Війна забрала дім, але не бажання навчати: подружжя з Донеччини проводить безплатні гуртки з робототехніки

Подружжя переселенців із Донеччини Ганна та Сергій Телички безплатно навчають дітей робототехніки та програмування.

Війна двічі змушувала їх евакуюватися, забрала дім та зруйнувала робототехнічні центри. Але подружжя знайшло сили продовжити свою справу й після переїзду вони вже навчили програмування та робототехніки 1 500 дітей із Рівненської, Хмельницької та Волинської областей. Зараз вони готують команду до міжнародних змагань, які відбудуться в Німеччині.

• Чим корисні гуртки з робототехніки для школярів;
• як подолати стереотип, що ця справа “не для дівчат”;
• як створити рухомого робота, який розрізняє кольори та реагує на звуки, розповіла “Новій українській школі” Ганна Теличко.

ЯК ПОДРУЖЖЯ ПОЧАЛО ВЛАСНУ СПРАВУ

Ганна разом із чоловіком родом із Донецька. Жінка є кандидаткою технічних наук та довгий час працювала в Донецькому національному технічному університеті, де навчала студентів програмування. Однак у 2014 році почалася російсько-українська війна й родина змушена була покинути рідну домівку.

“Тоді ми із двома своїми дітками виїхали недалеко від Донецька – у Вугледар, що за 60 км. Спочатку думали, що це всього на два тижні й ми зовсім скоро повернемося, але чекати виявилося марно. Тож почали облаштовувати своє життя у Вугледарі – невеликому шахтарському містечку.

Однак там не було можливостей для дітей, які вони мали до цього в Донецьку, як-от курси раннього розвитку. Тож ми з чоловіком почали шукати шляхи, як зацікавити дітей і розвивати їх самостійно.

Ми звернули свою увагу на інформаційні технології, а саме на робототехнічні набори. Вирішили, що інженерне мислення та ІТ-навички будуть корисними для дітей у майбутньому”, – розповіла Ганна.

У 2017 році у Вугледарі подружжя відкрило перший гурток із робототехніки та програмування, а через декілька місяців їхня команда із трьох учнів (8–9 років) виграла свої перші всеукраїнські змагання в Києві.

“Тоді ми вперше приїхали на Всеукраїнські змагання і здобули перше місце! Нашій дитячій команді з маленького містечка Вугледара вдалося сконструювати та запрограмувати робота, який виконав завдання найшвидше та найточніше! Це нас дуже змотивувало.

Пам’ятаю, що учням треба було виконати завдання, створивши робота-рятувальника, який зміг би врятувати людину з пожежі за дві хвилини. Наші хлопці зробили такого робота, який за 26 секунд виконав це завдання”, – з гордістю розповідає Ганна Теличко.

Далі кількість охочих вивчати робототехніку зростала, тож подружжя відкрило ще три навчальні центри: у Кураховому, Волновасі та Новотроїцькому.

LEVEL UP: КОМАНДА ЇДЕ НА МІЖНАРОДНІ ЗМАГАННЯ

Щороку вихованці подружжя Теличків успішно представляли Україну й на міжнародних змаганнях.

“Завдання, однакове для всіх команд, на міжнародну олімпіаду надсилають за декілька місяців, щоб учасники могли підготуватися. Переважно воно пов’язане із глобальними проблемами людства: пожежі, глобальне потепління, економія води тощо. Наприклад, одним із завдань було сконструювати й запрограмувати робота, який за дві хвилини переїжджає перешкоди й об’їжджає всі приміщення фабрики, де імітують пожежу. Далі він має оцінити ситуацію, якщо є вогонь – погасити його водою, якщо є людина, то евакуювати її. Робота тренерів відбувається до початку змагань. Далі діти роблять усе самостійно, вони вчаться брати на себе відповідальність та проявляти свою творчість”, – розповіла тренерка.

З 2019 року команди з Вугледара представляють Україну на міжнародних фіналах Всесвітньої олімпіади з робототехніки, яка кожного року проходить у різних країнах. Так, у 2020 році в Канаді команда “Робоклуб Вугледар” здобула друге місце, а минулого року потрапила в п’ятірку найкращих у World Robot Olympiad International final 2021.

Цьогоріч у січні команда також отримала завдання на міжнародну олімпіаду в Німеччині, однак повномасштабне вторгнення росії в Україну змусило їхню команду замість підготовки першочергово рятувати своє життя.

БЕЗПЛАТНІ ГУРТКИ З РОБОТОТЕХНІКИ: ЯК ПІСЛЯ ВТРАТИ ДОМУ ЗНАЙТИ СИЛИ РУХАТИСЯ ДАЛІ

“Із Вугледара ми виїхали в перший же день, 24 лютого. Уже тоді в місті були “прильоти”. Спочатку ми поїхали в Мирноград, що на Донеччині, а згодом до родичів на Рівненщину. Це вже вдруге через війну ми змушені покидати дім і рятувати свої життя”, – із сумом ділиться Ганна.

Тоді подружжя встигло евакуювати обладнання лише з Курахового, інші приміщення, де колись проводили заняття, вщент зруйновано. Збитків завдано великих, адже робототехнічні набори коштують дорого.

Жінка каже, що не впасти в депресію й не втратити віру в себе допомогла улюблена справа – навчання дітей.

“Нам, дорослим, звісно, важко, багато хто втратив домівку, роботу й навіть рідних. Але дітям це ще важче переживати. Я бачила, як вони ходили пригнічені, особливо діти-переселенці, які втратили умови, до яких звикли, змушені шукати нових друзів, звикати до нових людей, жити під постійними сиренами тощо.

