“України немає, а любити треба росію”: як країна-агресорка перевиховує наших учнів в окупації через підручники

Виявляється, Володимир Вернадський та Микола Амосов – це російські вчені, москва – традиційний центр “русского государства”, а України як самостійної держави взагалі немає, бо ще за часів козацтва українці добровільно приєдналися до великого російського народу 🫠

Такими маніпулятивними й неправдивими тезами пронизані всі російські підручники, з якими рф приходить на окуповані території України. Немає значення, чи йдеться про території, які росія загарбала з 2014 року, чи ті, які окупувала у 2022.

Ідеологія лишається незмінною – росія використовує освітню систему для пропаганди, поширення російських наративів та перевиховання українських дітей на громадян рф із російською ідентичністю. Спікер “парламенту” окупованого Криму Володимир Константинов навіть заявляв, що завдяки російським підручникам за 10 років з’явиться інше покоління (маючи на увазі ефективність поширення російської пропаганди через освіту).

“Нова українська школа” запитала про шкідливий зміст російських підручників Валентину Потапову, керівницю напряму національної адвокації ГО ЦГП “Альменда“, яка вивчає систему шкільної освіти на окупованих територіях із 2014 року. А також Ярославу Мозгову, менеджерку освітніх проєктів, яка проаналізувала зміст освітніх програм та підручників на Донеччині та на досвіді власної родини побачила, як окупантські програми впливають на свідомість дітей.

У новому матеріалі читайте:

• які наративи найчастіше трапляються в російських підручниках;
• які маніпуляції використовує росія для психологічного впливу на учнів;
• як змінилися російські тези про історію України за останні 10 років;
• чому діти після російських підручників сумніваються в існуванні України;
• що каже міжнародне законодавство щодо освітньої політики росії в Україні.

З ЯКИМИ ПІДРУЧНИКАМИ ОКУПАНТИ ПРИХОДИЛИ НА ХАРКІВЩИНУ

Які меседжі закладає росія у свої підручники, які слова та твердження використовує, аби переконувати українських школярів, що вони – частина російського народу – докладно аналізує ще з 2014 року ГО ЦГП “Альменда”. Нещодавно організація підготувала свіжий звіт про зміст та ідеологію 23 одиниць підручників, які прокуратура вилучила на деокупованих територіях Харківщини. На щастя, харківські школярі не вчилися за ними, адже ЗСУ звільнили території області на початку вересня 2022 року.

Валентина Потапова розповіла, що “харківські” підручники аналізували разом із педагогами, юристами, правозахисниками та представниками Офісу Генерального прокурора. Особливу увагу експерти звернули на підручники з літератури, географії, суспільствознавства, всесвітньої історії та історії росії.

“Як свідчать наші попередні моніторинги підручників, саме в цих предметах є найбільше проросійських тез та пропаганди. Вони є навіть у підручниках для початкової школи.

Коли ми аналізували абетку, вилучену на Харківщині, мене вразила фраза на її сторінках – “Жить – родине служить”. Тобто дітей відразу вчать служити росії,

– ділиться враженнями Валентина. – Це один з основних наративів, який присутній майже в усіх підручниках і має суттєвий вплив на формування світогляду дітей”.

Підручники для початкової школи вчать дітей до готовності боронити росію. Джерело: almenda.org

Крім служіння батьківщині-росії, експерти виокремили в “харківських” підручниках ще й такі пропагандистські ідеї:

• російський етнос та його культура – це об’єднуючі складники багатонаціональної російської нації;
• твоя країна – це рф, а твій народ – російський;
• українські діячі насправді не українські, це постаті російської історії та культури;
• “русский язык” – єдиний великий інструмент міжнаціонального спілкування;
• порушення єдності багатонаціонального народу рф загрожує її територіальній цілісності;
• бути патріотом рф – надважливо;
• екстремізм, тероризм і фашизм – це загроза для росії та світу.

Ці наративи спрямовані на “перевиховання” українських школярів, начебто вони є росіянами з російсько-громадянським типом мислення (коли позиція влади – правильна, а інші думки, які суперечать владним, не можна висловлювати вголос).

Поширені в підручниках наративи експерти об’єднали в чотири групи. Фактично це чотири ключові ідеї, які поширені в різних підручниках і які якраз сприяють перевихованню українських учнів.

1. Формування загальноросійської ідентичності. За словами Валентини Потапової, зміст підручників сприяє тому, що дитина, яка залишається в окупації, перестає відчувати зв’язок зі своєю батьківщиною (Україною) і починає розуміти, що її нова батьківщина – росія.

