Тварини, які рятують нас від війни. Друга добірка з фото та історіями читачів

Хтось гріє в укритті, хтось навчився самостійно гуляти надворі, хтось хоче обійматися під час тривоги, а хтось голосно муркає, коли відчуває, що дітям страшно, – так реагують тварини на війну.

Сайт “Нова українська школа” збирає фото улюбленців і з улюбленцями наших читачів, зроблені під час війни. Долучайтеся, якщо ще не зробили це, а ми публікуємо другу добірку фото та історій про те, як тварини заспокоюють своїх господарів під час війни, чим допомагають, як реагують на війну та чому бути з ними – так важливо в цей важкий час.

Читайте текст, заряджайтеся позитивом, затишком і спокоєм, і чекайте на наступні добірки з вашими фото.

Першу добірку історій дивіться за цим посиланням.

ЩЕ 20 ІСТОРІЙ (НЕ) ПРО ВІЙНУ

Кицька Нона та собака Тайла, обом півтора року

Вікторія з Харкова, мама учні 4 класуАндрія: Ми прихистили Нону за місяць до війни. Узяли у волонтерки, яка її врятувала, – знайшла виснажену й голодну на вулиці в коробці з новонародженими кошенятами. Кішка не любить сидіти на ручках, зате обожнює гратися зі своїми іграшками. А ще вона краде їжу, зокрема хліб, тому все від неї ховаємо.

Собачка Тайла – улюблениця німецької сім’ї, яка прихистила нас у своєму домі. Тайла любить гратися, обійматися та цілуватися, обожнює моркву й огірки.

Разом із Ноною ми ховалися в підвалі нашого приватного будинку в Харкові, коли були обстріли або над нами літали винищувачі. Ми прожили там понад тиждень. Нона була розрадою і для дорослих, і для дітей – хлопчиків Андрія (10 років) та Яна (9 років). Ми з нею гралися, пестили її та сміялися, коли вона гучно хропіла в укритті (до війни такого не було).

А ще ховали від неї хліб, бо хоч і мали для неї корм, вона хотіла поцупити саме його. Якщо починалися обстріли й ми були в підвалі, а Нона – у будинку, ми шаруділи пакетом із кормом, аби вона прибігла та була з нами в безпеці. Нона спала з нами. З нею було не так страшно й можна було гратися, відволікаючись від страшних звуків.

Нона – наш щасливий талісман. Разом із нею нам вдалося виїхати до Львова в евакуаційному потязі. Зараз вона у Львові з нашим татом, а син Андрій зі мною був змушений виїхати до Німеччини. Тут нас прийняла незнайома, але чудова німецька сім’я.

Кішка дуже добра та ласкава, вона допомагає Андрію відволіктися, коли він згадує про війну або сумує за своїм домом у Харкові. А Тайла щоранку заходить у нашу кімнату, щоби привітатися. Коли Андрій гуляє із собакою, він щасливий.

Тимофій, 2 роки

Дарина з невеликого селища: Тимофій дуже любить лежати на моїх речах або на моєму кріслі. Він дуже заспокоює мене під час війни.

Том, 3 роки, любить ігри та свободу – навіть у виборі гри, їжі, місця відпочинку

Марія з Хмельницького: Мій улюбленець допомагає своє присутністю, муркотінням, іграми, до яких залучає всіх присутніх.

Папуга Пєтя (1 рік), любить кусатись і розмовляти, дуже характерний; хом’ячок Халі (2,5 роки), любить багато їсти, крутити колесо, спати, полюбляє, коли чухають животик

Кіра з Києва: Мої улюбленці підіймають мені настрій, наче частинка домашньої атмосфери. Зараз ми разом – і це головне. Адже на другий день війни ми поїхали з Києва та залишили улюбленців у квартирі. Мама з татом сказали, що ми скоро повернемося. Втім, коли за тиждень моя сім’я вирішила їхати в інше місто, тато повернувся до Києва, щоби забрати Пєтю та Халі. Тепер мої улюбленці біля мене й мені спокійно, що вони не помруть від вибухів, які були в Києві.

Під час війни Халі перестала кусатись. Тепер я беру її на руки та граюся. А Пєтя почав більше кусатися – він дуже був наляканий і постійно кричав, коли ми їхали до іншого міста, бо вперше їхав із нами в машині так далекою. Під час війни я також навчила його їсти з рук.

