як, наприклад, це роблять в інших країнах. Натомість пропонують або навчатися онлайн у своїх українських школах, або інтегруватися в словацьку школу.

Через те, що перша половина дня зайняті й в українських дітей, й у вчителів, проєкт організували в другій половині дня. “Cambridge School” надали кілька приміщень на базі своєї школи, також на перерві діти можуть харчуватися у їдальні. Загалом вдалося зібрали понад 60 дітей 7–11 класів на звичайні уроки.

Уроки починаються о 16:15 і тривають по 40 хв. Здебільшого в дітей 4 уроки на день. Є медіаграмотність, інформатика, всесвітня та історія України, які викладає Наталія, математика, українська мова та література й інші предмети, що є в українських школах. Оцінювання немає, є лише сертифікати про закінчення навчання.

На початку ми робили щось на кшталт вхідного тестування для дітей, аби розуміти рівень знань, від чого відштовхуватися. Ми опираємося на українську програму. Але маємо повну свободу щодо методів взаємодії, кількості завдань тощо”, – каже вчителька.

Спочатку проєкт функціонував виключно на волонтерських засадах. Усі вчителі працювали безплатно. Але опісля ГО отримала гранти й мала можливість профінансувати роботу вчителів. Тож із вересня до червня планується звичайний навчальний рік.

За словами Наталії, у батьків, які виїжджають за кордон, виникає дилема: або залишатися та вкоренятися тут, або згодом повертатися додому. Втім, що робити в цей проміжок часу, поки немає перемоги та поки небезпечно повертатися в деякі регіони?

Трохи легше, коли йдеться про дітей, які закінчили 11 клас. Я знаю батьків, які допомогли тут дітям вступити, облаштуватися, заселитися в гуртожиток – і поїхали в Україну. Але ті, хто обирають шлях навчатися в словацькій школі, здебільшого не хочуть втрачати український компонент, губити знання, мову. Окрім цього, є мультипредметний тест або ЗНО, до якого треба готуватися. Ми, зокрема, робимо й це.

Складно сказати, що це стандартні уроки за розкладом, бо, наприклад, є паралелі 8–9 класів разом. Я б це назвала консультаціями, щоби краще зрозуміти програму. Вчителі можуть її відредагувати, залежно від того, що вважають за потрібне для кожного класу”, – розказує вчителька.

Ідея – зібрати дітей, підтримати психологічно в межах української спільноти в Словаччині, не загубити зв’язок з Україною, допомогти опанувати програму української школи. Ще одна причина, чому дітей віддають у таку неформальну школу: спілкування з підлітками зрозумілою мовою у звичному форматі.

Я розумію, чому батьки відправляють дітей на навчання в другій половині дня. Це можливість реалізувати свій час, встигнути щось. Ми намагаємося не втомлювати дітей. Фактично, замість домашніх завдань вони працюють із нами – нестандартно, в ігровій формі. У нас дуже креативний колектив учителів і учительок.

До того ж, за відгуками моїх учнів і учениць, програма тут у рази легша від української. Показник – що на наших уроках діти не сплять і не намагаються втекти”.

Катерина Котова, Польща, радіє, що може викладати акторську майстерність навіть за кордоном

Катерина – акторка, працює за професією понад 10 років. У Києві в неї була акторська студія, де Катерина займалася з дітьми, які знімалися в рекламі й кіно. До слова, її 7-річна донька – теж акторка.

Коли Катерина з донькою переїхали в Краків, жінка шукала заняття й натрапила на Мистецький клуб, який організували ГО “Смарт Освіта” в партнерстві зі Школою мистецтв вільних та небайдужих. Тут проводять безплатні заняття з музики, дизайну та театру для дітей з України від 6 років.

Паралельно Катерина шукала роботу для себе, а Мистецькому клубу треба були викладач або викладачка акторської майстерності. Тож жінка з радістю взяла участь у проєкті. Також вона викладає оздоровчу гімнастику, бо є майстринею спорту з акробатики.

Викладачка проводить заняття щодня – в один день гімнастику, в інший – акторську майстерність. У неї є два заняття на день для різних вікових категорій. Кількість дітей на заняттях – різна. Буває, 5 або 10, а буває й 15.

На занятті з акторської майстерності ми влаштовуємо акторські тренінги і тренуємо сценічну мову. Це те, що не потребує, наприклад, вивчення тексту чи якоїсь циклічності. Адже діти постійно змінюються: хтось повертається в Україну, хтось переїжджає в інше місто тощо. Звісно, є ті, хто ходять постійно, але їх небагато”, – розповідає Катерина.

Тоді як на гімнастиці є невеличка розминка, розтяжка й підкачка. Адже рівень підготовки дітей дуже різний. Є ті, які ніколи не займалися спортом, а є ті, які вміють сідати на шпагат. Тому Катерина намагається показувати легкі вправи. Втім, якщо хтось із дітей хоче робити щось складніше, вона ускладнює рівень.

У дітей також є інша заняття, як-от музика, спів, малювання, ліплення, дизайн.

Тобто є дуже багато занять, де залучена моторика рук. Для дітей це дуже корисно, ба більше в стані стресу. У Мистецькому клубі загалом є все для комплексного розвитку дитини. Моя дитина також ходить на всі заняття. Я знаю, що діти сюди біжать. Їх не можна звідси витягнути. Мистецький клуб працює з понеділка й ми з мамами й викладачами жартували, що за літо діти вийдуть звідси суперрозвиненими. Адже вони навіть в Україні не так часто ходили на різноманітні розвивальні заняття, як роблять це тут”.

За словами Катерини, Мистецький клуб – це про те, щоби відволіктися. Тут діти знаходять друзів. Наприклад, Катерина неодноразово чула: “О, ти з мого міста, нічого собі”, “О, ти також ходиш на танці в Україні”. Тобто тут у них є багато спільних тем для розмов. До того ж дітям у Польщі бракує спілкування рідною мовою, а тут вони можуть заповнити цю прогалину.

Перебування в іншій країні серед іншої ментальності – це стрес для дітей. Мистецький клуб для них – це маленька частина дому, зменшення стресу. Адаптація в іншій країні в такий спосіб відбувається поетапно й менш болісно.

Я дуже задоволена, що моя донька може займатися з однолітками, розмовляти рідною мовою. Якщо чимось займати дитину, вона відволікається, цілий день зайнята. Це допомагає їй перенести стрес і не думати про те, що вся сім’я залишилася в Україні, а ми тут одні. Моя донька спочатку дуже плакала, а під час занять почала відволікатися і її психоемоційний стан покращився”, – ділиться Катерина.

Також викладачка задоволена, що може займатися своєю професією навіть за кордоном. Адже вона тут із 7-річною дитиною й не може піти працювати на повний день, наприклад, у магазин, а ходити на роботу з дитиною й поготів.

Тут у мене є можливість усе поєднувати. Адже прийти працювати в умовний польський мистецький клуб – це про те, щоби дуже гарно знати мову. До того ж я тут не маю друзів і це для мене додаткове спілкування та підтримка”.

Якщо ви в Кракові, зареєструвати свою дитину в Мистецький клуб можна тут. Дізнатися розклад можна в телеграм-каналі.

До слова, з вересня ГО “Смарт освіта” запускає онлайн-заняття української та англійської мов та історії, аби допомоги українським дітям за кордоном залишатися в українському контексті. Прочитати більше й зареєструватися можна за цим покликанням.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: Олена Євтушенко

Усі фото надали героїні тексту

Матеріали за темою

Обговорення