Учитель перебуває в школі “скільки треба”: порівняння робочого навантаження вчителів в Україні та в Європі (докладна аналітика)

У липні спільноту освітян cхвилювала гіпотетична ймовірність збільшення “годин на ставку” з 18 до 36: його сприйняли як подвоєння саме “урочних” годин. Утім, уже в самій заяві депутата Сергія Колебошина, яка збурила вчителів, йшлося про те, що до чітко регламентованих 36 годин на тиждень мають входити не лише уроки, а й підготовка до них: “У нас найнижча кількість годин на ставку серед країн Європи для вчителів – 18 годин. Тож обговорюється перехід до 36 годин (це будуть не лише “горлові”, а й підготовка до занять)“.

Пізніше він дав розгорнутий коментар, у якому спростував побоювання освітян щодо подвоєння “урочного” навантаження і пояснив, що озвучений варіант – лише один із тих, які розглядають освітні управлінці в межах стратегії реформування оплати праці вчителів. Таке рішення вочевидь давно назріло, однак перегляду потребують не лише ставки посадових окладів – зміни необхідні й у самій системі обліку робочого часу вчителя.

Попри ухвалення низки законів щодо освіти, питання про робочий тиждень освітян загалом лишається відкритим. Проблема перепрацювань учителя в Україні стоїть надзвичайно гостро, тож у цьому матеріалі “Нова українська школа” намагатиметься дати відповідь на питання про те, як нормативно врегульоване навчальне, виховне, організаційне, методичне навантаження на вчителя, скільки годин на тиждень він або вона мають працювати і в який спосіб здійснюють нарахування платні за відпрацьований час. І головне – що нам варто змінити, аби всі робочі години вчителів оплачувалися, педагоги не перепрацьовували на межі допустимого, а адміністрації школи мали менше простору для зловживань особистим часом вчителів.

РОБОЧИЙ ЧАС УЧИТЕЛЯ В УКРАЇНІ: “НОРМАТИВКА” ТА РЕАЛЬНІСТЬ

Повне педагогічне навантаження вчителя/вчительки на одну тарифну ставку має складати не менше ніж 18 навчальних годин на тиждень. Така норма встановлена підпунктом 1 частини 3 статті 24 Закону України “Про повну загальну середню освіту”:

“Педагогічна діяльність вчителя включає:

1) діяльність у межах його педагогічного навантаження, норма якого на одну тарифну ставку становить 18 навчальних годин на тиждень…”

Це єдина чітко прописана погодинна норма в законі. У тій само статті загалом окреслені види роботи, які освітянин або освітянка мають виконувати за посадовими обов’язками: “Робочий час педагогічного працівника включає час, необхідний для виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором та/або посадовою інструкцією”.

Водночас конкретний перелік посадових обов’язків визначає посадова інструкція, яку затверджує керівник закладу освіти відповідно до вимог законодавства.

Посадові обовʼязки вчителів визначені Професійним стандартом учителів початкової і середньої школи. Приклад типової посадової інструкції, відповідно до стандарту, знаходимо в онлайн-виданні “Практика управління закладом освіти” (№ 3 за березень 2021 року). Втім, посадова інструкція як правило не регламентує робочий час учителя.

У Законі України “Про повну загальну середню освіту” прописано окремі види роботи, за які вчителям встановлюють доплати. “Найпопулярніші” серед них, мабуть, – це

• класне керівництво,
• перевірка письмових робіт,
• завідування майстернями та кабінетами інформатики,
• робота в інклюзивних класах.

Але доплати встановлюють у відсотках від посадового окладу за тарифною сіткою – цю роботу закон не визначає в годинному еквіваленті.

Як бачимо, на зарплату вчителя впливають кількість саме “урочних” годин і доплати (наприклад, класне керівництво чи письмові роботи тощо).

Важливим чинником є категорія, відповідно до якої збільшується оклад, а також наявність різних “регалій” – наукових ступенів, почесних звань тощо.

Отже, розглянувши Закон України “Про загальну середню освіту”, ми досі не знаємо, скільки ж годин на тиждень учитель/учителька має працювати загалом.

У статті 50 Кодексу законів про працю України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Далі, у третьому абзаці пункту 2 статті 51, уточнено: “Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших)”. Про яке саме скорочення тривалості йдеться, не конкретизовано. Можна зробити припущення, що це 36 годин, за аналогією з годинами: “… для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці”. Це б означало чотири семигодинні й один восьмигодинний робочий день на п’ятиденці. Однак прямої вказівки на таку цифру в КЗпП немає.