Експертка додає, що в підручниках не вживаються попередні назви рф – московія, російська імперія тощо, а є лише росія та російський народ. У деяких підручниках навіть є параграфи, які розповідають, що таке російський народ, і в яких не згадується те, що в росії мешкають і інші національності.

2. Мілітаризація та героїзація війни. “Майже вся шкільна література пронизана темою війни. Я сподівалася, що в підручниках із літератури буде щось про духовність. Але ні, вони теж про війну. Є розділи, які так і називаються – “література про війну”. Навіть у підручниках із географії, які начебто мали б бути ідеологічно нейтральними, є багато розповідей про те, як росія приєднувала до своєї території інші землі. Тобто ці підручники теж насичені темою війни”, – описує Валентина Потапова.

Підручники географії наголошують на важливості Москви у світовій історії. Джерело: almenda.org

3. Формування позитивного ставлення до влади, яка вважається чимось великим і таким, що не можна критикувати.

4. Україна відсутня як суб’єкт – з підручників історії зникла держава Київська Русь, а замість неї з’явилося “Древнерусское государство”, також зникла Гетьманщина-Україна, її замінило Військо Запорізьке. Замість українського народу згадується українське населення або малороси, а українські діячі культури розглядаються такими, що належать до російського культурного контексту.

Підручники з російської мови, літератури та історії – ключові для поширення міфів про Україну. Джерело: almenda.org

Підручники з російської мови, літератури та історії – ключові для поширення міфів про Україну. Джерело: almenda.org

“Коли я порівнювала підручники з російської історії, які видавалися у 2012 і 2022 роках, то помітила кілька відмінностей. В інтерпретації російських істориків у 2012 році розповідалося про Богдана Хмельницького, який передав Україну Москві, а в підручниках 2022 року вже йшлося про приєднання Війська Запорізького. Якщо в підручниках за 2012 рік це було рішення українського народу, то в підручниках за 2022 рік це було рішення українського населення, тобто наративи за останні 10 років змінилися. І вони спрямовані на формування в учнів думки, що України не існує, а це ніби якесь штучне утворення, на території якого велися сутички між великою росією і “колективним” Заходом”, – пояснювала Валентина Потапова.

ЯК РОСІЙСЬКІ АВТОРИ МАНІПУЛЮЮТЬ УЧНЯМИ ЧЕРЕЗ ПІДРУЧНИКИ

Коли експерти “Альменди” з колегами вивчали зміст “харківських” підручників, то звернули увагу на те, які інструменти маніпуляції використовують їхні автори. Ці методи психологічно впливають на дітей, які вчаться на тимчасово окупованих територіях, і ненав’язливо переконують учнів у тих ідеях та поглядах, які вигідні росії.

У російських підручниках на Харківщини знайшли такі психологічні маніпуляції:

• інформування – а насправді викривлена подача інформації, наприклад, підручники з літератури розповідають лише про російських письменників, про українських – жодного слова;
• міфологізація – поширюються міфи, що “росія – велика держава”, “русский язык великий и могучий”, “росія завжди перемагає у війнах”, “росія – миротвориця та захисниця народів”, “Севастополь – город русской славы” тощо;
• промивання мізків – дітей переконують в істинності нових ідей через зміну ідейно-концептуальної системи її свідомості. Зокрема, у молоді формуються “власні переконання”, що порятунок для держави – це сильна влада, а не демократія;
• зараження та наслідування – сприяє засвоєнню зразків чужої поведінки та підсилюється механізмами колективної емоційної взаємодії, приміром, у підручниках з історії пишуть: “На борьбу с врагом на ряду с мужчинами призывного возраста поднялись женщины, старики, несовершеннолетние. Они не только обеспечивали работу тыла, но и сражались на фронте”;
• клеймування – цей метод передбачає, що певні події, явища чи люди набувають властивостей, ознак і характеристик без додаткової аргументації, тобто як аксіома, яка не потребує доведення;
• ефект присутності – такий метод імітує реальність і спонукає вірити в неї, навіть якщо це відверта брехня. Для цього в підручниках є чимало проєктних завдань, наприклад, “соберите информацию о борьбе народов СССР с фашизмом, используя по возможности архивные фотографии, кинохронику, воспоминания ветеранов войны, живущих у вашей местности. На основе собранного вами материала подготовьте совместно с учителем классный час на тему “Они освобождали Родину…”;
• переписування історії – цей метод передбачає викривлення правдивої інформації через приховано неправдиву, коли складно зрозуміти, як саме відбувається фальсифікація;
• переконання – змушує визнати істинність цінностей, норм та зразків поведінки, які поширюються через різні засоби пропаганди, наприклад, що “… Война, которую вы ведете, есть война освободительная, война справедливая. Пусть вдохновляет вас в этой войне мужественный образ наших великих предков – Александра Невского, Дмитрия Донского, Кузьмы Минина, Дмитрия Пожарского, Александра Суворова, Михаила Кутузова! Пусть осенит вас победоносное знамя великого Ленина!”

