“Сильно! Красно! Обережно! Бистро!”: як діти з “Пласту” переживають часи повномасштабної війни

Початок повномасштабного вторгнення, повітряні тривоги, вимушена евакуація, втрата дому та рідних, постійний потік тривожних новин – усе це вплинуло як на дорослих, так і на дітей. У перші місяці після 24 лютого хтось із дітей відчував апатію, мав бажання відсторонитися від усіх, а хтось – навпаки – почав ще більше вчитися та відчув потребу виговоритися.

За понад рік повномасштабної війни діти змінилися. Які основні злами відбулися в їхній поведінці, настроях та бажаннях, “Нова українська школа” з’ясовувала на прикладі вихованців “Пласту” – українських скаутів. Зокрема, виховники організації помітили, що діти-пластуни, маючи досвід самозарадності, швидше взяли себе в руки та почали конвертували свій гнів і страх у дію.

У новій статті читайте:

• як змінилася поведінка дітей-пластунів після повномасштабного вторгнення;
• що допомогло їм швидше прийти до тями;
• які активності проводять із пластунами;
• як створювали волонтерські ініціативи із виготовлення сухпайків, окопних свічок та складали рукавички для парамедиків;
• як допомогти дітям пережити часи повномасштабної війни.

ЯК ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА ВПЛИНУЛА НА ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ-ПЛАСТУНІВ

Упродовж свого 111-річного існування “Пласт” накопичив досвід роботи в кризових умовах, розповіла Зоряна Удич, виховниця дівочого гуртка “Громовиці” куреня ім. Катерини Білокур станиці Тернопіль.Та все ж повномасштабне російське вторгнення вплинуло на роботу організації. Сотні пластунів склали виховницьку діяльність і стали на захист України, сотні вихованців із сім’ями виїхали за кордон, пластові осередки організували волонтерські штаби, які згодом об’єдналися в єдину систему під керівництвом Національного штабу Пласту. Та попри складнощі “Пласт” і далі продовжує виховувати свідому молодь та волонтерити, як і до 24 лютого 2022 року.

“Війна в нас триває з 2014 року і від того часу чимало зусиль організації спрямовувалося на підтримку ЗСУ.

У перші тижні повномасштабного вторгнення насамперед ми намагалися відновити зв’язок із нашими пластунами та пластунками, з’ясувати їхні потреби, допомогти евакуюватися із сім’ями в безпечні місця. Бо ми чудово розуміли, що лідери та учасники пластових осередків є першими в списках загарбників”, – розповіла Зоряна.

Звісно, у перші місяці повномасштабної війни в “Пласті” не проводили звичних сходин, таборів чи мандрівок. Натомість із дітьми, які перебували за кордоном чи не мали змоги приходити на зустрічі наживо, контактували онлайн.

Спілкування було дуже важливим, адже діти хотіли просто виговоритися та поділитися своїми переживаннями, зазначила Оксана Олексин, старшопластунка, виховниця юнацьких гуртків станиці Калуш. У перші тижні її вихованці разом з іншими дітьми-пластунами зі станиці відвідували психологічні тренінги, які були спрямовані на те, щоби стабілізувати стан дітей та вивести їх із заціпеніння.

“Тоді ми усвідомили, що які би події не відбувалися в нашій країні, хтось має виховувати нове покоління. Ми не можемо зараз його втратити, а навпаки маємо дбати про щоденний розвиток, адже за цими дітьми майбутнє. “Пласт” якраз таки сприяє загартовуванню духу й сили, вихованню цінностей в українських дітей, а тому це потрібно продовжувати навіть у часи воєнного стану”, – каже Оксана.

Трохи стабілізувавши свій емоційний стан, пластуни почали волонтерити. За спостереженнями Зоряни Удич, зараз пластуни – це вже не залякані та розгублені діти. Сьогодні вони мають зовсім інші настрої – перемагати й долучатися до великої перемоги.

“З мого досвіду співпраці з підлітками та молоддю можу сказати, що все ж є різниця між неповнолітніми пластунами та дітьми їхнього віку, які не брали участі в жодній із громадських організацій чи обʼєднань.

Маючи досвід самозарадності, практик виживання, самостійного розв’язування складних ситуацій, пластуни швидше почали “приходити до тями” та брати себе в руки. Вони почали долучатися до волонтерських проєктів, а іноді й організовували їх самостійно”, – розповіла Зоряна Удич.