Пункт 21 розділу V “Робочий час і його використання” Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України, затверджених наказом МОН від 20.12.1993 р. N 455 (з пізнішими змінами), встановлює для працівників п’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними.

Готуючи матеріал, “Нова українська школа” опитала кількох учительок із Дніпра, Кам’янського Дніпропетровської області, Києва й Гостомеля Київської області, які працюють у середній і старшій школах та одну вчительку початкових класів. Більшість респонденток виявили бажання зберегти анонімність. Звісно, таке опитування не можна вважати репрезентативним зрізом. ГО “Смарт освіта” планує провести розширене дослідження, зокрема, з опитування учителів восени 2023 року.

Усі опитані чітко можуть відповісти на питання “Скільки годин потрібно працювати на ставку?”, однак мають на увазі винятково “урочні” 18 годин.

• Дві респондентки зазначили, що, виконуючи обов’язки класного керівника, залишалися в школі “до останньої дитини” зі свого класу, тобто перебували на роботі 7–8 годин щодня.
• Одна зазначила, що робота у дві зміни (змішана форма навчання у зв’язку із тим, що укриття школи не вміщає всіх учнів) займає час із 8 до 19 години майже щодня. Необхідність для вчителів брати по півтори ставки в цьому випадку зумовлена не бажанням заробити більше, а браком кадрів у ЗЗСО.

Загальний відгук про систему розподілу часу такий: учитель перебуває в школі “скільки треба”, готується до уроків, перевіряє роботи, займається з обдарованими учнями-олімпіадниками чи тими, що відстають, заповнює документацію, проводить заходи – “скільки треба”.

Така ситуація, безперечно, може призводити до експлуатації педагогічних працівників і до зловживання їхнім особистим часом – як із боку керівництва, так і з боку батьків (але тут радше йдеться про невироблену культуру поваги до неробочого часу).

Щодо ситуації із незакріпленим законодавчо загальним навантаженням на вчителя ми попросили дати коментар Володимира Божинського, юриста, наукового співробітника аналітичного центру “ОсвітАналітика” Університету Грінченка й постійного автора рубрики “Є питання” на сайті НУШ. Як один зі співавторів Закону України “Про повну загальну середню освіту” він зазначив, що в попередній редакції загальне нормування робочого часу було – його пропонували визначити як кратне 5 і скорочене порівняно із 40 годинами, наприклад, 35 годин. Це дало би змогу чітко розподілити час на 5 робочих днів, адже зрозуміло, що навіть норма в 18 “урочних” годин, кратних 6, – рудимент радянських часів, коли школи працювали на шестиденці. Однак під час обговорення звучали думки про те, що така норма збільшить навантаження на вчителів.

Подібну думку висловила одна з опитаних освітянок Альона Пікож, учителька вищої категорії, старша учителька, викладає хімію та біологію в київському ліцеї “Престиж” (до речі, вчителі природничих наук із якихось причин не мають права на надбавку за перевірку письмових робіт: постанова КМУ від 28 грудня 2021 року № 1391 визначає доплату за перевірку робіт лише для вчителів 1–4 класів, а також учителів математики, мови й літератури, іноземної мови, технічної механіки та креслення 5–11 класів). Освітянка погоджується із думкою, що позаурочний час учителів ніяк не регламентований, часто мають місце перепрацювання, комунікація із батьками й дітьми ввечері, на вихідних тощо. Дехто з молодших фахівців краще проводить кордони між особистим і робочим часом, але це потребує постійних зусиль і нагадувань для дітей, батьків і навіть колег. Водночас за словами освітянки, у відсутності чіткого графіку роботи, який би визначав години перебування в школі, є і плюс – гнучкість. “Учителі – творчі люди, вони можуть перевіряти завдання чи готуватися до занять вдома, зокрема і вночі, а зосередитися у вчительській “між уроками” може бути складно, адже там присутні й інші колеги. Якщо зафіксувати години перебування вчителів на роботі, але не створити умов для того, щоб можна було продуктивно працювати в робочий час, це однаково призведе до шалених перепрацювань, адже відповідальні вчителі будуть закінчувати робочі завдання вдома”. При цьому, за словами вчительки, у ліцеї принаймні регламентують години роботи з обдарованими учнями, яких готують до олімпіад і конкурсів, однак оплата залежить від результату, який показала дитина.

Щодо того, скільки годин потрібно витрачати на інші види праці, точної інформації ні документи, ні учителі надати не можуть.

Використовуючи пропорцію, спробуємо обрахувати бодай, скільки годин на тиждень учитель має витрачати на класне керівництво й перевірку робіт. Для цього використаємо величини посадового окладу, визначеного 18 годинами безпосередньо проведених уроків, і відсоткові значення надбавок за ці види діяльності.

