Тематичний чи хронологічний? За яким принципом вивчати історію в школі

Якщо запитати вчителів, навіщо ми вчимо історію, то можемо почути відповіді: “ми вивчаємо минуле, щоб зрозуміти сьогодення”, або “ми вивчаємо минуле, щоб створити краще майбутнє”. Ніхто з вчителів не відповість, що ми вивчаємо минуле, щоб знати окремі факти, дати й події з історії в хронологічному порядку. Правда ж?

А що з учнями й ученицями? Частина дітей і нині сприймає уроки історії як набір дат, подій та імен із минулого, які потрібно запам’ятати, аби отримати гарні бали чи добре скласти ЗНО (НМТ). Водночас деякі учні й учениці зовсім не розуміють, навіщо їм це знати, та як ця інформація стосується їхнього життя сьогодні.

Наші навчальні програми з історії складені за хронологічним принципом і… перевантажені. Так, програма з історії на один навчальний рік може охоплювати трохи більше як 100 років історії України чи всесвітньої історії (наприклад, 9 клас), чи трохи більше як 30 років (наприклад, 10 клас). Тоді як інший рік (наприклад, 6 клас) може охоплювати значно ширший проміжок – це тисячі років від кам’яного віку й до середньовіччя. Традиційний хронологічний підхід до вивчення історії акцентує на процесах державотворення, тоді як історія повсякдення, міжетнічні, суспільні відносини, культурні процеси через брак часу фактично опиняються поза увагою.

Реформа “Нової української школи” спонукає до пошуку нових рішень, які б зробили уроки історії в школах цікавими й ефективними. Новий Державний стандарт базової середньої освіти (НУШ) акцентує на впровадженні компетентнісного підходу до навчання – через набуття учнями й ученицями знань, умінь та навичок. Тобто знаннєвий компонент залишається базовим. Однак, у чому сенс знати умовну дату початку Козацької революції середини XVII століття, чи всі договори доби “Руїни”, якщо ми:

• не можемо збагнути витоки цих подій і процесів;
• не вміємо встановити взаємозвʼязки між подіями й процесами в Україні та Європі;
• не розуміємо, як революційні події, ті чи ті договори впливали на різні верстви українського суспільства, на етнічні групи, які заселяли територію України;
• не здатні оцінити значення подій чи процесів для сьогодення.

І тут постає питання, чи відповідає хронологічний підхід до вивчення історії вимогам часу?

Упродовж останніх декількох десятиліть у середовищі істориків і педагогів багатьох країн світу точиться дискусія – як потрібно викладати історію в школі, щоб це було ефективно, – за хронологічним чи тематичним принципом?

Тож, аби розібратися в темі, методистка ГО “Смарт освіта”, історикиня, вчителька Юлія Топольницька

• дослідила проєкт концепції реформування історичної освіти в школі, запропоновану МОН України;
• проаналізувала дослідження європейського й американського досвідів викладання історії;
• взяла коментарі в істориків/инь та авторів/ок навчальних програм, сучасних українських вчителів про зміни в підходах до вивчення історії.

Далі – пряма мова Юлії.

ЩО ПРОПОНУЮТЬ У МОН

У проєкті Концептуальних засад реформування історичної освіти в школах, який МОН представило у 2023 році, йдеться: “Схема історичного процесу, що лежить в основі навчального матеріалу, наскрізь лінійна: герої української історії підпорядковані головній меті – рухові до створення незалежної держави, водночас достатньо не враховуються соціальні та культурні особливості певних періодів.

[…]

Суспільні трансформації зумовлюють необхідність структурних та змістових змін у навчанні/вивченні історії в Україні. Раціональною відповіддю на ці виклики стане запровадження:

• концентричної структури історичної освіти;
• єдиного загальноосвітнього україноцентричного курсу історії (Історія: Україна і світ);
• реалізація проблемно-тематичного підходу до формування його змісту [тобто пропозиція відмовитися від представлення історії як безальтернативного лінійного (хронологічного) процесу в розрізі двох окремих предметів: всесвітньої історії та історії України].

Це сприятиме щораз глибшому осмисленню (з досягненням певної повноти) сутності історичних подій, явищ і процесів”.

Автори концепції наголошують, що принцип концентрів [послідовних ступенів у навчанні, коли той самий матеріал на кожному наступному етапі викладається і вивчається щораз глибше та в ширшому обсязі – ред.] використовується в освіті більшості держав Європейського Союзу, забезпечує повторюваність і поступову “зануреність” у проблему для дітей різного віку. У межах кожного концентру, залежно від цілей та завдань, практикують

• лінійне (хронологічне),
• блочно-модульне (проблемно-тематичне, тематичне),
• або змішане структурування матеріалу.