Однак, за її спостереженнями, і пластуни, і діти, які не є членами громадських організацій, досить швидко подорослішали. Наразі складно прогнозувати, як вплине це раптове дорослішання в майбутньому.

“Варто пам’ятати, що є категорія дітей, яка потребує спеціального супроводу фахівців. Без їхньої допомоги, оце раптове дорослішання матиме негативний вплив на особистість дитини. Тому часто на зборах до спілкування з пластунами ми залучаємо психологів та психотерапевтів. До них ми звертаємося за порадами щодо того, як працювати з дітьми зараз, на що звернути увагу, та радимо батькам, як допомогти своїм дітям”, – додала вона.

Також важливо відчувати потреби дітей та молоді й не відкидати їхні пропозиції долучатися до волонтерства. Але й не варто змушувати силою, бо так у них може сформуватися внутрішній спротив до цього.

“Будь-яка праця, у якій діти бачать результат, наприклад, фотозвіти та подяки від воїнів, надихатиме їх на подальше самовдосконалення. Крім того, у дітей виникає відчуття причетності та вагомості, вони усвідомлюють, що можуть впливати на події”, – ділиться виховниця.

СУХПАЙКИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ: ДОСВІД ВОЛОНТЕРСТВА ІЗ КАЛУША

У перші місяці повномасштабного вторгнення Оксана Олексин активно підтримувала зв’язок із вихованцями свого гуртка, хоч і дистанційно. За її спостереженнями, дітям найбільше не вистачало простого спілкування та підтримки.

“У нас дуже тепла комунікація. Пригадую, спочатку в моєму місті не було чути сирен, тому діти постійно до мене телефонували та казали, що зараз повітряна тривога й мені потрібно заховатися в безпечне місце.

Просте запитання “Як ти?”, стало виявом безмежної любові та турботи. Ми стали єдині. Тут проявилося оте братерство, відчуття взаємопідтримки, яке ми вкладаємо в пластунів”, – поділилася спостереженнями Оксана Олексин.

Згодом і дорослі, і діти почали шукати, як можна допомогти.

“Від лютого ми створили штаб, куди приносили речі, дитяче харчування, продукти, медикаменти. І діти, і батьки та інші небайдужі люди – усі об’єдналися і почали допомогати нашим захисникам та ВПО. Трохи згодом я вирішила сконцентруватися на якійсь одній ніші. Від подруги дізналася про можливість робити сухпайки для військових. Обговорила цю ідею зі станичною Калуша Наталією Романів і, отримавши схвалення та велику допомогу від неї в організації процесу, ми почали збір продуктів для сухих супів та борщів”, – розповіла виховниця.

Проєкт “Сушениця” почали реалізовувати ще в березні 2022 року, та робота триває і дотепер. За один раз учасники проєкту “Сушениця” можуть відправити 200–250 пачок сухих супів та борщів. До проєкту долучилося приблизно 20 дорослих, допомагають і діти. Приносять необхідні продукти небайдужі люди, також пластуни організовують благодійні ярмарки, де збирають кошти на сухпайки.

Сушіння продуктів відбувається в кожного вдома, а щовівторка всі збираються в одному приміщенні з уже висушеними овочами та фруктами й розкладають їх для відправки.

За словами Оксани Олексин, зараз, заходячи до будинку, вона вже за запахом може визначити, що і в якій квартирі сушиться.

“Пам’ятаю, ніхто не хотів брати додому цибулю через її їдкий запах. Тож я взяла до себе аж 6 кілограмів. Той день, коли сушила цибулю, не забуду ніколи. Пекли очі, був і відповідний запах по всій квартирі. Але зате супи були зі всіма інгредієнтами”, – з усмішкою згадує Оксана.

На канікулах у виготовленні сухпайків допомагають і діти-пластуни. 17-річна юначка Яна Романів, була однією з перших, хто підтримав ідею із сухпайками.

“Цей проєкт є важливим, адже дає змогу нагодувати військових чимось дійсно смачним та поживним, не витрачаючи на це багато часу. Я виконувала різну роботу: від чищення овочів до заварювання чаю дівчатам, які пакували сухпайки. Основним моїм завданням зараз є дизайн страв, написання складу і способу приготування, друк наліпок та загалом пакування”, – розповіла Яна.