Відповідно до дослідження експертів шведсько-українського проєкту “Підтримка децентралізації в Україні” категорії учителів так розподілені за розрядами тарифної сітки:

Названі розряди тарифної сітки 2023 року відповідають таким сумам посадових окладів (за інформацією видання “Бухгалтерія”):

*Тарифний коефіцієнт показує, у скільки разів ставка певного тарифного розряду більша від першого розряду.

Візьмімо для прикладу учителя без категорії, посадовий оклад якого становить 5 265 гривень. Формально це оплата за місяць саме навчальної роботи – по 18 годин щотижня. Ця категорія зручна для нашого експерименту, адже надбавок за вислугу років, науковий ступінь тощо в молодих спеціалістів швидше за все немає.

У середньому на місяць припадає 4 робочі тижні, тобто загалом це 72 навчальні години. Якщо розділити 5 265 грн на 72 години, отримаємо приблизну “вартість” роботи вчителя на уроці – 73, 13 грн.

Припустимо, що молодий фахівець одразу взяв класне керівництво, тож спробуємо обрахувати, скільки в годинному еквіваленті може складати така надбавка – 25 %. Звісно, виховна й навчальна робота різні за змістом, однак у цьому розрахунку ми намагаємося знайти певну точку відліку для визначення загального робочого часу:

5265 х 0, 25 = 1316,25 грн (сума надбавки за класне керівництво)

5265 грн = 72 год (“урочні” години на тиждень)

1316,25 грн = Х (години класного керівництва на тиждень)

Х = 1316,25 х 72 / 5265 = 18 годин класного керівництва на місяць, тобто в середньому 4,5 години на тиждень.

Аналогічно можна спробувати приблизно обрахувати годинний еквівалент перевірки робіт – скажімо, для надбавки у 20 % від окладу для “мовників”:

5265 х 0, 2 = 1053 грн (сума надбавки за перевірку робіт)

5265 грн = 72 год (“урочні” години на тиждень)

1053 грн = Х (години перевірки робіт на тиждень)

Х = 1053 х 72 / 5265 = 14,4 години перевірки робіт на місяць, тобто в середньому 3,6 години на тиждень.

У такий спосіб ми обрахували приблизну цифру: 18 годин на тиждень учитель веде уроки, 4,5 – керує класом (окремої розмови варта деталізація обов’язків класного керівника), 3,6 – перевіряє зошити, контрольні, самостійні тощо. Разом це 26,1 годин.

Власне, решту часу (але ми точно не знаємо, скільки це – можливо, 10 годин, якщо це 36-годинний тиждень, а, можливо, більше, адже точної цифри немає) освітяни мають присвячувати підготовці до уроків, календарному плануванню, підвищенню кваліфікації, веденню документації, підготовці дітей до конкурсів, влаштуванню різних заходів тощо.

Однак у реальності вся ця робота, особливо на початку й наприкінці року, може займати значно більше часу. Тут необхідний рамковий документ, у якому чітко були би прописані часові нормативи на всі види роботи на тиждень чи місяць – менший проміжок часу, який легше проконтролювати (якщо укласти нормативи на рік і надати закладам широку автономію в цьому питанні, це знову може призвести до зазіхань на особистий час учителів).

Поміркуймо, якими б могли бути такі нормативи.

На нашу думку, доцільно змінити загальну кількість уроків на тиждень на число, кратне 5: абсолютна більшість шкіл в Україні працюють 5, а не 6 робочих днів. Очевидно, що число 18 (“урочні” години на тиждень), кратне 6. Як ми вже згадували вище, це число “перекочувало” в українське законодавство з радянського й уже не є актуальним. Уроків на тиждень, скажімо, може бути 15 чи 20 (друга цифра, на наш погляд, реалістичніша). Необхідно встановити верхню межу “скороченого” робочого тижня для вчителів – наприклад, 36 годин. На класне керівництво можна виділяти по 5 годин на тиждень: у певні дні виховної чи організаційної роботи з класом може не бути, але умовних 20 годин на місяць має вистачити для виконання цих обов’язків.