“Коли все це читає дитина, яка живе в інформаційному вакуумі, яка не має зв’язків з Україною і розуміння, що ж відбувається насправді, то з неї легко формується людина, у якої є російська ідентичність і яка має служити “родине” зі зброєю в руках”, – підсумовує Валентина Потапова.

ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ СТАВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДО УКРАЇНИ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ

Як це – жити в окупації й відвідувати школу, де вчителі працюють за російськими програмами та підручниками, добре знає Ярослава Мозгова. Її молодша сестра із 2016 до 2022 року відвідувала школу в Горлівці на Донеччині (батьки та сестра Ярослави не змогли виїхати з тимчасово окупованої території через певні життєві обставини).

“Моя сестра якраз належить до тих дітей, які вчилися за російськими програмами, хоча моя родина – абсолютно проукраїнська. Сестра пішла до школи у 2016 році. Попри те, що вона не чула вдома жодних проросійських наративів, часом вона приходила зі школи й запитувала, чи справді ми – росіяни, бо їм так казали в школі, – розповіла Ярослава.

У нас вдома висіла її фотографія у вишиванці, ще з фотосесії в дитсадку. Коли до сестри приходили друзі, мені здається, вони не розуміли, що це за дивне вбрання. А коли діти постаршали, моя сестра почула, що мама називає путіна поганим словом, а їх у школі вчать, що путін хороший і всіх захищає. Сестра прийшла додому і плакала, бо вчителька говорить, що путін нас оберігає, а вдома чує інше. Для дитини це був справді стрес”.

Зараз дівчинка відвідує школу на вільній території України. За спостереженнями Ярослави, сестра досить легко повернулася в український освітній простір, оскільки її підтримувала родина. Тож для дітей, які так само мають підтримку рідних, інтеграція в українську школу не буде проблемою, вважає вона.

Аналогічно, прогнозує експертка, не має бути труднощів із невизначеними родинами, адже їх простіше схилити на українську сторону, якщо знайти правильні аргументи.

Зовсім інша історія буде з поверненням дітей, які виховувалися в родинах, що агресивно налаштовані проти України, або в яких є загиблі рідні, які воювали на боці росії. “Це дуже слизька історія, ми не можемо вдавати, що 9 років там нічого не відбувалося, це не коректний підхід. З іншого боку, ми не можемо зробити всіх мешканців Луганщини, Донеччини й Криму жертвами обставин, хоча частина з них дійсно є ними”, – розмірковує Ярослава.

ЯКИМ ЗМІСТОМ “НАЧИНЕНІ” ПІДРУЧНИКИ В ДНР

Щоб знайти шляхи ефективної комунікації із родинами в окупації, нам треба ретельно досліджувати, на які саме наративи росії вони реагували, як за цей час змінилася свідомість дорослих та дітей. А також вивчати зміст російських освітніх програм, які є одним із джерел поширення російської пропаганди.

Ярослава Мозгова якраз проаналізувала російські програми та підручники, за якими вчаться школярі на тимчасово окупованих територіях Донеччини із 2014 року. Результати свого моніторингу вона виклала в проєкті відновлення національної освіти на деокупованих територіях, який готувала під час навчання в Київській школі державного управління ім. С. Нижнього.

“Коли я почала досліджувати освітній стандарт та предмети, формулювання і мету навчальних курсів, у мене було здивування, роздратування і захоплення, наскільки грамотно і прицільно росія працює над тим, щоб виховувати в наших людях російську ідентичність.

І наскільки грамотно вони включають дітей у російський ідентичний та культурний простір, – вела далі Ярослава. – Мені здається, це треба вивчати, і коли відбудеться деокупація, нам треба діяти так само, але для формування української ідентичності”.

