Тут заборонено бути пасивним та байдужим: історія маріупольської школи

П’ятнадцять років Тетяна Лугова працювала в ЗОШ №53, де, розповідає, адміністрація не підтримувала активних учителів і гальмувала їхні ініціативи. 

Тоді вона почала вважати усі школи “болотом, яке сидить і нікуди не рухається”, аж поки не прийшла до 15-ї школи на посаду заступниці директора. 

Ця школа у місті не була на слуху, тож Тетяна вирішила, що має зробити її найкращою в Маріуполі.

Директорка Тетяна з учнем

В школі вчаться 1300 дітей, хоча розрахована вона на 780. Єдиний вихід – організувати так звану “підзмінку”. 3-4 класи приходять о пів на одинадцяту в кабінети 1-2 класів, коли ті йдуть на останній урок (інформатика, фізкультура абощо) в інше приміщення.

Група подовженого дня працює вранці і ввечері для тих дітей, які не можуть приходити за зміненим розкладом. Майже за рік це рішення обговорили з учителями початкової школи і батьками кожного класу на загальних зборах.

“Нещодавно почула: “Школа – коробочка, в якій затишно і комфортно. Але треба відкривати вікна і двері, щоб заходило свіже повітря”. Деякі школи цього не роблять. Ми перший рік руйнували стіни, мабуть, а не просто відкривали вікна”. 

Четвертий клас НУШ

Четвертий клас НУШ

Четвертий клас НУШ

Проте вона не змагається з іншими навчальними закладами, а працює над тим, щоб зробити власний комфортним для дітей, батьків та вчителів.

Коли Тетяна прийшла сюди на посаду заступниці директора, була вражена педрадами.

Вони не були схожими на наради в попередній школі, де директорка щось розповідала, а вчителі мовчки заповнювали журнали.

Тут вчителі радилися між собою й рекомендували тодішній директорці щось нове. Тетяна подумала: “Боже, це – живі люди! Вони не будуть мовчати”. Сьогодні педради часто проходять на морі або на природі.

Керівниця закладу наголошує, що найголовніше – команда, з якою збираєшся створювати нову школу.

Адже школа після капітального ремонту і з новим обладнанням програє школі із вчителями, в яких горять очі та які працюють як команда на користь дітей.

Тут є Рада школи, куди входять спільноти батьків, вчителів і учнів. Але президента школи немає.

“Не треба одного лідера на всю школу. Навіть я, директорка, не можу зробити школу кращою – має бути команда”. 

Раніше вона не знала, як поводитися з дітьми та зробити навчання цікавим і для учнів, і для вчителя. Аж поки у літньому таборі, куди її запросили вожатою, побачила, що для керівниці діти – найвища цінність.

“Вожаті й вихователі для неї – найманці, яких вона не цінувала. Мені це не подобалося, але ця жорсткість, мабуть, мені і знадобилася, щоб працювати далі. Коли я повернулася у школу, ставила інтереси дітей понад усе”. 

НАПРЯМ ПЕРШИЙ – ДІТИ

“Я мріяла стати вчителькою з дитинства, – розповідає Тетяна. – Хоча в родині ніхто не вчителював, і мені не було з кого брати приклад”.

Навколо неї бігають діти, подекуди підходять привітатися. Малеча обіймається з керівницею та розповідає, що нового вивчили на уроках.

Найкраща директорка у світі, як називає її першокласниця, усміхається і намагається втихомирити дітей – скоро початок нового уроку, тому треба бігти у клас.

У третьому класі – урок української мови.

“Що вам подобається у школі найбільше?” – питаємо.

“Вчителі!” 

“А якщо я попрошу вчителів вийти?”.

Директорка з вчителькою сміються, але виходять із класу. Вони впевнені, що діти будуть щирими.

Учні перераховують: найбільше їм подобаються уроки на вулиці, що з математики можна отримати 12 балів, орігамі, сертифікати, перерви, вчителі, олімпіади, пуфики!

“І взагалі, ми – суперові”, – додає вчителька, коли заходить у клас продовжити урок.

Вчителька каже класу, що вони суперові!