Якщо ми беремо як обсяг педагогічного навантаження 20 годин, додаємо до них 5 годин на класне керівництво, то 11 лишаються на решту обов’язків. Одразу зазначимо, що такі потенційні зміни в нормативній базі – чудова нагода усунути дискримінацію вчителів природничої галузі, які також перевіряють письмові роботи (контрольні, лабораторні, самостійні), але не отримують за це надбавки. Наприклад, можна диференціювати нормативи: 4 години на тиждень на перевірку письмових робіт для вчителів мовно-літературної галузі, 3 – для математичної, 1 або 2 – для природничої (ще раз наголосимо: це лише гіпотетичні міркування). Залежно від цього решту годин (7, 8, 9 чи 10) можна розподілити на ведення документації, підготовку до уроків, участь у нарадах.

Заходи й курси з підвищення кваліфікації мають відбуватися в робочий час із відривом від занять (заміна), або в робочий час під час канікул (коли вчитель не бере відпустку), або мають бути компенсовані, якщо формалізоване онлайн-навчання (вебінар із сертифікатом) відбувається у вільний час вчителя (у вигляді грошової доплати за відпрацьовані години, адже підвищення кваліфікації – це вимога закону, а не сфера особистого вибору педагога).

Крім того, система оплати праці видається непрозорою. Якщо підготовка до уроків, облік навчальних досягнень і методичний супровід навчального процесу входить у поняття “урок”, це має бути визначено законодавчо, позаяк наразі складається дивне враження, що ці види діяльності просто не оплачують. Але й відмовитися від них учитель не може.

Непрозорість системи обліку часу й оплати праці подекуди може призводити до зловживань із боку директорів шкіл. Це можуть бути вимоги до вчителів виконувати роботу, яка не входить до посадових обов’язків, працювати чи проходити підвищення кваліфікації в неробочий час (адже ми достеменно не знаємо, що таке “робочий час” в абсолютних цифрах і в регламентному еквіваленті). Іноді свавілля може втілюватися в створенні перепон для професійного зростання, а отже, у можливості отримання вчителем надбавок і доплат. Часом директори можуть використовувати вчителів як “адмінресурс” – просити агітувати за кандидатів чи партію, ходити на мітинги тощо (якщо директор пов’язаний із певною політичною силою). Аргументом щодо останнього також можуть бути певні фінансові утиски.

Регламентація робочого часу дала б учителям законний і неспростовний контраргумент щодо перепрацювань і, можливо, стримала б зазіхання керівництва на особистий час освітян: якщо чітко визначено, де межі робочого часу, то за понаднормову роботу треба буде платити.

НАВАНТАЖЕННЯ НА ВЧИТЕЛІВ У СВІТІ: СТАТИСТИЧНІ ДАНІ

Спроби порівняти навантаження на вчителів у різних країнах світу розпочалися не сьогодні. Нижче наводимо порівняльну таблицю даних станом на 2010–2011 рік, яку ми адаптували за матеріалами Key data on education in Europe 2012 (с. 120–121).

У цій системі розрізняють такі види робочого часу вчителів:

• загальний робочий час (на тиждень; окрім часу перебування в школі, включає робочий час, витрачений на підготовку до уроків, перевірку завдань, протягом якого вчитель може перебувати поза школою);
• час перебування в школі (викладання + виконання інших обов’язків безпосередньо на робочому місці);
• час викладання (“урочні”, “горлові” години, час, який учитель проводить з учнями, не включаючи перерви; у таблиці зазначені астрономічні, а не академічні години).

Як бачимо, десять років тому ситуація із навантаженням по Європі дещо відрізняється від тієї, яку маємо в Україні: “урочне” навантаження вчителів “на ставку” коливається від 14 до 30 годин залежно від країни. Водночас у багатьох державах регламентували також і загальний час щотижневої роботи, і час перебування (“доступності”) вчителя в школі – зазвичай це “урочний” час + певна кількість додаткових годин (від 3 до 15).

Системи освіти різних країн намагаються відповідати на виклики сучасності, тож за останнє десятиліття в нормах розподілу часу з’явилися зміни.

Розгляньмо дані, зібрані через десять років після дослідження, представленого вище.

У дослідженні Teachers in Europe Careers, Development and Well-being. Eurydice Report (2021, с. 39–45), яке здійснила Європейська виконавча агенція з освіти й культури Єврокомісії, визнано факт, що робота вчителів складається не лише з викладання, а й із підготовки до уроків, підвищення кваліфікації, консультації учнів, спілкування з батьками, позаурочних занять, адміністрування процесу тощо. І вимоги до вчителів із кожним роком зростають. Посилаючись на дані TALIS 2018 року (Teaching and Learning International Survey – Міжнародне опитування щодо вчителювання і навчання), автори звіту наводять таку інфографіку щодо розподілу навантаження учителів:

Як бачимо, безпосередній процес навчання (уроки) займає близько половини робочого часу вчителів (46,8 %), серед інших активностей:

• планування уроків і підготовка до них – 14,5 % загального робочого часу;
• перевірка робіт – 10, 2 %;
• робота в команді – 5,8 %;
• консультування учнів – 3,9 %;
• підвищення кваліфікації – 2,9 %;
• адміністративна робота – 4,7 %;
• позаурочні заходи – 2,6 %;
• управлінська робота – 2,4 %;
• спілкування з батьками чи опікунами – 2,9 %;
• інше – 3,3 %.

