Теми статті: вчителям, директорам, освітнім управлінцям, профорієнтація, профтехосвіта
4 Вересня 2024
1 307
0
В Україні лише 20 % випускників вступають до закладів професійної освіти. Тоді як у багатьох країнах ЄС цей показник становить 60–70 %. Наприклад, у 2023 році на бакалаврат в українські заклади вищої освіти вступили 267 тисяч осіб, а до закладів професійної освіти – усього 99,8 тисячі.
“До повномасштабного вторгнення більш як 50 % офіційно зареєстрованих безробітних мали вищу освіту. Натомість 55 % компаній уже зараз відчувають брак робітничих кадрів. Найбільший запит – на працівників у сфері будівництва, транспорту, металургії, машинобудування, промисловості. Цих фахівців якраз готує система професійної освіти. Тому дуже важливо демонструвати молоді переваги професійної освіти та відкривати світ різних професій. Профтехи мають стати місцями, де здобувати високооплачувані професії стане престижно”, – вважає Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту “DECIDE”, який, серед іншого, займається популяризацією профтехосвіти.
Зокрема, і про популяризацію профтехосвіти говорили під час форуму “Партнерство освіти, бізнесу та влади заради відновлення та розвитку України: місія (не)здійсненна?”, який відбувся у Львові.
Ми підготували конспект із заходу – зібрали найцікавіше. Тож у цьому матеріалі читайте:
Далі – пряма мова спікерів форуму.
Є декілька чинників, які зокрема, впливають на вибір дитини НЕ на користь профтехосвіти. І ми з ними працюємо. Наприклад:
Тому зараз ми вкладаємо в осучаснення закладів профтехосвіти – цьогоріч держава виділяє 549 мільйонів гривень на оновлення майстерень. Ми віримо, що майстерні та обладнання – це найважливіша інвестиція, яку ми можемо зробити.
Також є проєкти, які ми втілюємо разом із міжнародними партнерами, – проводимо термомодернізацію, встановлюємо сонячні панелі, або закуповуємо сільськогосподарське обладнання. Це довгий шлях, але я сподіваюся, що ми продовжуватимемо робити це щороку, для того, аби інфраструктура стала відповідною, обладнання – сучасним, а заклади освіти виглядали якісно і ставали популярними.
У нас стажування, навіть в університеті, сприймається як рудимент, як якась радянщина, мовляв, щось треба відпрацювати. Але стажування мають стати загальною практикою. Дуже важливо зрозуміти, як виглядає робоче місце, де ви плануєте працювати, чим воно відрізняється від навчального кабінету й таке інше.
Середня школа вже зараз може надавати можливості для профорієнтації – змінювати закони не потрібно. Як-от у Швейцарії раз на тиждень є урок із профорієнтації – там вчать, як написати вдале резюме, пояснюють, що і як варто вказувати. Цікаво, що, наприклад, у Швейцарії не варто писати, що пунктуальність – це сильна риса, бо насправді вона мусить бути у всіх. Натомість ідейність може бути сильною стороною.
Ми маємо результати великого дослідження PISA. Зокрема, з них можемо зробити висновки й про втрати в освіті. Так, більшість дітей може порахувати площу кола, але не може порахувати площу піци для того, щоби підібрати коробку, хоча знання для цих двох завдань потрібні ті самі. Тобто академічну задачу вони розв’яжуть, а використати ці самі знання на практиці не зможуть.
І це також про зміни, які варто провести в частині профорієнтації. Коли діти відвідуватимуть підприємства й розроблятимуть практичні проєкти, то й самі будуть прагнути до знань, шукатимуть інформацію і заглядатимуть у підручник. Одна справа – вивчити, що таке площа та об’єм, інша – скільки потрібно фарби для ремонту в класі. Практичні знання наближають до профорієнтації.
Взаємодіяти з підприємствами в різних галузях варто ще зі школи. Щоби в період, коли дитині треба буде обирати, вона вже приблизно знала про галузь, яка її цікавить. Наприклад, у школі, де навчається мій молодший син, кожному й кожній із батьків запропонували скласти графік і раз на тиждень розповідати й показувати, що та як вони роблять на роботі. Це простий мінімум знайомства дітей із професіями, на який не треба коштів і який є дуже щирим.
В Україні багато різних ініціатив упродовж багатьох років працюють над розбудовою партнерства. Але охоплені далеко не всі інституції, які мають бути залучені до процесу.