Тож ми з чоловіком вирішили, що дітей треба чимось зайняти й водночас продовжувати розвивати попри повітряні тривоги, відсутність світла та інших викликів. Адже завтра їм доведеться відбудовувати нашу країну.

Робототехніка також допомагає і психологічно відволіктись, залучається дрібна моторика, що знімає стрес. А ще на заняттях діти швидше зможуть знайти нових друзів”, – розповіла тренерка.

Ще однією проблемою на шляху до безплатних гуртків із робототехніки стала фінансова ситуація. Багато хто з батьків не має змоги платити за заняття. Тож подружжя почало шукати різні грантові програми, співпрацювати з місцевою владою й завдяки спільним зусиллям 1 500 дітей із Хмельницької, Волинської, Рівненської областей змогли вже безплатно змайструвати своїх перших роботів.

ЯК ПРОХОДЯТЬ ЗАНЯТТЯ

Подружжя Теличків співпрацює з відділами та департаментами освіти, також до них звертаються директори та вчителі шкіл із проханням провести заняття для дітей. Як тільки надходить запит від якоїсь школи, вони вантажать усе необхідне обладнання (ноутбуки, робототехнічні набори) і виїжджають до дітей. Витрати на дорогу подружжя покриває самостійно, а от за кошти партнерів та грантів закуповують нові робототехнічні набори. Заняття триває від півтори до двох годин, а участь можуть брати учні всіх класів.

Діти можуть навчитися програмувати, конструювати, працювати в команді. За словами Ганни, заняття з робототехніки доволі складні та вимагають зосередженості. Але в такий спосіб діти навчаються дисциплінованості.

“Для дітей різного віку передбачені різні завдання. Наприклад, з учнями початкової школи ми починаємо заняття із простих роботів, як-от равлик”.

“Зазвичай працюємо в парі: один учень програміст, а інший – конструктор. Головне в конструкції робота – це його мозок (Smart Hub). Саме його потрібно програмувати на ноутбуці. У спеціальних програмах діти можуть прописати алгоритми його дій, наприклад, як він буде рухатися, яким кольором буде світитися тощо.

Діти дуже радіють, коли в них усе виходить! Далі ми переходимо до складнішої конструкції, де потрібно прилаштувати моторчики та сенсори, щоби робот рухався. Старші діти мають ще складніші набори Spike та EV3. Тут робот вміє вимірювати відстань, розрізняти кольори тощо. А ще складаємо разом із дітьми роботів-кур’єрів, пожежників та вантажників. Також на заняттях також деякі фрази вчимо англійською, яка дуже важлива в програмуванні”, – розповіла Ганна Теличко.

ВРАЖЕННЯ ДІТЕЙ ВІД МАЙСТЕР-КЛАСІВ

“Спочатку ми складали равлика, потім зробили вентилятор. Але найбільше мені сподобався останній робот – Шпигун. Він видавав звуки, коли хтось проходив повз нього. Я не вірила, що зможу одразу запрограмувати цілого робота, бо до цього ніколи не займалася програмуванням”, – поділилася враженням після одного з майстер-класів юна учасниця.

“Мені теж сподобалося бути програмісткою. Класно, що ми могли мінятися ролями в команді. Спочатку я була конструктором, а потім програмувала робота”, – розповіла ще одна учасниця майстер-класу.

“Я раніше багато складав конструктори Lego, ще тоді навчився працювати з інструкціями. Тому сам процес складання робота не був для мене складним і я зробив усе швидко. Думаю, робот Шпигун буде корисним у реальному житті. Його можна поставити в себе в кімнаті й коли хтось буде заходити, наприклад, мама, то він одразу попередить. І я можу знову сісти за уроки”, – поділився своєю ідеєю школяр після участі в майстер-класі.

ЯКІ НАВИЧКИ ОТРИМУЮТЬ ДІТИ НА ГУРТКАХ ІЗ РОБОТОТЕХНІКИ

Ганна Теличко зазначила, що робототехніка – це не лише про програмування та конструювання, а і про навички стратегічного мислення, роботу в команді та вміння брати на себе відповідальність.

“На заняттях ми вчимо дітей працювати в команді, підтримувати одне одного, допомагати спільно розв’язувати проблеми. А ще під час змагань діти вчаться презентувати своїх роботів, захищати проєкти, розповідати, з чого роботи складаються тощо.

Також у робототехніці можна розвивати й творче мислення, наприклад, хтось може стати дизайнером та розробляти зовнішній вигляд роботів, хтось, як SMM-менеджер команди, може рекламувати функції робота”, – ділиться тренерка.

Також Ганна бореться зі стереотипом, що програмування та робототехніка “не для дівчат”. Тож цьогоріч у рамках проєкту “Дівчата можуть” 750 дівчат із Рівненської та Хмельницької областей теж відвідали майстер-класи з робототехніки й програмування.

Попри війну подружжя й далі готує своїх учнів до змагань. Наприклад, цьогоріч на початку вересня їхня команда посіла друге місце на Міжнародній олімпіаді World Robot Olympiad 2022 Friendship Invitational в Угорщині.

Зараз тренери готують команду для представлення України на міжнародному фіналі Всесвітньої олімпіади з робототехніки World Robot Olympiad 2022 у Німеччині.

“Українці вже продемонстрували всьому світові свою незламність. Ворог намагається знищити нас, нашу культуру, історію, право на освіту. Тож ми не можемо відкладати розвиток дітей на потім. Їх варто підтримувати, демонструвати можливості для розвитку. Загалом маємо тримати під контролем освіту, адже від цього також залежить майбутнє наступних поколінь”, – наголосила Ганна Теличко.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото: Ганна Теличко

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в межах грантового компоненту проекту EU4USociety . Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження” та Європейського Союзу”.