Як зазначено у звіті, у різних країнах Європи є відмінності в розподілі часу на виконання конкретних завдань, із якими стикаються вчителі. Наприклад, у Бельгії (Французьке співтовариство), Естонії, Фінляндії та Туреччині в середньому вчителі витрачають на викладання понад половину свого робочого часу. Натомість учителі на Кіпрі, у Великій Британії (Англія) і Норвегії витрачають лише 40 % свого робочого часу на уроки.

У середньому вчителі в Туреччині також присвячують лише 12 % свого робочого часу плануванню та оцінюванню, а от у Фінляндії ці заходи займають не менше ніж 20 % вчительського часу. І навпаки, вчителі у Франції, на Мальті, у Португалії присвячують майже третину свого робочого часу перевірці робіт учнів.

Як повідомляють у звіті, трудові угоди (контракти) вчителів не завжди відображають різні завдання та відповідний робочий час, необхідний для того, щоб виконувати такі обов’язки.

Зазвичай у договір потрапляють три основні параметри, які описують договірні зобов’язання вчителів: час навчання (“урочний”), час перебування в школі й загальний робочий час.

На інфографіці вище показано, що шість систем освіти (Бельгія (французька, фламандська й німецькомовні спільноти), Ірландія, Італія і Туреччина), як і в Україні, регулюють лише “урочний” час.

Натомість вісім систем не регулюють “урочний” час взагалі, і визначають робочий час вчителів лише за загальним обсягом (Данія, Естонія, Албанія), або часом присутності в школі (Велика Британія (Англія, Уельс і Північна Ірландія)) або їх поєднанням (Латвія та Швеція).

Однак у багатьох системах освіти компоненти навантаження вчителів визначають і з огляду на “урочний”, і загальний робочий час. Це характерно для 16 країн: Чехії, Німеччини, Франції, Хорватії, Литви, Нідерландів, Австрії, Польщі, Румунії, Словенії, Словаччини, Боснії і Герцеговини, Швейцарії, Ліхтенштейну, Північної Македонії і Сербії.

У певних системах робочий час є поєднанням “урочного” й часу перебування вчителя в школі (Болгарія, Кіпр, Мальта та Фінляндія). Нарешті, дев’ять систем визначають робоче навантаження вчителів через усі три компоненти (Греція, Іспанія, Люксембург, Угорщина, Португалія, Велика Британія (Шотландія), Ісландія, Чорногорія і Норвегія).

Відповідно до даних зі звіту Європейської виконавчої агенції з освіти й культури Єврокомісії можемо укласти таблицю розподілу робочого часу європейських учителів базової середньої школи станом на 2021 рік – і порівняти дані з аналогічними за 2011 рік:

Тенденції дуже неоднорідні: у якихось країнах відмовляються від чіткого визначення загальних робочих годин, а в інших – навпаки, вводять таку норму; десь “урочний” час і години присутності в школі збільшені, а десь – сильно зменшені, як, наприклад, у Туреччині й Португалії. Отже, у країнах Європи також немає єдності в цьому питанні.

Найактуальніші дані щодо робочого часу вчителів у світі опублікувала Організація економічного співробітництва та розвитку в дослідженні Education at a Glance 2022. Вони також стосуються 2021 календарного року.

У таблиці представлені години роботи вчителів більшості країн ОЕСР.

Дані цього дослідження підтверджують: далеко не всі країни регламентують загальний час роботи учителя. В Ізраїлі, наприклад, загальний робочий час дорівнює часові перебування в школі, тобто освітянин або освітянка в теорії мають встигати виконувати всі завдання на робочому місці.

У багатьох країнах простежується тенденція до зменшення і “урочних”, і “присутніх” годин на тиждень у середній і старшій ланці шкільної освіти. Імовірно, це пов’язано із тим, що в молодших класах більшість занять веде класний керівник – він же має постійно перебувати з учнями з метою безпеки й виховання, натомість у середній і старшій школі діти значно самостійніші й потребують менш пильного супроводу.

Однак, за даними європейських досліджень, час фактичної роботи вчителів у всьому світі перевищує показники, зафіксовані в нормативці. Це свідчить про перепрацювання.