І продовжує урок

А це їхня ігрова зона в класі

А це їхня ігрова зона в класі

Школа бере участь у багатьох проєктах, тому чи не щодня учні можуть долучитися до різних активностей. Щотижня тут тематична п’ятниця.

Нещодавно був день професії: усі прийшли в одязі своєї майбутньої професії.

Юні співаки, лікарі та кухарі сиділи так на уроках. Долучилися навіть батьки: хтось прийшов у робочому костюмі водолаза, хтось – лікаря.

Зараз школа бере участь у проєкті “Healthy Schools: заради здорових і радісних школярів”. Наприклад, учні перевіряють, чи провітрюються класні кімнати та чи не смітить хтось. Перед входом роздають листівки “Дякую за чисте подвір’я школи”.

Нещодавно діти самі розробили онлайн-ігри про сортування сміття та екологію. Проєкт школа не виграла, але опублікувала його у видавництві “Основи” та роздала учасникам сертифікати.

Сертифікати – один із способів заохочення учнів. Школа видає їх успішним та ініціативним дітям, які беруть участь у проєктах.

Якось учні, котрі принесли 10 кілограмів макулатури, могли підвищити оцінку на бал та отримати омріяний сертифікат.

Тетяна показує пуфики, які виграла школа. Колись на їхньому місці стояв гардероб, але стіни знесли і зробили просторий хол.

Пригадує, діти ніби не бачили ніколи такого: і стрибали на пуфиках, і рвали, і кидали. Адміністрація школи вперто зашивала їх, адже хоче привчити дітей до нового.

Чому б на перерві на пуфиках не потовктися?

Круто ж!

Хіба ні?

А ще школа проводить уроки на вулиці. Це пов’язано з тим, що тут не вистачає класів на всіх учнів, і з підходом до навчання: змінити обстановку та вчитися через гру корисно.

Учні, переважно початкових класів, кажуть, що навіть узимку їм не холодно, бо цікаво. До того ж, на таких уроках є обов’язкові руханки.

ЧОМУ ДИРЕКТОРКА ЗАПРОШУЄ ДІТЕЙ ПОГРАТИ У ФУТБОЛ

На підвіконні школи сидять дорослі разом з директоркою та активно щось обговорюють.

“Уявіть, батьки дитини, яку ображають, хочуть, щоб ми перевели кривдника в інший клас, – каже після бесіди Тетяна. – Такого ніколи не буде. Треба подумати, що можна зробити і як можна допомогти обом сторонам конфлікту”.

Зазвичай Тетяна запрошує дитину до себе.

Директорка при конфлікті запрошує дитину до себе, адже тут формують довірливі стосунки з учнями

Від відповідальності до довіри – девіз школи. Учень не боїться заходити в кабінет до директорки, бо знає, що там – безпечний простір.

Коли школяра образили, і він приходить по допомогу, Тетяна кличе його чи її пограти у футбол.

Заступниця директора з виховної роботи йде надвір з дитиною грати – вже наступного разу учень не жалітиметься на образи, а заявить про бажання грати у футбол. Так Тетяна вибудовує довірливі стосунки з усіма учнями школи.

Школярів, які порушують порядок, Тетяна запрошує до себе для бесіди наодинці. Це дієвий спосіб, адже дитина знає – наступного разу навпроти неї сидітимуть батьки.

Траплялося, що діти розповідали про побої вдома, а Тетяна викликала поліцію – їй було страшно відпустити дитину.

“Ми хочемо створити школу з новою культурою, з новими цінностями. Не таку, як всі. Таких активних, як ми, не люблять. Усі вважають, що це піар. Але головне – думка дітей”.

Ось такий мотиватор є в кабінеті директорки

НАПРЯМ ДРУГИЙ – ВЧИТЕЛІ

У маріупольській ЗОШ №15 вчаться не за семестрами, як зазвичай, а за триместрами. Що п’ять тижнів у дітей та вчителів – тижневі канікули. Зимові – за розкладом.

“Я десь чула, що просять не завантажувати вчителів на канікулах роботою тому, що вони виснажилися. Аякже! Щоб усі канікули відпочивали вдома? Що їм там робити? 