Шустрік, понад 2 роки

Ліна зі Світловодська: Шустрік дуже активний і допомагає мені морально. Під час війни він став лагіднішим, але тривожнішим.

Тимофій, 2 роки, грайливий злючка

Аліна із Сум: Коли мені дуже страшно, я беру кота на ручки, обіймаю, притуляю до себе – і разом нам легше перенести страх. Під час війни Тимофій почав дуже боятися різких звуків і швидко ховатися під стіл.

Барсі, 12 років, дуже розумна та лагідна киця

Денис зі Світловодська: Я одного віку зі своєю кицею. Вона з’явилася на кілька місяців раніше від мене, тому вважає мене своїм синочком. Вона завжди переживає за мене. Коли, наприклад, мене сварить мама, Барсі завжди стає на мій захист і починає голосно нявкати. Під час повітряної тривоги вона перебуває з нами в укритті.

Луна, 5 років, зла, любить гризти руки, б’є собачку, любить консерви

Ангеліна з Київської області: Вона залишає шрами на моїх руках, але не на серці. Під час війни вона поводиться так, наче їй байдуже, але її шерсть “каже”, що вона стресує.

Лола, 3 роки, весела, грайлива

Влад зі Світловодська: Під час війни я граюся, багато гуляю з нею. Хоча собачка особливо не змінилася.

Кузя, 1 рік, найулюбленіший кіт у світі, повноцінний волохатий член родини

Надія з Боярки: Це така радість – узяти його на руки, пригорнути до себе. Ми залишились удома, бо знаємо, що Кузі тут найкраще. Він дуже домашній, чужих не любить. Під час війни став дуже лякливим, особливо в перші дні. Постійно біг і ховався, чуючи будь-які звуки.

Муралі, 1 рік, дуже любить ласку

Тетяна з Київщини: Нашого котика звати Муралі, бо так його назвала донечка. Коли почалася війна й дитині було страшно від вибухів, то котик притулявся до неї й дуже голосно муркав, наче заспокоював. Котик теж боїться, але став більш лагідним, постійно ходить за нами. Боїться бути сам.

Дені, 7 років, добрий, лагідний, співчутливий, ніжний, позитивний і кмітливий

Наталія з Києва: Дені неймовірно відданий нашій родині. Він завжди відчуває наш настрій, вміє заспокоїти. Щоденні прогулянки з ним у парку допомагають хоч трохи відволіктися й додають позитиву. На щастя, під час війни Дені не змінився.

Отіс, 5,5 років, добрий, полюбляє їсти чипси

Тимофій зі Світловодська: Отіс постійно приходить до мене вночі та залізе під ковдру – так мені затишніше. Під час війни він змінився. Почав більше їсти, навчився сам гуляти надворі.

Оскар, 4 роки, добрий, веселий

Влад: Я люблю гратися з ним м’ячем – мені це допомагає.

Даша, 12 років, незалежний характер

Галина з Херсона: Наша улюблениця проситься на руки й починає муркотіти – так заспокоює нас. Під час війни вона стала більш нервовою, також дається взнаки відсутність корму, до якого вона звикла.

Лола, 8 місяців, ніжна й добра

Сергій за Світловодська: Коли я згадую про війну, то гладжу кішку – і тоді забуваю про неї.

Жуля, 9 років, добра, грайлива, активна

Андрій зі Світловодська: Ми виходимо з Жулею на вулицю, граємося з м’ячем – і це відволікає від думок про війну.

Ханні, весела, добра

Аліса каже, що під час війни собачка стала ледачою.

Річі, 4,2 роки

Тимофій зі Світловодська: Річі кумедний, дуже любить дітей, постійно проситься гуляти надвір, а коли приходять гості, починає свій улюблений “концерт”. На жаль, я зараз не вдома, і песик далеко. Але я дуже за ним сумую. Як розповідає мама, під час війни він почав більше спати.

Боніфацій, 1,3 роки, любить спати і їсти, а обійматися – тільки коли в гарному настрої, і те недовго

Єлизавета з Києва: Ми їхали 8 годин у машині. Боня був із нами, лежав на мені, дозволяляв обіймати, хоча сам був переляканий. Потім 2 дні ми ночували не в найкращих умовах, на підлозі. Мене рятувало тільки те, що я мала про кого піклуватися й кого захищати. Зараз усе добре, але попереду ще один переїзд. Хвилююся за нього.