Не зупиняли виробництво й під час відключень світла. Хто мав знайомих у селах, то возили сушити продукти в печах. А складали сухпайки з налобними ліхтариками.

“Досить зворушливо було спостерігати, як нам у темноті з ліхтариками допомагали фасувати сухпайки діти. У їхніх очах не було жодного страху, лише віра в перемогу. Відчуття великої сім’ї допомагає нам у цій боротьбі. Ми знайшли своє місце в ній – це проєкт “Сушениця”. У таких волонтерських проєктах діти можуть відчути, що їм під силу щось змінювати, вони можуть брати відповідальність за свої дії та вести вперед”, – додала Оксана Олексин.

ВИГОТОВЛЕННЯ ОКОПНИХ СВІЧОК СТАБІЛІЗУЄ ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ДІТЕЙ: ВОЛОНТЕРСТВО В ТЕРНОПОЛІ

П’ять юначок 16–17 років із гуртка “Громовиці”, виховницею якого є Зоряна Удич, почали конвертувати свої емоції в дію за допомогою волонтерства. Вони виготовляють окопні свічки для військових.

“Із настанням холодів я почала отримувати запити від знайомих військових на окопні свічки. Тож під час планування подальшої роботи нашого гуртка у вересні, ми вирішили зосередитися саме на виготовленні окопних свічок. З подругами кинули клич про те, що потребуємо матеріалів. Місто одразу ж відгукнулося. Це були й заклади освіти, і підприємства, і просто сім’ї”, – розповіла юначка Соломія Удич.

За словами іншої пластунки Христини Жуковської, у них одна мета – принести користь. Водночас волонтерство допомагає їм відволікатися від тривожних думок та акцентувати на власній силі.

Дівчата навчилися виготовляти окопні свічки завдяки відео з інтернету. Маючи досвід командної роботи, вони поділили між собою обов’язки та визначили основні дедлайни. Юначки поширювали інформацію про потреби в матеріалах і місця їхнього збору, а потім самостійно бралися за виготовлення.

“Виявилося не так і складно. Якщо працювати злагоджено та розподілити ролі, то весь процес йде досить швидко. Хтось нарізає смужки, хтось скручує, а хтось заливає воском. Так, на виготовлення однієї свічки зі всіма заготовками витрачається 5–7 хвилин”, – додала Христина.

Звісно, дівчата не могли весь час приділяти виготовленню свічок, адже навчання в пріоритеті. Водночас за словами Соломії, думки про те, що наші захисники сидять у холодних окопах, поки вони, учні, можуть спокійно вчитися, – не давали спокою. Тож дівчата збираються у вільні від навчання дні та продовжують роботу.

Усе виробництво в основному відбувається вдома у виховниці Зоряни Удич: сортування бляшанок і їхня чистка, вирізання гофрованого картону і його скручування, топлення парафіну з воском і його залиття.

“Хто має досвід виготовлення таких свічок, знає, як складно фізично їх виготовляти, особливо руками підлітків. Але ми з дівчатами розуміємо, що хлопцям в окопах куди складніше”, – додала Зоряна Удич.

Так, вони вже відправили на фронт понад 500 свічок, що зігрівали наших захисників цієї зими. Ще приблизно 300 вже підготовлених свічок потребують лише заливання воском.

“Думка про те, що допомагаєш людям і робиш добре діло, неабияк мотивує. А ще мене надихають наші захисники та захисниці. Хочеться їм подякувати та показати, що ми тут, з ними, і завжди їм допомагатимемо”, – поділилася Христина.

Як вважає Зоряна Удич, цей проєкт дав дівчатам хороші навички гуртування інших людей довкола своєї ідеї, залучаючи до збору матеріалів школи, підприємства та небайдужих. Також вони отримали відчуття того, що їхня праця потрібна, що вони можуть впливати на обставини та докладати зусилля до перемоги.

“Серед рідних юначок є ті, хто зараз воює, тому їхня робота стала для них певною терапією, стабілізацією емоційного стану. У дівчат є відчуття, що вони виконують обов’язок перед Батьківщиною. Я ними пишаюся!”, – розповіла Зоряна Удич.

ПІДГОТОВКА ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ ТА ТАБОРИ ВІДПОЧИНКУ: ДОСВІД “ПЛАСТУ” В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

З початком повномасштабного вторгнення частина Харківської області була тимчасово окупована, а Харків одним із перших зазнав ракетних ударів. Тож насамперед Харківський “Пласт” почав організовувати евакуацію частини дітей та їхніх родин на захід України. Уже там вони долучалися до місцевих осередків та волонтерських штабів.