Наприклад, коли ми вивчали український досвід, то зʼясували, що здебільшого профтех співпрацює з бізнесом, наприклад, бізнес закуповує нове обладнання. А громада співпрацює з підприємством. Тобто зазвичай є співпраця двох інституцій, але разом усі інституції не співпрацюють. Та річ у тому, що в усіх розвинених країнах, де профтех у пріоритеті, система працює саме так – усі працюють у звʼязці.
Загалом ідея розвивати партнерство зʼявилася, коли ми були з офіційною делегацією у Швейцарії. Саме там ми зрозуміли, що професійна освіта – це не справа рук лише освітян. У Швейцарії до цього залучене все суспільство – щоби діти визначалися з майбутнього професією ще в школі.
Це так званий суспільний договір. Адже підприємства надають можливості для стажування, для відвідування екскурсій, їхні представники приходять у заклади освіти, пояснюють особливості кожної професії. Також працює інститут кар’єрного радника. Вони допомагають дітям визначитися, ким би вони хотіли бути, як обрати професію, де знайти можливості, як правильно дослідити саме ту професію, у якій вони хочуть розвиватися.
Я бачила, як 13-річні діти пишуть по 700 заявок, щоб їх узяли на стажування на одне з підприємств, наприклад, фармацевтичної галузі. Мабуть, у будь-якій іншій країні це складно собі уявити.
Усьому процесу сприяє влада на різних рівнях. Це і влада в територіальних громадах, говорячи мовою української системи. Це і влада на рівні кантонів, тобто областей в Україні.
Часто на передовицях у пресі Швейцарії можна зустріти огляд можливостей стажувань. Навіть по телебаченню говорять про те, які компанії запрошують на стажування дітей, де відбуваються дні відкритих дверей тощо.
Чому розвивати профтех хочуть усі – від молодшої школи до бізнесу? Тому що переконані, що економіка має працювати. Це основне, чим займається Уряд, навіть політика не є такою важливою. Усі зацікавлені, щоб діти працювали на підприємствах, не виїжджали за межі Швейцарії.
Власне, Швейцарія робить усе для того, щоб їхні діти ставали самостійними рано. І ця система працює в них десятками років. Це не з’явилося вчора. Я не думаю, що цю систему можна просто взяти й впровадити в чистому вигляді в Україні. Мабуть, це й не треба робити, тому що в нас є свої традиції, свій досвід у сфері освіти.
Але є корисні елементи, які ми можемо взяти собі на озброєння, розвивати, культивувати. Це співпраця, партнерство, які можна розбудувати. Ми в DECIDE вважаємо, що без професійної освіти, без цілеспрямованої комплексної роботи всього суспільства над тим, щоб у нас були професіонали, буде вкрай складно відбудувати Україну руками українців.
Перше, що потрібно зробити для популяризації профтехосвіти – зруйнувати стереотип. Класична профорієнтація – прийти в школу і спробувати щось розповісти. Але чи це працює? Особливо коли в школі тобі говорять: “Якщо не будеш вчитися – підеш у ПТУ”. А тут до тебе приходить ПТУ й каже: “Ходи до нас!”. Звісно, учням стає страшно. Тому треба визнати, що це малоефективно.
Ще більш неефективно – розповідати дітям у випускних класах, що профтех хороший. У 9 й 11 класах діти здебільшого вже визначилися, хто залишається в 10 класі, а хто йде десь-інде. Тому ми ставимо перед собою мету – дати молоді вибір. Й ось як ми це робимо.
І це не про показовий майстер-клас – ми даємо учнівству можливість побути в профтесі скільки потрібно і спробувати кожну професію, яка їм буде цікава. Наприклад, дівчата тестують професію зварника. Хлопці часто пробують професію автомеханіка чи будівельну сферу, їм цікаво посидіти в автомобільному крані. І ми даємо таку можливість.
Ми не робимо це лише для того, щоб ці здобувачі освіти прийшли до нас. Ми працюємо на систему – щоби вони обрали профтехосвіту.
Пояснюємо, що профтехосвіта – це не крайня межа, це – старт. Закінчивши заклад профтехосвіти, у тебе є можливість здобувати вищу освіту. Водночас зʼявляється розуміння цінності освіти, розуміння, що тобі потрібно в майбутньому.
Наше основне завдання – виховати та розвинути молоде покоління. Якщо вони оберуть профтехосвіту – добре. Якщо здобуватимуть вищу – це теж супер. Але ми вкладаємося в їхній розвиток та даємо їм вибір.