“Нова українська школа”

Тварини, які рятують нас від війни. Друга добірка з фото та історіями читачів

Хтось гріє в укритті під час тривоги, хтось навчився самостійно гуляти надворі, хтось хоче обійматися під час тривоги, а хтось голосно муркає, коли відчуває, що дітям страшно, — так реагують тварини на війну.

Сайт “Нова українська школа” збирає фото улюбленців і з улюбленцями наших читачів, зроблені під час війни. Долучайтеся, якщо ще не зробили це, а ми публікуємо другу добірку фото та історій про те, як тварини заспокоюють своїх господарів під час війни, чим допомагають, як реагують на війну та чому бути з ними — так важливо в цей важкий час.

Читайте текст, заряджайтеся позитивом, затишком і спокоєм, і чекайте на наступні добірки з вашими фото.

ЩЕ 20 ІСТОРІЙ (НЕ) ПРО ВІЙНУ

Кішка Нона та собака Тайла, обом півтора року

Вікторія з Харкова, мама 4-класника Андрія: Ми прихистили Нону за місяць до війни. Узяли у волонтерки, яка її врятувала, — знайшла виснажену й голодну на вулиці в коробці з новонародженими кошенятами. Кішка не любить сидіти на ручках, зате обожнює гратися зі своїми іграшками. А ще вона краде їжу, зокрема хліб, тому все від неї ховаємо. Собачка Тайла — улюблениця німецької сім’ї, яка прихистила нас у своєму домі. Тайла любить гратися, обійматися та цілуватися, обожнює моркву й огірки.

Разом із Ноною ми ховалися в підвалі нашого приватного будинку в Харкові, коли були обстріли або над нами літали винищувачі. Ми прожили там понад тиждень. Нона була розрадою і для дорослих, і для дітей — хлопчиків Андрія (10 років) та Яна (9 років). Ми з нею гралися, пестили її та сміялися, коли вона голосно хропіла в укритті (до війни такого не було).

А ще ховали від неї хліб, бо хоч і мали для неї корм, вона хотіла поцупити саме його. Якщо починалися обстріли й ми були в підвалі, а Нона — у будинку, ми шаруділи пакетом із кормом, аби вона прибігла та була з нами в безпеці. Нона спала з нами. З нею було не так страшно, і можна було гратися, відволікаючись від страшних звуків.

Нона — наш щасливий талісман. Разом із нею нам вдалося виїхати до Львова в евакуаційному потязі. Зараз вона у Львові з нашим татом, а син Андрій зі мною був змушений виїхати до Німеччини. Тут нас прийняла незнайома, але чудова німецька сім’я. Кішка дуже добра та ласкава, вона допомагає Андрію відволіктися, коли він згадує про війну або сумує за своїм домом у Харкові. А Тайла щоранку заходить у нашу кімнату, щоби привітатися. Коли Андрій гуляє із собакою, він щасливий.

Тимофій, 2 роки

Дарина з невеликого селища: Тимофій дуже любить лежати на моїх речах або на моєму кріслі. Він дуже заспокоює мене під час війни.

Том, 3 роки, любить ігри та свободу — навіть у виборі гри, їжі, місця відпочинку

Марія з Хмельницького: Мій улюбленець допомагає своє присутністю, муркотінням, іграми, до яких залучає всіх присутніх.

Папуга Пєтя (1 рік), любить кусатись і розмовляти, дуже характерний та хом’ячок Халі (2,5 роки), любить багато їсти, крутити колесо, спати, полюбляє, коли чухають животик

Кіра з Києва: Мої улюбленці підіймають мені настрій, наче частинка домашньої атмосфери. Зараз ми разом — і це головне. Адже на другий день війни ми поїхали з Києва та залишили улюбленців у квартирі. Мама з татом сказали, що ми скоро повернемося. Втім, коли за тиждень моя сім’я вирішила їхати в інше місто, тато повернувся до Києва, щоби забрати Пєтю та Халі. Тепер мої улюбленці біля мене й мені спокійно, що вони не помруть від вибухів, які були в Києві.

Під час війни Халі перестала кусатись. Тепер я беру її на руки та граюся. А Пєтя почав більше кусатися — він дуже був наляканий і постійно кричав, коли ми їхали до іншого міста, бо вперше їхав із нами в машині так далекою. Під час війни я також навчила його їсти з рук.

Шустрік, понад 2 роки

Ліна зі Світловодська: Шустрік дуже активний і допомагає мені морально. Під час війни він став лагіднішим, але тривожнішим.