“Відтік пластунів із Харківської області був великий. Зараз, звісно, туди поступово повертаються родини та продовжують свою діяльність у “Пласті”. Та в нас змістився фокус роботи. Наразі ми більше сконцентровані саме на гуманітарній та військовій допомозі”, – розповіла Ірина Голубєва, керівниця напряму мережування та суспільно корисних справ центрального офісу “Пласту”. Також Ірина є окружною Харківської округи – дбає про розвиток пласту в Харківській області.

Також за її словами, багатьох пластунів готували до можливого повномасштабного вторгнення. З дітьми проводили бесіди, тренінги, обговорювали безпекові сценарії, проводили тренування, також вчили пластунів швидко збирати речі тощо.

“Коли 24 лютого 2022 року пролунали перші вибухи в Харкові, я зі своїм 8-річним сином змогла зібратися за 13 хвилини. Усе завдяки тому, що він уже був підготовлений та знав, які речі потрібно брати першочергово і як швидко зібратися”, – додала Ірина.

Наразі пластуни із Харківської округи хоч і не мають повноцінних сходин та таборів у своїй місцевості, та попри це намагаються долучатися до волонтерства та активностей в інших містах. Наприклад, 8-річний син Ірини Голубєвої долучився до складання рукавичок для парамедиків.

Жінка розповіла, що їй прийшла ідея складати ці рукавички в місткості з-під Kinder-сюрпризів. У такий спосіб рукавички зберігаються в компактному та захищеному місці, а на випадок, якщо парамедикам доведеться повзти, то їх буде зручно звідти діставати.

“Тоді в соцмережах я виставила допис із проханням надіслати мені такі місткості. Їх отримала дуже багато й сама не могла впоратися. Тоді мій син запропонував сам складати ці рукавички. І за зимові канікули він напакував кілька ящиків”, – розповіла Ірина Голубєва.

Також новацькі рої (так у Пласті називають малі групи дітей 6–12 років) організовували вертепи і збирали кошти для ЗСУ. Старші пластуни проводять цілі флешмоби та благодійні концерти, збираючи гроші на техніку та спорядження. Так діти сублімують свій біль через дію, переконана виховниця.

Організація продовжує збирати дітей на табори у відносно безпечних регіонах України та за кордоном за сприяння діаспори. За словами Ірини Голубєвої, це допомагає дітям відволіктися від тривожних думок і бодай на якийсь час повернутися до звичного життя.

“Влітку 2022 року я їздила на два табори. Один із них “Золота Булава”, де ми навчалися, як організовувати команду, вести її в правильному напрямку, удосконалилися в тайм-менеджменті тощо. Інший табір мав назву “Черкас” і був археологічним: ми докладно вивчали етапи історії, вчилися писанкарству та гончарству”, – поділилася Марія Голубнича, пластунка з Харківської області. 

За її словами, ці табори дійсно допомогли їй перезавантажитися, бо від початку повномасштабного вторгнення дівчина нікуди не виїжджала із Харківської області.

“Коли ти постійно чуєш вибухи та бачиш військову техніку, це дуже впливає на психологічний стан. А зміна умов, спільні активності з однолітками допомогли мені знову ніби повернутися у звичне життя без війни”, – додала Марія.

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ АДАПТУВАТИСЯ І ПРОДОВЖИТИ РОЗВИТОК ПІД ЧАС ВІЙНИ РАЗОМ ІЗ “ПЛАСТОМ”

Запит українського суспільства на залучення дітей та молоді до “Пласту” завжди перевищував пропозицію, зауважила Зоряна Удич. Тому організація постійно в пошуку дорослих, які готові приділяти трохи вільного часу для виховання нового покоління. Особливо зараз нам усім потрібна свідома молодь, яка дбатиме про відбудову та розвиток України.

Щоб стати виховником, потрібно пройти ознайомчий онлайн-курс – це перший крок на шляху до “Пласту”, після якого вас запросять на офлайн-зустріч, щоби ближче познайомитися з пластунами.

Тим, хто прагне приєднатися до Пласту та стати виховником, наші героїні радять спочатку трохи пожити пластовим життям, пізнати цінності організації та знайти своє місце в спільноті.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Усі фото: “Пласт”