💬  Олександр Панарін, кандидат історичних наук, історик, вчитель вищої категорії, автор підручників і посібників з історії, офіцер ЗСУ, так коментує потребу змін у вивченні історії, зважаючи на військовий контекст: “Сьогодні ми живемо в реаліях війни росії проти України. Ця реальність стає індивідуальним досвідом учнів та учениць. Тепер вивчення всіх війн минулого має відбуватися через призму цього індивідуального досвіду. Й особливу увагу варто приділяти боротьбі українського народу із загарбниками за свободу та незалежність на різних етапах історії.

Починати варто з малого – нинішня війна не перша в нашій історії. Далі треба рухатися до усвідомлення того, що війни мають причину, привід, перебіг і наслідки. Поступове нарощування таких знань має сформувати усталені, національно орієнтовані погляди як на протистояння в минулому, так і на сучасну війну.

Чим чіткішими та ґрунтовнішими будуть такі погляди, тим більше в нас шансів на існування України в майбутньому. Досягти такого результату можна лише через поступове та системне розкриття історії війн, яке відходить від існуючих нині принципів викладання – лінійної розповіді коли війна почалася-закінчилася і хто в ній брав участь.

Такий підхід не дає відповіді на головне питання “Чому ми знову змушені воювати?” Необхідно врешті почати, хоч із запізненням, вчитися на уроках з історії”.

ТЕМАТИЧНИЙ ПІДХІД – ЦЕ ЯК?

Якщо традиційний лінійний підхід до вивчення історії цілком зрозумілий (полягає в хронологічно послідовному вивченні історичних подій, явищ процесів), то тематичний – уникає лінійної прогресії в історії. Натомість він відкриває цілісний погляд на:

• рухи (наприклад, “Рух за права людини”),
• процеси (наприклад, “Міграційні процеси”),
• події (наприклад, “Аварія на Чорнобильській АЕС”),
• ідеології (наприклад, “Історія авторитарних режимів”).

Тематична навчальна програма поділена на розділи. Кожен розділ має тему чи декілька тем, і вміст із будь-якого періоду історії.

Наприклад, тематичний підхід до вивчення історії в старшій школі обрали для курикулуму з курсу “Історія: Україна і світ”, який розробили в межах проєкту відбудови Житомирського ліцею № 25 за ініціативи Міжнародного благодійного фонду savED (переглянути курикулум можна тут).

Та повернемося трохи назад. Уперше тематичний підхід до вивчення суспільних дисциплін ще в 1926 році запропонував професор Чиказького університету Генрі Моррісон у праці “План уроку”. Учений розповів, що “метою тематичного підходу було не відмовитися від хронологічного, а радше сфокусуватися на вивченні декількох важливих тем за хронологічним принципом, завдяки чому викладання історії мало б стати більш змістовним, логічним і психологічно привабливим для учнів” (Ediger, Marlow, “Philosophy Perspectives in Teaching Social Studies”, Journal of Instructional Psychology).

Основним аргументом на користь хронологічного підходу до вивчення історії є те, що історію не можна осмислити без хронології, а хронологічний принцип подачі інформації можна легко зрозуміти в будь-якому віці.

Однак, цю тезу піддали критиці сучасні дослідники. Учені стверджують, що дитяче сприйняття хронології або історичного часу розвивається не через послідовний хронологічний виклад інформації, а через порівняння людей, подій та періодів.

Викладання за темами, з якими учні й учениці можуть стикатися в повсякденному житті, збільшує ймовірність запам’ятовування нової інформації, а також робить навчання ціннісно орієнтованим (мова про проведення аналогій між минулим і сучасним).

Тематичний підхід фокусується на головних ідеях і допомагає учням і ученицям розвинути навички ставити запитання та краще встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, йдеться в праці Лізи Герциг та Чайна Харві “Teaching Beyond the Timeline” [“Викладання поза часовими рамками” – ред.].

ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ КОЖНОГО З ПІДХОДІВ

У 2019 році Ібрагім Туран, турецький науковець, викладач Стамбульського університету, дослідив дискусії в соціальних мережах серед європейських та американських вчителів про переваги й недоліки хронологічного та тематичного підходів до навчання історії.

Учений аргументував актуальність своєї роботи тим, що такого уніфікованого наукового міжнародного дослідження, яке б демонструвало ставлення вчителів до того чи того підходу, немає. Тому Туран зосередив увагу на аналізі думок окремих вчителів у соціальних мережах. Нижче наводимо інформацію з аналітичної статті Ібрагіма Турана “Дебати щодо тематичного чи хронологічного викладання історії: дослідження соціальних медіа”.