Тимофій, 2 роки, дуже грайливий злючка

Аліна із Сум: Коли мені дуже страшно, я беру кота на ручки, обіймаю, притуляю до себе — і разом нам легше перенести страх. Під час війни Тимофій почав дуже боятися різких звуків і швидко ховатися під стіл.

Барсі, 12 років, дуже розумна та лагідна кішка

Денис зі Світловодська: Я одного віку зі своєю кішкою. Вона з’явилась на декілька місяців раніше від мене, тому вважає мене своїм синочком. Вона завжди переживає за мене. Коли, наприклад, мене сварить мама, Барсі завжди стає на мій захист і починає голосно нявкати. Зараз, під час повітряної тривоги, вона перебуває з нами в укритті.

Луна, 5 років, зла, любить гризти руки, б’є собачку, любить консерви

Ангеліна з Київської області: Вона залишає шрами на моїх руках, але не на серці. Під час війни вона поводиться так, наче їй байдуже, але її шерсть “каже”, що вона стресує.

Лола, 3 роки, весела, грайлива

Влад зі Світловодська: Під час війни я граюся, багато гуляю з нею. Хоча собачка особливо не змінилася.

Кузя, 1 рік, найулюбленіший кіт у світі, повноцінний волохатий член родини

Надія з Боярки: Це така радість — узяти його на руки, пригорнути до себе. Ми залишились вдома, бо знаємо, що Кузі тут найкраще. Він дуже домашній, чужих не любить. Під час війни став дуже лякливим, особливо в перші дні. Постійно біг і ховався, чуючи будь-які звуки.

Муралі, 1 рік, дуже любить ласку

Тетяна з Київщини: Нашого котика звати Муралі, бо так його назвала донечка. Коли почалась війна й дитині було страшно від вибухів, то котик притулявся до неї й дуже голосно муркав, наче заспокоював. Котик теж боїться, але став більш лагідним, постійно ходить за нами. Боїться бути один.

Дені, 7 років, добрий, лагідний, співчутливий, ніжний, позитивний і кмітливий

Наталія з Києва: Дені неймовірно відданий нашій родині. Він завжди відчуває наш настрій, вміє заспокоїти. Щоденні прогулянки з ним у парку допомагають хоч трохи відволіктися й додають позитиву. На щастя, під час війни Дені не змінився.

Отіс, 5,5 років, добрий, полюбляє їсти чипси

Тимофій зі Світловодська: Отіс постійно приходить до мене вночі та залізе під ковдру — так мені затишніше. Під час війни він змінився. Почав більше їсти, навчився сам гуляти надворі.

Оскар, 4 роки, добрий, веселий

Влад з України: Я люблю гратися з ним м’ячем — мені це допомагає.

Даша, 12 років, незалежний характер

Галина з Херсона: Наша улюблениця проситься на руки й починає муркотіти — так заспокоює нас. Під час війни вона стала більш нервовою, також дається взнаки відсутність корму, до якого вона звикла.

Лола, 8 місяців, ніжна й добра

Сергій за Світловодська: Коли я згадую про війну, то гладжу кішку — і тоді забуваю про війну.

Жуля, 9 років, добра, грайлива, активна

Андрій зі Світловодська: Ми виходимо з Жулею на вулицю, граємося з м’ячем — і це відволікає від думок про війну.

Ханні, весела, добра

Аліса каже, що під час війни собачка стала ледачою.

Річі, 4,2 роки

Тимофій зі Світловодська: Річі кумедний, дуже любить дітей, постійно проситься гуляти надвір, а коли приходять гості, починає свій улюблений “концерт”. На жаль, я зараз не вдома, і песик далеко. Але я дуже за ним сумую. Як розповідає мама, під час війни він почав більше спати.

Боніфацій, 1,3 роки, любить спати і їсти, а обійматися — тільки коли в гарному настрої, і те недовго

Єлизавета з Києва: Ми їхали 8 годин у машині. Боня був із нами, лежав на мені, дозволяляв обіймати, хоча сам був переляканий. Потім 2 дні ми ночували не в найкращих умовах, на підлозі. Мене рятувало тільки те, що я мала про кого піклуватися й кого захищати. Зараз усе добре, але попереду ще один переїзд. Хвилююся за нього.

“Нова українська школа”

Титульне фото: Надія з Боярки