Наприклад, відповідно до дослідження, яке провів Education Policy Institute у 2016 році, вчителі в Англії працюють довше, ніж у більшості інших країн. За умов роботи “на повну ставку” це в середньому 48,2 години на тиждень. Крім того, близько п’ятої частини вчителів в Англії під час опитування повідомили, що вони працювали 60 годин або більше протягом останнього тижня.

В основному ці перепрацювання – це час, витрачений на оцінювання роботи учнів і виконання інших завдань, включаючи адміністрування. Середній час підготовки до уроку становить 24 хвилин для одного заняття. Для прикладу, у Шанхаї учителі станом на 2016 рік витрачали на підготовку до кожного уроку по 35 хвилин.

НА МЕЖІ “КАРОШІ” (СМЕРТІ ВІД ПЕРЕПРАЦЮВАННЯ) – СКІЛЬКИ ПРАЦЮЮТЬ ВЧИТЕЛІ В ЯПОНІЇ

Разючі цифри фактичної роботи вчителів, наприклад, у Японії: освітяни початкової і середньої школи станом на 2019 рік працювали від 54,4 до 56 годин щотижнево. Цікаво, що й за нормативною базою робочий тиждень японського вчителя ледь не найдовший у світі і складає понад 40 годин.

Редакція “НУШ” узяла коментар у Катерини Мілохіної – фахівчині з японської мови й літератури, яка кілька років викладала в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, а після початку повномасштабної війни переїхала до Японії. Катерина частково переклала і прокоментувала для статті нещодавнє дослідження і інші матеріали, які проливають світло на ситуацію із зайнятістю освітян у країні.

За її словами, згідно зі статтею 32, параграфом 1 Закону про норми праці, роботодавці не можуть вимагати від співробітників працювати більше ніж 40 годин на тиждень (8 годин щодня, і йдеться лише про робочі дні) без урахування перерв. У рекомендаціях Міністерства освіти, культури, спорту, науки й технологій Японії щодо максимальної тривалості робочого часу для вчителів державних шкіл понаднормово допускається 45 годин на місяць (360 годин на рік), але є нюанс. “За особливих обставин” перепрацювання може складати до 100 годин на місяць – і в ці обставини можна “записати” багато різних видів діяльності. Також опитування показує, що багато хто з учителів бере роботу додому. У робочий час педагоги беруть участь у багатьох організаційних моментах на кшталт оперативних нарад до й після (учителі звітують про дітей щодня, сумарно це година мінімум), прибирання в класі, підготовки до клубів/заходів, консультування учнів, призначення чергових, патрулювання шкільних коридорів. А на сам навчальний процес доводиться витрачати час удома.

Водночас за Законом щодо заробітної плати для педагогічного персоналу державних загальноосвітніх шкіл (1971, і закон досі чинний) учителі отримують надбавку в 4 % до базової зарплатні, але не отримують плати за понаднормову працю. Відпустки їм також не оплачують – утім, у цьому питанні з 2019 року є позитивні зрушення.

Опитування щодо фактичних умов праці вчителів у Японії проводили у 2006, 2016 і 2022 фінансових роках. Зокрема, у 2016 році понад 33.4 % вчителів початкових шкіл і майже 57.7 % вчителів середніх шкіл працювали понаднормово 80 і більше годин на місяць.

“Це офіційно визнана “межа ‘кароші’” – смерті від надмірної роботи”, – додає Катерина Мілохіна.

У 2022 році показники покращилися, але не значно, про що спікерка розповіла, посилаючись на статтю авторитетного японського видання “Асахі Шімбун”:

• тривалість робочого дня вчителів початкових та середніх шкіл скоротилася на 30 хвилин порівняно з 2016 роком і становить 10 годин 45 хвилин для початкової школи і 11 годин 1 хвилину для середньої;
• це означає, що 64,5 % вчителів молодших класів і 77,1 % вчителів середніх класів у Японії працюють понаднормово більше, ніж можна за законом (45 годин);
• 14,2 % вчителів початкових класів і 36,6 % вчителів середніх класів усе ще працюють за “межею ‘кароші’”.

Ця сама газета наводить показову історію вчителя фізкультури середньої школи. 41-річний освітянин приїздить до школи о 7:30, перед тим завізши сина до дитсадку. Чоловік працює вчителем фізичної культури вже вісім років, також є класним керівником другого класу (у середній школі це аналог восьмого в Україні), інспектором із “життєвої орієнтації” (щось на кшталт дисциплінарного інспектора) і керує баскетбольним клубом.