На канікулах три дні в нас активно робота тут: з учнями, на тренінгах, для школи. Інші два дні я даю на самоосвіту”, – Тетяна спершу обурюється, а потім усміхається. Пояснює, що канікули – час для творчості.

Не всім учителям подобається такий ритм. Також не всім місце в школі, додає Тетяна, але вони ніколи не напишуть заяву про звільнення. Одну вчительку, наприклад. ображає, що діти не встають, коли вона заходить у клас.

Учитель, який заходить у клас, має зачарувати дітей – у цьому йому не допоможуть ані комп’ютер, ані авторитет, переконана директорка.

Працювати в традиційному стилі – не варіант. Тетяна відбирає вчителів після розмови: так вона розуміє, чи збігаються в них цінності та чи є в майбутнього вчителя мотивація творити нову школу.

За своєю філософією ця школа дійсно “нова”. Ось коридор школи, цю стіну розмалював випускник

Такими сходами приємніше підійматися, чи не так?

Та ще й у такий коридор

Батьки, вчителі і учні щосезону оформлюють цю стіну коридору відповідно до пори року

“Якщо вчитель розказує, що йому треба, аби діти сиділи тихо, я кажу: “Ні, до побачення. У нас діти тихо не сидять”. 

Можна так навчитися проводити урок, щоб не перейматися через дисципліну. Якщо дітям цікаво, дисципліна і так буде”, – переконує директорка.

У роботі тутешніх вчителів немає обов’язкових пунктів, крім викладання предмету.

Усі тренінги, курси та інші ініціативи – за бажанням. Повна свобода вибору.

Частина команди школи разом з авторкою тексту

Проте наприкінці року на них чекає матриця професійної майстерності, де вони вказують, чого досягли. Вчителі відповідають на два запитання: “Що ви зробили протягом цього навчального року?” і “Що плануєте робити наступного навчального року?”.

Виходячи з цього, директорка визначає розмір надбавок або ж у разі проблем може провести з учителем бесіду.

Виховних планів у вчителів немає, натомість є google-табличка. Там вони вказують, які проєкти реалізовують протягом дня, тижня та місяця. Директорка має доступ до планів усієї школи, а учні бачать розклад на тиждень у холі.

Під час перерви

Ця google-табличка дозволяє не витрачати папір на документацію. Вчителі також не друкують свої робочі плани на уроки, канікули абощо. Відгули позначають аналогічно – директорці достатньо написати “узгоджено” та підготувати наказ.

“У нас немає відкритих уроків, я навіть заборонила вживати це слово. Кожен урок – відкритий, до якого вчитель щоразу готується відповідно. 

Коли я тільки прийшла в цю школу, бачила, як учитель місяць тренує учнів сидіти отак (показує складені руки), роздає питання і проговорює їхні відповіді”.

Тетяна запроваджує проєкт “Школа очима учнів”. За QR-кодом можна буде перейти на анкету з запитаннями: “Оціни атмосферу в класі під час уроку від 1 до 12 балів”, “Які емоції у тебе найчастіше виникають, коли ти йдеш на урок?”. 

Одна річ, якщо кілька учнів скажуть, що їм щось не подобається. Інша – якщо виявиться, що весь клас зі страхом йде на математику, наприклад. Тоді є проблема із вчителем.

Педагоги проходять тренінги та курси, реалізовують на місцях проєкти, директорка закликає їх проходити сертифікації НУШ.

Учитель фізкультури, наприклад, виграв для спортивної зали повне оснащення. За престижність, ініціативність та кваліфікацію їм підвищують зарплатню на 20 або й 30%.

Тетяна вважає, що якщо не розповідати, що відбувається у школі, можна вважати, що нічого не стається. Тож щодня дописує на своїй сторінці у Facebook та ділиться досягненнями. До неї долучилися й інші школи.

Також вчителі та адміністрація школи носять бейджики з іменем та назвою посади.

Так діти можуть швидше вивчити їхні імена. Заступниця директора з навчально-виховної роботи Тетяна Глебова показує свій бейдж і пояснює:

“Вільний простір, у нас свобода вибору, вільна комунікація. Діти на рівних із нами: у нас немає такого, щоб була градація вчитель-учень. Ми відкриті до дітей – вони відкриті до нас”.