Виразні переваги та недоліки ТЕМАТИЧНОГО підходу, озвучені вчителями під час дослідження Турана

Так, під час дослідження вчителі вказали на 14 переваг тематичного підходу. Найпопулярнішими думками були:

• тематичний підхід дає змогу учням побачити взаємозв’язок між подіями минулого й сьогодення;
• спонукає насолоджуватися історією, виходячи за межі традиційного вивчення, тобто тематичний підхід замінює одних героїв історії іншими. Це відбувається через зміну акцентів із політичних чи військових на повсякдення, міжетнічні, міжкультурні, міжрелігійні відносини. Тоді звичайні люди можуть стати головними героями й героїнями історії.

Основними недоліками тематичного підходу, на думку вчителів, є:

• нове, маловідоме, а тому видається складнішим у доборі методичних матеріалів для навчання;
• оскільки підручники з історії написані за хронологічним принципом, тож навіть вчителі, які хочуть практикувати тематичний підхід, стикаються з проблемами у визначенні змісту та порядку вивчення тем.

💬 Олександр Охріменко, історик, викладач Київської школи економіки, співавтор підручників і посібників з історії, кандидат історичних наук, каже: “Ключовим моментом залишається питання про те, що ми хочемо отримати при вивченні історії в школі: учнівство, яке розуміється на сучасному стані суспільства та шляху, яким ми до цього стану дійшли, чи учнівство, яке знає послідовність подій? Через тематичний підхід ми досягаємо розуміння, яке пов’язує минуле із сучасністю, та надає сенсу сучасному стану речей.

Звісно, проблемно підібрати теми до вивчення. Однак тут можемо орієнтуватися на державні стандарти, які мають частину “Базові знання”. Вона містить п’ять напрямів таких тематик:

1. людина і природа;
2. людина й суспільство;
3. людина і влада;
4. людина і світ матеріальних речей;
5. людина і світ уявлень та ідей.

Однозначний перехід до компетентнісного підходу в “Новій українській школі” сприяє тому, щоб ми змінили принцип вивчення історії. Тематичний варіант є більш доречним для сучасності та учнівства, яке ми навчаємо”.

Виразні переваги й недоліки ХРОНОЛОГІЧНОГО підходу, озвучені вчителями під час дослідження Турана

Найчастіше серед переваг хронологічного підходу вчителі згадували

• знайомість, адже підхід практикується протягом тривалого часу, тож усім відомий;
• ефективний у встановленні причинно-наслідкових зв’язків.

Вчителі, які негативно ставляться до хронологічного принципу, визначили його орієнтованість на знання і нудний підхід, який вимагає заучування, нічого не вчить, намагаючись навчити всього.

💬 Ось що про хронологічний підхід каже українська вчителька, кандидатка історичних наук, учителька історії та громадянської освіти, експертка швейцарсько-українського проєкту DECIDE зі змісту старшої профільної школи, співавторка підручників і посібників з історії Антоніна Макаревич:

“Зараз у школі ми вивчаємо історію “по горизонталі”, тобто намагаємося охопити якомога більше тем, не заглиблюючись. Так навчання перетворюється на гонитву під гаслом “краще більше”. У цій гонитві потерпають як вчителі, так і учні. Вчителі не встигають вичитати програмовий матеріал, а учні – його опанувати. Теми, що стосуються культури та повсякдення, залишаються на самостійне опрацювання, а отже, найімовірніше не розглядаються.

Хоча культура є не менш важливою частиною нашого життя, що й політика. Тож аби не вийшло так, що “культура поза політикою”, варто змінювати підходи до вивчення історії в школі.

На мою думку, “рятівним колом” для цієї ситуації є перехід до тематичного підходу. Він дасть змогу дійти до суті, заглибитися, дослідити появу й розвиток явищ у часі. Лінійний підхід такої можливості нам не дає: ми фокусуємося на подіях, на тому, що відбувалося паралельно, проте далеко не завжди бачимо цілісну картину.

Тож тематичний принцип:

• дає ширші можливості запроваджувати компетентісний підхід, тобто готувати до життя, давати конкретні вміння, які знадобляться учням і ученицям у різних життєвих ситуаціях;
• враховує запити учнів і учениць, зацікавлює їх;
• дає змогу подавати історію через те, що цікаво вчителю й учням, а не лише через те, що визначено програмою”.

Нині перед Україною постала низка викликів. Найперший – це виживання і збереження власної державності й суб’єктності. Побудова нової України неможлива без якісних змін всередині самого суспільства. Для цього варто виховати молоде покоління українців та українок, яке б розуміло виклики, вимоги й потреби часу. Без змін у системі освіти це неможливо.

Юлія Топольницька, історикиня, вчителька, методистка ГО Смарт Освіта

Титульне зображення: ГО “Смарт освіта”