“Після ранкової організаційної зустрічі з учнями він іде до учительської. Сьогодні в нього два уроки: третій і п’ятий. Поки немає уроків, вчитель виконує кілька завдань: проводить збори щодо червневого спортивного фестивалю, коментує роботи учнів [учителі фізкультури викладають також базову домедичну допомогу – прим. перекладачки], консультується щодо дітей із навчальними проблемами, патрулює школу.

Під час обідньої перерви він має кілька хвилин, щоб з’їсти свою порцію, а решту часу роздає дітям добавку. Між заняттями та під час великої полуденної перерви він патрулює поверх, де розташовані аудиторії восьмикласників. Багато учнів користується планшетами, і необхідно стежити, щоб вони не користувалися ними для неприпустимих речей.

Після уроків, подивившись, як учні в роздягальні готують прапор свого класу, учитель іде на тренування з баскетболу о 17:00. Воно триває до шостої вечора. Після цього він готує документи для району та проводить нараду з колегами.

Зі школи він виходить близько 21:05. Часу відпочити за день він не мав, а час перебування в школі склав 13 годин 35 хвилин. Коли вчитель залишав школу, в учительській залишалося ще шестеро людей”, – перекладає зміст статті Катерина Мілохіна.

Попри те, що японські школярі показують досить високі результати (наприклад, на PISA-2018 вони п’ятнадцяті за результатом із читання, шості з математики й п’яті з природничих наук), а отже, система освіти є досить ефективною, та в тому, що стосується умов праці вчителя, вона потребує перегляду й реформування.

ДОСВІД УКРАЇНСЬКИХ ОСВІТЯНОК У НІМЕЧЧИНІ: “УРОЧНІ” ГОДИНИ Й РЕГЛАМЕНТАЦІЯ РОБОЧОГО ЧАСУ

Щоби порівняти реальний досвід українських учителів “вдома” й за кордоном, ми також звернулися до освітянок, які живуть у Німеччині і працюють або працювали в закладах середньої освіти в цій країні.

Марія Гомола вже була героїнею одного з наших матеріалів про системи освіти за кордоном. У Дніпрі освітянка, кандидатка філологічних наук, викладала німецьку мову в одному з приватних ЗВО, однак із початком повномасштабної війни виїхала до Німеччини і влаштувалася на роботу в інтеграційний клас з українськими учнями в містечку Фльоха.

За словами Марії, її посаду в початковій школі Friedrich Schiller GS визначили як Lehrerkraft – менеджер дошкільної освіти, за обов’язками щось середнє між українським учителем, який безпосередньо проводить уроки, й асистентом, який надає додаткову підтримку.

Контракт Lehrerkraft вимагає від людини, яка обіймає цю посаду, проводити 25 уроків на тиждень (по п’ять щодня) і 2 години присвячувати спілкуванню з батьками. Решта годин в угоді не регламентована. Учителі, як і в Україні, мають готуватися до уроків, готувати й перевіряти заплановані письмові, зокрема контрольні роботи, вести документацію. Документи виносити зі школи суворо заборонено, тож робота зі звітністю можлива лише на робочому місці. Попрацювати із нею на перервах виходить не завжди, адже на котрійсь із них потрібно вийти з дітьми надвір, на іншій – влаштувати перекус.

Робочий день для вчителя починається о 7:30, адже уроки стартують о 7:55, а до них ще треба встигнути підготуватися. Крім того, потрібно зустріти дітей біля входу. Раз-два на тиждень о 7:30 для вчителів проводять короткі планірки (10–15 хвилин).

О 12:30 уроки вже закінчуються, і дітей передають батькам або окремим вихователям з організації (яка аналогічна українським групам продовженого дня). Як зазначає Марія Гомола, близько 13:30 дирекорат замикають, а до 14:00 учителі покидають школу. Отже, формально робочий день “на місці” триває 6–6,5 годин.

Тричі на рік у школі відбуваються великі педагогічні наради (початок о 13:30–14:00, тривалість близько 2 годин). Крім того, учителі у вихідні дні беруть участь у проведенні ярмарків до Великодня і Різдва (принаймні в одному потрібно взяти участь), у декоруванні школи до початку навчального року, супроводжують дітей на екскурсії, наприклад, у театр до сусіднього міста.

Під час канікул, якщо вчитель не бере відпустку, він готується до наступних уроків. Німецькі вчителі двічі на рік заповнюють табелі успішності учнівства (оцінки й кількість пропусків), наприкінці року підсумовують досягнення дітей (письмово у вільній формі). Свідоцтво видає школа, воно завірене підписом директора і шкільною печаткою, тож його потрібно підготувати завчасно, як мінімум за тиждень (цей вид діяльності Марія не виконувала, адже її учні навчалися без оцінок).