Відвідування школи – основна вимога окупаційної влади. Джерело: helsinki.org.ua

Росіяни вважають, що в дітей має виховуватися: “идентичность гражданина Донецкой Народной Республики, патриотизм, уважение к своему народу, чувство ответственности перед Родиной, гордости за свой край, свою Родину, прошлое и настоящее многонационального народа России и Донецкой Народной Республики, уважение государственных символов (герб, флаг, гимн)” (цитата з освітнього стандарту ДНР, який знайшла у відкритих джерелах Ярослава Мозгова).

Для підтримки цих ідей у шкільній програмі з’явилися нові обов’язкові предмети:

• уроки громадянськості Донбасу для 1–11 класів – школярів виховують патріотами так званої “Донецької народної республіки”, розповідають про Донбас як частину “русского мира”;
• початкова військова й медико-санітарна підготовка для 10–11 класів – старшокласники проходять вогневу і стройову підготовку, вивчають основи цивільної оборони. Також на цих заняттях підліткам розповідають про діяльність так званих “збройних сил ДНР”, замовчуючи участь громадян рф у їхньому командному та особовому складі.

Крім цього, у середній школі діти вивчають курс “Історія рідного краю”, де описується історія Донеччини від революцій на початку XX століття до теперішніх часів, коли начебто в росії почав розвиватися рух спротиву фашистам, терористам тощо.

А в старшій школі “Історія батьківщини” розповідає про історію росії, частиною якої є історія Донецької області. Тобто діти вивчають історію росії як історію своєї батьківщини.

“Українська мова, до речі, вивчалася на Донеччині до 2020 року, але як мова народів Донбасу (у 2020 році влада ДНР вирішила, що єдина державна мова Донеччини – російська). Тобто виходить, що є якась територіальна цілісність Донбасу із багатьма народами, один із яких – українці. Й українську мову пропонувалося вивчати як мову національних меншин. Зараз її не вивчають на Донеччині взагалі.

Це ніби зрозуміло з погляду росії, але якщо дитина з першого до дев’ятого класу (стільки триває окупація) сприймає росію як батьківщину, вчить лише її історію, культуру та мову, то так вона й буде вважати”, – переконана Ярослава Мозгова.

Крім шкільної системи, росія використовує для просування своїх наративів позашкілля:

• відбуваються регулярні виїзди дітей до таборів у Сочі, Геленджик та інші курорти рф. “Це робиться для того, щоб розмивати межі між своїми й чужими. І якщо говорити про сучасних підлітків окупованих територій, то вони на території росії бували більше разів, ніж на території України”, – зазначає Ярослава;
• наші діти беруть участь у російських національних конкурсах знавців слова, знавців математики, тобто діти залучені у всеросійський простір із можливістю без іспитів вступати до університетів рф;
• позашкільні програми спрямовані на вивчення російської культури (пісень, танців), через що діти, які провчилися на Донеччині всі 9 років окупації, не вивчали взагалі українську культуру.

У 2014 році на Донеччині проходили змагання “Будущий воин” для школярів із Донецька, Макіївки, Горлівки, Іловайська та Жданівки. Джерело: helsinki.org.ua

“Найскладніша частина позашкілля – це мілітаризовані гуртки. Я знайшла світлини змагань “Будущий воин”, до регулярної участі в яких залучали дітей із ДНР у віці 14–18 років. А у 2022 році ці хлопці, які у 2018 радісно брали участь у змаганнях, із майбутніх воїнів, швидше за все, стали справжніми військовими, – прогнозує Ярослава.

Це насправді дуже страшно, бо ці майбутні воїни, які в підлітковому віці виховувалися на ідеї, що мають служити росії, померти за свій рідний край, такими героями й стають. До того ж захисників Донбасу, як називає цих воїнів окупована влада, роблять героями для школярів. Я натрапляла на світлину, де в класі висять портрети Гіві, Мотороли та інших персонажів”.

В “Альменді” нагадують, що така російська освітня політика порушує низку норм міжнародного гуманітарного права, зокрема:

• принцип status quo ante bellum – це обов’язок держави-окупанта зберегти та підтримувати, наскільки це можливо, правовий статус та умови суспільного життя, що були на відповідній території до її окупації;
• принцип “належної освіти”;
• права дітей на збереження їхньої ідентичності та культурної самобутності;
• вимогу заборони пропаганди війни;
• права батьків на забезпечення освіти своїх дітей відповідно до власних світоглядних переконань.

На жаль, росія не зважає на те, що порушує низку законів, витісняючи на окупованих територіях усе українське зі шкільної освіти й плекаючи в наших дітях патріотизм до держави-агресора, країни окупанта.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: ГО ЦГП “Альменда“