Аби промисловість отримала ті кадри, які насправді потрібні для відбудови України, – інженерів, технарів, операторів верстатів – ми маємо відновити розірвані зв’язки між елементами, які приводять людей у ці професії. І ланцюг починається зі школи, а не з профтеху.
Наприклад, ми переконані, що шлях оператора верстатів із числовим програмним керуванням (ЧПК) починається зі школи – з дитини, яка любить фізику, інформатику. А шлях кваліфікованих робітників починається з кабінетів праці. А це чи не найбільш закинута частина шкільної освіти.
На сьогодні ми облаштували п’ять сучасних кабінетів праці в п’яти школах і плануємо продовжувати. Ми обирали ті школи, які стануть гімназіями, та ті, де є фаховий вчитель трудового навчання.
І далі вибудовували партнерство:
Важливо, що під час усього навчання і змагань за кожною школою закріплений викладач кафедри електроприводу, який розповідає дітям про навчання в Дніпровській політехніці – це наш партнер. Нині на кафедрі електроприводу конкурс вищий, ніж на міжнародних відносинах. І це результат наполегливої праці. Бо коли викладачі політехніки закінчують читати лекції, перевдягаються у футболки і йдуть у школи.
Сенс у тому, що якщо ми на рівні школи формуємо в дитини відразу до робітничих професій, то профтех стане вибором із безнадії. І якщо туди приходять люди з безнадії, то й на виході ми отримаємо людей із безнадією.
Але правда в тому, що коли в мене в Дніпрі зламалася система опалення, то майстер приїхав за два тижні – у той час, коли йому було зручно. І люди цього фаху заробляють добре. Тому нам треба сформувати правильний освітній маршрут – від сучасного кабінету праці через профтех із сучасними лабораторіями – до роботодавця, який отримує навчену людину, яка свідомо обрала професію.
Ми вважаємо, що інвестиції в шкільну освіту – це соціальна відповідальність бізнесу. Уся наша продукція, яку ми експортуємо в понад 80 країн світу, виробляється в Дніпропетровській області. 9 тисяч наших співробітників працюють у трьох містах. І нам постійно потрібні люди.
Ще 7 років тому ми розуміли, що увага до інженерних та робітничих професій спадає. Є популярні класні айтівці, баристи, працівники ресторанів, але наші спеціальності не дуже популярні. Тому ми разом із міською радою почали системний проєкт перебудови шкільної освіти, щоб залучати більше дітей у технічні професії.
Після вкладу в кабінети праці ми почали вкладати в профтехи. Бо школи-тисячники в Дніпрі дуже красиві, а коли випускники переходять у занедбані профтехи – це точно не додає їм бажання вчитися. Тому ми почали з технічного закладу ПТУ № 2, який, зокрема, готує токарів.
Важливо, що в нас надсучасний завод, обладнання постійно модернізується. І коли дитина приходила до нас після механічного станка, її повністю перенавчали. Тому брати випускника профтеху особливо не було сенсу.
Ми закупили для них обладнання, схоже на те, що є в нас на заводі, написали освітню програму спільно з майстрами й викладачами профтеху, коштом міського бюджету зробили ремонт. Ми сподіваємося вже у вересні запустити майстерню верстатників і отримати принаймні 30 учнів після 9 класу на навчання.
А ще разом із міськрадою ми започаткували програму екскурсій у наш цех, де є сучасні станки. Ми показували дітям, мовляв, якщо хочете отримати сучасну класну професію, ось подивіться, як це виглядає, як це класно, приходьте в профтех. Під час екскурсій ми показували виробництво зсередини й це був виклик для всіх. Бо виробництво працює, а нам потрібно провести 3–4 екскурсії по 30 людей на тиждень.
Я знаю, що станом на зараз профтех набрав 26 із 30 заявок на навчання на токаря. Нині ми плануємо велику програму на наступні три роки, аби залучати дітей на виробництво – семінари з гнучких навичок, відвідування виробництва, долучення до корпоративних заходів. Це лише початок шляху, але вже великий крок до того, щоби цей ланцюжок добудувати.
Марія Булейко (Марковська), спеціально для “Нової української школи”
Титульне фото надав Назар Закаль, це один із профорієнтаційних заходів у Професійно-технічному закладі освіти “Міжрегіональне вище професійне училище автомобільного транспорту та будівництва”
Обговорення