Таку роботу в Німеччині оплачують за 10 тарифним розрядом.

Також своїм досвідом від роботи в німецькій системі освіти поділилася Юлія Смаль – письменниця, учителька й кандидатка хімічних наук родом із Луцька. Її колонку про враження від середньої освіти в Німеччині ми публікували раніше.

Юлія мешкає в містечку Weiden in der Oberpfalz у Німеччині. Останній рік вона читала низку предметів (природознавство, політику, математику, німецьку як іноземну) в інтеграційному класі для українських дітей, а також німецьку як іноземну й загальну математику для інших учнів середньої школи. З вересня Юлія Смаль заступає на посаду Fachlehrkraft (фаховий педагогічний персонал) на інтеграційному відділенні Berufschule (аналог професійного училища в Україні) на повну ставку. Така робота передбачає 36 годин на тиждень: це власне уроки (зазвичай ідеться про 25 годин), кілька годин спілкування з батьками, класне керівництво, перевірка робіт, педагогічні наради й конференції.

Більша частина навантаження, за словами освітянки, припадає саме на уроки: їх у вчителя може бути по 6 (включаючи який-небудь факультатив) щоденно. Учителі можуть виконувати певну роботу, наприклад перевірку контрольних, удома – тоді вони мають відзначати початок і кінець такої діяльності в спеціальному мобільному додатку. “Перепрацювання”, накопичені в цій системі, можна конвертувати у “відгули”, у такий спосіб накопичуючи додаткові дні до відпустки, скажімо, під час учнівських канікул.

Однак у Баварії, як зазначає Юлія, мало хто з учителів погоджується працювати на повну ставку – попри більш ніж привабливу зарплату, це занадто велике навантаження. Крім того, поріг входження в професію дуже високий: навіть людина із вищою освітою, здобутою в Німеччині, найімовірніше, муситиме відучитися чотири семестри додатково, скласти іспит для отримання вчительської ліцензії і пройти дворічну педагогічну інтернатуру (рефендаріат). Від тих, хто навчався в Баварії, вимагають лише іспитів і проходження інтернатури. Після цього “державного” учителя можуть спрямувати на роботу, куди вважатиме за потрібне міністерство освіти. Далеко не всіх молодих людей можуть спокусити такі випробування, незважаючи на перспективу звільнення від податків і високу зарплату, порівнювану із доходами в ІТ-секторі на піку кар’єри.

В інтеграційному класі вчителі працюють удвох: поки один викладає, інший може, наприклад, зайнятися документацією, підготовкою до наступних занять чи контролем поведінки учнів. Це, звісно, суттєво полегшує роботу. Крім того, Юлія зізнається, що їй імпонує наявність достойної матеріальної бази, якою в школах ніхто не забороняє користуватися, адже техніка й методичні матеріали придбані для навчання, а не для прикрашання класів. Плюсом також є те, що вчитель не виступає матеріально відповідальною особою. “У школі в Україні я була матеріально відповідальною за кабінет хімії. Вела журнал, писала звіти – звітувала навіть про наявність таблиці Менделєєва. Тут це не входить до моїх обов’язків”, – розповідає освітянка.

Юлія Смаль наголошує: у будь-якої системи освіти є переваги й недоліки, зокрема й в аспекті розподілу робочого часу. Часто комфорт умов праці залежить від того, як організований процес у конкретному закладі освіти.

Пандемія COVID-19 змусила вчителів опановувати нові технології, щоб реалізувати навчання в дистанційному форматі. Звісно, це збільшило навантаження в частині підвищення кваліфікації. З іншого боку, така “прокачка” дозволила системі освіти впровадити певні рішення для скорочення бюрократичної роботи й урахування робочого часу вчителів поза школою.

Безумовно, система обрахування робочих годин учителів в Україні потребує перегляду. Але перш ніж ухвалювати певні рішення, слід зважити такі аспекти:

• який обсяг “урочних” годин буде посильним для освітян, зокрема, в умовах постійного стресу, пов’язаного із війною;
• чи потрібно регламентувати час перебування учителя в школі;
• як обрахувати час перепрацювань і роботи вдома, щоб, з одного боку, подбати про інтереси вчителів, а з іншого – запобігти можливим зловживанням;
• як обрахувати годинний еквівалент усіх аспектів робочої діяльності вчителя – і який повний робочий час на тиждень встановити у зв’язку із цим.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Титульне зображення: автор – Joan Wong, chronicle.com

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.