НАПРЯМ ТРЕТІЙ – БАТЬКИ

“Коли я сказала батькам, що більше не буде зборів грошей, що в них є діти – і витрачати треба на них, вони всі встали і заоплодували. Реально! Начебто 10-20 гривень (я навіть не знаю, скільки там збирали) – невелика сума, але для них це була така проблема!”, – пригадує директорка перші місяці роботи.

У школі немає фонду. Тетяна на посаді лише рік, проте разом з командою виграла достатньо проєктів, аби покривати основні потреби школи.

У цьому їм допомагає департамент освіти, забезпечуючи документацією (журнали, папір та інша канцелярія), мийними засобами, встановлюючи двері та вікна. Головне – правильно скласти заяву та проєкт. Деякі школи не мають і цього.

У цій школі поборів немає, адже команда закладу виграла достатньо проєктів, аби покривати основні потреби школи

Хіба не красива територія біля школи?

Після того, як школа показала батькам хороші наміри, настав час для вибудовування довірливих стосунків. Батьківські збори проводять в актовій залі: батьки, вчителі, адміністрація та учні сідають у коло. Діти також мають слово.

“Нас сварять, що ми запізнюємося. Чому я повинна стояти біля дошки і пояснювати, чому я запізнилася, і вибачатися перед вчителем? 

Чому він цього не робить, коли запізнюється на 10 хвилин?” – Тетяна згадує виступ учениці старшої школи. І додає: важливо, щоб учень висловився при всіх, а не директорка нагримала на вчительку.

Співпраця з батьками буває різною: розмалювати разом стіну, прибрати у шкільному саду, взяти участь у тематичних днях або ж просто запросити їх на урок, що також заоохочують. Заступниця директорки Тетяна розповідає:

“Інколи ми запрошуємо батьків проводити уроки замість учителів. Наприклад, на профорієнтацію запрошуємо не чужих, а батьків, вони розповідають про свою професію”. 

Часто батьки перекладають на школу функцію виховання дітей, помилково вважаючи, що вчителі зможуть повністю замінити маму з татом. Тому в школі працюють і над тим, щоб відновити або покращити комунікацію батьків з дітьми.

Після одного з переглядів фільмів до Тетяни зателефонувала мама учениці. Вдома вона ледве впізнала свою дитину.

Сказала: “Уявіть, ми з дитиною сьогодні три години спілкувалися! Я ніколи з нею так не розмовляла”. 

“Заради цього ми і працюємо”, – каже керівниця закладу.

НАСАМКІНЕЦЬ, АЛЕ НАСАМПЕРЕД – ДОВІРА

Тетяна запропонувала кожному класу придумати власні правила, які висітимуть у них в кабінеті. Діти самостійно визначать для себе правила.

Сама Тетяна має три, на які спирається у роботі:

1. Дітям можна і потрібно довіряти. Варто знайти такий підхід до них, аби вони йшли до директора і знали, що він допоможе.
2. Аналогічно варто вибудовувати стосунки і з батьками.
3. Потрібно мотивувати дітей до навчання і ставити уроки на перше місце. Спершу підручник, потім – розваги. Жодних репетицій замість уроків.

У планах директорки – створити Школу молодого керівника для тих, хто вже керує або планує обіймати таку посаду і не знає, що робити.

Проте якщо ставити собі за мету те ж саме, що і Тетяна, ідеї для реалізації вмить з’являться. Це – радість дитини, яка хоче до школи.

Тетяна щоранку зустрічає учнів та учениць перед початком уроків. Не бере щоденники, коли вони спізнюються, а лиш підганяє:

“Швиденько, швиденько! Тебе вже всі зачекалися”.

Коли питаємо, які правила та заборони існують у школі для учнів, Тетяна спершу перерахоє традиційні: “не курити”, “не пити”, “не ображати”, “не хамити вчителям”…

Замислюється:

“У цій школі не можна бути пасивним та байдужим! А ще треба ініціювати власні проєкти”.

Валерія Діденко, спеціально для “Нової української школи”

Усі фото: Ганна Ваховська

Матеріал також доступний на УП.Життя

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.

Підписуйтесь на наші Facebook та Viber